Правляча еліта Казахстану посилює контроль над парламентом
· Азія
Парламентські вибори 2026 року в Казахстані ознаменували кінець короткого періоду політичної лібералізації, закріпивши домінування пропрезидентської партії Adilet.
Неможливо зрозуміти значення парламентських виборів у Казахстані 2026 року, не обговоривши вибори 2023 року. Переконлива перемога пропрезидентської партії «Аділет» свідчить про те, що обмежена політична «відлига» 2023 року добігла кінця.
Вибори 2023 року були винятковими, оскільки вони виявили напруженість усередині політичної еліти країни, супроводжувалися змінами у складі партій-конкурентів і проходили за реформованою виборчою системою.
Ці реформи були впроваджені після протестів 2022 року, які по-різному трактувалися: як вияв народного невдоволення урядом і колишнім президентом Нурсултаном Назарбаєвим, як спроба державного перевороту або як результат іноземного втручання. Зрештою протести було придушено, імовірних винуватців притягнуто до відповідальності, а для подолання суспільного невдоволення — запроваджено реформи. Ключовим моментом стало те, що протести та їхні наслідки оголили розкол у політичній еліті країни між прихильниками режиму Назарбаєва та прибічниками президента Касим-Жомарта Токаєва.
Дві зміни в переліку партій, що брали участь у виборах 2023 року, були особливо помітними. Партія Назарбаєва «Нур Отан» у березні 2022 року була перетворена на «Аманат». «Нур Отан» була партією Назарбаєва, тоді як створення «Аманата» сигналізувало про дистанціювання від Назарбаєва, його політики, ролі та спадщини. Іншою зміною стало створення партії «Respublica», яка несподівано здобула понад пів мільйона голосів і шість місць у парламенті.
Виборча реформа червня 2022 року запровадила змішану систему, за якої 69 із 98 місць розподілялися за пропорційною системою за закритими списками, а решта 29 — в одномандатних округах за мажоритарною системою відносної більшості.
Вибори 2023 року сформували більш фрагментований парламент, до якого пройшли шість партій. Деякі колишні посадовці «Аманата» приватно скаржилися, що парламентською більшістю важко керувати, можливо, через те, що майже третина парламентаріїв була обрана в одномандатних округах.
Менш дисциплінована більшість сприймалася політичними елітами як загроза здатності уряду швидко ухвалювати закони та ефективно керувати державою — саме тому в березні 2026 року було проведено конституційний референдум.
Скасування верхньої палати за результатами референдуму мало на меті прискорити законотворчий процес і зробити парламент більш підзвітним, забезпечивши відповідальність однієї палати за якість законодавства. Проте реформи були спрямовані на покращення відносин між виконавчою та законодавчою владою, а не на посилення парламентського контролю над виконавчою гілкою. Зміни також мали на меті зробити парламентаріїв більш дисциплінованими та лояльними до партійної лінії.
Вибори в серпні 2026 року відбулися за партійною пропорційною системою. Партія «Аділет», яка у червні 2026 року поглинула правлячу партію «Аманат», здобула 71,2% голосів виборців, тоді як «Ауил» отримала 6,3%, «Respublica» — 5,6%, «Ак Жол» — 5,2%, а Народна партія Казахстану — 5,1%. Народна партія Казахстану, яка у 2023 році мала п'ять місць, у 2026 році не отримала жодного, набравши лише 3,1% голосів, що нижче за 5-відсотковий бар'єр.
У результаті парламент став менш фрагментованим, ніж попередній: місця здобули п'ять партій, і лише дві з них отримали принаймні 6% голосів. Розрив між найсильнішою і другою за впливовістю партіями зріс із 43 до 64,9 відсоткового пункту.
Дехто може не помітити значення таких змін, оскільки більшість парламентських партій і так є пропрезидентськими. Однак це свідчить про те, що політична еліта країни, яка у 2023 році була готова допустити певну лібералізацію політичної системи, більше не прагне до неї.
Труднощі «Аманата» з контролем парламентської більшості відобразилися на кількості законопроєктів, ініційованих депутатами, та рівні парламентського контролю після виборів 2023 року. Частка законопроєктів, ініційованих депутатами, зросла з 13,1% у період 2016–2020 років до 25% у період 2021–2023 років і до 32,6% у легіслатурі 2023–2026 років. Оскільки частка депутатських законопроєктів зростала, частка ініціатив від уряду скорочувалася — тенденція, яку почали розглядати як таку, що підриває ефективність уряду.
Парламентарії також стали активнішими в контролі за виконавчою владою. Середня кількість парламентських запитів зросла з 229,8 на рік у легіслатурі 2016–2020 років до 553,6 у 2023–2026 роках. Таке подвоєння контрольних функцій цілком могло насторожити уряд. Конституційні реформи 2026 року були запроваджені для того, щоб зробити парламент і парламентську більшість більш керованими. Це дає підстави припускати, що кількість законопроєктів та запитів від депутатів у новообраному скликанні може бути значно меншою, ніж у попередньому.
Вибори 2026 року продемонстрували зміну балансу сил. Президентська влада, яка вже здобула перемогу на референдумі, записала на свій рахунок ще один тріумф. Уряд тепер має більшу і, ймовірно, більш дисципліновану більшість у парламенті, а правляча партія отримала значно більшу частку голосів. Політична еліта країни вийшла з виборів ще сильнішою, і немає жодних ознак того, що це зміниться в осяжному майбутньому.
Ріккардо Пеліццо — професор і декан Вищої школи державної політики, а також в.о. декана Школи наук і гуманітарних наук Назарбаєв Університету, Казахстан.
Оригінал: eastasiaforum.org