Термодинамічні комп'ютери йдуть за енергією

· Наука

Термодинамічні комп'ютери йдуть за енергією

Термодинамічні комп'ютери можуть використовувати шум для обчислень, замість того, щоб його уникати.

У прагненні зробити комп’ютери точними та надійними шум є головним ворогом. Теплове тремтіння атомів — це постійна загроза для точності, необхідної для детальних обчислень. Незалежно від того, маємо ми справу зі знайомими класичними пристроями, такими як ноутбуки чи суперкомп’ютери, якими ми користуємося сьогодні, чи з вигадливими квантовими пристроями, що обіцяють нам швидші обчислення завтра, ми не хочемо, щоб випадкова теплова флуктуація перемкнула бінарну цифру з 1 на 0, збиваючи обчислення з курсу. Тому інженери-комп’ютерники докладають чимало зусиль, щоб зробити комп’ютери несприйнятливими до шуму, перемикаючи біти при енергіях, значно вищих за рівень випадкових коливань навколишнього середовища.

Але що, якби шум можна було зробити другом інженера? Що, якби замість того, щоб намагатися створити пристрої, які працюють попри гамір теплових флуктуацій, що пронизують усе у Всесвіті, ми могли б використати цей шум для самих обчислень?

Саме такою є мета галузі, що зароджується — термодинамічних обчислень. Відколи у 2019 році Консорціум обчислювальної спільноти (Computing Community Consortium) провів свою першу конференцію з термодинамічних обчислень, невелика спільнота дослідників працює над втіленням цієї ідеї в життя. Нещодавно дехто з них змоделював термодинамічні обчислення на стандартних логічних схемах на основі кремнію, показавши, що базові концепції, здається, працюють у принципі.

Цей підхід може дозволити створити комп’ютери, які споживають мало енергії та виділяють мало тепла — це величезна перевага, враховуючи енергоємну роботу сучасних пристроїв і зростаючі труднощі із запобіганням перегріву надщільно мініатюризованих схем.

Термодинамічні обчислення використовуватимуть термодинамічні процеси, які розподіляють і розсіюють енергію, неминуче збільшуючи випадковість на мікроскопічному рівні. «Галузь зосереджена на проектуванні комп’ютерів, які використовують термодинаміку як обчислювальний ресурс», — каже Патрік Коулз, фізик зі стартапу Normal Computing у Нью-Йорку. Якщо це спрацює, це може змінити не лише комп’ютерну індустрію, а й саме наше уявлення про обчислення.


Шлях крізь енергетичний ландшафт

Другий закон термодинаміки говорить нам, що ентропія замкненої системи з часом має зростати; речі загалом мають ставати менш впорядкованими. Це означає, що енергія розсіюється у вигляді випадкових теплових флуктуацій, які, як правило, нікому не корисні. Проте деякі процеси в природі використовують ці флуктуації, щоб знайти шлях до більш впорядкованого стану.

«Я думаю, що термодинамічні обчислення були розроблені з думкою про те, що вони "під’їжджають" до обчислень, які "вже відбуваються" у світі навколо нас, але не маркуються так явно», — каже Девід Сівак, статистичний фізик з Університету Саймона Фрейзера в Бернабі, Канада.

У термодинаміці спосіб, у який фізична система змінюється з часом (її динаміка), можна описати як траєкторію крізь «енергетичний ландшафт» — свого роду карту загальних енергій різних конфігурацій компонентів системи. У цьому ландшафті долини — це місця, де система осідає у зручні низькоенергетичні конфігурації, тоді як піки — це високоенергетичні конфігурації, які є відносно нестабільними. Така система досягає рівноваги, коли осідає у найнижчій долині й залишається там.

Якщо це здається надто абстрактним, подумайте про молоко. Те, що дозволяє багатьом людям перетравлювати молочні продукти, — це ланцюгоподібний фермент лактаза, який виробляється в тонкій кишці й підходить, як елемент пазла, до складного цукру в молоці, що називається лактоза. Сумісність їхніх форм дозволяє лактазі розщеплювати лактозу на прості цукри, які легше засвоюються травною системою.

Але як лактаза набуває цієї корисної форми? Це закодовано в послідовності амінокислот, з яких вона складається. Коли ланцюг синтезується в клітині, теплові флуктуації дозволяють йому досліджувати свій енергетичний ландшафт і згорнутися у свій найстабільніший стан рівноваги.

Цей процес є різновидом термодинамічних обчислень, оскільки він вирішує проблему згортання лактази у правильну форму, використовуючи лише теплову енергію навколишнього середовища клітини. Як тільки ланцюг амінокислот належним чином згортається, подальші теплові флуктуації лише викликають невелике випадкове ворушіння. Новоутворений фермент зберігає свою форму, стабільно перебуваючи в глибокій енергетичній ямі. Таким чином, хоча робота такої природної системи, як жива клітина, відбувається в середовищі, пронизаному тепловим шумом, вона все одно функціонує, часто з надзвичайною енергоефективністю.


Стан рівноваги та поза ним

Один із типів термодинамічних обчислень, що називається рівноважним, працював би подібно до білка, що згортається. Якщо ви закодуєте проблему, яку хочете розв'язати, у системі, термодинаміка може спрямувати систему крізь її енергетичний ландшафт до енергетичного мінімуму, який відповідає оптимальному розв'язку задачі. «Ви можете взяти невелику електричну схему, дозволити їй природним чином еволюціонувати під дією теплової динаміки, а потім виміряти її властивості, коли вона досягне термодинамічної рівноваги», — каже Стівен Вайтелам, статистичний фізик з Національної лабораторії Лоуренса в Берклі, Каліфорнія.

Інший підхід до термодинамічних обчислень відбувається, коли система виводиться зі стану рівноваги певним джерелом енергії, подібно до того, як сонячне тепло не дає атмосфері Землі осісти в якомусь незмінному стані. У цьому випадку обчислення відбувається, поки система постійно рухається крізь свій енергетичний ландшафт. Сама траєкторія кодує розрахунок. Ці «нерівноважні» процеси повсюдні в природі; саме життя є одним із них, що працює на постійному потоці енергії та матерії.

Траєкторії об'єктів, що рухаються в таких нерівноважних умовах, демонструють версію так званої динаміки Ланжевена, названої на честь французького фізика початку XX століття Поля Ланжевена. Динаміка Ланжевена — це свого роду релаксація: система прагне знизити свою енергію, і в процесі вона її розсіює. Але система ніколи не може зупинитися у фіксованому стані рівноваги, тому що випадкові імпульси, такі як теплові флуктуації, постійно штовхають її на новий курс.

За словами Вайтелама, в принципі, динаміку Ланжевена можна втілити в електричній схемі, якщо вона працює на рівні потужності, достатньо низькому, щоб на неї впливали випадкові теплові флуктуації. Якщо вчені зможуть влаштувати рух енергії крізь схему так, щоб він відповідав розв'язку задачі, вони зможуть використати її для термодинамічних обчислень.

Як рівноважні, так і нерівноважні термодинамічні комп’ютери отримують постійні поштовхи енергії від теплових флуктуацій, пояснив Вайтелам. Але рівноважний комп’ютер повинен досягти рівноваги, щоб завершити обчислення, тоді як нерівноважний може бути спроєктований так, щоб завершити обчислення за встановлений проміжок часу. Ось чому нерівноважні підходи до термодинамічних обчислень популярні, каже Коулз: вони «потенційно можуть бути швидшими, тому що вам не потрібно чекати на природну рівновагу».


Структура з шуму

Більшість спроб на сьогодні втілити термодинамічні обчислення в життя використовують кремнієві схеми як аналоги. Минулого року Коулз із колегами з Normal Computing продемонстрували, що така схема може виконувати різні види обчислень, включаючи інверсію матриць — математичну задачу, яка знаходить застосування в різноманітних галузях, від машинного навчання до комп’ютерної графіки, інженерії та фінансів.

Компанію Normal заснували у 2022 році Фаріс Сбахі, Антоніо Мартінес та Маттіас Тан, колишні співробітники Google X та Google Brain. Термодинамічний комп’ютер, який вони представили, — це спеціально розроблена друкована плата, що містить вісім кластерів компонентів, де кожен кластер з’єднаний з усіма іншими, утворюючи мережу. Кожен кластер містив простий RLC-резонатор — резистор, конденсатор та індуктор, комбінацію, що створює коливальний електричний сигнал певної частоти. У схему подається випадковий електричний сигнал: фактично вона керується шумом.

Силу зв’язку між кожною парою RLC-резонаторів у мережі можна змінювати, і всі зв’язки можна записати у формі матриці. Це, по суті, електрична версія набору взаємопов’язаних пружин. Питання полягає в наступному: якщо ви його похитаєте, як еволюціонуватиме динаміка мережі?

Виявляється, якщо мережу «хитає» шум, порівнянний з енергією зв’язків, то рівноважні флуктуації, яких вона зазнає, відповідають математичній оберненій матриці зв’язків. «Отже, ви можете створити свій пристрій, повернутися через деякий час, виміряти його флуктуації — і обернення матриці готове», — каже Вайтелам.

Схема, створена Коулзом і колегами, насправді не працювала на фоновому шумі, оскільки він був занадто слабким, щоб вплинути на динаміку. Дослідникам довелося додавати додатковий шум вручну за допомогою генератора випадкових чисел, що вимагало витрат енергії. Це одна з причин, чому така аналогова модель сама по собі не демонструє обіцяних енергетичних переваг термодинамічних обчислень. Але, зрештою, каже Коулз, перевага полягає в тому, що самі обчислення відбуваються «безкоштовно» після того, як їх запустив шум. Команда Normal показала, що якщо масштабувати обчислювальний вузол, додаючи більше елементів до мережі, він зрештою досягне точки, в якій зможе розв’язувати задачі швидше, ніж звичайна цифрова нейронна мережа, споживаючи значно менше енергії та розсіюючи значно менше тепла.

Після презентації цього прототипу компанія Normal оголосила про створення нового термодинамічного комп’ютера під назвою CN101, який використовує цифрову обробку на кремнієвому чипі. Дослідники стверджують, що цю цифрову кремнієву технологію легше масштабувати, ніж їхню аналогову схему, і вона також може виконувати інші види обчислень, такі як генерація зображень і моделювання молекул. Пристрій ще має пройти оцінку незалежними експертами.

Початкове підтвердження принципу, зроблене командою Normal, послужило натхненням для Вайтелама, який нещодавно повідомив про моделювання нерівноважної термодинамічної обчислювальної схеми.

Вайтелам використав теоретичну модель задачі «очищення від шуму» (denoising), змодельовану на класичному комп’ютері. Він навчив алгоритм на відео, де обличчя Поля Ланжевена поступово спотворюється шумом, розчиняючись у випадкових перешкодах. (Як і в роботі Normal Computing, шум додавався штучно за допомогою генератора випадкових чисел.) Потім він продемонстрував, що алгоритм може почати зі статичного зображення і відновити обличчя Ланжевена.

Термодинамічний комп’ютер, який використовував Вайтелам, був мережею з’єднаних вузлів, і його стан визначався силою зв’язків між ними. Під час процесу навчання алгоритм поступово коригував ці зв’язки, щоб знайти конфігурацію, найбільш імовірну для появи обличчя Ланжевена.

Це схоже на мережу з’єднаних пружин, де ці пружини мають різні (і регульовані) коефіцієнти жорсткості. Дійсно, «ви могли б побудувати термодинамічний комп’ютер зі справжніх пружин», — каже Вайтелам, хоча це було б швидше курйозом, ніж практичною технологією.

Вайтелам показав, що отримана динаміка слідувала шляхом, який розсіював мінімальну кількість тепла — за грубим підрахунком, приблизно у 100 мільярдів разів менше, ніж було б вироблено, якби те саме завдання виконувала цифрова нейронна мережа.

Спосіб, у який Вайтелам навчав свій алгоритм, трохи схожий на те, як люди зараз навчають алгоритми для генеративного ШІ — і це, дійсно, може стати одним із головних застосувань термодинамічних обчислень. «Мій алгоритм є генеративним у двох аспектах, — каже Вайтелам. — По-перше, він перетворює шум на структуру, генеруючи впорядкованість із хаосу. По-друге, якщо ви навчите його на наборі зображень, він зможе генерувати додаткові зображення, які він раніше не бачив».

Normal Computing — не єдиний стартап, який робить ставку на те, що термодинаміка відіграватиме важливу роль у майбутньому обчислень. Бостонська компанія Extropic також була заснована у 2022 році командою вихідців із Google, IBM, Apple та Microsoft. У жовтні 2025 року компанія анонсувала «перший у світі масштабований імовірнісний комп’ютер» — сітку з тисяч взаємопов’язаних напівпровідникових компонентів на чипі, який, за їхніми словами, може запускати алгоритми генеративного ШІ, споживаючи приблизно в 10 000 разів менше енергії, ніж існуючі алгоритми. (Роботу було нещодавно опубліковано в журналі npj Unconventional Computing).


Робити те, що дається природно

На додаток до потенційної можливості запропонувати недорогі обчислення з низьким рівнем розсіювання енергії, термодинамічні обчислення також можуть дати розуміння того, як працюють природні складні системи.

Багато з того, що відбувається в молекулярній біології, вже описується як свого роду обробка інформації. Наприклад, сигнальна молекула (як-от гормон) може потрапити на поверхню клітини, і її сигнал буде «трансдукований» — переданий ланцюгом взаємодіючих молекул — так, що зрештою він перемкне вимикач у ядрі клітини й активує певний ген. Клітини, здається, здатні виконувати такі обчислення дуже ефективно, створюючи мінімальне розсіювання енергії та покладаючись частково на внутрішню термодинаміку міжмолекулярних взаємодій.

Отже, чи є самі клітини різновидом термодинамічного комп’ютера? «На мій погляд фізика, було б справедливо сказати, що природа використовує комп’ютери Ланжевена, запрограмовані еволюцією», — каже Вайтелам.

Центральна ідея використання термодинамічних флуктуацій замість їх придушення «справді спонукає до роздумів», — каже Куніхіко Канеко, теоретик складних систем з Інституту Нільса Бора в Копенгагені. «Але чи ефективно це перекладається на обчислення в біологічному контексті — залишається відкритим питанням».

Галузь термодинамічних обчислень перебуває на ранній стадії, «аналогічній тій, коли в 1990-х роках створювалися маломасштабні квантові комп’ютери», — як написали Коулз та його колеги з Normal у своїй статті 2025 року. Квантові обчислення зараз є глобальною індустрією, вартість якої оцінюється приблизно у 12 мільярдів доларів. Але значно легше створювати схеми з простих напівпровідникових резонаторів, ніж із квантових бітів, які повинні підтримуватися у крихких заплутаних квантових станах і часто потребують кріогенного охолодження. «Відсутність технологічних бар’єрів для термодинамічних обчислень потенційно може зробити їх більш перспективною альтернативою квантовим обчисленням у найближчому майбутньому», — написала команда Normal.

Вайтелам проводить аналогію з нейронними мережами, які лежать в основі сучасного ШІ. «Проєкти комп’ютерів, які ми придумали досі [для термодинамічних обчислень], здатні лише на те саме, що й невеликі цифрові нейронні мережі приблизно 1990 року», — каже він. Історія ШІ свідчить, що було б можливо досягти більшого з більшими схемами та кращим навчанням, каже він, «але це ще належить побачити». Якщо це виправдає себе, термодинамічні обчислення стануть «шумними» у багатьох значеннях цього слова.

Оригінал: www.quantamagazine.org

Про Що? — новини науки, технологій і світу