Остання глава американського військового безладу

· Майбутнє

Остання глава американського військового безладу

Використання ШІ-системи Maven у військовій кампанії проти Ірану призвело до масових жертв серед цивільних через застарілі дані та небезпечну гонитву за швидкістю прийняття рішень.

Джон Аркілла — давній аналітик у галузі оборони та автор книги «Тривожний американський спосіб ведення війни» (Polity, 2026).

У перший день нібито «найточнішої» в історії Америки кампанії повітряних бомбардувань було вбито 150 людей, зокрема 120 дітей, у початковій школі «Шаджаре-є Тайєбе» в Ірані.

Протягом наступних тижнів авіаудари вразили ще майже два десятки шкіл та 10 лікарень. А удар по нафтовому об’єкту поблизу Тегерана спричинив тривалий «маслянистий дощ», що випав на густонаселені райони, призвівши до цілої низки негайних і досі виникаючих проблем зі здоров’ям.

Ці та інші подібні інциденти — бомби, що падають на житлові будинки та громадські місця, — підривають заяви міністра оборони США Піта Гегсета про точність.

Але незалежно від рівня влучності, або її відсутності, у спільних американо-ізраїльських військових діях, стає зрозуміло, що помилки, допущені під час операції «Епічна лють» (Epic Fury), списують на штучний інтелект. Зокрема, на платформу Maven Smart System — систему ШІ, яка має інтегрувати дев’ять основних сенсорних мереж, включаючи відео, радіоелектронну розвідку та радари, і використовувати як історичні бази даних, так і інформацію «в реальному часі» з дронів, супутників та інших технологій.

Трагедію в «Шаджаре-є Тайєбе» пояснили тим, що ШІ використав застарілі дані, які існували ще до відкриття школи десять років тому; об’єкт розташований поруч із базою Корпусу вартових ісламської революції. Люди залишалися «в контурі» прийняття рішень щодо завдання удару, проте ніхто не знайшов часу перевірити останні супутникові знімки, щоб верифікувати застарілі дані. Результат? Жахливий збій у взаємодії людини та машини.

Чому цей та багато подібних інцидентів стаються? Найпростіша і найточніша відповідь — це одержимість Військово-повітряних сил США високим темпом операцій. Наведення на цілі за допомогою ШІ жадане тому, що бот здатний перелопачувати величезні масиви інформації, інтегруючи та оцінюючи кожен біт даних зі швидкістю, що значно перевищує людські можливості. Привабливість полягає у швидшому циклі від виявлення до пуску зброї та ефективнішому знищенні об’єктів через цей «ланцюг вбивства».

Одна з найбільш екстравагантних абревіатур ПС США для опису цього принципу — F2T2EA: знайти (find), зафіксувати (fix), відстежити (track), навестись (target), уразити (engage) та оцінити (assess). Кінцева мета полягає в тому, щоб ШІ дозволив США вражати 1000 цілей на годину, згідно з ініціативою ПС «Дракон». Армія має власну концепцію використання ШІ для прискорення циклу роботи ракет, дронів та артилерії: «Скарлет Дракон» (Scarlet Dragon). Якби це коли-небудь було досягнуто будь-яким із видів військ, це означало б, що середній час на прийняття рішення про удар становитиме менш як чотири секунди.

Під час інтенсивних, тривалих бомбардувань у перші тижні повітряної війни проти Ірану, що почалася 28 лютого, мета «Дракона» залишалася далекою мрією, оскільки середня кількість цілей, що вражалися щодня, коливалася близько 500. Теоретично це означає, що кожна ціль розглядалася та аналізувалася трохи менше трьох хвилин. Багато часу для ШІ, але все одно жахливий поспіх для «людини в контурі», яка має надати остаточне схвалення на будь-який удар. Тож не дивно, що було вражено стільки шкіл і лікарень.

Так само не дивно, що ізраїльські бомбардування Гази, які значною мірою спрямовувалися ШІ (наприклад, рекомендаціями бота Habsora — «Євангеліє»), призвели до загибелі десятків тисяч невинних людей, значну частину яких складають діти. Очевидно, що схильність людей «у контурі», які мають остаточне право приймати рішення, полягає в тому, щоб покладатися на засновані на алгоритмах судження бота, якому доручено інтегрувати всі дані датчиків для інформування та наведення авіаударів по цілях, що часто швидко зникають. І те, що справедливо для Армії оборони Ізраїлю, справедливо і для її близького американського союзника. Справді, протягом останніх десятиліть розвивалася своєрідна спільна стратегічна культура, в рамках якої ідеї щодо впливу ШІ на військові справи імпортуються та експортуються між ними.

Фундаментальний доктринальний документ ПС США про ШІ, «Нотатка 25-1, Штучний інтелект», був оприлюднений лише минулого року. Він містить прогноз, що «ШІ посилить розвідку, спостереження та рекогносцировку (ISR), надаючи мережеві сенсори, здатні ідентифікувати приховані "голки в стозі сіна"». Але окрім цього вираження нестримного ентузіазму, є також усвідомлення нових ризиків, які несе ШІ: «Неточні набори даних можуть "отруїти" системи ШІ поганими даними, що призведе до помилкових рішень». Це прозорливе зауваження, враховуючи те, що сталося в Ірані. Проте, попри всю свою глибину, цей офіційний доктринальний документ ПС США майже нічого не говорить про справжню бойову доктрину, пропонуючи натомість лише риторичні фрази, такі як «глобальний високоточний удар» та «швидка глобальна мобільність».

Чого в цьому документі не вистачає, так це обговорення проблеми, яка переслідує ПС з моменту їхнього створення як незалежного виду збройних сил майже 80 років тому: акцент на використанні авіації проти території ворога, попри той факт, що мало які кампанії стратегічних бомбардувань досягали перемоги самотужки.

Перша після Другої світової війни спроба досягти того, що науковець Чиказького університету Роберт Пейп назвав метою «бомбардувати до перемоги», виникла під час Корейської війни, коли Пхеньян та інші міста Північної Кореї були зрівняні з землею, а багато сотень тисяч цивільних — за деякими оцінками, до мільйона — загинули. Але той конфлікт закінчився кривавою нічиєю.

У наступній війні ПС скинули на Північний В’єтнам більше бомб, ніж упало на нацистську Німеччину. Проте В’єтнамська війна закінчилася для США ганебною поразкою. Список можна продовжувати. Наприклад, бомбардування іракських міст та інфраструктури «шоком і трепетом» у 1991, а потім у 2003 році, мало допомогли просуванню наземних сил вторгнення, які досить успішно маневрували переважно самостійно. А в другій війні з Іраком стратегічна авіація повністю провалилася у запобіганні виникненню настирливих терористичних та повстанських кампаній, що тривали роками.

Навіть удавані успіхи американської стратегічної авіації не є абсолютними. Наприклад, 78-денна кампанія бомбардувань Сербії у 1999 році сприяла готовності Слободана Мілошевича вивести свої війська з Косова. Але реальні збитки, завдані прихованим сербським наземним силам, були незначними. А восени 2001 року Талібан вперто тримався протягом кількох тижнів стратегічних бомбардувань США.

Лише тоді, коли авіацію нарешті перепрофілювали з націлювання на мізерну інфраструктуру Афганістану на надання безпосередньої підтримки керованим «зеленими беретами» загонам дружніх місцевих бійців, Талібан був повалений — принаймні на той момент. Проте протягом наступних 20 років бійці Талібану навчилися виживати після стратегічних авіаударів по своїх притулках у племінних районах Пакистану та на територіях Афганістану, де вони відновлювали контроль. Їхнє стрімке повалення підтримуваного Америкою режиму в Кабулі влітку 2021 року мало сповільнювалося значними авіаційними активами, які американські військові залишили афганцям. Тодішній голова Об’єднаного комітету начальників штабів генерал Марк Міллі, свідчачи в Конгресі через місяць після фіаско в Афганістані, міг лише визнати, що попри всю свою військову міць, Сполучені Штати зазнали нищівної «стратегічної поразки».


Віруючі в ШІ: від Вашингтона до Києва

Надія генералів ПС і високопоставлених політиків сьогодні полягає в тому, що ШІ подолає цю історичну нездатність авіації самотужки перемагати у війнах, вдосконаливши наші стратегічні бомбардування. Бачення всепереможної американської авіації вперше було сформульоване генералом Біллі Мітчеллом, який у 1925 році стверджував: «Літаки володіють найпотужнішою зброєю, яку коли-небудь винаходили». Він продовжував: «Авіація, що використовує вибухові бомби та газ [!], може спричинити повну евакуацію та зупинку промисловості». Повітряна війна проти Ірану не зробила нічого, щоб наблизити здійснення мрії Мітчелла.

Іронічно, що Мітчелла віддали під військовий трибунал за його непохитну пропаганду авіації — реальне звинувачення проти нього було «непокора» — оскільки незабаром він був канонізований, якщо не став мучеником, цілою чергою генералів, починаючи з Другої світової війни й до сьогодні. Шкода, що судді, наймолодшим з яких був друг Мітчелла Дуглас Макартур, не викликали свідків для спростування ідей підсудного про потенціал стратегічних бомбардувань, бо це було дуже потрібно.

Натомість колегія суддів зосередилася виключно на його найбільш гарячій, надмірній риториці, в якій він звинуватив Військове міністерство та Міністерство військово-морських сил в «майже державній зраді під час управління» американськими військовими та безпековими справами, що і принесло йому звинувачення в непокорі. Подібне звинувачення можна було б висунути сьогодні вищому військовому керівництву, хоча й з причин, прямо протилежних тим, що надихали Мітчелла в його хрестовому поході за стратегічну авіацію. Тепер звинувачення мало б стосуватися бездумної відданості цих лідерів вірі Мітчелла у перемогу за допомогою стратегічних бомбардувань. Хвастощі міністра Гегсета щодо ефективності авіаударів по Ірану — які явно не змогли змусити Тегеран до покори — мають бути головним доказом у цьому новому обвинуваченні. Тепер глава Пентагону Гегсет грає роль, яку Мітчелл започаткував століття тому.

Генерали ПС та інші в Пентагоні — у формі й без — казали мені, що вони сподіваються, що ШІ стане магічним рішенням проблеми неефективності стратегічних бомбардувань. Але це не так, що доводять факти авіаударів по Ірану, Газі та Лівану. Проте ШІ може зробити для авіації дещо інше. Найважливіше — це використання автономних дронів для безпосередньої підтримки в тактичних наземних і морських операціях. Це було продемонстровано у війні в Україні, де дрони тепер домінують на полях битв на землі та в Чорному морі.

А оскільки українці виробляють і розгортають тисячі дронів — більше, ніж вони встигли підготувати операторів, — вони зараз часто використовують людину-оператора для нагляду за наведенням кількох дронів у загальну зону бою та ідентифікації цілей, перш ніж дозволити ШІ повністю взяти на себе фінальну «фазу удару». ШІ також використовується для протидії російським системам РЕБ: бот бере на себе атаку, коли радіозв’язок з оператором дрона блокується.

Такі операції показують, що ми наближаємося до переломного моменту, який вказує на майбутнє війни, що вестиметься інтелектуальними машинами. Те, що пілотують українці — це справжній квантовий стрибок у тактичних операціях; це їхні перші кроки у веденні бойових дій зі зброєю, розрахованою на роботу без людини в контурі.

Успіх цього раннього українського застосування ситуативної автономності дронів у бою віщує трансформацію у військових справах. Це окреслює майбутнє, в якому пілотованим ШІ дронам не потрібен буде радіозв’язок з оператором, а отже, вони будуть набагато менш вразливими до ворожих засобів електронної боротьби. Вони зможуть діяти узгодженими «роями», які здійснюють одночасні атаки з різних напрямків — порівняно просте програмне завдання — зі швидкістю та точністю, значно вищими, ніж будь-яка група людських операторів могла б коли-небудь досягти.

Це майбутнє вже можна побачити: за останній рік українська армія масштабувала свої можливості дронів на базі ШІ, допомагаючи стримувати значно численніші війська росіян, що наступають, які завойовують територію зі ще меншою добовою швидкістю, ніж британські солдати під час катастрофічного наступу на Соммі століття тому під час Першої світової війни.


Ширше застосування ШІ у військових цілях

Діапазон застосування ШІ в авіації не обмежується маленькими дронами, адже вже цілком можливо замінити людей-пілотів у кабінах винищувачів. Справді, ще в серпні 2020 року ШІ на ім’я «Falco» переміг елітного пілота, випускника курсу інструкторів F-16 Школи зброї ПС, у п’яти повітряних боях, проведених на симуляторах F-16 Raptor. Falco був значно швидшим і точнішим у кожному раунді, вийшовши неушкодженим.

Перевага ШІ виникла завдяки його здатності вчитися під час практики — процесу так званого «машинного навчання», що було драматично продемонстровано ШІ, який перемагав чемпіонів світу серед людей у шахах та го. У випадку з повітряним боєм Falco готувався до матчу протягом короткого періоду, вивчивши еквівалент приблизно 12 років тренувальних польотів і практикуючи дуелі «один на один» проти самого себе та інших програм. ШІ не стає нудно або неохайно від нескінченного повторення таких тренувань. Він просто стає кращим. І ще кращим.

Окрім дуелей «один на один», можливо, найважливішою організаційною концепцією є інтеграція повністю автономних винищувачів у ескадрильї разом із людьми-пілотами. Поточне бачення полягає у введенні груп роботизованих «бойових літаків спільної дії» (CCA) до складу винищувальних і бомбардувальних формувань. У ройових повітряних битвах, які, на думку багатьох, характеризуватимуть майбутні повітряні війни, технологічно просунутий ворог також може використовувати пілотовані ШІ апарати; CCA можуть протистояти ворожим ботам ефективніше, ніж люди. Справді, бот-ведомий може стати найбільш затребуваним товаром у майбутній повітряній війні.

Окрім індивідуальних дуелей та масштабніших варіантів повітряного бою, ШІ вже демонструє чудові навички у низці заходів, що є центральними для ширшого «повітряного підприємства». Але ШІ має особливо дивовижний потенціал для кращого управління життєво важливою розвідкою, спостереженням та рекогносцировкою (ISR), які авіаційні платформи давно надають наземним силам на тактичному рівні. Приклад, який отримав широкий резонанс у військових колах, стався під час військових ігор у Форт-Беннінгу у 2019 році, коли невеликі сили оборони зіткнулися з набагато більшим атакувальним формуванням. У малих сил ISR керувався виключно ШІ, тоді як тактичне використання ISR у великих сил контролювалося людьми. Малі сили вщент розгромили більших атакувальників.

Дослідження та експерименти тривали за цими напрямками й призвели до цьогорічного запуску курсу «Лідерська тактика роботизованих автономних систем» (RASLT) у Форт-Беннінгу. Може здатися нелогічним, що тактичні наземні сили армії найкраще використовують ШІ, але фокус ПС на ШІ для стратегічних бомбардувань менш ефективний, ніж просте використання ШІ для того, щоб допомогти людям краще воювати. ВМС США так само агресивні, як і Армія, у своєму прагненні до вдосконалення тактичних можливостей на основі ШІ, і цьогорічні навчання флоту біля Кі-Веста використовували ШІ як для керування ISR, так і для повністю автономних роїв повітряних дронів.


ШІ у допоміжних ролях

Попри свою жорстку фіксацію на тому, як ШІ може ефективно боротися з химерою стратегічного бомбардування, ПС вивчали цікавий спектр інших способів використання ШІ. Наприклад, виявилося, що ШІ чудово справляється з визначенням того, коли обладнання найімовірніше потребуватиме ремонту, модернізації або інших форм обслуговування. Ця функція «прогнозного технічного обслуговування» не тільки подовжує термін служби старіючих літаків та іншої техніки, заощаджуючи гроші й потенційно життя, але й робить ПС більш боєготовими.

ПС також добре використовують ШІ для логістики. Оскільки повітряні кампанії можуть вестися на великій відстані від баз, як у війні в Ірані, логістична підтримка має вирішальне значення для успіху місії. Це включає такі функції, як дозаправлення в повітрі та постійне поповнення передових оперативних баз, щоб їхні запаси зброї могли задовольнити потреби кампанії. Виявляється, ШІ може надзвичайно добре справлятися з такими завданнями.

Далі — вся справа з навчанням військовослужбовців. Тут також багато тренувань ПС зараз проводиться з ретельною увагою ШІ, а продуктивність людини ретельно відстежується та оцінюється. Тією чи іншою мірою Армія, ВМС та Морська піхота також використовують ШІ в цих допоміжних цілях.

Нарешті, всі служби зрозуміли, що хакери використовують ШІ для проникнення в критично важливі інформаційні системи, тому виник широкий консенсус щодо надання ШІ свободи для організації кіберзахисту.


Автоматизація та ядерна стратегія

Високопоставлені американські чиновники та військові лідери роками використовували ШІ для вирішення стратегічних завдань високого рівня та прийняття кризових рішень, причому базові програми використовуються з 2017 року, але процес швидко прискорився цього року.

Через свою роль у будь-якій кризі, що передбачає можливу ядерну ескалацію, ПС та Космічні сили відіграють значну роль у зусиллях Америки з інтеграції ШІ в аналіз ризиків. Тут, на жаль, новини не є добрими. Існує мало даних для навчання ШІ, оскільки у воєнний час було підірвано лише дві атомні бомби, обидві — Сполученими Штатами. Загрози їхнього застосування, як правило, були розпливчастими та необґрунтованими: від брязкання ядерною зброєю президентом Дуайтом Ейзенхауером проти Китаю в 1950-х роках до не надто прихованих погроз президента Росії Володимира Путіна застосувати «малу» ядерну зброю у війні в Україні.

Альтернативою покладанню на історичний запис є те, щоб ШІ займався «машинним навчанням», граючи незліченні військові ігри проти самого себе та інших програм ШІ. Багато чого з цього відбувалося, і результати є приголомшливими та глибоко тривожними. Фундаментальне дослідження, проведене Кеннетом Пейном, професором стратегічних досліджень Королівського коледжу Лондона, застосувало Claude, Gemini та GPT 5.2 у 21 кризовій симуляції й виявило, що, як висловився Пейн: «Ядерна ескалація була майже загальною; 95% ігор бачили тактичне застосування ядерної зброї, а 76% досягли стратегічних ядерних погроз». Проблема в тому, що ШІ не має моральної огиди до ведення ядерної війни.

Враховуючи те, що Росія все ще має автоматизовану систему ядерного командування та контролю «мертва рука» (відому як «Периметр»), налаштовану на роботу, якщо Путін і його поплічники будуть вбиті, результати дослідження Королівського коледжу, як і інші, менш публічні експерименти, які також виявили, що ШІ швидко натискають на ядерну кнопку, є причиною великого занепокоєння. Це особливо актуально, враховуючи гіперзвукові ракети, що стають дедалі розумнішими завдяки ШІ, які можуть перехитрити будь-який захист, навіть запропонований президентом Дональдом Трампом «Золотий купол».

Запобігання автоматизованій ескалації ШІ до ядерної війни має стати метою будь-яких майбутніх угод з контролю над ядерним озброєнням. Найпростішим рішенням було б, щоб усі ядерні держави погодилися на політику «непершого застосування» (NFU) ядерної зброї, а також на пакт про те, що NFU буде жорстко закодовано в усіх ШІ, підключених до будь-яких систем, які можуть санкціонувати доставку ядерних боєголовок. Верифікація була б складним процесом, але не більш складним, ніж процес, що застосовується до іншого типу угод на основі поведінки — Конвенції про хімічну зброю.

Щодо інших військових способів використання ШІ, особливо в авіації, існують шляхи зменшення ризику помилок, зловживань та неефективних і морально неприйнятних результатів. Найважливіше рішення — усвідомити, що не вся автоматизація має бути на рівні «загального штучного інтелекту», тобто рівня обчислювальної потужності, що перевищує людські здатності до розрахунків.

Ще наприкінці 1980-х років філософ науки Роджер Пенроуз стверджував, що ШІ може стати досить кмітливим у шахах та інших видах діяльності, що базуються на розрахунках, і буде дуже корисним в обмежених масштабах. Але він вважав, що ШІ ніколи не досягне проникливості, морального судження, чутливості до контексту та вроджених знань, які походять від людської свідомості. Проблеми, які мали Claude, Gemini та GPT 5.2 з ядерними сценаріями, підтверджують прозорливість Пенроуза.

Отже, найважливіший урок для майбутнього ШІ, у військових справах і поза ними, може полягати в тому, щоб оптимізувати використання його обмежених втілень і накласти обмеження на зусилля з оптимізації розвитку найдосконаліших форм штучного інтелекту.


Папа дарує надію

Будь-які зусилля, спрямовані на сповільнення темпів зростання передового загального штучного інтелекту, мають здійснюватися під егідою міжнародної угоди. Інакше будь-які односторонні зусилля будь-якої нації щодо стримування розвитку ШІ, безсумнівно, будуть використані одним або кількома конкурентами, які бачать шанс вирватися вперед у тому, що явно перетворюється на перегони озброєнь у сфері ШІ.

Єдиний розсудливий шлях вперед — це застосувати концепцію контролю над озброєннями до ШІ, вибірково запозичуючи досвід застосування таких обмежень до ядерної, біологічної та хімічної зброї в минулому.

Хорошою відправною точкою для дискусії може стати енцикліка Папи Римського Лева XIV «Magnifica Humanitas», оприлюднена в травні. Суть для Папи полягає в запобіганні появі летальної зброї, яка виводить людину з контуру прийняття рішень. Безумовно, з цим пунктом усі можуть погодитися, коли йдеться про зброю масового знищення. І, безумовно, також у випадках стратегічних бомбардувань цивільної інфраструктури. Можливо, навіть у сфері протисупутникової зброї.

А коли справа доходить до сфер, де ШІ може функціонувати нелетально в оборонних цілях, як-от захист кіберпростору від масових руйнівних хакерських атак, морських флотів від роїв озброєних дронів та цивільної інфраструктури від виведення з ладу передовими комп’ютерними вірусами, здається, що навіть погляд Папи на обмежене використання ШІ у військових умовах все ще залишає простір для його розвитку та автоматизованого використання для захисту життя і систем, які підтримують і збагачують його.

Тепер наш спільний обов’язок — знайти спосіб продовжити дискусію, яку ініціював Папа, у продуктивному ключі, що говорить про перспективу майбутнього, менш повного небезпек і більш схильного до сприяння миру та широкому процвітанню.

Оригінал: www.noemamag.com

Про Що? — новини науки, технологій і світу