Повстання покоління Z: хвиля протестів, що охопила Південну Азію
· Майбутнє
Покоління Z у Південній Азії очолює масові протести проти корупції та безробіття, які вже призвели до зміни урядів у Бангладеш та Непалі.
ОСЛО, Норвегія — Поколіннєве невдоволення несе в собі зерна майбутнього. Хоча його вибухи віщують зміни, ці зміни можуть набувати найрізноманітніших форм.
Культурні наслідки молодіжного бунту, що сколихнув Захід у 1960-х роках, стали очевидними лише через десятиліття, коли «довгий марш» його цінностей пронизав усі соціальні норми та інституції. Чим зрештою обернеться повстання покоління Z, яке сьогодні шириться «глобальним Півднем» — від Бангладеш до Непалу, Індії та інших країн, — поки що достеменно не відомо. Рухи від Кенії до Мадагаскару, натхненні своїми південноазійськими колегами, уважно стежать за подіями в інтернеті та переймають найкращі методи боротьби.
Спільною причиною масштабних потрясінь є корупція та відсутність підзвітності з боку номінально демократичних органів влади, що поєднується з відчайдушним браком можливостей для освіченої молоді знайти гідну роботу та шлях до соціального ліфту.
Коли ці рухи набирають обертів, уряди неминуче намагаються зупинити вірусний шторм, блокуючи соціальні мережі та застосовуючи поліцейські репресії. Це лише розпалює гнів ще сильніше, перетворюючи бунт проти конкретних умов на повномасштабний системний виклик.
«Мусонна революція» в Бангладеш влітку 2024 року, очолювана студентами університетів у країні, де половина населення молодша за 30 років, скинула репресивний уряд прем’єр-міністерки Шейх Хасіни після жорстокого розгону демонстрацій проти системи квот на державні посади.
Після її усунення було сформовано перехідний уряд на чолі з лауреатом Нобелівської премії миру та піонером мікрокредитування для бідних Мухаммадом Юнусом. У липні відбулися перші за три десятиліття конкурентні вибори разом із референдумом щодо запропонованого конституційного статуту. Це призвело до приходу до влади альянсу Бангладеська націоналістична партія / Джамаат-і-Ісламі та голосування на підтримку статуту. Оскільки зараз існують розбіжності між правлячою коаліцією та конституційним статутом, майбутнє реформ залишається невизначеним.
У вересні 2025 року революція «зумерів» у Непалі розпочалася як вірусна кампанія проти корупції та кумівства еліт, що живуть на широку ногу в зубожілій країні, де майже 60% населення молодші за 30 років. Після того, як уряд спробував обмежити зв’язок, вдаривши по Facebook, Instagram, WhatsApp та YouTube, рух очікувано вибухнув. Як і в Бангладеш, протести через конкретні умови переросли у всеосяжний виклик системі.
Прем’єр-міністр Непалу К.П. Шарма Олі був змушений піти у відставку. Було сформовано короткочасний перехідний уряд на чолі з колишнім головним суддею до проведення нових парламентських виборів. На них більшість здобула новостворена Партія незалежності Растрія, а 36-річного популярного репера та колишнього мера Катманду Балендру Шаха було призначено прем’єр-міністром.
Новий уряд все ще намагається подолати економічну стагнацію, високе молодіжне безробіття та провести конституційну реформу. Більше того, управлінські амбіції покоління Z стикаються з новими викликами, що виходять за межі обмежених можливостей їхньої невеликої країни.
Найбільш зворушливим виступом на зібранні лауреатів Нобелівської премії миру та активістів покоління Z, на якому я нещодавно був присутній в Осло для обговорення «демократії на межі», була промова 26-річної Ракші Бам, лідерки непальської революції.
Висловлюючи крізь сльози співчуття багатьом тисячам своїх співгромадян, яких змило цунамі, викликане таненням льодовика на кордоні Китаю та Непалу, вона закликала світ зрозуміти, що зміна клімату не зупиняється на національних кордонах.
Жахлива трагедія, сказала Бам, змусила її усвідомити: пошук справедливості у світі, в якому зростає покоління Z, неможливий, якщо місцеве не пов’язане з планетарним. Не може бути мови про справедливість у жодному суспільстві, поки не вирішена поточна кліматична катастрофа. І це відповідальність не окремої нації чи уряду, а всього громадянського суспільства в усьому світі.
Увага покоління Z тепер переключилася на Індію. Там молодіжний рух, що об’єднався у так звану «Партію тарганів» (Cockroach Janta Party) і миттєво зібрав 22 мільйони онлайн-підписників, розпочався з протесту проти скасування Міністерством освіти вступних іспитів до медичних вишів. З дошкульним гумором рух присвоїв собі назву «таргани», взяту з образи головного судді Індії, який заявив: «Є молодики, як таргани: вони не можуть знайти роботу, їм немає місця в професії».
Половина населення Індії — близько 700 мільйонів людей — молодші за 30 років.
Як завжди, розгін демонстрацій лише загострив ситуацію.
На приниження прем’єр-міністра Індії Нарендри Моді, який створює імідж сильного лідера, що тримає все під контролем, його міністр освіти був змушений піти у відставку, щоб вгамувати заворушення.
Індія Моді навряд чи піддасться підйому покоління Z так, як слабші держави Бангладеш чи Непалу. Проте протести через вузьке питання медичних іспитів уже набули характеру системного виклику через відсутність можливостей для молоді в найбільшій країні світу, де ВВП зріс на 7,8% у 2025 році. Далі буде.
Як зазначає Шаші Тарур, відомий письменник, опозиційний член парламенту Індії та колишній заступник генерального секретаря ООН: «Покоління Z трансформує Південну Азію. Зіткнувшись зі зменшенням економічних перспектив, багато молодих людей бачать не недосконалі інституції, які потребують поступових реформ, а хижацькі системи, що грабують їхнє майбутнє. У Південній Азії це відчуття надихнуло потужні протестні рухи, деякі з яких можуть визначати політичну траєкторію їхніх країн на десятиліття вперед».
Спільний елемент цих рухів покоління Z влучно охарактеризувала на конференції в Осло Марія Коріна Мачадо, яка отримала Премію миру у 2025 році за роль у керівництві демократичною опозицією до венесуельського президента Ніколаса Мадуро. Вона зазначила: коли суспільство досягає порогу, за яким умови стають настільки жахливими, що більшість людей втрачає страх називати речі своїми іменами, аура влади руйнується. Коли реальність життя людей занадто далека від офіційної версії, фальшиві наративи більше не мають сили.
Після захоплення Мадуро американськими військовими, встановлення перехідного уряду адміністрацією Трампа та оголошення про те, що США контролюватимуть 65% нафтовидобутку Венесуелі, Мачадо наполягає, що настав час відкрити шлях до демократії та «встановити графік виборів».
На зустрічі в Осло колишній президент Колумбії Хуан Мануель Сантос дав кілька тверезих порад щодо складних викликів, які залишаються в довгостроковій перспективі після знакових політичних перемог.
Він отримав Нобелівську премію у 2016 році за укладення мирної угоди з марксистськими повстанцями FARC, конфлікт з якими тривав майже пів століття, забрав 220 000 життів і спричинив переміщення до 6 мільйонів людей. Як міністр оборони Сантос вважався «яструбом» через свої іноді жорстокі кампанії проти партизанів. Ставши президентом, він усвідомив, що конфлікт ніколи не вирішиться військовим шляхом; це можливо лише через переговори та компроміси.
Через десять років після тієї угоди мир загалом зберігається, оскільки колишні партизани склали зброю і взяли участь у демократичних виборах як легітимна партія. Також відбулися болісні процеси встановлення істини та примирення, щоб притягнути винних до відповідальності перед жертвами.
Там, де угода поки що зазнала невдачі, так це в усуненні першопричини повстання FARC — бідності та браку можливостей у тих зонах країни, де вони домінували. Натомість сталося таке: інфраструктуру FARC було демонтовано, але держава так і не зайшла туди зі своїми інституціями; цю порожнечу тепер заповнює «темне громадянське суспільство» нарко- та кримінальних банд.
Послання Сантоса до покоління Z: після будь-якої зміни старої політичної системи нові інституції, що забезпечують верховенство права, гарантують громадянську участь та сприяють економічному розвитку, повинні заповнити цю порожнечу. Інакше рано чи пізно все повернеться до початкової точки.
Ще одна думка спадає на думку щодо бунтів і революцій покоління Z, керованих соціальними мережами. Зв’язок, який об’єднує, може також розділити та завадити реальній трансформації.
Інтернет-активіст Ваель Гонім був помітною фігурою «революції у Facebook» під час «Арабської весни» в Єгипті у 2011 році, яка змусила президента Хосні Мубарака піти з влади. У ті перші сповнені надій моменти Гонім відчув силу зв’язку, що дозволяє «говорити правду владі». Проте, коли вірусний рух перейшов від мобілізації розгніваної опозиції до побудови нового суспільства, фейкові новини, мова ворожнечі, угруповання та тролі розкололи цю єдність, залишивши вакуум, який заповнила найбільш організована сила: «Брати-мусульмани». Їхній прихід до влади згодом був скасований військовим переворотом.
Те, що сталося, як пізніше висловився Гонім, полягає в тому, що здатність соціальних мереж «говорити правду владі» трансформувалася у зворотний виклик: «говорити правду соціальним мережам».
Демократичний відкат
Динаміка, що занурила багато країн глобального Півдня в корупцію, клептократію та автократію, є тією ж самою, що несе ці умови до Сполучених Штатів.
Спираючись на власний досвід на Філіппінах, Марія Ресса бачить погіршення свободи вираження поглядів як перший крок у спіралі, що веде до краху демократії.
Нагороджена Премією миру у 2021 році, непокірна журналістка пропонує просту формулу: «Коли правду придушують, не може бути довіри. Без довіри не може бути демократії». Отже, головне питання як для зрілих демократій США та Європи, так і для глобального Півдня чи Росії — це битва за керівний наратив.
Вона розбиває цю спіраль на три етапи:
- Адміністрація веде наративну війну, використовуючи управління як контент-машину, навмисно розпалюючи конфлікти, щоб зруйнувати реальність, засновану на фактах.
- Оскільки спільна реальність руйнується, демократичні інституції, що забезпечують стримування та противаги — такі як преса та суди — систематично делегітимізуються та демонтуються, що дозволяє консолідувати виконавчу владу.
- З нейтралізованими інституціями підзвітності система скочується до клептократії, де державні ресурси систематично захоплюються і розкрадаються для збагачення правлячої еліти та фінансування наративної війни, щоб утримати владу.
У той час як рухи покоління Z розплутують цю спіраль на глобальному Півдні, зрілі демократії розвиненого світу лише входять у неї. Справді, вони перебувають на межі.
Оригінал: www.noemamag.com