Ранні кроки на довгому шляху до фотосинтезу
· Наука
Науковці розкривають таємниці раннього фотосинтезу та його еволюції.
Ранній крок на довгому, дивному шляху до фотосинтезу
Вступ
Кожну секунду на поверхню Землі обрушується трильйони ват сонячної енергії — більше ніж у 10 000 разів перевищуючи енергію, яку використовують сучасні люди. Приблизно 2,4 мільярда років тому життя зробило еволюційний стрибок, коли бактерії навчились використовувати ці фотони для розщеплення молекул води та зшивання атомів вуглецю в цукри. Внаслідок цього вони заповнили атмосферу Землі киснем і наперед визначили правила життя.
“Спосіб отримання кисню був великим нововведенням. Я іноді називаю це єдиною подією,” — сказав Роберт Бланкеншип, пенсіонер- біохімік з Вашингтонського університету в Сент-Луїсі. “За всіма звітами, це сталося лише один раз під час еволюційного процесу, і це дійсно підготувало світ до того, щоб стати киснепідтримуваним та цілком аеробним світом, в якому ми живемо зараз.”
Проте набір хімічних реакцій, які ми називаємо фотосинтезом, спантеличував і вражав вчених протягом поколінь. Він вимагає координації десятків білків і сотень пігментів, які збирають фотони, усі вмontовані у клітинну структуру менше ніж в тисячу разів ширшою за людське волосся. Електрони, мов кульки у пінболі, стрибають через мембрани та між сполуками, щоб приводити в рух молекулярні турбіни, які переробляють повітря та воду на цукри, задовольняючи енергію та сировину, потрібні для росту клітин.
Ми тепер знаємо цей процес у базових деталях; досягнення в мікроскопії та клітинній біології дозволяють дослідникам в принципі простежити один електрон через фотосинтетичні білки, щоб освітіти повний молекулярний механізм. Проте цей рівень деталізації зменшується, коли науковці намагаються подорожувати у часі, щоб зрозуміти, як фотосинтез міг спочатку еволюціонувати в одноклітинних організмах, відомих як ціанобактерії, більше ніж 2 мільярди років тому.
“Зараз вже досить очевидно, що всі фотосинтетичні [білкові] комплекси походять з єдиного спільного походження,” — сказав Бланкеншип, який витратив свою кар'єру на вивчення молекулярних механізмів фотосинтезу. “Але природа того самого першого організму не дуже добре зрозуміла.”
Щоб розв'язати такі загадки, біологи часто звертаються до організмів, які діляться багатьма, але не всіма, рисами, які вони хочуть зрозуміти. Але протягом років вони вважали, що майже всі сучасні ціанобактерії еволюціонували в одному, тісно пов’язаному кластері, що не пропонувало значної варіації, яка могла б виявити механізми раннього фотосинтезу. Відкриття Gloeobacteria, групи фотосинтетичних бактерій, які відгалудилися від інших ціанобактерій більше ніж 2 мільярди років тому, змінило цю ситуацію. Хоча Gloeobacteria не залишались на еволюційній мертвої точці — жоден організм не залишався — вони здаються зміненими незначно протягом мільярдів років, ставши своєрідною генетичною капсулою часу.
“[Gloeobacteria] розповідають нам дещо про те, якими могли бути найперші ціанобактерії,” — зазначила Христен Греттенбергер, геохімік і мікробіолог з університету Каліфорнії, Девіс. “Це не якийсь дивний одиничний вид. У нього є справжній шаблон збереження цих інструментів.”
Останній виявлений вид Gloeobacteria, Anthocerotibacter panamensis, збирає світло, використовуючи інший набір білків, ніж сучасні ціанобактерії — але перетворює сонячне світло на хімічну енергію в білкових комплексах, які лише трохи відрізняються від тих, що виявлені у інших Gloeobacteria. Ці характеристики додають нових відтінків до довгої і дивної еволюційної історії фотосинтезу.
Машина захоплення фотонів
Перед тим, як потрапити на лист рослини, сонячний фотон долає 93 мільйони миль через порожній простір. Найдинамічніша частина цієї подорожі відбувається в останніх кількох мільярдних частках метра, коли машина Руба Голдберга з білків і пігментів перетворює світлову енергію фотона на хімічну енергію.
Листки сучасних наземних рослин заповнені хлоропластами, видовженими органелами, які самі заповнені стосиками монетоподібних відділень, відомих як тилакоїди. Тисячі білків і пігментів стрижуть мембрану тилакоїдів, створюючи величезну біохімічну схему з єдиною метою. Один великий білковий комплекс, відомий як фотосистема II, має комплекс “антен” на зовнішньому кольорі, що максимізує кількість фотонів, які рослина може зловити. Хлорофіл та інші пігменти, що вмонтовані в антенах, поглинають енергію від зловлених фотонів. А потім, як у грі “гарячий картопля”, молекули хлорофілу та інших пігментів направляють цю надмірну енергію до реакційного центру фотосистеми.
Енергія втрачається щоразу, коли фотон стрибає між пігментами, але залишається достатньо, щоб вивільнити електрони з сусідніх молекул води, викидаючи кисень у вигляді відходу. Ці вивільнені електрони потім проходять через ряд білків, пов'язаних з мембранною структурою, відомих як ланцюг переносу електронів, де їхня енергія накачує протони і обертає молекулярні турбіни. Ця молекулярна конвеєрна стрічка генерує енергетичну валюту життя, молекулу, відому як аденозинтрифосфат (АТФ).
Але фотосинтез на цьому етапі не завершений. Переважно виснажені, електрони досягають фотосистеми I, де ще одна порція сонячного світла знову активує потік. Суперзаряджені, електрони спрямовують окремий набір реакцій, що будують цукри з вуглекислого газу. Ці цукри самі по собі є формою енергії, оскільки рослина (як і інші організми) може їх розкладати для виробництва більшої кількості АТФ.
Протягом мільярдів років реакційні центри обох фотосистем залишалися вражаюче незмінними. Однак еволюційне нововведення відбувалося в вражаючому різноманітті комплексів антен і допоміжних пігментів, які спостерігаються у всьому фотосинтетичному житті. Це поєднання суворої інтеграції з екстремальною різноманітністю створює виклик для вчених, які намагаються зрозуміти, як фотосинтез спочатку еволюціонував.
Навіть найраніша фотосинтетична система, напевно, вже була невеличким електричним колом на сонячному живленні, яке захоплювало світло та направляло електрони у метаболізм, — зазначив Крістофер Гісріел, біохімік з Університету Вісконсіна, Мадісон. “Принаймні ми знаємо, що вона мала б усі риси, які ми спостерігаємо в різноманітності реакційних центрів або фотосистем сьогодні,” — сказав він. “Вона повинна була мати якусь здатність збирати це світло та виконувати поділ заряду, а потім переводити ці електрони у метаболізм.”
Існує певна фотосинтетична різноманітність у живих організмах, яка може дати уявлення про те, як цей складний процес міг еволюціонувати. Наприклад, деякі бактерії використовують лише фотосистему I та взагалі уникають кисню у формі анаеробного фотосинтезу. Тому багато дослідників висловлюють гіпотезу, що анаеробний фотосинтез і його фотосистема еволюціонували першими. Потім, у якийсь момент у далекому минулому, гени системи були подвоєні. Протягом еволюційного часу ця теорія сприймає, що один з тих копій мутував і еволюціонував, щоб створити другу фотосистему, яка використовує кисень для більш ефективного збору енергії.
Не всі еволюційні біологи погоджуються, що фотосистема I прийшла першою, але якщо це так, то як і коли вона еволюціонувала? Навіть примітивна, спрощена версія стала б еволюційним чудом. Білковий мегакомплекс має кілька субодиниць у точної структурі, де білки антени прикрашені хлорофілами та іншими пігментами і оточують основний реакційний центр, де електрони крутяться в витонченій парі.
Це причина, чому дослідники звертаються до давньої лінії одноклітинних ціанобактерій, які можуть містити більш примітивну версію цього процесу.
Дивна антена
Клітини прибули як мікроскопічні пасажири. Вони подорожували по листю рогозу з Панами до лабораторії рослинного біолога Фей-Вей Лі в Ітаці, Нью-Йорк. Там технік лабораторії Лі, Дункан Гаузер, очистив мікробні залишки з листя рогозу. Він думав, що добре попрацював, але випадковий погляд на маленьку зелену крапку під мікроскопом розкрив, що він щось пропустив.
Те, що Гаузер відкрив новий вид бактерії, не було особливо захоплюючим; більшість мікробних видів ще не ідентифіковані та описані. Але коли Гаузер, Лі та тодішній постдок Насім Рахматпур заглибилися в дослідження цього пришельця, вони зрозуміли, що його колір і форма не схожі на більшість інших ціанобактерій. Аналіз його ДНК виявив, що їхній контамінант — це тип Gloeobacterium, лінія фотосинтетичних мікробів, яка відгалудилася від ціанобактерій більше ніж 2 мільярди років тому. Вони назвали його Anthocerotibacter panamensis на честь його середньоамериканського походження і опублікували свої результати у липні 2021 року.
Навіть серед маловідомих Gloeobacteria, A. panamensis був незвичним: він відокремився від решти групи 1,4 мільярда років тому. “Це зовсім інший організм, ніж ті, що нам відомі,” — сказав Лі, який працює в Інституті Бойса Томпсона з рослин. “Ми знаємо про них дуже мало, і вони зовсім інші, ніж інші ціанобактерії.”
Команда Лі використала кріо-електронну мікроскопію, щоб вивчити субклітинні структури бактерії та захопити детальні зображення її внутрішньої роботи. A. panamensis мав обидві фотосистеми — але не мав тилакоїдів. Сестринський вид, Gloeobacter violaceus, відкритий у 1974 році, також не мав тилакоїдів, що свідчить про те, що тепер знайомі структури, виявлені в сучасних ціанобактеріях, ймовірно, ще не еволюціонували, коли Gloeobacteria відокремилися від групи. Натомість його фотосистеми притягують до зовнішньої плазматичної мембрани клітини, а не до мембрани тилакоїдів, знайденій у рослин і сучасних ціанобактерій.
Серед найбільш помітних аномалій були структури, які A. panamensis використовував для збору світла. Більшість сучасних ціанобактерій мають великі комплекси антен (або фікообілізоми), збудовані з білків, насичених пігментами, котрі поглинають світло, які розкриваються від мембрани тилакоїдів у великому півколі. Однак антена в A. panamensis абсолютно не нагадувала вентилятор: вона більше схожила на весло каное. У 2023 році експерименти показали, що антена у формі весла значно зменшила швидкість фотосинтезу у A. panamensis. Лі підозрює, що веслоподібна форма не збирає стільки фотонів, скільки форма вентилятора.
Але що щодо його основного фотосинтетичного механізму? Інша команда вчених, до складу якої входив Гісріел, провела глибоке занурення в фотосистему I A. panamensis, щоб шукати підказки про те, як може еволюціонувати фотосинтез, який виробляє кисень. Реакційний центр у серці фотосистеми, де пігменти хлорофілу поглинають фотони та виробляють цукор з вуглекислого газу, показав лише кілька незначних змін у порівнянні з фотосистемами інших Gloeobacteria. Проте було набагато більше еволюційних змін у білках, що захоплюють світло у фотосистемі, які зв'язують пігменти, таких як ті, що формують антенний комплекс веслоподібної форми.
Ці результати, опубліковані у травні 2025 року у "Proceedings of the National Academy of Sciences", свідчать про те, що сили природного відбору внесли обмежені зміни до ядра фотосистеми, але інші аспекти фотосинтетичного механізму виявилися більш гнучкими.
“Фотосинтетичні системні комплекси надзвичайно схожі. Не так вже багато варіацій, навіть там, де є відносно істотні зміни [в інших місцях],” — стверджував хімік Гарі Брудвіг з Єльського університету, співавтор статті. “Коли природа знайшла рішення, воно не змінилося дуже сильно. Воно зберегло основну структуру.”
Нові відкриття у A. panamensis вказують на те, що Gloeobacteria справді можуть відображати більш древню, базальну форму фотосинтезу. Протягом останніх кількох мільярдів років більшість ціанобактерій та рослин еволюціонували в нові риси — більш складні фотосинтетичні білки, а також зовсім нові структури, такі як тилакоїди, щоб зробити процес ефективнішим. Проте архітектура фотосистеми I Gloeobacteria з того часу майже не змінилася. Тепер дослідники можуть дослідити ядро реакційного центру фотосинтезу, щоб зрозуміти, як це древнє молекулярне пристрій могло еволюціонувати.
“На мою думку, це робить ще менш ймовірним, що оксигенний фотосинтез був основою бактеріального дерева,” — сказав Чарльз Делвіч з університету Меріленда, який вивчає еволюцію фотосинтезу і не був залучений до дослідження.
Це за умови, що структури в Gloeobacteria практично ідентичні тим, якими вони були мільярди років тому. “[Це] не миттєве зображення в часі. Це не викопне з 2,5 мільярда років тому,” — сказав Патрік Шіх, рослинний синтетичний біолог з університету Каліфорнії, Берклі, який не був залучений до дослідження. “Воно пережило 2,5 мільярда років еволюції з тих пір, як це було найближче до спільного предка.” Ось чому пошук нових сестринських видів A. panamensis залишається важливим, — додав він: Потрібно більше прикладів, щоб сформувати цілком переконливий випадок.
Еволюційна дивина
Еволюційні відкриття навколо A. panamensis — його відсутність тилакоїдів, унікальна антена та стабільна фотосистема — спонукали Греттенбергер та Лі розпочати глобальний пошук нових Gloeobacteria. Греттенбергер хоче не тільки більше ДНК-доказів про цю важливу групу, але й видів, які, як і A. panamensis, можуть рости в лабораторії.
“Було б справді, справді добре, якби ми могли отримати навіть види, які більше раніше гілкувалися, щоб ми могли побачити етапну еволюцію,” — сказала вона. Лише розширивши групу для порівняння, біологи зможуть визначити, чи є деякі з рис, які спостерігаються у A. panamensis, еволюційними дивами або більш загально представленими ранньому житті, додала вона.
Більше прикладів також можуть допомогти вирішити загадку, яка фотосистема еволюціонувала першою. Хоча гіпотеза про те, що перші фотосинтетичні організми були анаергобними, була б найбільш логічним поясненням, в кількох статтях, опублікованих у 2019 та 2021 році, еволюційний біолог Танай Кардона з Університету Квін Мері в Лондоні стверджував, що оксигенний фотосинтез міг еволюціонувати першим. Вчені так давно припускали, що анаеробний фотосинтез — і фотосистема I — прийшли першими, що всі нові дані одразу ж тлумачаться через цю призму, зазначив він, незважаючи на те, що дані все ще є неповними.
Обидві фотосистеми “повертаються до єдиного предка,” — сказав Кардона, який співавтор статті 2025 року про A. panamensis. “Але на цьому етапі у нас немає доказів послідовності, щоб припустити, що одна дала початок іншій.” Подія подвоєння генів, яка подвоїла фотосистеми, дозволяючи одній копії еволюціонувати у новий процес, відбулася так давно, що будь-які докази цієї першої фотосистеми були поховані в результаті вимирання та мільярдів років змін. Проте, швидше за все, підказки десь ще є.
Для Шіха наслідки цієї роботи виходять далеко за межі базової науки. Реальність полягає в тому, що хімічні реакції, які складають фотосинтез і виробництво цукру — основа раціону життя, а отже, і людства — є надзвичайно неефективними. Шіх та інші вчені працюють над розробкою покращень у фотосинтезі, щоб підвищити виробництво сільськогосподарських культур. Перш ніж вчені почнуть експериментувати, їм потрібно знати, як частини фотосинтетичної системи взаємодіють між собою.
Ця система, якою ми її маємо сьогодні, виникла близько 2 мільярдів років тому, коли поява оксигену в фотосинтезі залишила незабутню зелену пляму на поверхні Землі. Саме тоді мікроби здобули енергію від світла і, у процесі, вдихнули нове життя у світ.
Оригінал: www.quantamagazine.org