Що таке бути кажаном?

· Майбутнє

Що таке бути кажаном?

Філософський аналіз свідомості через призму досвіду кажанів.

ЯКЕ ЦЕ БУТИ ЛЕТЮЧОЮ МИМОЮ?

СВІДОМІСТЬ — це те, що робить проблему зв’язку між розумом і тілом справжньо непідйомною. Можливо, саме тому сучасні дискусії про цю проблему приділяють їй мало уваги або очевидно помиляються. Нещодавня хвиля редукціоністського захвату породила декілька аналізів ментальних явищ та концепцій, які покликані пояснити можливість деякого різновиду матеріалізму, психофізичної ідентифікації чи редукції. Але проблеми, з якими мають справу, є спільними для цього типу редукції та інших, і те, що робить проблему зв’язку розуму і тіла унікальною, на відміну від таких проблем, як проблема води-H2O або машина Тюрінга-машина IBM, ігнорується.

Кожен редукціоніст має свій улюблений аналог з сучасної науки. Дуже малоймовірно, що будь-який з цих несумісних прикладів успішної редукції проллє світло на відношення розуму до мозку. Втім, філософи поділяють загальну людську слабість до пояснень того, що є незрозумілим, термінами, які підходять для того, що є звичним та добре зрозумілим, хоча вони абсолютно різні. Це призвело до прийняття неправдоподібних описів ментального здебільшого тому, що вони дозволили б звичні види редукції. Я намагатимусь пояснити, чому звичні приклади не допомагають нам зрозуміти зв’язок між розумом і тілом — чому, справді, на даний момент у нас немає уявлення про те, що могло б бути поясненням фізичної природи ментального явища.

Без свідомості проблема зв’язку між розумом і тілом була б набагато менш цікавою. За наявності свідомості здається, що все безнадійно. Найбільш важливою та характерною рисою свідомих ментальних явищ дуже погано зрозуміло. Більшість редукціоністських теорій навіть не намагаються пояснити це. І ретельне дослідження покаже, що жодне з доступних на сьогодні понять редукції не може бути застосоване до цього. Можливо, можна буде розробити нову теоретичну форму для цієї мети, але таке рішення, якщо воно існує, лежить у далекому інтелектуальному майбутньому.

Свідома досвід — це широко розповсюджене явище. Воно відбувається на багатьох рівнях тваринного життя, хоча ми не можемо бути впевненими в його наявності у простіших організмах, і дуже важко загалом сказати, що його підтверджує. (Деякі екстремісти були готові заперечити це навіть у ссавців, крім людини.) Без сумніву, це відбувається в численних формах, які ми зовсім не можемо уявити, на інших планетах в інших сонячних системах у всьому всесвіті. Але не важливо, якою б не була форма, реальність того, що організм має свідомий досвід, в основному означає, що є щось, що означає бути цим організмом. Можливо, це має подальші наслідки щодо форми досвіду; можливо, навіть (хоча я сумніваюся) є наслідки для поведінки організму. Але фундаментально, організм має свідомі ментальні стани, якщо і тільки якщо є щось, що означає бути цим організмом — щось, що є як для організму.

Ми можемо назвати це суб’єктивним характером досвіду. Він не зафіксований жодним із відомих, нещодавно розроблених редуктивних аналізів ментального, адже всі вони логічно сумісні з його відсутністю. Його неможливо аналізувати в термінах будь-якої пояснювальної системи функціональних станів чи інтенційних станів, оскільки ці стани могли б бути властиві роботам або автоматам, що ведуть себе як люди, хоча нічого не переживають. Це не може бути проаналізовано в термінах причинної ролі досвіду у відношенні до типового людського поведінки — з подібних причин я не заперечую, що свідомі ментальні стани та події викликають поведінку, ані що їх можна охарактеризувати функціонально. Я лише заперечую, що ця річ вичерпує їхній аналіз. Будь-яка редукціоністська програма має базуватися на аналізі того, що підлягає редукції. Якщо аналіз залишає щось поза увагою, проблема буде неправильно сформульована. Неможливо базувати захист матеріалізму на будь-якому аналізі ментальних явищ, що не охоплює прямо їхнього суб’єктивного характеру. Адже немає жодної причини вважати, що редукція, яка здається правдоподібною, коли не робиться спроба врахувати свідомість, може бути поширена на включення свідомості. Тому без деякої ідеї про те, що собою являє суб’єктивний характер досвіду, ми не можемо знати, що вимагається від фізикалістської теорії.

Наразі, коли облік фізичної основи розуму має пояснити багато речей, це здається найскладнішим. Неможливо виключити феноменологічні риси досвіду з редукції так само, як виключають феноменологічні риси звичайної субстанції з фізичної чи хімічної редукції — а саме, пояснюючи їх як ефекти на умах людських спостерігачів. Якщо фізикалізм має бути захищений, тоді феноменологічні риси самі по собі мають бути надані фізичним поясненням. Але коли ми оглядаємо їхній суб’єктивний характер, здається, що таке досягнення неможливе. Причина в тому, що кожне суб’єктивне явище суттєво пов’язане з єдиною точкою зору, і виглядає, що об’єктивна, фізична теорія, зрештою, відмовиться від цієї позиції.

Давайте спробуємо сформулювати питання трохи більш детально, ніж посилання на відношення між суб’єктивним і об’єктивним, або між pour-soi і en-soi. Це зовсім нелегко. Факти про те, яке це бути X, є дуже специфічними, такими специфічними, що деякі можуть бути схильні сумніватися в їхній реальності або в значенні тверджень про них. Щоб ілюструвати зв'язок між суб'єктивністю та точкою зору і щоб продемонструвати важливість суб'єктивних рис, буде корисно дослідити це питання в зв'язку з прикладом, який явно підкреслює відмінність між цими двома типами уявлення, суб'єктивним і об'єктивним.

Я припускаю, що ми всі віримо, що летючі миші мають досвід. Адже вони ссавці, і немає жодних сумнівів у тому, що вони мають досвід так само, як і миші, голуби чи кити. Я обрав летючих мишей замість ос, або камбал, тому що, якщо спуститися занадто далеко по філогенетичному дереву, люди поступово втрачають свою впевненість, що там взагалі є досвід. Летючі миші, хоча й ближчі до нас, ніж ті інші види, однак мають ряд діяльності та сенсорного апарату, які настільки відрізняються від наших, що проблема, яку я хочу підняти, є особливо яскравою (хоча її, безумовно, можна підняти й з іншими видами). Навіть без користі філософської рефлексії, кожен, хто провів певний час у замкнутому просторі з збудженою летючою мишею, знає, що таке стикнутися з фундаментально чужою формою життя.

Я сказав, що суть переконання в тому, що летючі миші мають досвід, полягає в тому, що є щось, що значить бути летючою мишею. Тепер ми знаємо, що більшість летючих мишей (конкретно мікрохіороптера) сприймають зовнішній світ переважно за допомогою сонару, або ехолокації, виявляючи відображення від об’єктів у межах досяжності своїх швидких, тонко модульованих, ультразвукових криків. Їхні мізки пристосовані до кореляції вихідних імпульсів із наступними ехо, і інформація, таким чином отримана, дозволяє летючим мишам робити точні визначення відстані, розміру, форми, руху та текстури, подібні до тих, які ми робимо за допомогою зору. Але сонар летючих мишей, хоч і є формою сприйняття, не схожий за своєю дією на жодне з наших відчуттів, і немає жодної причини вважати, що він подібний за суб’єктивним досвідом до будь-чого, що ми можемо відчути або уявити. Це, здається, створює труднощі для уявлення про те, яке це бути летючою мишею. Ми повинні розглянути, чи є будь-який метод, який дозволить нам екстраполювати до внутрішнього життя летючої миші з нашого власного випадку, і якщо ні, які альтернативні методи можуть бути для розуміння цього поняття.

Наш власний досвід надає базовий матеріал для нашої уяви, чий діапазон тому є обмеженим. Не допоможе намагатися уявити, що у тебе є перетинки на руках, що дозволяють літати на світанку та сутінках, ловлячи комах ротом; що твоє зір дуже слабке, і ти сприймаєш навколишній світ через систему відбитих сигналів високої частоти; і що ти проводиш день, звісившись вниз головою у горищі. Наскільки я можу це уявити (а це не дуже далеко), це лише каже мені, яке це бути летючою мишею. Але це не те питання. Я хочу знати, яке це бути летючою мишею. Але якщо я намагаюсь це уявити, я обмежений ресурсами свого власного розуму, і ці ресурси є недостатніми для завдання. Я не можу це виконати, ані уявляючи додатки до свого теперішнього досвіду, ані уявляючи сегменти, які поступово видаляються з нього, ані уявляючи якусь комбінацію додатків, видалень та змін. Наскільки я міг би виглядати та діяти як оса або летюча миша, не змінюючи своєї фундаментальної структури, мої переживання не були б ані трохи схожими на досвід цих тварин. З іншого боку, сумніваюся, що будь-яке значення може бути надане припущенню, що я мав би внутрішню нейрофізіологічну конституцію летючої миші. Навіть якщо я міг би поступово змінитися на летючу мишу, нічого в моїй теперішній конституції не дозволяє мені уявити, як виглядали б переживання такої метаморфозованої версії себе. Найкращі свідчення мали б виходити з досвіду летючих мишей, якби ми тільки знали, якими вони є.

Отже, якщо екстраполяція з нашого випадку є частиною ідеї про те, яке це бути летючою мишею, то екстраполяція має бути неповноцінною. Ми не можемо сформувати більше ніж схематичне уявлення про те, як це. Наприклад, ми можемо приписувати загальні типи досвіду на основі структури та поведінки тварини. Таким чином, ми описуємо сонар летючих мишей як форму тривимірного сприйняття спереду; ми віримо, що летючі миші відчувають якісь версії болю, страху, голоду та статевої потягу, а також, що вони мають інші, більш знайомі типи сприйняття, окрім сонару. Але ми вважаємо, що ці переживання також мають у кожному випадку специфічний суб’єктивний характер, який перевищує нашу співздатність. І якщо деінде у всесвіті є свідоме життя, то ймовірно, що деякі з нього не підлягають опису навіть в найзагальніших експериментальних термінах, доступних нам. (Ця проблема не обмежується екзотичними випадками, адже вона існує між однією особою та іншою. Суб’єктивний характер досвіду людини, яка народилася глухонімою, недоступний для мене, наприклад, як і мій для нього. Це не заважає кожному з нас вірити, що досвід іншого має подібний суб’єктивний характер.)

Якщо хтось схильний заперечити, що ми можемо вірити у існування таких фактів, чия точна природа нам абсолютно недоступна, він має вважати, що розглядаючи летючих мишей, ми знаходимося в такій же самій позиції, як розумні летючі миші або марсіани, якби вони намагалися сформувати уявлення про те, яке це бути нами. Структура їхніх власних розумів могла б зробити неможливим їх успіх, але ми знаємо, що вони помилялися б, якщо б вирішили, що немає нічого точного в тому, яке це бути нами: що лише певні загальні типи ментального стану можуть бути приписані нам (можливо, сприйняття та апетит були б спільними поняттями для нас обох; а можливо, ні). Ми знаємо, що вони помилялися б, роблячи таке скептичне висновок, оскільки ми знаємо, яке це бути нами. І ми знаємо, що хоча це включає величезну кількість варіацій та складності, і хоча в нас немає словникового запасу, щоб адекватно його описати, його суб’єктивний характер є дуже специфічним, і в деяких відношеннях описуваним термінами, які можуть бути зрозумілі лише істотам, подібним до нас. Той факт, що ми не можемо сподіватися, що колись зможемо помістити в нашій мові детальний опис марсіанської або мишачої феноменології, не повинен змушувати нас відхиляти як безглузде твердження про те, що летючі миші та марсіани мають досвід, повністю порівнянний за складністю з нашим. Було б чудово, якби хтось розробив концепти та теорію, які дозволили б нам думати про ці речі; але таке розуміння може бути назавжди заперечене нам межами нашої природи. І заперечувати реальність або логічну значимість того, що ми ніколи не можемо описати або зрозуміти, є найгрубіше проявом когнітивного дисонансу.

Це підводить нас до межі теми, яка вимагає набагато більше обговорення, ніж я можу представити тут: а саме, відношення між фактами з одного боку та концептуальними схемами або системами уявлення з іншого. Мій реалізм щодо суб’єктивної області у всіх її формах передбачає віру в існування фактів, які непідвладні людським концептам. Безумовно, можливо, що людина віритиме, що існують факти, які люди ніколи не матимуть необхідних концептів для представлення або розуміння. Насправді, було б безглуздям сумніватися в цьому, якщо врахувати кінцевість очікувань людства. Врешті-решт, існували б трансфінітні числа, навіть якби всіх стерли глибокі рани до того, як Кантор їх відкрив. Але також можна вірити в те, що існують факти, які не можуть бути представлені або зрозумілі людьми, навіть якщо вид людства триватиме вічно, просто тому, що наша структура не дозволяє нам працювати з концептами відповідного типу. Це неможливість могла б спостерігатися й іншими істотами, але не зовсім ясно, що існування таких істот або можливість їх існування є передумовою значення гіпотези про те, що існують людські недоступні факти.

Роздуми про те, яке це бути летючою мишею, здається, ведуть нас, отже, до висновку, що існують факти, які не складаються з істини пропозицій, виражених у людській мові. Ми можемо бути змушені визнати існування таких фактів, не змогли б сформулювати або зрозуміти їх.

Я не буду продовжувати цю тему. Її зв'язок із темою, що перед нами (а саме, проблемою розуму і тіла), полягає в тому, що вона дозволяє нам зробити загальне спостереження про суб’єктивний характер досвіду. Які б не були статуси фактів про те, яке це бути людиною, чи летючою мишею, чи марсіанином, ці факти, видається, уособлюють певну точку зору.

Я не згадую тут про стверджувану конфіденційність досвіду для його володільця. Питання точки зору не обмежується тільки одним індивідом. Скоріше це тип. Часто можливо зайняти точку зору, відмінну від власної, тому сприйняття таких фактів не обмежене лише власним випадком. Є сенс, у якому феноменологічні факти є абсолютно об’єктивними: одна людина може знати або сказати про іншу, якою є якість досвіду іншого. Проте вони суб’єктивні з тієї причини, що навіть ця об'єктивна атрибуція досвіду є можливою лише для когось, достатньо схожого на об'єкт атрибуції, щоб можна було прийняти його точку зору — щоб зрозуміти атрибуцію в першій особі, так би мовити, так само, як у третій. Чим більше інша особа відрізняється від нас, тим менше успіху ми можемо очікувати в цій справі. У нашому випадку ми займаємо відповідну точку зору, але у нас буде стільки ж труднощів у правильному розумінні власного досвіду, якщо ми підійдемо до нього з іншої точки зору, скільки у нас було б, якби ми спробували зрозуміти переживання іншого виду, не займаючи його точки зору.

Це прямо стосується проблеми зв’язку розуму і тіла. Адже якщо факти досвіду — факти про те, яке це для переживаючого організму — є доступними лише з однієї точки зору, тоді лишається таємницею, як істинний характер досвіду може бути розкритий у фізичній діяльності цього організму. Останнє є доменом об’єктивних фактів par excellence — такими, що можуть бути спостережені та зрозумілі з багатьох точок зору і багатьма особами з різними сприйняттями. Немає порівняно творчих перешкод отримання знань про нейрофізіологію летючих мишей людиною-науковцем, і розумні летючі миші або марсіани можуть дізнатися більше про людський мозок, ніж ми коли-небудь дізнаємося.

Це не є самою по собі аргументацією проти редукції. Марсіянин-науковець, що не має уявлення про візуальне сприйняття, міг би усвідомити веселку, або блискавицю, або хмари як фізичні явища, хоча він ніколи не зможе зрозуміти людські концепції веселки, блискавки чи хмари, або місце, яке ці речі займають у нашому феноменальному світі. Об’єктивна природа речей, виокремлених цими концепціями, може бути охоплена ним, оскільки хоча концепції самі пов’язані з певною точкою зору та певною візуальною феноменологією, речі, що сприймаються з цієї точки зору, не мають цього вигляду: їх можна спостерігати з точки зору, але вони є зовнішніми до неї; отже, їх можна також зрозуміти з інших точок зору, або тими ж, або іншими особами. Блискавка має об’єктивний характер, який не виснажується її візуальним виглядом, і це можна дослідити марсіанином без візії. Якщо бути точним, у неї є більш об’єктивний характер, ніж той, який відкривається в її візуальному вигляді. Говорячи про перехід від суб’єктивного до об’єктивного опису, я бажаю залишитися нейтральним щодо того, чи існує точка завершення, абсолютно об’єктивна внутрішня природа речі, яку або можна, або не можна досягти. Можливо, точніше думати про об’єктивність як напрямок, у якому розуміння може рухатися. І при розумінні феномена, як-от блискавка, законно віддалятися настільки від суто людської точки зору, наскільки це можливо.

Водночас у випадку досвіду тісний зв’язок з певною точкою зору здається набагато ближчим. Важко зрозуміти, що могло б бути означеним під об’єктивним характером переживання, окрім певної точки зору, з якої суб’єкт його сприймає. Врешті-решт, що залишиться від того, як це бути летючою мишею, якщо прибрати точку зору летючої миші? Але якщо досвід не має, на додаток до свого суб’єктивного характеру, об’єктивної природи, яка може бути сприйнята з багатьох різних точок зору, тоді як можна припускати, що марсіянин, що вивчає мій мозок, спостерігає фізичні процеси, які є моїми ментальними процесами (як він може спостерігати фізичні процеси, які є розрядами блискавки), лише з іншої точки зору? Як, зрештою, людина-фізіолог може спостерігати їх з іншої точки зору?

Ми, здається, стикаємося з загальною проблемою стосовно психофізичної редукції. У інших галузях процес редукції є рухом у напрямку більшої об’єктивності, до більш точного уявлення про реальну природу речей. Це досягається за рахунок зменшення нашої залежності від індивідуальних чи специфічних для виду точок зору на об’єкт дослідження. Ми описуємо це не з точки зору вражень, які воно справляє на наші відчуття, а у термінах його більш загальних ефектів і властивостей, що виявляються за допомогою інших засобів, ніж людські відчуття. Чим менш залежним є це від специфічно людської точки зору, тим більш об’єктивним є наш опис. Можливо слідувати цим шляхом, оскільки хоча концепції та ідеї, які ми використовуємо для мислення про зовнішній світ, спочатку застосовуються з точки зору, що включає наші сприймальні апарати, ми використовуємо їх, щоб посилатися на речі за межами їх самих — у напрямку до яких ми маємо феноменальну точку зору. Таким чином, ми можемо залишити її на користь чогось іншого і все ще думати про ті самі речі.

Досвід, однак, здається, не відповідає цій схемі. Ідея про перехід від зовнішнього вигляду до реальності тут, здається, не має сенсу. Який аналог у цьому випадку у спробі домогтися більш об’єктивного розуміння тих самих феноменів, залишивши початкову суб’єктивну точку зору на них на користь іншої, більш об’єктивної, але що стосується тих самих речей? Звичайно, малоймовірно, що ми станемо ближчими до реальної природи людського досвіду, покинувши специфіку нашої людської точки зору й намагаючись отримати опис в термінах, доступних істотам, які не можуть уявити, яке це бути нами. Якщо суб’єктивний характер досвіду є повністю зрозумілим лише з однієї точки зору, тоді будь-який перехід до більшої об’єктивності — тобто менша прив’язаність до певної точки зору — не наблизить нас до справжньої природи феномена: він віддалить нас від неї.

В певному сенсі, насіння цього заперечення редуктивності досвіду вже можуть бути виявлені у випадках успішної редукції; адже, відкриваючи звук як хвильове явище в повітрі або інших середовищах, ми залишаємо одну точку зору, щоб перейняти іншу, а слухова, людська чи тваринна точка зору, яку ми покидаємо, залишається нерозглядною. Члени радикально різних видів можуть обидва розуміти одні й ті ж фізичні події в об’єктивних термінах, і це не вимагає, щоб вони розуміли феноменальні форми, в яких ці події з’являються у сприйнятті членів іншого виду. Отже, це є умовою їх спільного посилання на спільну реальність, що їхні більш специфічні точки зору не є частиною спільної реальності, яку вони обидва ухвалюють. Редукція може бути успішною лише за умови, що точка зору, специфічна для виду, буде залишена поза обчисленням.

Але поки ми маємо рацію, щоб залишити цю точку зору осторонь у пошуках більшого розуміння зовнішнього світу, ми не можемо ігнорувати її назавжди, оскільки це суть внутрішнього світу,а не лише точка зору на нього. Більшість неосновного поведінки сучасної філософської психології виникає з зусилля підмінити об’єктивну концепцію розуму власне тим, що існує насправді, щоб нічого не залишити в стороні, що не можна було б звести. Якщо ми визнаємо, що фізична теорія розуму повинна враховувати суб’єктивний характер досвіду, ми повинні визнати, що жодне з наявних нині концепцій не дає нам жодної підказки щодо того, як це може бути зроблено.

Ця проблема є унікальною. Якщо ментальні процеси й справді є фізичними процесами, то є щось, що означає, по суті, бути летючою мишею.

Оригінал: www.sas.upenn.edu

Про Що? — новини науки, технологій і світу