Штучний інтелект Сінгапуру: балансування між США та Китаєм
· Азія
Сінгапур намагається стати «цифровою Швейцарією», балансуючи між американськими стандартами безпеки ШІ та тісною співпрацею з китайським технологічним сектором.
Дипломатичні маневри Сінгапуру в Манілі цього тижня ілюструють дедалі складніший баланс у сфері технологій, перед яким постає Південно-Східна Азія: збереження доступу до американської передової обчислювальної інфраструктури за одночасного підтримання комерційної взаємодії з Китаєм.
15 листопада Сінгапур разом зі Сполученими Штатами та вісьмома іншими країнами підписав «Сан-Франциську декларацію про безпечні основи тривалого процвітання» в межах ініціативи Вашингтона Pax Silica.
Ця декларація встановлює рамки для співпраці щодо захисту чутливих технологій та критичної інфраструктури, на якій базуються ланцюги постачання передового штучного інтелекту.
Менш ніж за 24 години на саміті АСЕАН–Китай у Манілі прем’єр-міністр Лоуренс Вонг привітав пропозицію прем’єра Держради КНР Лі Цяна оголосити 2027 рік «Роком співпраці АСЕАН та Китаю у сфері ШІ», назвавши Китай «однією з найбільш цифрових країн світу».
Таке поєднання, безумовно, було разючим, але не обов'язково суперечливим. Сінгапур намагається зберегти відносини з обома технологічними екосистемами, запобігаючи ситуації, коли їхні конкуруючі вимоги щодо безпеки та регулювання призведуть до фрагментації його цифрової економіки.
Однак ця стратегія «розділеного стека», що формується, стикається з дедалі складнішим операційним випробуванням.
Архітектура амбіцій Сінгапуру у сфері ШІ
Щоб зрозуміти, чому Сінгапур відмовляється від розриву зв’язків з будь-якою з екосистем, необхідно простежити швидку еволюцію його внутрішньої цифрової стратегії протягом останнього десятиліття.
Сінгапур вперше запустив Національну стратегію ШІ у 2019 році, зосередившись на впровадженні технологій у цільових секторах. У грудні 2023 року, усвідомлюючи бум генеративного ШІ, країна представила Національну стратегію ШІ 2.0 (NAIS 2.0) із фінансуванням, що перевищує 1 мільярд сінгапурських доларів. Це включало цільове виділення 500 мільйонів доларів на забезпечення високопродуктивними графічними процесорами (GPU) та створення національних обчислювальних кластерів.
У лютому 2026 року Сінгапур підняв управління у сфері ШІ на найвищий державний рівень, створивши Національну раду з питань ШІ (NAIC) під головуванням прем’єр-міністра Лоуренса Вонга, а в травні 2026 року оновив стратегію NAIS, додавши до неї 10 ключових пунктів.
Не маючи природних ресурсів чи значних масштабів внутрішнього ринку, Сінгапур позиціонує себе як надійну «цифрову Швейцарію» та розробника правил. Завдяки таким ініціативам, як «Модельна структура управління ШІ» (Model AI Governance Framework), AI Verify та Project Moonshot, Сінгапур створив практичні інструменти для тестування безпеки ШІ та проведення випробувань на стійкість (red-teaming).
Країна успішно експортувала ці стандарти на регіональному рівні, очоливши Робочу групу АСЕАН з управління ШІ та сформувавши «Посібник АСЕАН з управління та етики ШІ».
Звуження можливостей для регуляторного арбітражу
Під час початкової фази технологічного розмежування США та Китаю економіки Південно-Східної Азії виграли від зміни інвестиційних потоків, залучаючи інвестиції в центри обробки даних із Заходу, зберігаючи при цьому комерційні відносини з китайськими технологічними компаніями. Проте простір для такого регуляторного арбітражу звужується.
Посилена увага США до ймовірного перенаправлення процесорів через сінгапурську компанію Megaspeed International, а також зусилля з обмеження несанкціонованого доступу до передових обчислювальних потужностей, демонструють, що занепокоєння Вашингтона виходять за межі фізичного експорту напівпровідників і поширюються на хмарну інфраструктуру та віддалені обчислення.
Для Сінгапуру виклик полягає в тому, щоб залишатися надійним майданчиком для передових американських технологічних інвестицій, не обмежуючи без потреби комерційну взаємодію з Китаєм. Останній залишається найбільшим торговельним партнером АСЕАН, а значні комерційні відносини охоплюють цифрові послуги, промислову автоматизацію та застосування ШІ.
Складність полягає в тому, що технологічну інфраструктуру неможливо чітко розділити на американські та китайські компоненти. Хмарний оператор, що базується в Сінгапурі, може використовувати американські процесори, надаючи послуги китайському підприємству, яке використовує модель ШІ, розроблену в Китаї. Апаратне забезпечення, програмне забезпечення, ідентифікація користувачів, потоки даних та віддалений доступ — усе це стає частиною однієї комерційної транзакції.
Тому самої лише фізичної безпеки та контролю за походженням напівпровідників може бути недостатньо. Питання про те, хто отримує доступ до обчислювальних ресурсів, де обробляються робочі навантаження та чи відповідають кінцеві користувачі чинним обмеженням, стають не менш важливими.
Для хмарних операторів, операторів зв’язку та інвесторів у дата-центри в Сінгапурі та спеціальній економічній зоні Джохор-Сінгапур узгодження цих вимог може призвести до збільшення витрат на дотримання нормативних вимог та ускладнити транскордонні бізнес-домовленості.
Випробування головуванням в АСЕАН
АСЕАН намагається зміцнити власну інституційну позицію.
Підписання «Рамкової угоди про цифрову економіку» (DEFA) 14 листопада та завершення роботи над «Дорожньою картою АСЕАН щодо напівпровідників» наступного дня відображають прагнення поглибити регіональну цифрову інтеграцію та розвинути потенціал у сфері виробництва напівпровідників з вищою доданою вартістю.
Оновлений протокол Зони вільної торгівлі Китай-АСЕАН 3.0, який має набути чинності 1 грудня, додатково підкреслює важливість підтримки комерційного зв'язку з Пекіном.
Однак ці ініціативи автоматично не вирішують конфлікти між конкуруючими режимами технологічної безпеки. Держави-члени АСЕАН також мають різні промислові можливості, інфраструктурні обмеження та стратегічні пріоритети, що ускладнює вироблення єдиного регіонального підходу.
У той час як Сінгапур підписує пакти про безпеку ланцюгів постачання під керівництвом США, сусіди, як-от Малайзія, Індонезія та Таїланд, залишаються сильно залежними від китайської телекомунікаційної та хмарної інфраструктури.
Безпосереднє випробування цього балансування відбувається цього тижня на зустрічі економічних лідерів АТЕС у Шеньчжені 18–19 листопада. Саміт, що проводиться у головному технологічному центрі Китаю під гаслом відкритості та інновацій, ставить цифрове управління та зв’язок ланцюгів постачання в центр дипломатії Азійсько-Тихоокеанського регіону.
Закріпивши свої зобов’язання щодо безпеки з Вашингтоном у Манілі, Сінгапур встановив чіткі запобіжники перед тим, як розпочати переговори на китайській території. У Шеньчжені прем’єр-міністр Вонг може шукати прагматичні комерційні зв’язки, поєднуючи капітал та промисловий ШІ з регіону «Великої затоки» (Гуандун–Гонконг–Макао) з Південно-Східною Азією, водночас сигналізуючи Вашингтону, що чутливі обчислювальні потужності залишаються захищеними.
Дивлячись за межі Шеньчженя, ця двовекторна дипломатія визначає головний виклик для Сінгапуру, який готується перебрати на себе головування в АСЕАН у 2027 році — того ж року, який був визначений «Роком співпраці АСЕАН–Китай у сфері ШІ».
Його мета не може полягати лише в підтримці дипломатичних відносин із Вашингтоном і Пекіном. Він повинен допомогти встановити регіональні правила, які дозволять продовжувати комерційну інтеграцію, не ставлячи під загрозу легітимні зобов’язання у сфері технологічної безпеки.
Зокрема, Сінгапуру потрібно буде використати своє головування для операціоналізації взаємного визнання стандартів кібербезпеки, встановлення прозорих норм «знай свого клієнта» (Know-Your-Customer) для регіональних дата-центрів та гарантування того, щоб правила DEFA щодо транскордонних потоків даних не спричиняли штрафних санкцій США за експортний контроль.
Стратегія «розділеного стека» Сінгапуру пропонує можливий шлях вперед, але її життєздатність поки що не доведена. Від комерційних залів Шеньчженя до політичних форумів під час головування у 2027 році, вирішальним випробуванням стане те, чи зможуть бізнеси Південно-Східної Азії працювати в межах конкуруючих технологічних екосистем, не будучи змушеними обирати між доступом до передової обчислювальної інфраструктури та доступом до комерційно важливих ринків.
Для АСЕАН технологічна автономія може зрештою залежати не від вибору однієї зі сторін, а від створення інституційної та регуляторної спроможності залишатися пов’язаними з обома, щоб орієнтація на одну екосистему не підривала відносини з іншою.
Альберт Клейстенс Вонг — незалежний автор та аналітик, що висвітлює питання геополітики, технологічної політики та цифрової інфраструктури.
Оригінал: asiatimes.com