Світанок епохи екзоскелетів

· Майбутнє

Світанок епохи екзоскелетів

Екзоскелети еволюціонували з концептуальних патентів у реальні інструменти, що допомагають рятувальникам, робітникам складів та військовим долати екстремальні навантаження.

Цього року члени команди Seattle Mountain Rescue почали вирушати в дику природу Тихоокеанського Північного Заходу, маючи при собі незвичне спорядження.

Вони виходять у похід із моторизованими допоміжними пристроями, закріпленими на стегнах і ногах. Це обладнання розроблене для збільшення сили нижньої частини тіла під час підйому або перенесення важких вантажів. Зараз його тестують, щоб з’ясувати, чи можуть такі екзоскелети підвищити швидкість і витривалість рятувальників у критичні моменти — під час пошуку людей, що потрапили в біду.

Такі пристрої називають екзоскелетами. Вони кріпляться до частин тіла, створюючи зовнішню — або «екзо» — механічну структуру. Цей моторизований каркас посилює фізичні можливості того, хто його носить.

У галузях з високим фізичним навантаженням працівники все частіше використовують ці пристрої для виконання виснажливих завдань. IKEA вже кілька років застосовує екзоскелети SuitX. Вони допомагають складським працівникам працювати з важкими матеріалами. Компанії Ford, Boeing та Mazda Toyota також впровадили цю технологію на деяких своїх складальних лініях.

У Фінляндії нещодавній проєкт під назвою ExoPELA оцінював, чи можуть екзоскелети зменшити м’язове навантаження та перевтому під час рятувальних та пожежних робіт. Дослідження виявило помітні переваги для користувачів під час виконання певних реальних завдань.

А на початку 2026 року українські військові повідомили, що їхні солдати використовують екзоскелети Hypershell на передовій для допомоги з перенесенням артилерійських снарядів. Згідно з результатами випробувань, бійці, які носять ці пристрої, «менше втомлюються, працюють швидше і довше зберігають боєздатність», — повідомив у березні газеті «Українська правда» полковник Віталій Сердюк.

Сьогодні також доступно чимало споживчих і клінічних пристроїв, призначених для повсякденної допомоги, реабілітації та вправ. За деякими оцінками, загальна вартість сектору зараз становить близько 500 мільйонів доларів, і прогнозується, що до середини 2030-х років ринок може зрости вдвічі або втричі.

Технологія екзоскелетів значно просунулася за останнє десятиліття. Це стало можливим переважно завдяки тому, що роботизовані мотори, сенсори та системи керування стали доступнішими. Проте концепція розширення людських можливостей за допомогою пристроїв, подібних до екзоскелетів, виникла значно раніше.

Одну з найперших відомих концепцій запатентував у 1890 році Ніколас Яг, російський винахідник-самоук, який розробив носимий апарат для тренувань. А в 1919 році американець Леслі К. Келлі отримав патент на пристрій із паровим двигуном для підтримки ходьби — це була одна з перших концепцій моторизованого екзоскелета.

Diagrams of Nicholas Yagn’s exercising exoskeleton from his patent. United States Patent Office/Google Patents

До кінця 1960-х років було розроблено кілька роботизованих екзоскелетів з електронікою та системами керування. Відтоді дослідження та розробки в цій сфері стрімко розвивалися, що призвело до появи численних пристроїв із комерційним та клінічним застосуванням.

Як вони працюють

Екзоскелети генерують силу, щоб зробити користувача сильнішим, допомогти йому рухатися швидше або повільніше втомлюватися.

Деякі пристрої також покращують точність рухів та спритність або підтримують загальну поставу. Певні моделі розроблені для того, щоб підняти людські можливості вище за рівень, який вважається стандартним. Інші допомагають пацієнтам із обмеженими фізичними можливостями.

Сучасні активні роботизовані екзоскелети зазвичай складаються з легкого механічного каркаса з ергономічними кріпленнями до тіла людини. Вони зазвичай фіксуються на тулубі, талії та на верхніх або нижніх кінцівках.

Наприклад, пристрій Hypershell, який можна побачити в Україні, кріпиться до талії та стегон користувача, щоб допомагати під час згинання та розгинання стегна, а також зміцнювати рухи нижньої частини тіла. Пристрій SuitX, що використовується в IKEA, кріпиться до торса та верхніх кінцівок для підтримки спини та плечей.

У більшості моторизованих екзоскелетів механічні компоненти, що називаються актуаторами, перетворюють електричну енергію від акумуляторів на механічний рух, генеруючи сили, які підтримують або посилюють рухи тіла.

Актуатори координуються блоками керування, вбудованими в екзоскелет. Вони визначають траєкторії рухів екзоскелета і те, скільки сили він має прикласти до тіла користувача. Те, як саме і з якою силою рухається пристрій, залежить від завдання та стану користувача — пристрій використовує датчики, щоб визначити необхідні параметри.

Наприклад, якщо користувач починає бігти, екзоскелет прискорює свої підтримуючі рухи. Якщо він відчуває, що користувач починає втомлюватися, він може збільшити потужність, щоб компенсувати це.

Блоки керування зазвичай попередньо запрограмовані для виконання конкретних завдань, хоча сучасні екзоскелети стають дедалі адаптивнішими. Деякі з них оснащені алгоритмами, що навчаються на основі реальних моделей поведінки користувача, щоб краще підтримувати його дії.

Проте допомога, яку надають екзоскелети, загалом поділяється на три категорії:

  • Підсилення потужності: збільшує силові можливості користувача. Це часто спостерігається в допоміжних екзоскелетах, наприклад, у тих, що використовуються в IKEA та в Україні.
  • Підтримка «за потреби» (або опір «за потреби»): забезпечує підтримку тіла лише тоді, коли це необхідно. Це налаштування часто використовується в реабілітаційних пристроях, щоб допомогти користувачам тренувати тіло для відновлення втрачених функцій.
  • Повне роботизоване керування: екзоскелет бере на себе повний контроль над частиною тіла. Зазвичай це призначено для користувачів, які втратили певні моторні функції. Наприклад, екзоскелет нижньої частини тіла може використовувати повне роботизоване керування, щоб дозволити людині з травмою спинного мозку ходити.

Ці режими роботи можна комбінувати та адаптувати відповідно до конкретного завдання, середовища та потреб користувача.

Що далі?

Наразі більшість екзоскелетів покладаються на зворотний зв’язок від сенсорів, щоб визначати свою поведінку; вони є суто механічними. Але в майбутньому екзоскелети можуть керуватися сигналами від м’язів або мозку користувача. Дослідження в цьому напрямку тривають, але це залишається складним завданням. Використання таких сигналів може вимагати інвазивного інтерфейсу та тривалого індивідуального калібрування.

Ще однією поточною проблемою є живлення. Акумулятори мають бути інтегровані в конструкцію і потребують регулярного підзаряджання. Це додає ваги та габаритів, що впливає на практичність. Проте щільність енергії акумуляторів поступово покращується.

Нові матеріали також розширюють межі можливого. Розробляються екзоскелети з м’якого текстилю або гумоподібних матеріалів, які можна інтегрувати в одяг, взуття чи захисне спорядження.

Дослідження екзоскелетів для ходьби в 1960-х та 1970-х роках сприяли розвитку перших людиноподібних двоногих роботів. Тепер цей цикл замкнувся: інтерес до людиноподібної робототехніки прискорює розробку актуаторів та акумуляторів. Це дасть поштовх розвитку носимих робототехнічних технологій майбутнього.


Ця стаття передрукована з The Conversation за ліцензією Creative Commons. Читайте оригінальну статтю.

Оригінал: singularityhub.com

Про Що? — новини науки, технологій і світу