Пелопоннес: подорож гірськими стежками, де жив та боровся Одіссей
· Навколо Світу
Пелопоннес перетворюється на головний туристичний напрямок завдяки виходу блокбастера «Одіссея» та розвитку найбільшої в Греції мережі пішохідних маршрутів.
Я стою по щиколотку в смарагдовій морській воді, настільки прозорій, що можу перелічити кожен камінець на дні. Сьогодні вранці я прибув на безлюдний острів Даскаліо під звуки хітів 1970-х років у виконанні легендарного грецького дуету Стельіоса Казандзідіса та Марінелли, що лунали з човна, який доправив мене сюди. Капітан Йоргос Георгідакіс знімає сувлакі з бортового гриля, а його племінниця Софія передає мені тарілку зі спанакопітою, яку приготувала її бабуся, щоб я зміг перекусити на березі.
Ми обідаємо на тихій пляжній смузі, після чого я вирушаю стежкою до невеликої каплиці, де Йоргос, Софія та інші мешканці сусіднього селища Толо збираються раз на рік на післявеликодню службу та частування. З висоти смарагдова, сапфірова та кобальтова вода, що омиває півострів Пелопоннес — за розміром приблизно як Словенія, — розкинулася настільки далеко, наскільки сягає око. «Греки дуже прив’язані до моря, — каже мені Іріні Дусендшон з Trekking Hellas, компанії, що організувала мою подорож. — Нам важливо його бачити».
Омитий трьома морями — Іонічним із заходу, Середземним з півдня та Егейським зі сходу — Пелопоннес із його 1400 кілометрами вигадливої, порізаної берегової лінії та горами десятиліттями залишався добре збереженою таємницею Греції. У 2025 році лише 3 зі 100 іноземних туристів відвідали цей крайній західний грецький півострів, хоча дорога з Афін займає лише кілька годин. Проте все скоро зміниться. Новий блокбастер Крістофера Нолана «Одіссея» цьогоріч переосмислює 3000-річну історію Гомера, висвітлюючи реальні місця, де жив, воював і кохав міфічний грецький цар Одіссей.
Фільм, частково знятий у південній Мессенії — одному з п'яти адміністративних регіонів Пелопоннесу, — розповідає про нелегкий шлях людини, яка намагається повернутися додому всупереч усьому. Грецька концепція ксенії — неписаного закону гостинності, що пов’язує гостей і господарів низкою правил, — є головною темою «Одіссеї», як і ностос, що в перекладі означає «повернення додому».
Це історія, яка, мабуть, надто знайома таким людям, як Нікос Стакіас, що присвятив наступний розділ свого життя землі, де він народився. Стакіас двадцять років працював у сфері гостинності в Англії, на Кіпрі, в Афінах та інших місцях, перш ніж повернутися на півострів заради спокійнішого темпу життя. Останні три роки він бере участь у створенні «Пелопоннеської мережі стежок» — найбільшої пішохідної мережі в Греції, що поєднує майже 2000 кілометрів давніх стежок із численними маленькими селищами півострова.
Цей новий проект — лише чергова спроба відкрити півострів світові. На початку 2000-х нові автомагістралі та тунелі значно скоротили час у дорозі з Афін. Еко-курорт Costa Navarino, заснований мессенським капітаном Васілісом Константакопулосом, відкрив свої двері близько десяти років тому; він прагнув перетворити місце свого народження на першокласний туристичний напрямок, водночас зупинивши відтік мешканців Пелопоннесу до столиці та за кордон. (Зараз Costa Navarino здає свої землі в оренду таким мережам, як W Hotels та Mandarin Oriental — вони відкрилися у 2022 та 2023 роках відповідно, а наступного року очікується поява таких брендів, як Four Seasons та Six Senses).
Тепер, коли фільм Нолана привернув ще більше уваги до Мессенії — завдяки таким декораціям, як Печера Нестора (де Одіссей у виконанні Метта Деймона б’ється з циклопом) та Замок Метоні (де його син Телемах, якого зіграв Том Голланд, чекає на батька), — Пелопоннес нарешті отримує належне визнання. І є багато чого цікавого за межами Мессенії, де місцеві жителі давно чекали на можливість привітати мандрівників на своїй землі. Мережа стежок Пелопоннесу — це не лише спосіб дістатися туди, а й інструмент відкриттів: більшість із 11 офіційно відкритих маршрутів пролягають саме в інших чотирьох регіонах півострова.
Кількома днями раніше я прибув на півострів, щоб пройти двома з них. На початку 100-кілометрової стежки Арголіди в однойменному північно-східному регіоні я натрапив на один із найкраще збережених античних театрів Греції — Епідавр. У цьому санаторії IV століття до н. е. вистави призначали як терапію для хворих. Ближче до середини шляху я перенісся на кілька століть уперед, піднімаючись османськими кам’яними доріжками до Паламіді — венеційської фортеці, що височіє над містечком Нафпліон.
На п'ятий день своєї подорожі я вирушаю в мальовничу поїздку вздовж узбережжя від Нафпліона до Арголічної затоки. Мій пункт призначення — гора Парнон, гірський хребет на південному сході півострова, настільки масивний, що в ясний день його видно навіть з Афін. Я йду за своїм гідом Джорджем Александру з гірського селища Пера Мелана у віддалені куточки Пелопоннесу, що є частиною 230-кілометрового кільцевого маршруту Парнон. Починаючи чотиригодинну прогулянку, Александру розповідає мені, що його батько ходив цими стежками до школи в Леонідіо — містечко з 4000 жителів, заховане між крутими червоними скелями, яке останніми роками стало центром світового скелелазіння.
Поки води затоки огортає таємничість похмурого дня, я зупиняюся, щоб вдихнути аромат дикого розмарину, чебрецю, орегано та шавлії. Лимонні та оливкові гаї поступаються місцем гірським вишням та ялівцю. У лісах вище височать кедри. Під ногами стежку вкриває польова квітка з ніжними рожевими пелюстками. Це волошка рожева — дикий родич льону, з якого Одіссей та його люди виготовляли вітрила для своїх кораблів.
Ми проходимо повз віддалені сільські будинки, де на схилах пагорбів дзвенять овечі дзвіночки. За скелями я бачу острови Егейського моря, що височіють удалині. Біля самотньої каплиці, присвяченої пророку Іллі, Александру дістає повні жмені волоських горіхів, апельсинів та кулурак’я (печиво на місцевій оливковій олії з цедрою цитрусових). Потім ми дозволяємо стежці повести нас углиб материка до грандіозного фіналу: приголомшливих вертикальних вапнякових скель Леонідіо.
Цю частину Греції бачать рідко, і мене це дивує, враховуючи роль, яку Пелопоннес відіграв у тривалій і легендарній історії країни. За віки до «Одіссеї» інший герой здійснив перші шість зі своїх дванадцяти подвигів саме на цьому півострові: у Немеї, головному винному регіоні, Геракл переміг чудовисько-лева. У гірській Аркадії, де народилися Зевс і Гермес, він спіймав Ерімантського вепра. Мікени в Арголіді стали колискою першої грецької цивілізації — мікенської — і надихнули на створення одного з найвидатніших персонажів, мікенського царя Одіссея.
Вплив не обмежився античністю: Містра, остання твердиня Візантійської імперії, знаходиться на Пелопоннесі. Боротьба Греції за незалежність від Османської імперії почалася саме тут, як і створення першої столиці нової держави — Нафпліона.
Після Другої світової війни та жорстокої громадянської війни, що за нею послідувала, Пелопоннес, як і інші регіони Греції, пережив періоди жахливих руйнувань, смертей, внутрішнього переселення та хвиль еміграції. Зовсім нещодавно фінансова криза 2008 року знову підірвала демографічну ситуацію, змусивши багатьох молодих греків виїхати до Північної Європи чи Австралії. Деякі найвіддаленіші частини півострова постраждали від відтоку населення, перетворивши схили Вамваку в Лаконії, де залишилося лише дев’ять постійних жителів, або безлюдне село Ласта в сусідній Аркадії на справжні села-привиди.
Повернувшись до Леонідіо, я заходжу в кам’яний особняк XIX століття, щоб зустрітися з письменницею та викладачкою Елені Ману. У своїй ефектній червоно-чорно-золотій спідниці, що майорить на вітрі, Ману пояснює, що вона, як і інші мешканці Леонідіо, — цаконка, пряма нащадок давніх спартанців. Віддалені селища цієї частини Пелопоннесу були відрізані від зовнішнього світу важкопрохідним хребтом Парнон аж до 1950-х років, коли побудували сучасні дороги. Топографія місцевості допомогла цій гілці спартанців вижити, але з відкриттям регіону цаконська мова почала зникати. Сьогодні менше чверті з 10 000 цаконів розмовляють цим рідкісним діалектом бронзової доби, і більшість із них — люди похилого віку. Ману видала дитячі книги цаконською мовою та організувала майстер-класи, намагаючись зберегти мову, яка на три тисячоліття старша за сучасну грецьку, бо, як вона каже: «Мова — це не просто слова, це живе коріння культури». У Леонідіо щорічний фестиваль у липні перекладає цаконські традиції у сучасний контекст, а назви вулиць у місті тепер з гордістю відображаються цаконською мовою поруч із грецькою.
Наступного дня, перетинаючи гори Парнон, ми прибуваємо до Геракі, селища в сусідній Лаконії, яке так само сповнене рішучості змінити хід подій. Хрисула Стаматопулу з Geraki Weaving запрошує мене до кімнати, де ткалі різного віку ретельно пропускають вовняні нитки між основами вертикального верстата. Як за помахом чарівної палички їхня праця перетворюється на кіліми — великі фамільні килими з цаконською геометрією та візерунками, такими як сонце або дерево життя, що символізують щастя, родючість та добробут. Жінки в Геракі безперервно працюють на цьому верстаті вже 5000 років. Пенелопа в «Одіссеї» теж сиділа за таким, виткавши похоронний саван вдень і розпускаючи його вночі, щоб відстрочити час для своїх небажаних женихів. Але сьогодні ця практика опинилася під загрозою зникнення.
«П’ять років тому я була єдиною, хто тут ткав», — згадує Стаматопулу. Сьогодні учні приїжджають до Геракі з усієї Греції та Європи, щоб безкоштовно навчатися в одному з двох місць, де пропонують ці знання (інше знаходиться в Леонідіо). «Мені приносить радість те, що тут є люди», — додає Стаматопулу з посмішкою.
В інших частинах регіону також є обнадійливі знаки. У лаконійському Вамваку тепер мешкає 30 людей завдяки проекту відродження, яким керують четверо молодих підприємців із корінням у цьому селищі. В Аркадії соціальна підприємниця Марія Монастиріоті — яка сама змінила стрес Афін на життя на півострові — працює з місцевими жінками в сільських громадах, організовуючи агро- та гастрономічні заходи, як-от виготовлення траханокефтедес (кульок з ферментованого молочного тіста). Мрія почалася з капітана Константакопулоса у 1980-х роках, а «Пелопоннеська мережа стежок» стала її останнім втіленням.
Я закінчую свою подорож півостровом біля Акрополя стародавньої Спарти — величного комплексу руїн та оливкових гаїв, що виходять на гори Тайгет. Усього за кілька миль від того місця, де я стою, спартанці збудували святилище, присвячене Олені, яка зрештою повернулася додому з Трої. Залишаючи цю «благословенну землю», як називає її Монастиріоті, я не можу не думати, що Пелопоннес сьогодні переживає своє власне повернення додому, яке готувалося десятиліттями.
Оригінал: www.cntraveler.com