Переосмислення SpaceCamp на 40-річчя фільму
· Майбутнє
На 40-річчя SpaceCamp розглядаємо вплив фільму на культурний контекст та його спадщину.
Чотирнадцять років тому, майбутнє здавалося зовсім поряд — і транспортним засобом, що мав нас туди дістати, був космічний човник NASA. Спочатку його уявляли як частину більшого інтегрованого космічного транспортного парку. Човник обіцяли як повністю багаторазовий апарат, абсолютно відмінний від однократних капсул ери поступового згасання програми «Аполлон», здатний здійснювати місячні (а, можливо, й тижневі) перевезення до низької орбіти Землі.
Втрати «Чалленджера» у січні 1986 року — з освітянкою Кристою МакОліф, яка мала стати першою приватною особою в космосі — поклали кінець усім цим мріям. Хоча човник був фантастично передовим, він ніколи не стане тим апаратом, що допоможе людству позбутися наших кумирів, так би мовити. Навіть під час свого найбільш напруженого піку в 1985 році, незадовго до катастрофи «Чалленджера», апаратура човника змогла здійснити максимум дев’ять польотів за один календарний рік; більшу частину 1990-х років він виконував від п’яти до шести польотів на рік. Цивільним в космосі — не кажучи вже про «Великого Птаха» — доведеться почекати.
А влітку 1986 року, після розчарувань, викликаних катастрофою «Чалленджера», Голлівуд представив нам «Космічний табір». У стрічці були всі потрібні інгредієнти: перспективний акторський склад з потужним дуетом (Кейт Капшоу і Том Скеріт), безліч реального відеоматеріалу з NASA та великий, бравурний саундтрек від Джона Вільямса. Фільм був завершений до катастрофи «Чалленджера», залишаючи 20th Century Fox з жахливим вибором — відкласти фільм і втратити мільйони, чи випустити його в кінотеатри і ризикнути PR-катастрофою.
На краще чи гірше Fox вирішила випустити фільм, який в підсумку заробив близько 9,6 мільйона доларів при заявленому бюджеті в 25 мільйонів. Ой. Глядачам, здається, не дуже цікаво було спостерігати за групою дітей у небезпеці на космічному човнику. Сьогодні, коли «Космічний табір» рідко згадується в обговореннях фільмів — зазвичай серед ентузіастів певного віку, які зустріли його в молодості — про нього часто говорять з пересторогою. Діти! Роботи! Пошкодження термоковдри! Неймовірно!
Але чи дійсно це поганий фільм? В даний момент він недоступний для стрімінгу, але це саме той сценарій, для якого створено фізичні медіа. І от, коли наближається 40-та річниця фільму, старший космічний редактор Ерік Бергер і я взяли DVD і переглянули його — і ось як ми це сприйняли.
Лі: Минуло близько 18 годин з того моменту, як ми переглянули «Космічний табір», що, можливо, трохи більше, ніж діти провели в орбіті. Що ти про нього думаєш? Ми розбираємо фільм на частини, або хвалимо його?
Ерік: Я думаю, ми свідчимо цьому. Я раніше ніколи не бачив цього фільму і, будучи 53-річним, який читав і писав про космос десятиліттями, я зрозумів, що фільм явно не для мене. Але для того, чим він був, як комедійна драма 80-х, орієнтована на дітей та підлітків, вважаю, що він добре справлявся зі залученням своєї аудиторії і формуванням інтересу до космічної програми. Ви знаєте, ми вирішили його переглянути, бо я писав про реальний космічний табір кілька тижнів тому, і ми наближаємося до 40-річчя виходу фільму на початку червня. Загалом, це було цікаво.
Лі: Я практично зносив VHS-касету, переглядаючи її в дитинстві, тож так, я мав багато гарних спогадів. І фільм, насправді, виявився набагато кращим, ніж я очікував! Там є епічні рівні «сиру» — і ми до цього дійдемо — але навіть попри це, я не думаю, що хтось може заперечити, що в цей фільм було вкладено багато любові. За кожну величезну деталь, яку вони зробили неправильно (чому човник продовжує тремтіти після MECO?), є безліч дрібних деталей, які вони припасували. Маленькі деталі, які не помітить ніхто, окрім інсайдерів — позиції перемикачів на борту човника, автентичні значки форм, термінологія. Це не був б-фільм — було витрачено гроші і увагу, і ці гроші та увага видно на екрані.
Ерік: Однак були також деякі незручні деталі, які вони пропустили. Один тривожний момент для мене — це згадка про «180×33» орбіту незабаром після того, як «Атлантіс» виходить у космос. Я маю на увазі, це безумовно орбіта. Але це не стабільна орбіта. 180 миль — занадто низько для початку, а 33 милі — це, ммм, не дуже добре. На перигеї човник зазнає серйозного атмосферного гальмування, швидко втрачає енергію і точно не повернеться на свій апогей. Він матиме поганий кінець. Що стосується б-фільму, все, що потрібно зробити — це подивитися на акторський склад, суміш відомих акторів і молодих перспективних (Хоакін Фенікс, серйозно??!), щоб зрозуміти, що це була серйозна спроба. Але ж час був поганим.
Лі: Поганий час — це м'яко сказано. «Космічний табір» дебютував у кінотеатрі 6 червня 1986 року, через чотири місяці після дуже публічного знищення «Чалленджера». Фільм про космічну катастрофу, що з'явився настільки незабаром після реальної катастрофи космічного апарату, виявився касовим отруйником — що насправді шкода, адже в «Космічному таборі» є дуже багато хорошого. Особливо якщо ви прихильник і «космосу», і «табору».
Для тих, хто не знайомий, фільм зображає групу з п’яти дітей і починаючого астронавта, які випадково злітають у космос, коли звичайна перевірка основного двигуна орбітального «Атлантіса» йде не так. (Кореневою причиною проблеми є робот-помічник Хоакіна Фенікса Джінкс, про якого… ну, поговоримо про Джінкса за мить.) Залишені на низькій орбіті Землі без працездатного зв’язку з землею і з скороченими запасами кисню, єдиний дорослий астронавт Анді Бергстром (Кейт Капшоу) і її чоловік, директор табору Зак Бергстром (Том Скеріт), повинні привести постраждалий човник додому.
Це звучить як рецепт успіху, замішаний на 80-х! І, знятий на місці в реальних приміщеннях Космічного табору в Хантсвіллі та реальному Контрольному центрі запусків у Космічному центрі Кеннеді на Флориді, він мав добре вийти — якби не те нещасне вибух його реального прототипу.
Ерік: Що мене вражає, так це те, що, незважаючи на поганий час фільму, у нього залишилося тривале життя. Він вийшов лише через чотири роки після відкриття реального Космічного табору в Хантсвіллі, і я говорив більш ніж з одним космічним ентузіастом, котрий подивився фільм, а потім записався на тиждень в Алабамі. У своєму роді, я думаю, фільм допоміг розпалити інтерес до космічної програми в час, який, чесно кажучи, не був особливо захоплюючим для людського космонавтики в кінці 1980-х і 1990-х. Фільм також правильно передбачає, що NASA матиме велику космічну станцію на орбіті під назвою «Дедал», майже за півтора десятиліття до її появи. Люди, мушу вам сказати, я не міг повернутися від дизайну ферми станції. Було настільки багато металу без очевидної мети, окрім як служити сюжетним потребам.
Говорячи про вільності, взяті сценаристами, поговоримо про найбільшу? Який у вас погляд на те, яким чином NASA запустила п’ять дітей у космос?
Лі: ПОРУШЕННЯ ТЕРМАЛЬНОЇ КОВДРИ! Я залишу це тобі, як експерту з човника, щоб довідатися, чи існує зовсім щось на кшталт «термальної ковдри», яка запобігає перегріву твердопаливних ракетних прискорювачів під час стартового тесту — або, можливо, кинемо це на Роберта Пірлмана з collectSpace, який дійсно знає все.
Я пам’ятаю, як в молодості зневажав ідею, що твердопаливні прискорювачі були б заправлені під час перевірки основного двигуна. Але тепер, коли я старший, я впевнений, що ця деталь насправді точна, і що твердих пропелентів фактично «виготовляють» у прискорювачах під час їх ремонту між польотами.
Звісно, як зазначено вище, перетворення «ПРФ» у «реальний запуск» — це провина Джінкса, сферичного робота для обслуговування, який, очевидно, має повну штучну загальну інтелектуальність (в 1986 році, що важливо!) і, здається, має безмежний доступ до всього космічного центру. Джінкс і Макс (попередній Хоакін Фенікс, який у титрах значиться як «Ліф Фенікс») — назавжди друзі, і Джінкс змовляється з могутнім суперкомп’ютером NASA (ще один непідконтрольний ШІ!), щоб організувати «ПОРУШЕННЯ ТЕРМАЛЬНОЇ КОВДРИ». І от, Джінкс відправляє Мака в космос разом з Бергстромом та чотирма іншими таборовцями, яких вибрали для проходження ПРФ на борту «Атлантіса».
Я мушу задуматися, чи повинен Джінкс бути під контролем якогось керівника проєкту чи головного дослідника деінде, і чи вижила кар’єра цієї особи після цього інциденту.
Ерік: Так, NASA справді проводило ПРФ на початку програми космічного човника, запалюючи основні двигуни на пусковій смузі приблизно на 20 секунд. Це сталося вперше в лютому 1981 року, перед першим запуском човника, а можливо, ще перед півдюжиною інших запусків. Це звична практика для багатьох нових ракет, але як тільки інженери впевнені в апараті, вони зазвичай відмовляються від таких тестів, якщо не буде аномалій.
Астронавти, як правило, були на борту під час цих тестів, тож припущення, що люди будуть в човнику під час тесту готовності до польоту — цілком правдоподібно. Однак я впевнений, що ми з тобою знаємо, наскільки обмеженим був доступ до космічного човника під час підготовки до місій, тому «таборовцям» з Космічного табору ніколи б не дозволили наближатися до апарату, не кажучи вже про перебування на борту під час такого динамічного тесту. І не починай мене про «порушення термальної ковдри». Твердопаливні прискорювачі, звісно, ніколи не запускалися під час тесту, і я насправді не розумію, як один з них міг бути активований. Є багато інших ділянок сюжету (як повна втрата зв’язку із безпомічним «Контролем місії», який працює з кімнати запуску в КСЦ), але в цілому це цікаво.
Одна з тем фільму — бажання персонажа Лі Томпсон стати командиром космічного човника, і як частину цього вона повинна навчитися покладатися на інших товаришів. Вона також має труднощі в навчанні управлінню човником під час повторного входу. І це представляє кульмінацію фільму, коли Томпсон (Кетрін Ферлі в фільмі) повинна пілотувати човник під час пікового нагріву. Як ти ставишся до цього?
Лі: Я маю на увазі, це основи сценарного мистецтва: якщо ми бачили гвинтівку (або в цьому випадку, мультиосний тренажер) на полиці в Акті 1, то навряд чи ця гвинтівка не пострілить по комусь в Акті 3. Ми бачимо, як Ферлі має проблеми з відновленням обертання на землі, тож, звісно, «Атлантіс» виходить з-під контролю в самий момент перед повторним входом. Створено штучно, смішно, нереалістично, але безумовно в жанрі!
Але, як ти сказав на початку, цей фільм не для нас, старих дядьків, які можуть цитувати процедури аборту човника — він для хлопця, яким я був у 1986 році, хлопця, який впевнений, що міг би впоратися в космосі набагато краще, ніж Макс, що захоплюється Зоряними війнами Фенікса, якби тільки йому дали шанс. У фільмі є недоліки — величезні, глибокі недоліки — але він також намагається стиснути безліч реальних (або принаймні близьких до реальності) концепцій космічних польотів у форми, зрозумілі для глядачів, котрі не можуть відрізнити AJ10-190 від RS-25. А це більшість людей! Деяке спрощення деталей очікується.
...хоча я все ще не люблю автономного робота з AGI, який може проникати в системи NASA та запускати човники за бажанням. Справді, здається, що хтось за це мав би бути звільнений.
Коли фільм закінчився, ми поговорили трохи про те, якими можуть бути наслідки «Космічного табору», якби щось настільки абсурдне сталося в реальному житті. У багатьох випадках, імітувати це було так само весело, як дивитися фільм. Як той, хто активно звітує про політику NASA, що ти думаєш могло б статися, якби агентство насправді випадково запустило п’ять американських підлітків у низьку орбіту Землі?
Ерік: Що я точно знаю, так це те, що це була б шалена історія для висвітлення. Не те щоб я хотів, щоб NASA випадково відправила дітей у космос, але, о боже, це було б надзвичайно цікаво вивчити як репортера, якби так сталося.
Якщо б щось подібне сталося сьогодні, я мушу вірити, що адміністратора NASA звільнили б або він пішов би у відставку, та подібно — директора запуску в Космічному центрі Кеннеді. Також того, хто відповідав за запалення твердопаливних прискорювачів. Потім, як ти кажеш, була б програма менеджера чи головного дослідника, відповідального за робота, який у 1986 році може магічно безпровідно спілкуватися з основним комп’ютером NASA. Навіть R2D2 затребував зв’язок для підключення до комп’ютерів у фільмах того часу. Ця людина, можливо, опинилася б у в’язниці.
Це була б катастрофа для NASA в багатьох відношеннях, і це підвело б довіру, якою громадськість давно насолоджується до агентства, яке відоме своїм «правильним духом». Я б хотів побачити, як фільм впорався з цим, але він закінчується після приземлення човника у Уайт-Сендс, Нью-Мексико.
Лі: Я б повинен уявити, що якщо хтось і вийде з цього неушкодженим, це була б Бергстром Капшоу, єдина доросла особа на «Атлантісі». Вона вижила після поранення і ледь не втратила життя, намагаючись повернути свій екіпаж додому; це прекрасна можливість для PR, якщо десь є така. Я б уявив, що Анді отримує Медаль свободи президента або щось подібне, вручена під час пишної церемонії в Білому домі. Президентська промова практично пишеться сама: «Астронавт Бергстром представляє найвищі ідеали космічного корпусу і Америки — мужність, відданість обов’язкам і непохитну рішучість…». Також, я б міг підозрювати, що вона більше ніколи не полетить у космос — її ім’я буде прикріплене до будь-якого польоту човника з того часу, стаючи грозою медійної уваги. Їй, найімовірніше, знайдуть вищу посаду, де вона зможе виступати на публіці за потреби, але інакше триматимуться подалі від преси.
Я також можу уявити, що «Космічний табір 2: Спільне розслідування Конгресу» буде захоплюючим, як це зазвичай і буває. Спостерігати за головою Комітету Сенату з комерції, науки та транспорту, який рве персонажа Тома Скерріта на частини під час прямого ефіру, було б дуже цікаво.
Ерік: Персонаж Скерріта був, наскільки я можу зрозуміти, астронавтом, який нещодавно відправився в космос, керівником Космічного табору і, здавалося, також директором місії. Йому було чим займатися. Безумовно, можна сказати, що він, напевно, більше ніколи не полетить у космос. Проте, приємність фільму для дітей будь-якого віку полягає в тому, що він дозволяє нам усім уявити, хоч і на короткий час, як би ми діяли, якби нас випадково запустили в космос. Говорячи за себе, я мав би сказати, що сподіваюсь, що це буде на Crew Dragon, який літає автономно і дуже добре виконує це.
Лі: Повертаючись до фільму після десятиліть, я отримав значно більше задоволення, ніж я думав, що отримаю. Це весело, це кумедно, і неточності зрештою служать аудиторії та вирішують наративні проблеми. Чи могли б вони старатися більше? Звісно — але це були 80-ті, і кінематографічна планка для реалізму в блокбастерах того часу, скажімо, можливо, була трохи нижчою, ніж сьогодні. Я оцінюю цей фільм двома палаючими ТПП вгору (що є гарним рейтингом за шкалою палаючого ТПП, яку я щойно вигадав). Якісь останні слова від нашого космічного редактора?
Ерік: Фільм був веселим — бачиш, що я зробив? Я радий, що нарешті його подивився, і вдячний, що, ймовірніше, ніколи знову його не перегляну. Якщо я збираюся провести кілька годин з фільмом на космічну тематику, який розтягує межі реальності, дай мені «Гравітацію».
Два роки тому я сказав би, що жодних шансів, що давали б ШІ достатньо доступу, щоб зробити щось подібне. Тепер це здається найреалістичнішою частиною всього фільму.
Цей фільм і був причиною, чому я благав батьків дозволити мені піти. На жаль, я не потрапив в орбіту, але дотягнувся до краулера.
Редагування: це був піковий науково-фантастичний момент для мене, оскільки «Зоряний шлях: Наступне покоління» щойно вийшов кілька років тому. Тож між цим фільмом і ТНГ мені абсолютно потрібно було туди потрапити.
Якщо вас цікавлять деякі закулісні історії про виробництво фільму або ви хочете почути більше безпосередньо від перших осіб, Космічний табір проводив дві панелі по цьому фільму, одна в 2012 році на 30-у річницю Космічного табору (не «Космічного табору») та одна в 2016 році на 30-у річницю «Космічного табору».
І я думаю, що мені доведеться розділити це на два коментарі через мій новий статус користувача (ну, цей аккаунт, звичайно... я вже десятиліттями на Ars)! Вибачте за це!
2012 рік з продюсером «Космічного табору» Патріком Бейлі, засновником Космічного табору Едом Бакбі та Лі Сентеллом, директором з маркетингу Космічного табору в 1980-х.
Оригінал: arstechnica.com