Перші люди в Америці пережили кліматичний хаос

· Наука

Перші люди в Америці пережили кліматичний хаос

Дослідження слідів у національному парку Вайт-Сендс доводить, що люди жили в Америці 23 000 років тому, успішно адаптуючись до радикальних кліматичних змін того часу.

Близько 23 000 років тому, під час найхолоднішого періоду останнього льодовикового періоду, люди йшли по багнистих берегах прадавнього озера на території сучасного національного парку Вайт-Сендс у Нью-Мексико.

Сліди, які вони залишили, докорінно змінили наше розуміння того, коли люди вперше потрапили до Америки. Коли у 2021 році ми оприлюднили датування відбитків ніг у Вайт-Сендс, наші висновки викликали суперечки. Вони вказували на присутність людей у Північній Америці на тисячі років раніше, ніж у будь-яких інших загальновизнаних археологічних місцях.

Подальші дослідження із застосуванням кількох незалежних методів датування зміцнили цю хронологію. Наша остання робота просуває цю історію ще далі. Замість того, щоб просто запитувати, коли люди були у Вайт-Сендс, ми починаємо ставити інше запитання: у якому світі вони жили?

Відповідь виявилася напрочуд динамічною, сповненою періодів стрімких кліматичних змін. Наші розширені розкопки у Вайт-Сендс виявили 20 різних горизонтів або шарів відкладень, що містять людські сліди. Разом вони охоплюють майже два тисячоліття, приблизно від 23 500 до 21 700 років тому, що повністю припадає на час останнього льодовикового максимуму (піку останнього льодовикового періоду).

Окрім слідів, осадові породи містять вражаючий архів змін довкілля. Пилкові зерна розповідають про рослинність, що оточувала басейн, а органічні молекули, збережені в осадах — зокрема воски, що вироблялися листям рослин, — надають інформацію про температуру та рівень опадів.

Усе це дозволило нам реконструювати ландшафт, яким пересувалися люди.

На початку нашого літопису Вайт-Сендс виглядав зовсім інакше, ніж сьогодні. Значну частину басейну займала велика водойма — озеро Отеро. На навколишніх горах росли хвойні ліси, а середньорічні температури були приблизно на 4°C нижчими за сучасні.

Проте умови не залишалися стабільними. Приблизно 23 600 років тому озеро почало міліти через підвищення температури. Хвойні ліси поступово відступали, поступаючись місцем дубам та полину.

Внаслідок цього потепління басейн ставав дедалі посушливішим через посилення випаровування. На ці довготривалі зміни накладалися набагато різкіші кліматичні коливання.

Приблизно 23 200 років тому, наприклад, Вайт-Сендс пережив коротку, але сувору посуху. Рівень опадів знизився, вода в озері стала більш солоною, а посухостійка рослинність поширилася. Цей посушливий період збігся зі стрімкими змінами клімату, зафіксованими за тисячі миль звідси — у льодових кернах Гренландії.

І люди були там. Більше того, найдавніший горизонт зі слідами в нашій розширеній послідовності припадає саме на цей кліматичний перехід. Сліди продовжують з'являтися через певні проміжки часу, тоді як озеро відступало, а довкілля змінювалося.

Таким чином, наші нові докази свідчать про те, що люди неодноразово відвідували цей ландшафт, стикаючись із суттєвими екологічними змінами.


Світ, що швидко змінюється

Сліди відображають світ, який змінювався з такою швидкістю, що люди, які жили там у той час, могли це помітити. Виникає спокуса піти далі.

Чи приваблював Вайт-Сендс людей саме під час складних кліматичних періодів? Чи змушувало обміління озера зосереджувати тварин, рослинні та інші ресурси, що робило басейн особливо важливим під час посухи?

Можливо. Але зі слідами є важливий нюанс. Те, що зберігається, не обов'язково дає повну картину того, що відбувалося. У нещодавньому окремому дослідженні ми використали агентну комп'ютерну модель, щоб з'ясувати, що насправді представляють собою сліди у Вайт-Сендс. Агентні моделі суттєво відрізняються від звичайних моделей, які намагаються передбачити, наприклад, завтрашню погоду.

Натомість вони заповнюють спрощений світ індивідуальними «агентами», які діють за базовими правилами. У результаті їхньої колективної поведінки виникають складні патерни. Наш віртуальний світ складався з людей, що рухалися навколо мінливого озера.

Коли вони ступали на багнюку, залишалися відбитки. Ці сліди поступово зникали, якщо тільки зміна рівня води не створювала належних умов для їхнього поховання та консервації.

Результат виявився показовим. Люди могли активно пересуватися навколо озера, не залишаючи після себе жодних скам'янілих слідів. В інший час невелика кількість людей могла створити величезну кількість збережених відбитків. Важливим було не просто те, чи були люди присутні, а чи збіглася їхня присутність із відповідними геологічними умовами.


Прибуття імпульсами

Збереження слідів було найбільш імовірним під час екологічних переходів. Посушливий період міг оголити великі ділянки багнюки, на яких утворювалися сліди. Подальше зволоження та седиментація могли поховати ці відбитки та законсервувати їх. Коли ми порівняли цю модель із реальними даними Вайт-Сендс, ми виявили вражаючу закономірність.

Горизонти зі слідами з'являються як нерегулярні імпульси, що мають тенденцію групуватися навколо періодів кліматичних та гідрологічних змін — саме така модель була передбачена комп'ютерним моделюванням.

Сліди — це окремі кадри, а не цілісний фільм. Але це дослідження змінює підхід до інтерпретації літопису Вайт-Сендс. Сліди беззаперечно доводять, що люди були присутні в певні моменти часу.

Проте розриви між поверхнями зі слідами не доводять, що люди були відсутні. І поверхня, вкрита слідами, не обов'язково свідчить про демографічний вибух. Жменька людей, що неодноразово перетинали м'який ґрунт, може залишити сотні відбитків.

Тому нам слід бути обережними, перетворюючи кореляцію між слідами та кліматом на просту історію про те, що люди прибували до Вайт-Сендс щоразу, коли починалася посуха. Натомість тут переплітаються дві історії.

Одна — це історія людства: люди протягом майже двох тисячоліть неодноразово населяли цей ландшафт, поки озеро висихало, рослинність змінювалася, а регіональний клімат коливався між вологими та надзвичайно посушливими умовами. Інша — це геологічна історія, яка визначає, які саме крихітні фрагменти людських життів випадково вціліли.

Сліди забезпечують інтимний зв'язок із давніми людьми, але вони не є безперервним записом їхнього життя. Це окремі кадри — моменти, коли людська поведінка, багнюка, вода та випадок зустрілися разом.

Оригінал: nautil.us

Про Що? — новини науки, технологій і світу