Скільки елементарних частинок насправді існує?

· Наука

Скільки елементарних частинок насправді існує?

Фізики намагаються з'ясувати, скільки елементарних частинок існує в природі.

Скільки елементарних частинок насправді існує?

Вступ

Кожного разу, коли я пишу про фізику частинок, я стикаюся з моментом невизначеності щодо величини, яка на перший погляд повинна бути зрозумілою. Скільки видів елементарних частинок я маю сказати, що існує?

В експериментах на Великому адронному колайдері фізики зіштовхують пучки протонів, розбиваючи їх на всі можливі елементарні частинки. Тим часом у них є надзвичайно точний набір математичних рівнянь для опису цих будівельних блоків та всіх способів, якими вони з’єднуються. Отже, оскільки відомі частинки природи можуть бути як емпірично спостережені, так і теоретично описані, ви б подумали, що їх можна також підрахувати. Але, на жаль, це не так. Я знав, що з певних причин переписати статистику не так легко, як здається.

Отже, я нещодавно надіслав електронні листи кільком фізикам, щоб запитати, як кожен з них особисто підраховує основні складові природи. Першим показником того, наскільки складною є ця проблема, став відповідь Девіда Тонга, фізика Кембриджського університету та автора підручників, коли ми планували відеодзвінок: «P.S. Я думаю, що справжня відповідь на ваше питання не є цілим числом!»

Ми до неї доберемося (вона походить з загадкового обчислення 2011 року), але давайте зануримося в цю кролячу нору з верхівки.

Відомі елементарні частинки та їх взаємодії

Відомі елементарні частинки та їх взаємодії підпорядковуються набору рівнянь, званому Стандартною моделлю фізики частинок. Стандартна модель — це «квантова польова теорія», математичний опис реальності, в якій сутності, звані квантовими полями, пронизують всесвіт. Хвилі, що рухаються через ці поля, — це те, що ми називаємо елементарними частинками; деякі з них поводяться як матерія, в той час як інші передають сили. Квантові поля та відповідні частинки в Стандартній моделі лежать в основі всіх відомих фізичних явищ, окрім гравітації, темної матерії та темної енергії (всі з яких приймають невідомі форми на фундаментальному рівні).

На плакатах на стінах класів Стандартна модель демонструє 17 частинок. Існує 12 частинок матерії, або ферміонів: електрон, мюон і тау; три нейтрино; та шість кварків. Кожен з них має велику чутливість до різних сил. Також є чотири частинки, які переносять сили, або «бозони»: фотон (який передає електромагнітну силу), бозони W та Z (слабка сила) та глюон (сильна сила). Нарешті, є бозон Хіггса, так звана скалярна частинка, яка не є ні матерією, ні силою; натомість вона наділяє інші частинки масою через свої взаємодії з ними.

Можливо, це настільки просто. «Я думаю, що 17 — це правильна відповідь», — сказала мені Мелісса Франклін, професор фізики частинок у Гарвардському університеті.

Але кожен фізик частинок, в тому числі і Франклін, визнає, що є застереження.

З 17 можна продовжувати підрахунок. Де ви зупинитеся, залежить від вашої прихильності до складності та таємниці. Питання, скільки частинок існує, веде нас на край знання про найбазовіші рівні матерії.

Є одна очевидна проблема з 17. Для того, щоб задовольнити спеціальну релятивність, кожне з полів матерії Стандартної моделі підтримує як частинку, так і «античастинку», яка є ідентичною частинці, за винятком протилежного електричного заряду. Це те, що ми популярно знаємо як антиматерію. Отже, замість 12 частинок матерії насправді є 24. Також бозони W існують у типах з протилежними зарядами, відомих як W+ і W−. (Цього не відбувається з бозонами Z, фотонами або глюонами; вони електрично нейтральні.)

Франклін виключає античастинки зі свого перепису, як вона сказала, оскільки математично вони більше-менш відображають свої частинкові версії. (Дивно, але античастинки еквівалентні частинкам, що рухаються назад у часі, і навпаки.) Жодна з них не можлива без іншої, тому їх не слід підраховувати двічі.

Але я вважаю цю аргументацію непереконливою. Частинки та античастинки незаперечно відрізняються, навіть якщо вони є таємними близнюками. Вони не можуть перетворюватися один в одного (з можливим винятком нейтрино, які можуть бути або не бути своїми власними античастинками), і далеко не будучи функціонально рівнозначними, вони відіграють абсолютно різні ролі в реальності. Матерія така домінуюча у нашому всесвіті, що будь-яка антиматерія зазвичай швидко зустрічає матерію та ангігілює. Причина асиметрії між матерією та антиматерією у космосі є великою загадкою фізики.

Античастинки підвищують загальну кількість до 30.

Але поняття про те, що існує тільки один глюон, є ще одним спрощенням. Насправді сильна сила передається вісьмома глюонами (і їхніми відповідними полями), кожен з яких має унікальну комбінацію зарядів, відому як «кольори» та «антикольори». Різні глюони експериментально неможливо відрізнити, тому Франклін, будучи експериментатором, відмахувалася і хитала головою, коли я запитав, чи всі вісім слід підраховувати окремо. Проте в математичних рівняннях, які визначають Стандартну модель, вісім глюонів відрізняються один від одного так само, як бозони W і Z. Для послідовності, напевно, ми повинні врахувати всі вісім. Отже, тепер ми маємо 37.

Кварки також мають кольори — три можливості називаються червоним, зеленим і синім — а анти-кварки мають антикольори, які називаються анти-червоним, анти-зеленим і анти-синім. (Не намагайтеся занадто сильно уявляти собі анти-червоний; це не наші звичайні оптичні кольори, хоча вони комбінуються в спосіб, аналогічний математично.) Кольори відображають, як глюони і кварки взаємодіють один з одним.

Щоб матерія могла існувати в стабільній ізоляції, вона повинна бути колірно-нейтральною. Тож, так само як червоне, зелене та синє світло змішуються, щоб створити біле, так само червоні, сині та зелені кварки формують колірно-нейтральні протони та нейтрони (будівельні блоки атомів).

Отже, насправді не шість кварків і шість анти-кварків, а скоріше 36 у загальному. І це означає 61 елементарну частинку. Але це ще не все.

Частинки матерії також існують у ліво- і правосторонніх варіантах, які називаються хіральністю — можливо, важливе відмінність. «Я наполягаю на лівих і правих частинках», — сказав мені Кріс Квіг, старший теоретик частинок у Національній лабораторії Фермі. «Я не можу це пояснити. Звиняйте моїх батьків». (Набагато ідіосинкратичніше, Квіг не включає частинки, що передають сили, у свій список, оскільки вважає їх перетвореннями частинок матерії, а не самостійними частинками.)

Хіральність — це квантова версія правосторонності та лівосторонності, яку хіміки спостерігають у молекулах або яку ми бачимо на кінцях наших рук. Це не геометричне розташування, як у тих прикладах, але математично обидва стани є дзеркальними один одному; ви не можете повернути один, щоб перетворити його на інший, так само як і з лівими та правими руками. Частинки, що передають сили, мають аналогічне відмінність, відоме як стан поляризації. Фотони та глюони можуть бути ліво- чи правополяризованими, тоді як бозони W+, W− і Z мають третій, «поздовжній» стан поляризації. (Цей додатковий стан має складне походження, пов’язане з полем Хіггса та подіями під час Великого вибуху.)

Не всі враховують ці різні хіральні та поляризаційні стани як різні типи частинок. Проте рахувати це логічно, оскільки вони впливають на те, як частинки поводяться і взаємодіють. Слабка сила, наприклад, впливає лише на ліво-орієнтовані частинки матерії. З подібних причин нейтрино з’являються лише у ліво-орієнтованій формі у Стандартній моделі. Це фізично різні стани з різними ролями в природі. Підрахунок кожного взаємозв'язку та стану поляризації окремо призводить нас до 118 частинок — від правостороннього, анти-червоного, анти-чармово́го кварка до зеленого-анти-синього, ліво-поляризованого глюона, до поздовжнього бозона W−.

«Тепер», — сказав Тонг, — «наступає дивина».

Фізики називають усі способи, якими частинки можуть варіюватися, «ступенями свободи» — з різним ступенем свободи для кожного стану, що може мати частинка. Колір, наприклад, становить три ступені свободи: червоний, зелений та синій. Але ці відмінності виходять за межі вже описаних станів. Ми можемо розглядати підрахунок усіх цих ступенів свободи як більш точну математичну версію питання, скільки елементарних частинок могло б існувати.

Фізики давно помітили шаблон у ступенях свободи: їх кількість залежить від масштабу, на якому ви їх підраховуєте. На масштабі нашої повсякденної реальності об’єкти описуються меншою кількістю змінних, ніж потрібно для специфікації станів усіх мікроскопічних складових. Коли ви наближаєтеся, скажімо, до протона і розкриваєте його складові кварки з їх кольорами та різними іншими властивостями, ви спостерігаєте більше способів руху або варіацій — більше ступенів свободи. Це одна з основних причин, чому так важко точно визначити популяцію частинок. Чим ближче ви підходите, тим більше їх категорії розпадаються.

Більше того, початок Великого вибуху, ймовірно, був багатий на додаткові частинки високої енергії, які не можуть утворитися у нашому поточному низькоенергетичному всесвіті і не є частиною Стандартної моделі. Наприклад, багато розширень моделі до раннього високоенергетичного всесвіту припускають існування важких правосторонніх нейтрино, але ці частинки ніколи не виникнуть зараз. «Коли ви знижуєте енергетичний масштаб», — сказав Тонг, — «ви втрачаєте частинки, бо вони такі важкі», а тому можливі лише при значно вищих енергіях. «Коли ви знижуєте енергетичний масштаб, ви втрачаєте знання про ці частинки». Якщо ми продовжимо слідувати цій ідеї, при дуже низьких енергіях залишається лише одна частинка: фотон. Оскільки фотони безмасові, вони можуть наближатися до нульової енергії.

Природно задуматися, чи можливо повне обліку. Скільки фундаментальних ступенів свободи існує, включаючи всі ті, які знаходяться на найвищих енергіях та наймікроскопічніших відстанях, які ми не можемо виявити? Це веде нас до захоплюючого обчислення 2011 року, яке згадував Тонг, що належить Адаму Швіммеру та Зохару Комаргосдкості.

Комаргосдкі, теоретичний фізик з Університету Стоні-Брук, провів мене через це. Я лише згадав про тенденцію в якій, коли ми віддаляємося у всесвіті, ми можемо виявити менше ефективних ступенів свободи. У 1989 році фізик Джон Карді висунув гіпотезу, що це незламне правило, якого будь-яка квантова польова теорія повинна дотримуватись. Це правило вже було математично доведено для квантових польових теорій із одним просторовим та одним часовим виміром, що описують частинки, що рухаються вздовж прямих. Але як щодо теорій, таких як Стандартна модель, яка включає три просторові виміри плюс час (так звана 3 + 1D)?

Швіммер, емеритований професор фізики у Вейцманівському інституті науки, та Комаргосдкі довели гіпотезу Карді. Їх «a теорема», визнана серед теоретиків квантових полів, стверджує, що у 3 + 1D квантових польових теоріях кількість ефективних ступенів свободи завжди має знижуватися, коли ви віддаляєтеся. Вони показали, що це універсально вірно, досліджуючи, як квантові поля повинні реагувати на гравітацію, що тягне на них у чотирьох різних місцях.

Їх доказ також дав дивну висновок про те, скільки фундаментальних ступенів свободи має бути у 3 + 1D квантових польових теоріях, таких як Стандартна модель. Квантові поля, як показало доведення, не можуть мати просто будь-яку кількість варіацій. Навпаки, дозволені лише специфічні значення: скалярні поля, такі як поле Хіггса, мають лише один ступінь свободи. Поля матерії мають кожне по 5,5 ступенів свободи. А поля сил мають по 62 ступені свободи. Ці цифри виникають математично, без урахування специфічних станів частинок, які ми обговорювали до цього моменту. «І нічого іншого не працює», — сказав Комаргосдкі.

«Один, 5½, 62 — вони випливають з теореми», — додав він. «Я не маю уявлення, чому саме це обрала природа».

Тонг пояснив, що дробові ступені свободи (як той додатковий півступінь, що належить полям матерії) є варіаціями, які не є повністю незалежними від ступенів свободи інших полів. Т те, що можливо з однією частинкою, може залежати від стану іншої. «Ви натискаєте в ту сторону, і раптом все починає лихоманити, а поле коливається всюди», — сказав він.

Отже, якщо припустити відповідну кількість ступенів свободи для кожного скалярного, матеріального та силового поля в Стандартній моделі, скільки це складає? Комаргосдкі призупинив нашу розмову, щоб запитати ChatGPT, надаючи відповідні числа, а потім перевірив його роботу. Відповідь: 995.5. Це, здається, і є скільки ступенів свободи в Стандартній моделі.

Я не можу не відчути незручності. І, очевидно, це загальна реакція.

«Основою всього цього є твердження, що квантова польова теорія надзвичайно складна, і ми не дуже в ній розуміємося», — сказав Тонг. «Все ще є багато того, чого ми не розуміємо».

Особисто я вважаю себе максималістом у питанні щодо того, скільки частинок існує, хоча (або через те, що) це шлях до таємниці. Але я також бачу привабливість 17.

Оригінал: www.quantamagazine.org

Про Що? — новини науки, технологій і світу