Таємна історія Tetris часів Холодної війни
· Наука
Tetris — це не просто гра, а радянський продукт з лабораторії КДБ, який став символом перемоги Заходу, попри спроби правовласників монополізувати прості геометричні фігури.
На початку цього місяця адміністрація Трампа випустила політично заангажований клон гри Tetris під назвою Build the Wall. Компанія The Tetris Company (TTC), яка володіє правами на культову відеогру, миттєво відреагувала ледь прихованою юридичною погрозою, написавши в X: «Ми ставимося до порушення авторських прав дуже серйозно». Через чотири дні Білий дім видалив гру без жодних пояснень.
Чи саме пост TTC спричинив видалення — невідомо. Але цей епізод вказує на ширшу і сумнівнішу претензію, яку висуває компанія: нібито вона володіє виключними правами на те, що оманливо називає «фігурами Tetris», а ширше — на будь-яку електронну головоломку, що передбачає падіння фігур. Це твердження ґрунтується на помилковому рішенні, винесеному у 2012 році у справі Tetris Holding, LLC проти Xio Interactive, Inc., у якій федеральний суддя постановив, що геометричні форми, утворені чотирма квадратами однакового розміру, з’єднаними принаймні однією стороною, захищені авторським правом і належать російському інженерові Олексію Пажитнову та ігровому дизайнеру і підприємцю Генку Роджерсу, об’єднаним у структуру TTC.
Проблема в тому, що Пажитнов не розробляв ці фігури, відомі як тетраміно, і попри невтомну PR-кампанію TTC, спрямовану на переконання у протилежному, вони не є унікальними для Tetris. Насправді знаменитий математик з Каліфорнійського технологічного інституту Соломон Голомб вперше описав їх ще у 1953 році під час виступу в Гарвардському математичному клубі, а пізніше їх популяризував журнал Scientific American.
Проте фальшива заява TTC про оригінальність — це лише один аспект темної та химерної історії гри.
Перенесемося в 1993 рік. Перша леді Гілларі Клінтон зображена на борту літака ВПС США, заглиблена у свою консоль Game Boy, граючи в Tetris. На чорно-білій фотографії з Білого дому неможливо чітко розгледіти картридж, але секретар Клінтон, Роберт Руссо, підтвердив мені, що вона дійсно грала в цю гру.
Іронія була разючою. Сполучені Штати хизувалися тим, що щойно виграли Холодну війну. Важливим інструментом цієї перемоги було поширення західної культури в країнах Східного блоку через фільми, телебачення, популярну музику та інші медіа. Проте відеогра, яка потрапила на борт літака першої леді та в безліч домогосподарств США і Західної Європи, була не американським продуктом, а радянським. Більш того, вона була розроблена та запрограмована в державній лабораторії штучного інтелекту, що суворо контролювалася КДБ — грізною таємною поліцією російської диктатури — у той самий час, коли президент США Рональд Рейган називав Радянський Союз «імперією зла». Історія комерційного успіху Tetris є хрестоматійним прикладом двох систем, які радикально протистояли одна одній в історії, культурі, економіці та політиці. Насправді вона виникла саме з цього протистояння.
Як не парадоксально, успіх Tetris почався тому, що тоталітарний радянський режим не визнавав того, що ми на Заході вважаємо належним: свободи публікації. Після того, як Пажитнов адаптував геометричні відкриття Голомба для нового цифрового світу, у нього не було іншого вибору, окрім як поширювати гру як «самвидав» — нелегальний культурний продукт, що передавався нишком. За винятком того, що замість друку на папері, як у його видатного «побратима», «Архіпелагу ГУЛАГ» Олександра Солженіцина, самвидав Пажитнова поширювався на дискетах.
Гра швидко пройшла шлях через Східний блок, перш ніж потрапила до Угорщини, де британський програмний підприємець Роберт Стейн усвідомив її комерційний потенціал. З того часу історія ліцензування стала надзвичайно заплутаною. Права на різні версії переходили, іноді за суперечливих умов, через групу Роберта Максвелла, Atari, Sega і, нарешті, до Nintendo, яка перетворила Tetris на «killer app» для Game Boy. До того часу СРСР взяв контроль над грою через своє агентство з експорту технологій ЕЛОРГ, очолюване суворим бюрократом Миколою Беліковим. Мікрокомп’ютери, версії для Nintendo та ігрові автомати, що продавалися на Заході, значно поповнювали скарбницю Комуністичної партії.
А потім Берлінський мур впав. Відкрилися шлюзи капіталізму — а у випадку з Росією — і хаосу. У грі в перебудову (Горбачов) і приватизацію (Єльцин) верховенство права в Росії програло. З конфлікту, що виник, з’явилися дві конкуруючі претензії на право власності на Tetris: одна від Пажитнова, інша від Миколи Белікова.
Попри те, що СРСР загалом не визнавав приватної власності або авторського права на програмне забезпечення, і попри те, що він розробив гру в робочий час на робочому комп’ютері, Пажитнов, який на той час переїхав до США, виставив себе жертвою і заявив, що авторське право на гру належало йому від початку. Це звернення до жалю було потужним і не повинно було витримати обґрунтованої юридичної перевірки, але завдяки кільком симпатизуючим суддям воно спрацювало.
Тим часом номенклатурник, відповідальний за експорт гри від імені СРСР, провернув досить зухвалий трюк: створив у Делавері корпорацію, теж зручно названу ЕЛОРГ, і як голова радянського ЕЛОРГу передав права на Tetris цій американській «фірмі-прокладці». Швидше за все, це було зроблено через закулісну угоду з людьми Єльцина та КДБ, хоча конкретні деталі не задокументовані.
Що було задокументовано, так це те, що натомість Беліков заборгував радянським генералам і полковникам, тепер організованим як мафія, тісно переплетену з новим російським державним апаратом, 50 відсотків прибутків від Tetris. У справжній олігархічній манері Беліков потім обдурив росіян і приховав прибутки через мережу підставних корпорацій та рахунків у США, Африці, на Кайманових та Багамських островах. Щоб це не звучало як сюжет шпигунського фільму, багаторічні судові тяжби призвели до оприлюднення свідчень самого Белікова, разом із детальними схемами цієї непрозорої структури.
Після розпаду Радянського Союзу Беліков і Пажитнов — який на той час об’єднався з Генком Роджерсом, «фіксером» Nintendo, — подали один на одного до суду у федеральному суді Нью-Йорка щодо прав на гру. У Пажитнова було мало козирів. СРСР не визнавав авторське право на програмне забезпечення або будь-яку іншу приватну власність, окрім хатнього начиння. Крім того, він розробив гру на робочому комп’ютері в робочий час, що за американськими правовими принципами робило її власністю роботодавця.
Беліков, зі свого боку, стверджував, що ЕЛОРГ, радянське державне агентство, дивом перетворилося на компанію в Делавері, яку він створив, і тому права належать йому. Коли нова російська держава, заплутана у власних внутрішніх проблемах, не відреагувала, Пажитнов, Роджерс і Беліков пішли на мирову. Пара друзів отримала права, а бюрократ отримав 15 мільйонів доларів, які він швидко сховав від очей своєї батьківщини через складну мережу офшорних корпорацій та панамський паспорт, куплений за 200 000 доларів спеціально для цього випадку.
Пажитнов і Роджерс також взялися видаляти все, що могло завадити дивовижній заяві Пажитнова про початкову виключну власність. Це включало видалення імені молодого радянського програміста Вадима Герасимова. У 1985 році Герасимов тісно співпрацював з Пажитновим над розробкою гри та власноруч розробив і запрограмував версію для MS-DOS (оригінальну гру Пажитнов створив на архаїчному російському мінікомп’ютері «Електроніка 60»). Хоча спочатку Пажитнов віддавав належне Герасимову за його роботу (зокрема, у свідченнях під присягою в американському суді), пізніше він заявив (також під присягою), що є єдиним автором. Роджерс виконав свою частину, підтримавши друга, і змінив титри у версії для консолі Nintendo Famicom, стерши будь-яку згадку про Герасимова. Скріншоти титрів до і після говорять самі за себе.
До середини 1990-х Пажитнов і Роджерс, здавалося, міцно тримали інтелектуальну власність на Tetris. Але Всесвітня павутина змінила картину. Інтернет сприяв розквіту безлічі похідних ігор, які широко розповсюджувалися як безкоштовне програмне забезпечення. TTC це не влаштовувало, і компанія агресивно нацькувала свою армію юристів на часто ще молодих авторів-аматорів. Це було іронічно, оскільки ранній успіх Tetris відбувся завдяки тому, що він розповсюджувався безкоштовно. TTC не вагалася зловживати правами, переслідуючи будь-яку гру, де були падаючі фігури, наприклад Alphatris, у якій використовувалися блоки з літерами. У ці постперебудовні часи символ соціалістичної республіки перетворився на символ капіталістичного «копірайтного» свавілля.
TTC пішла ще далі, неправдиво стверджуючи в судовому позові, що «сім ігрових фігур тетраміно, складених з чотирьох однакових квадратів [sic], з’єднаних сторонами», і «візуальне зображення окремих блоків, що складають кожну фігуру тетраміно, і відображення їхніх меж» є «оригінальними та відмінними» і «були розроблені у 1980-х роках Олексієм Пажитновим». Однак, як ми бачили, тетраміно — це елементарні геометричні форми, які Голомб ідентифікував і описав ще у 1950-х роках. І хоча закон про авторське право США не захищає геометричні форми, суд у справі Xio піддався на гачок TTC і фактично поширив захист авторським правом на самі тетраміно. Це подвійно помилково, бо якби такі форми підлягали захисту авторським правом, то Голомб був би правовласником, а Пажитнова слід було б визнати порушником!
Tetris — це історія контрастів. Контрастів між двома системами: репресивною радянською комуністичною диктатурою та західною ринковою капіталістичною економікою, і історія того, що відбувається, коли вони зустрічаються. Контрастів між офіційною корпоративною історією та більш нюансованою реальністю, яка показує темний бік історії Tetris: суперечливі заяви Пажитнова; кричущі викривлення фактів, деякі з яких були зроблені під присягою; систематичне стирання важливості фактів та особистостей з боку TTC; і монополізація через закон про авторське право геометричних форм та математичних концепцій, які мали залишатися суспільним надбанням.
Але Tetris — це також історія неоднозначностей, спричинених каламутністю переломних часів на Сході — спочатку перебудовою Михайла Горбачова, а потім піднесенням олігархів за часів Бориса Єльцина, від чого Беліков отримав величезну вигоду, перш ніж втекти й зникнути зі своїми мільйонами від Tetris. Підсумовуючи, Tetris — це історія бурхливих часів.
Оригінал: www.scientificamerican.com