Що археологія розповідає про виникнення всемогутніх правителів
· Наука
Археологічні дані спростовують теорію, що великі цивілізації неминуче стають деспотіями, доводячи, що інклюзивні форми правління існували в усьому світі задовго до появи сучасної демократії.
Чому деякими суспільствами правлять автократи — могутні особистості, що ухвалюють усі рішення майже без жодних стримувань і противаг, — тоді як в інших ті, ким керують, дійсно мають право голосу?
Якщо запитати археолога, історика чи політолога, традиційна відповідь виглядатиме так: колись люди пересувалися невеликими групами, полювали та збирали їжу, ухвалюючи рішення більш-менш колективно. Потім вони винайшли землеробство, яке прив’язало їх до певних ділянок землі та дозволило декого з них накопичувати ресурси. Це неминуче призвело до нерівності в багатстві та владі.
Ця нерівність зростала в міру збільшення чисельності населення, а деякі села перетворювалися на міста, настільки густонаселені, що потребували сильних лідерів для підтримки порядку. Таким був стан світу аж до того моменту, як стародавні греки винайшли новий підхід, названий «демократією».
Демократія занепала в Середньовіччі, а через століття знову набрала обертів, знову в Європі, як свідчить ця історія. Звідти вона повільно, але впевнено поширювалася на інші регіони, змушуючи автократів добряче понервувати.
Це впорядкована історія, але вона є величезним спрощенням, каже археолог Гері Фейнман із Філдовського музею в Чикаго. Його власні дослідження показують, що автократичні уряди не є неминучими при зростанні населення — різні суспільства по всьому світу протягом історії діяли інакше.
Більше того, такі менш автократично організовані суспільства не були обмежені лише Європою і не були там поширенішими; їх знаходили по всьому світу, від Теотіуакана в Мексиці до Мохенджо-Даро в Пакистані.
Фейнман описав свій археологічний погляд на довгострокові політичні зміни в огляді 2023 року для Annual Review of Anthropology і разом із колегами перевірив ці ідеї в наступних дослідженнях, опублікованих у PNAS та Science Advances. Він розповів Knowable Magazine про чинники, що сприяють автократії або більш інклюзивним формам управління.
Це інтерв’ю було відредаговано для скорочення та ясності.
На яких археологічних об’єктах ви працювали і як вони вплинули на ваш світогляд?
Я провів більшу частину своєї академічної кар’єри, займаючись археологічними польовими дослідженнями в Мексиці та Китаї. Я починав у Мезоамериці, у Мексиці, і це моя головна сфера. Я працював на різних рівнях, від регіональних досліджень до інтенсивних розкопок об’єктів, включно з багатьма житловими будинками.
Коли люди почали працювати в Мезоамериці з метою, що виходить за межі простого пошуку артефактів для музейних вітрин, вони виходили з припущення — яке на той час не було зовсім хибним, — що мезоамериканські цивілізації характеризуватимуться «зверху вниз» примусовим, деспотичним управлінням і політичним контролем над економікою. Іншими словами, держава спрямовувала те, що люди виробляли, монополізувала ключові ресурси та жорстко контролювала розподіл товарів.
Це те, чого я навчився як студент у 1970-х роках.
Але коли ми проводили розкопки будинків, ми часто виявляли, що майже в кожному з них люди виготовляли щось для обміну — наприклад, інструменти чи кераміку. І вони користувалися речами, які не виготовляли самі й які могли навіть не вироблятися в тому поселенні, де вони розташовувалися.
Отже, якби кожен виробляв товари для обміну, центральній владі було б дуже важко, якщо не неможливо, контролювати економіку. Ми також не знайшли жодних складів, які дозволили б лідерам накопичувати ресурси.
Ідея про те, що держава контролювала економіку, щоб посилити деспотичного правителя, не узгоджувалася з даними.
Коли ми почали збирати дані про доіспанську Мезоамерику в просторі та часі, ми виявили, що характер правління, організація міст, майже все, що ми розглядали, було мінливим. Це був не просто один режим з одним усемогутнім царем, як у класичних майя вздовж річки Усумасінта.
Класичні майя звеличували своїх правителів, вони мали дуже складні поховання та розкішні палаци, набагато більші за будь-який інший будинок. Це відповідає моделі «зверху вниз».
Але коли ви дивитеся на такі місця, як Теотіуакан поблизу Мехіко або Монте-Альбан поблизу міста Оахака, вони не вписуються в це — ні в економічній, ні в політичній сфері. Замість розкішних гробниць і пам’ятників, що звеличують одного правителя, у Теотіуакані є відкриті площі для публічних зібрань, фрески із зображенням процесій офіцерів у масках, а не названих царів, і храми з широкими вершинами, розраховані на групи людей, а не на одного правителя чи священика.
Це було несподівано, оскільки багато західних соціальних вчених вважали, що за винятком Греції та Риму всі досучасні суспільства були автократичними, і так було до Просвітництва, коли люди стали більш раціональними.
У Китаї ми проводили дослідження в східній провінції Шаньдун, яка була останньою територією, включеною до імперії першого імператора Китаю Цінь Ши Хуан-ді, який вперше об’єднав країну і похований у знаменитій гробниці теракотових воїнів. Знову ж таки, традиційна теорія очікувала б, що після цього приєднання в регіоні пануватимуть труднощі та погіршення добробуту.
Але насправді історичні та археологічні дані свідчать про те, що після входження до складу імперії, яка залишалася об’єднаною протягом кількох століть за наступної династії Хань, регіон розквітнув. Чисельність населення різко зросла по всьому регіону, виникли нові поселення, краща транспортна інфраструктура призвела до більшої інтеграції, оскільки території стали тісніше пов’язані між собою, а обміни всіх видів стали легшими. Це не був деспотичний режим, що висмоктував усе з підкорених територій.
Отже, знову ж таки, ідея про те, що досучасні системи управління завжди були надзвичайно автократичними, виявилася такою, що не відповідає даним. З часом зібрана нами інформація порушила всі ці питання. Це зрештою призвело до написання статті для Annual Review 2023 року, яка підсумовує, як ці ідеї, що лежали в основі західної соціальної науки близько 500 років, стали глибоко вкоріненими. Ця стаття — спроба прокласти новий шлях.
Відтоді я став учасником двох великих досліджень з двома різними групами, які перевіряли ці ідеї.
Чи можете ви розповісти нам про ці дослідження?
Перше, опубліковане у 2025 році в журналі PNAS, досліджувало зв’язок між нерівністю та демографічним і політичним масштабом, вивчаючи різницю між найбільшими та найменшими будинками на понад тисячі археологічних пам’яток. Друге, яке очолював я і про яке повідомили у березні 2026 року в Science Advances, розглядало зв’язок між характером управління та масштабом у 40 археологічних та історичних контекстах.
Довгий час вважалося, що протягом більшої частини історії концентрація влади та нерівність зростали разом із кількістю населення, оскільки людям бракувало засобів для виконання справ без автократичного, примусового лідерства. Ці два дослідження показали, що розмір населення має значення, але він не є детермінуючим. В обох дослідженнях він пояснював лише близько чверті мінливості в рівності або ступені автократії.
Крім того, у наших даних ми бачимо докази демократичних практик в інших частинах світу, окрім Стародавньої Греції та республіканського Риму, приблизно в той самий час, або навіть трохи раніше. Ці дві цивілізації, можливо, мали найбільший вплив на сучасне суспільство, що є наслідком того, як записи велися, зберігалися та передавалися з часом, і ми не хочемо применшувати значення цих місць. Але вони не є унікальними, як вважали люди. І точно неправда, що всі інші місця були організовані автократично.
Нарешті, ми показуємо, що не все змінилося з появою землеробства. Це дуже вкорінений аргумент: ідея про те, що з землеробством і осілим життям усе швидко змінилося, і що відтоді ми були на неминучому шляху до збільшення масштабів, посилення концентрації влади тощо. Наші дані цього не підтверджують. Справа не в тому, що землеробство не було ключовою інновацією. Воно було таким, і воно мало довгострокові наслідки. Але вони не завжди були негайними чи однаковими.
Думаю, це ключові моменти: ми знаходимо докази, які не відповідають дуже давнім і вкоріненим поглядам не лише в археології, а й у соціальних науках загалом.
Чи можемо ми все ще стверджувати, що землеробство та зростання населення створювали можливості для автократів, навіть якщо вони не робили автократію неминучою?
Я думаю, що збільшення масштабу безперечно створює можливості для автократів, і я думаю, що землеробство створює можливість для збільшення масштабів, оскільки воно підвищує продуктивність.
Але те, що випливає з нашого дослідження, що, на мою думку, дуже важливо, — це те, що концентрація влади головним чином походить від того, як ресурси спрямовуються в політичні інститути.
Коли держава повинна збирати значну частину податків, беручи потроху з багатьох фермерів або торговців, вона, ймовірно, буде більш демократично організованою. Ми називаємо це «внутрішніми ресурсами». За таких умов автократію було б важко досягти: люди можуть «голосувати ногами», переїжджаючи, тому вам доводиться робити так, щоб вони хотіли робити свій внесок.
Але коли ресурси та технології можна монополізувати — чи то контроль над торговими шляхами, чи військова здобич, чи шахти, чи плантації та рабство — саме тоді ви зустрічаєте автократію. Ми називаємо це «зовнішніми ресурсами».
Маючи монополізовані зовнішні ресурси, вам не потрібно залежати від отримання крихт від багатьох людей. Маючи відносно спрямований або контрольований ресурс, ви просто платите невеликій кількості людей, щоб вони допомогли вам захистити цей ресурс. Вам не потрібно експлуатувати своїх громадян, ви можете більш-менш ігнорувати їх.
Уточнимо: рабські маєтки і навіть феодальні маєтки, у нашій термінології, є зовнішніми ресурсами. Люди, які там працюють, мають мало або зовсім не мають свободи. Автократи хочуть уникнути витрат на оплату праці. Якщо з часом вони зможуть захопити цю працю, вони зможуть перетворити дрібне фермерство, яке є внутрішнім ресурсом, від якого вони залежать від своїх громадян, на зовнішній ресурс, який вони контролюють самі. Це автократична стратегія — експлуатувати людей, які не мають статусу громадян.
Що стосується вільних громадян, я думаю, що помилкою в багатьох попередніх роботах було те, що автократи схильні тероризувати та експлуатувати громадян. З моєї точки зору, для автократичних партій більш типово ігнорувати своїх громадян, тому що їм не потрібні податки від них. Вони насправді не хочуть, щоб їм завдавали шкоди, тому що вони можуть знадобитися в якийсь момент, і вони все ще можуть робити певні внески. Але вони можуть певною мірою ігнорувати їх.
Ви пояснили, що кількісно оцінювали нерівність, дивлячись на різницю між найбільшими та найменшими будинками. Але як ви кількісно оцінюєте більш абстрактні концепції, такі як автократія чи інклюзивність?
Ось тут робота в команді була важливою. Для дослідження, опублікованого в Science Advances, наша перша зустріч стосувалася здебільшого розробки протоколу, який, на думку дюжини експертів з різних місць і періодів, міг би спрацювати для порівняння ступеня автократії в усіх цих різних випадках. Ми зупинилися на двох ключових вимірах. Перший: наскільки влада зосереджена в руках дуже невеликої кількості людей? Другий: наскільки багато можливостей мають звичайні люди спілкуватися один з одним і висловлювати свої погляди та думки? Нашим завданням було виміряти ці два виміри — концентрацію влади та інклюзивність — використовуючи ту інформацію, яку ми маємо з археологічних та історичних джерел.
Ми розробили набір із 27 «проксі» — речей, які ми могли виміряти або реконструювати і які надавали інформацію про ключові особливості управління. Чи ухвалюються рішення в неприступній фортеці, чи у відкритому будинку ради? Чи звеличує мистецтво держави одного правителя, чи зосереджується на богах, природі та спільноті? Чи є великі, доступні громадські площі, де можуть збиратися громадяни, чи архітектура є дуже обмежувальною? А потім ми зібрали якомога більше цих проксі для 31 місцевості по всьому світу, кілька з яких мали кілька окремих часових блоків, загалом 40 випадків. Потім вони були інтегровані та підсумовані, щоб надати кожній одиниці місце в розробленому нами індексі автократії.
Це дало нам основу для вивчення причин і наслідків спостережуваної мінливості в автократії. У нас так багато проксі, що навіть якщо хтось сперечатиметься щодо одного, це не надто вплине на загальні результати.
Як виглядає більш рівноправне суспільство в археологічних записах? Чи можете ви навести приклад?
Багато суспільств спочатку інтерпретувалися як автократії через такі речі, як монументальність будівель. Вважалося, що такі місця, як Теотіуакан, повинні були бути організовані автократично, тому що вони побудували ці гігантські піраміди. Чому люди будували б ці піраміди, якби їх не змусив автократ?
Але виявилося, що Теотіуакан був досить колективно організований, у ньому не було доказів існування одноосібного правителя. Крім того, піраміди мали достатньо широкі вершини, щоб там могли зустрітися принаймні 10 або 12 людей, тоді як храми класичних майя, наприклад у Тікалі, мали місце лише для однієї чи двох, можливо, трьох осіб на вершині, що свідчить про те, що ними керував один лідер.
Деякі люди все ще думали, що в Теотіуакані має бути поховання царя. Тому протягом останнього десятиліття археологи прокладали тунелі під трьома найбільшими пірамідами в Теотіуакані, шукаючи поховання правителя.
І що вони знайшли? Підношення, іноді жертви, але жодного царя. Це дуже відрізняється від ключових храмів і пірамід майя, які часто були храмами, що служили похоронним мавзолеєм для царя майя. У Теотіуакані нічого подібного немає.
Якщо подивитися на планування міста, Теотіуакан розпланований із широкими магістралями та великими площами. Люди могли збиратися разом. Це більш інклюзивно. Це не так у містах класичних майя.
У мистецтві Теотіуакана фрески збереглися і зазвичай показують найважливіших людей. Вони, як правило, у групі, немає одного царя. Вони не названі. І вони часто є частиною процесій. А в різних сценах надприродні істоти або важливі постаті роздають воду, насіння чи інші товари людям.
Класичні майя, з іншого боку, часто зображували своїх царів, що наступають на полоненого або збирають товари в інших, беручи, а не даючи. Це вказує на те, що фрески можуть зображувати правителя в їхній імовірній ролі.
Що може пояснити відмінності між цими двома цивілізаціями?
У випадку з класичними майя торгові шляхи вздовж річки Усумасінта були надзвичайно важливими. Вони торгували какао. Вони торгували нефритом. Вони торгували обсидіаном. Вони торгували тканиною та пір’ям. Ці товари споживалися та обмінювалися. Контроль над цією торгівлею, зовнішній ресурс, який міг контролюватися правлячими елітами, був дуже важливим для лордів класичних майя та їхніх транзакційних відносин з іншими лордами.
Тоді як у Теотіуакані, я думаю, основне фінансування надходило від трудових податків, можливо, певного роду податку на фермерів і дрібне ремісниче виробництво. Отже, уряд був набагато більш внутрішньо фінансованим, наскільки ми можемо судити — у нас немає письмових записів. У нас немає жодних доказів того, що контроль над міжнародною торгівлею у випадку Теотіуакана здійснювався урядом. Вироби виготовлялися в житлових місцях по всьому об’єкту, а не лише в пірамідах.
Я впевнений, що багато людей класифікували б податки як досить автократичні.
Я думаю, що ідея про те, що сплата податків є по суті експлуататорською, — це ще одна помилка. Сплачуючи податки, ви можете отримати певні послуги, які допоможуть вам жити краще. Сплата податків може надати демократичному уряду можливість створювати товари та послуги, що може дозволити громадянам виробляти більше, або торгувати більше, або виховувати більше дітей, тому що вони можуть мати краще життя.
У досучасному світі було багато мобільності. Люди могли пересуватися. Тому, якщо ви залежите від податкової бази фермерів або дрібних ремісників, ви хочете наблизити цих людей до себе, щоб оподатковувати багатство, яке вони виробляють.
Багато з того, що ми бачимо в історичних записах, не обов’язково є прямим перерозподілом багатства. Уряди повертали борг, створюючи широкі вулиці, великі відкриті простори, де люди можуть збиратися разом, і системи для постачання води людям, а також, звісно, шляхом організації оборони. Усе це способи, якими уряди можуть працювати з людьми, щоб покращити життя звичайних громадян.
Ми також виявили, що в більш демократичних суспільствах ритуал, як правило, є партисипативним — такі речі, як колективні танці, процесії, бенкети — усе спрямоване на зміцнення довіри, згуртованості та співпраці. У багатьох випадках процвітання та зростання виникають із ситуації «виграш-виграш»: якщо у вас є функціонуючий уряд, який збирає податки, але використовує їх для покращення життя людей, суспільство може бути трохи більш ієрархічним, але добробут від цього виграє.
З огляду на це, ви завжди маєте напруженість, і все з часом змінюється. Завжди є люди, які намагаються отримати більше для себе або уникнути необхідності ділитися. Це може підірвати систему. Незалежно від того, читаєте ви про республіканський Рим, Веймарську республіку чи сьогоднішні Сполучені Штати, демократичні системи можуть бути підірвані, як правило, через концентрацію багатства, яка часто сприяє концентрації влади.
У Монте-Альбані в Мексиці, регіоні, де я працював, після більш ніж тисячі років існування як одного з найдовговічніших колективно організованих міст, які ми знаємо, ми починаємо бачити статуї, що звеличують правителів, і докази того, що ці правителі успадковували свою посаду, чого не було очевидно на ранніх етапах. Тому навіть там стався певний розпад, а потім усе місто занепало. Досить важко підтримувати демократії. Вони особливо крихкі, тому що багато в чому вони складніші.
Чи саме тому вони часто розвивають дуже складну адміністрацію — те, на що платники податків люблять скаржитися?
Так. Ми можемо бачити цю складність у Монте-Альбані та Теотіуакані, які мали багато громадських будівель, що могли мати бюрократичну функцію — це не житлові приміщення. Така велика кількість громадських будівель, окрім палаців, є показником більш активної бюрократичної діяльності.
Звісно, ви можете перетворити бюрократію на більш непотистські, транзакційні системи. Але я думаю, що бюрократія потрібна в демократії, тому що, знову ж таки, ви повинні збирати податки, а також вам потрібні певні види праці для створення інфраструктури, забезпечення безпеки та організації суспільства.
Бюрократія також може бути стримуванням централізованої влади. Я думаю, помилкою ранньої соціальної науки було те, що люди дивилися на стародавні азійські суспільства і припускали, що оскільки вони мали велику бюрократію, вони повинні були бути династіями, дуже централізованими та дуже нерівними.
Насправді складна бюрократична система в стародавньому Китаї часто певною мірою стримувала правителів. Бюрократи повинні були скласти іспит, щоб потрапити на посаду, тому це було досить меритократично. І вони мали певну лояльність до своїх рідних міст, тому не завжди погоджувалися між собою. Отже, колективно вони мали дещо інші інтереси, ніж правитель, і захищали їх.
Якщо ви подивитеся на найбільш демократичні часи Сполучених Штатів, скажімо, часи Франкліна Д. Рузвельта, наша бюрократія тоді була дуже ефективною, що призвело до підвищення рівня життя населення загалом. Багато наших ідей базуються на цих міфічних уявленнях про те, що уряд не працює на людей. Але я думаю, що це залежить від типу уряду.
Чи є інші вражаючі чи надихаючі приклади колективного або демократичного управління в куточках світу та епохах, де більшість людей цього не очікує?
Є кілька прикладів з Північної Америки — ірокези, зуні, Чако-Каньйон. Вони були відносно невеликими, але достатньо великими, щоб підтримувати вищий рівень нерівності. Проте вони управлялися колективно і мали нижчий рівень нерівності, де різні спільноти ділили владу. Дехто стверджує, що деякі з цих практик управління корінних американців могли вплинути і на перших засновників Сполучених Штатів.
Я сподіваюся, що наша робота допоможе людям зрозуміти, що минуле має багато уроків. Як то кажуть, минуле не повторюється, але воно римується. Старі рамки — твердження про те, що світ завжди був автократичним і стає таким у міру зростання суспільств, — роблять минуле далеким, а сьогодення та майбутнє — несприйнятливими до змін. Але якщо більш інклюзивні види управління існували весь цей час, то раптом ці уроки історії стають набагато актуальнішими.
Сподіваюся, люди, що займаються політикою, зможуть впровадити частину цього нового мислення в те, як вони вирішують сьогоднішні проблеми.
Оригінал: www.scientificamerican.com