В'єтнам має інвестувати в таланти, щоб витримати глобальний тиск

· Азія

В'єтнам має інвестувати в таланти, щоб витримати глобальний тиск

Для подолання економічних викликів та обмежень моделі «Китай через один», В'єтнаму необхідно терміново реформувати систему освіти та інвестувати у професійні навички свого населення.

17 липня 2026 року торговий представник США Джеймісон Грір закликав Ханой скоротити свій торговельний профіцит зі Сполученими Штатами та посилити контроль над китайськими товарами, що перенаправляються через В'єтнам. Того ж місяця Вашингтон ввів 12,5-відсоткове мито за результатами розслідування за статтею 301 щодо використання примусової праці, а також розпочав перевірку заводів із китайським капіталом на півночі В'єтнаму.

Окрім безпосереднього торговельного конфлікту, цей тиск викриває глибші структурні вразливості моделі економічного зростання В'єтнаму, що базується на прямих іноземних інвестиціях (ПІІ).

З 2018 року В'єтнам став головним бенефіціаром торговельної війни між США та Китаєм як країна, що приймає іноземні компанії, які шукають виробничі потужності за межами КНР. Це зміцнило виробничий потенціал В'єтнаму та його роль у глобальних ланцюгах постачання. Однак це також поглибило залежність В'єтнаму від китайських ресурсів і технологій.

У 2025 році обсяг китайських ПІІ у В'єтнамі сягнув 3,6 мільярда доларів США, склавши 21 відсоток від усього новозареєстрованого іноземного капіталу, що відображає зусилля з мінімізації ризиків через американські мита. Того ж року імпорт проміжних товарів із Китаю до В'єтнаму досяг 13,6 мільярда доларів, що становить дві п'яті від загального обсягу країн АСЕАН. Один із експертів описує це як модель «Китай через одиницю» — еволюцію стратегії «Китай плюс один», за якої компанії переносять збірку до В'єтнаму, продовжуючи отримувати ключові ресурси та технології з Китаю.

Хоча виробництво, пов'язане з Китаєм, принесло суттєві прибутки, воно також підкреслює слабкість в'єтнамської моделі, орієнтованої на ПІІ: відносно обмежені внутрішні ефекти та слабші, ніж очікувалося, зв'язки з місцевими фірмами. Ця залежність від китайських ресурсів також посилює вразливість В'єтнаму до зовнішніх шоків, включаючи заходи США щодо транзиту, які карають В'єтнам за перенаправлення китайських товарів.

Ханой намагається вирішити ці проблеми. Резолюція 2019 року та подальші політичні заходи передбачають фінансову та технічну підтримку для зміцнення зв'язків між підприємствами з іноземними інвестиціями та вітчизняними компаніями. Проте оцінки ОЕСР свідчать, що ці зусилля не виправдали очікувань через низький рівень спроможності місцевих постачальників.


Серед кількох пояснень цієї слабкості на людський капітал варто звернути особливу увагу. Попри широке охоплення базовою освітою, у 2017 році лише 10 відсотків населення В'єтнаму мали ступінь бакалавра, а 3 відсотки — вищу професійну кваліфікацію, що є нижчим показником, ніж у всіх інших країнах АСЕАН, крім Індонезії. Станом на 2022 рік лише 5 відсотків працівників виробничого сектору вважалися висококваліфікованими. Набір до університетів залишається значною мірою зосередженим на бізнесі та праві. Станом на 2016 рік на інженерію та виробництво припадало 18,8 відсотка студентів, на інформаційно-комунікаційні технології — лише 1 відсоток, а на базові науки — 0,6 відсотка.

Ці прогалини в кваліфікації робочої сили призвели до труднощів із наймом спеціалістів, про що у 2020 році повідомляли майже 80 відсотків виробничих компаній у В'єтнамі. У дослідженні 2025 року покращення людського капіталу було визначено як найнагальніше економічне завдання В'єтнаму.

Усвідомлюючи, що брак навичок заважає країні залучати більш високодохідні види діяльності, Ханой розширив інвестиції в освіту, навчання та розвиток високотехнологічної робочої сили. Резолюції 2025 та 2026 років спрямовані на узгодження розвитку людського капіталу зі стратегічними галузями та ринковим попитом. Національні плани також передбачають збільшення кількості студентів за напрямами STEM (наука, технології, інженерія, математика), розвиток високотехнологічних талантів та розширення пулу фахівців у галузі напівпровідників та інших високих технологій до 2030 року.

Але підходи, орієнтовані на пропозицію, ігнорують важливе обмеження: нерівномірний розподіл кваліфікованої робочої сили між іноземними та вітчизняними фірмами. Іноземні компанії залучають більшу частку кваліфікованих кадрів майже в усіх секторах, за винятком фінансових та банківських послуг і виробництва, де більшість ПІІ зосереджені на низькотехнологічних та трудомістких етапах.

В'єтнам стикається не лише з дефіцитом талантів, а й із проблемою їхнього розподілу. Вітчизняні фірми, особливо малі та середні підприємства (МСП), обмежені подвійно. Вони змушені конкурувати з іноземними компаніями, які пропонують вищі зарплати, краще навчання, доступ до передових технологій та чіткіші кар'єрні перспективи в умовах економіки, де кваліфікована робоча сила вже є дефіцитом.

Розширення бази навичок у В'єтнамі потребуватиме часу. До того ж, одне лише розширення може не покращити технологічні можливості вітчизняних фірм, якщо найбільш кваліфіковані працівники й надалі концентруватимуться в секторах, де домінують іноземні інвестиції. Політика щодо людського капіталу має доповнювати реформи в галузі освіти та професійної підготовки заходами, що підвищують здатність місцевих фірм залучати та утримувати кваліфікованих працівників.

Ханой може запозичити міжнародний досвід і запровадити цільові механізми підтримки, щоб зменшити цінову вразливість МСП у конкуренції за таланти. Південна Корея використовувала зниження прибуткового податку для молодих працівників, які працевлаштовуються на МСП, що збільшує їхній чистий дохід без необхідності для компаній нести повні витрати. Нідерланди знижують податки на фонд оплати праці для науково-дослідного персоналу з додатковими пільгами для стартапів. Японія надає цільові субсидії фірмам, які вдосконалюють системи оплати праці, соціальні пакети та умови праці для залучення й утримання кваліфікованих кадрів.

В'єтнам міг би адаптувати ці підходи для надання цільової, обмеженої в часі підтримки вітчизняним фірмам у пріоритетних секторах, пов'язавши її з такими заходами, як інвестиції в дослідження та розробки (R&D) і участь у транснаціональних ланцюгах постачання. Ці механізми підтримки не повинні захищати вітчизняні фірми від конкуренції, а навпаки — допомагати їм долати початкову нестачу талантів і нарощувати можливості, необхідні для самостійної конкуренції.

В'єтнаму слід розглядати зростання торговельної напруженості не просто як зовнішній шок, а як можливість усунути структурні слабкості, що давно притаманні моделі зростання країни, головною з яких є людський капітал. Ханой повинен не лише готувати більше кваліфікованих працівників, а й забезпечити, щоб вітчизняні компанії могли залучати та утримувати достатньо талантів для розвитку технологічних і виробничих спроможностей країни.

Хоанг Тхыонг — науковий співробітник В'єтнамського інституту стратегічних та міжнародних досліджень при Дипломатичній академії В'єтнаму.

Оригінал: eastasiaforum.org

Про Що? — новини науки, технологій і світу