Приватні університети Японії зіткнулися з демографічним викликом

· Азія

Приватні університети Японії зіткнулися з демографічним викликом

Через стрімке старіння населення кількість японських вступників до 2040 року впаде майже втричі, що ставить під загрозу закриття до 40% приватних університетів країни.

Демографічні зміни змінюють вищу освіту в усьому Азійсько-Тихоокеанському регіоні. І хоча деякі країни, як-от Австралія, очікують лише помірного зниження кількості студентів, інші постають перед значно похмурішою перспективою — масовим закриттям університетів, що матиме глибокі наслідки для студентів, викладачів та громад.

Ніде це не виглядає так гостро, як у «суперстаріючій» Японії. Кількість 18-річних жителів — які разом із 19-річними складають понад 95 відсотків нових студентів бакалаврату — стрімко впала з 2 мільйонів у 1992 році до 1,09 мільйона у 2025-му, а до початку 2040-х років, за прогнозами, скоротиться до 700 000. Найбільше постраждали приватні університети Японії, оскільки плата за навчання становить у середньому близько трьох чвертей їхніх доходів. Близько половини приватних вишів уже не виконують набори за квотами, а в квітні 2026 року Міністерство фінансів припустило, що до 2040 року до 40 відсотків із них, можливо, доведеться ліквідувати.

Приватні заклади домінують у системі вищої освіти Японії: вони становлять 627 із 816 університетів і охоплюють майже 80 відсотків студентів бакалаврату. Масові закриття серйозно підірвуть освітню інфраструктуру та регіональну стабільність, причому схожий тиск уже спонукав до значної реструктуризації секторів приватної освіти в Південній Кореї та на Тайвані. Проте в Японії досі мало що змінилося.

Однією з причин може бути те, що криза розвивалася винятково повільно. Навіть на зламі тисячоліть науковці та медіа-експерти прогнозували, що протягом 2000-х та 2010-х років через старіння населення доведеться закрити від 15 до 40 відсотків приватних університетів.

Але ці прогнози, здається, ґрунтувалися на припущенні, що ринкові сили неминуче «прорідять» неефективні університети. Проте в ті десятиліття спостерігалося помітне зростання як кількості приватних університетів, так і кількості студентів у них, тоді як повністю закрилося лише 11 закладів.

Прогнозований колапс ще не відбувся, здебільшого тому, що університети успішно залучили ширші соціально-економічні верстви населення, включаючи студентів, які раніше йшли б до молодших коледжів. Багато таких коледжів відтоді закрилися або отримали статус повноцінного університету, що ще більше збільшило кількість студентів у системі. Цьому сприяло суттєве послаблення урядового контролю над заснуванням та розширенням університетів у 1990-х роках.

Університети також виграли від розширення систем студентських позик і зростаючої потреби в дипломах на ринку праці через сповільнення економіки Японії. Водночас вони спростили правила вступу, стратегічно зменшили кількість місць там, де попит низький, і адаптували навчальні програми відповідно до нових запитів.

Приватні університети особливо гнучкі та стійкі, оскільки ними керують приватні шкільні корпорації (PSCs), або gakko hojin. Корпорації PSC захищені конституцією від втручання уряду та пов’язані соціальними зобов’язаннями перед студентами, випускниками й місцевими громадами, що робить їхнє добровільне розформування рідкісним і тривалим процесом. Податкові пільги також дозволили PSC накопичити значні капітальні резерви. Навіть ті заклади, що мають серйозні дефіцити, можуть виживати роками за рахунок цих резервів, скорочення масштабів діяльності та перекладання збитків на інші інституції в межах тієї самої корпоративної структури.

Емоційна прив’язаність засновників PSC і їхнє бажання забезпечити інституційну наступність також можуть сприяти виживанню навіть ціною академічного спрямування та репутації закладу. Це особливо помітно в сімейних університетах, які поширені в Азії та Латинській Америці.

Проте ці стратегії виживання, можливо, вичерпують свій потенціал. Починаючи з 2020 року, 11 університетів призупинили набір — це чіткий зсув після десятиліть застою. Міністерство освіти прогнозує, що близько третини приватних університетів перебуватимуть у стані «особливо високого» фінансового ризику до 2040 року.

Міністерство особливо стурбоване ситуацією в сільських та регіональних районах, які стикаються як із гострішим скороченням населення, так і з відтоком студентів університетського віку до мегаполісів. Географія та розміри лише посилюють ці проблеми. Майже дев’ять із десяти приватних університетів за межами великих міст є невеликими, і вони вже сьогодні мають вищу ймовірність недобору студентів. Міністерство прогнозує, що до 2040 року майже кожен регіон за межами Токіо матиме рівень заповнюваності менше 80 відсотків.

Злиття університетів є одним із варіантів вирішення проблем, але міжнародний досвід свідчить, що вони рідко проходять вдало, коли йдеться про заклади, що перебувають у кризі. Адміністративні витрати та культурні тертя можуть зростати, не збільшуючи при цьому загальний попит і не вирішуючи проблеми дублювання зон охоплення. Державне поглинання — інший варіант, але він часто непопулярний. Це перекладає експлуатаційні витрати на місцевих платників податків і може зменшити локальну цінність університету, оскільки частка місцевих студентів часто різко падає, навіть якщо кількість заявок загалом зростає.

Майбутнє вищої освіти Японії визначатиметься не корпоративними банкрутствами чи злиттями та поглинаннями, а зіткненням інстинкту інституційного самозбереження та директив уряду.

Міністерство освіти наразі намагається спроєктувати «плавний вихід» із кризи. Його пакет заходів від лютого 2026 року розширює нагляд за вразливими закладами, пов’язує субсидії з планами реструктуризації та пропонує цільову підтримку, щоб допомогти університетам, що ледве виживають, поступово завершити діяльність, забезпечивши при цьому можливість поточним студентам завершити навчання. Також пропонується, щоб після ліквідації закладу міністерство брало на себе управління архівами студентських записів, гарантуючи, що випускники матимуть до них доступ.

Тим не менш, автономія PSC та опір з боку законних стейкголдерів, включно зі студентами та громадами — а також менш помітними інтересантами, як-от сімейні клани засновників, — ймовірно, затримають рішучі дії. Зрештою, трансформація залежатиме від здатності рад директорів PSC співпрацювати між собою та з регуляторами, щоб зберегти автономію сектору, одночасно запобігаючи неконтрольованій кризі, що розгортається у сповільненому темпі.

Оригінал: eastasiaforum.org

Про Що? — новини науки, технологій і світу