Вчені відкрили запечатаний конверт через 10 років: гравітація досі не піддається поясненню
· Наука
Десятирічне дослідження NIST щодо вимірювання гравітаційної сталої завершилося суперечливим результатом, що поглиблює 225-річну загадку фізики.
Протягом 10 років фізик Стефан Шламмінгер полював на одне з найбільш упертих чисел у науці. Тепер, після десятиліття експериментів, виправлень і кропіткого аналізу, відповідь лежала всередині запечатаного конверта.
Він не був до кінця впевнений, що хоче його відкривати.
Шламмінгер, фізик із Національного інституту стандартів і технологій (NIST), витратив більшу частину попереднього десятиліття на спроби виміряти універсальну гравітаційну сталу. Ця фундаментальна величина, відома фізикам як «велика G», визначає силу гравітаційного притягання в усьому Всесвіті.
Число, заховане в конверті, було тим ключем, який нарешті мав розшифрувати його експериментальні дані та показати, що саме виміряла його команда.
Найбільш невловиме число гравітації
Гравітація — одна з найзнайоміших сил у повсякденному житті. Вона утримує людей на Землі, скеровує рух планет навколо Сонця, допомагає збирати зірки в галактики та відіграє ключову роль у формуванні величезної космічної павутини галактичних скупчень, що простягається через увесь Всесвіт.
Проте вчені досі не знають її фундаментальної сили з тією точністю, якої вони досягли для інших базових сил природи.
Ця сила представлена через велику G.
Вчені намагаються виміряти велику G вже понад 225 років, почавши приблизно через століття після того, як Ісаак Ньютон представив свій закон всесвітнього тяжіння. Попри покоління дедалі складніших експериментів, гравітаційна стала залишається менш точно відомою, ніж відповідні сталі, пов'язані з трьома іншими фундаментальними силами природи: електромагнетизмом, а також сильною та слабкою ядерними силами.
Частково проблема полягає у надзвичайній простоті: гравітація — неймовірно слабка.
Маленький магніт може продемонструвати цю проблему. Магніт розміром з головку шпильки може підняти скріпку, долаючи гравітаційне тяжіння всієї Землі. У цьому простому змаганні електромагнітна сила, що створюється магнітом, легко перемагає гравітацію.
У лабораторії це завдання стає ще складнішим. Вчені не можуть пересувати планети для проведення контрольованих експериментів, тому їм доводиться вимірювати гравітаційне тяжіння між набагато меншими об'єктами, які можна зважити та точно розмістити.
Ці експериментальні маси приблизно в 500 мільярдів трильйонів разів менші за Землю. Як наслідок, гравітаційні сили, які намагаються зафіксувати дослідники, неймовірно слабкі.
Вимірювання, що не збігаються
Сучасні прилади стали надзвичайно чутливими, але вимірювання великої G продовжують давати дещо різні результати.
Розбіжності невеликі — приблизно одна частина на 10 000. Проте вони все одно більші, ніж те, чого дослідники очікували б через звичайну експериментальну похибку.
Це постійне невідповідність створило незручне питання для фізиків.
Найімовірніше пояснення полягає в тому, що було пропущено якийсь тонкий експериментальний ефект. Але існує й набагато цікавіша можливість: можливо, вчені чогось не знають про саму гравітацію.
Шламмінгер та його колеги сподівалися прояснити проблему, ретельно відтворивши точний експеримент, проведений Міжнародним бюро мір і ваг (BIPM) у Севрі, Франція, у 2007 році.
Ідея була простою. Якщо незалежна команда в кампусі NIST у Гейтерсбурзі, штат Меріленд, зможе відтворити французький вимір, використовуючи по суті той самий підхід, це може допомогти вирішити розбіжності навколо великої G.
Але Шламмінгера турбувало інше джерело помилки: він сам.
Вчені можуть ненавмисно впливати на те, як вони інтерпретують або аналізують вимірювання, коли знають, яку відповідь очікують. Шламмінгер хотів максимально виключити цю можливість.
Тому він попросив колегу Патріка Ебботта «засліпити» експеримент, зашифрувавши частину даних.
Ебботт відняв таємне число від ретельно виміряних ваг деяких мас, використаних в експерименті. Оскільки лише Ебботт знав це число, Шламмінгер міг аналізувати експеримент, не знаючи справжнього значення великої G, яке отримувала його команда.
Корекція, необхідна для отримання реальної відповіді, була запечатана в конверті.
Десять років роботи заради одного конверта
Шламмінгер мало не відкрив конверт у 2022 році.
Проте в останній момент він зрозумів, що команда не повністю врахувала тонкий ефект, пов'язаний з тиском повітря. Оскільки навіть крихітні перешкоди можуть мати значення в експерименті такої чутливості, він відклав розкриття результатів і повернувся до аналізу.
Через два роки момент нарешті настав.
О 15:00 11 липня 2024 року Шламмінгер мав представити результати на щорічній конференції з питань точних електромагнітних вимірювань в Орорі, штат Колорадо.
Він так хвилювався, що пропустив ранкові сесії. Натомість він подумки перебирав багато факторів, які могли викривити вимірювання, включаючи невеликі коливання температури та тиску.
На той час він вважав, що команда врахувала все, що було можливо.
«Я справді поставив усі крапки над "і" в цьому експерименті», — сказав він.
Під час своєї післяобідньої презентації Шламмінгер нарешті розкрив приховане число.
Він відразу відчув полегшення.
Щоб експеримент дав очікуваний результат, таємна корекція Ебботта мала бути відносно великою і від'ємною.
Так воно і було.
Спочатку це здалося гарною новиною.
Але з плином дня Шламмінгер зрозумів, що є проблема. Корекція була занадто великою. Коли зашифровані дані були відновлені, вимірювання NIST не збіглися з французьким результатом.
Крихітна різниця з великими наслідками
Після ще двох років детального аналізу Шламмінгер та його співавтори опублікували результати своїх вимірювань у журналі Metrologia.
Їхнє значення G становило 6,67387 × 10^-11 м³/(кг·с²).
Цей результат на 0,0235% нижчий за значення, отримане у французькому експерименті.
У повсякденному житті така маленька різниця була б безглуздою. Вона не змінить помітно показники на вагах у ванній кімнаті і не вплине на те, скільки арахісового масла потрібно, щоб наповнити 16-унцеву банку.
Однак для фундаментальної фізики ця розбіжність є значною.
Інші фундаментальні сталі природи відомі з точністю до шести або більше значущих цифр. Велика G залишається вперто менш точною.
Історія також дає фізикам підстави звертати увагу на крихітні невідповідності. Кілька разів невеликі розбіжності між вимірюваннями та очікуваннями зрештою виявляли, що вчені не помічали чогось важливого в тому, як працює природа.
Це не означає, що розбіжність щодо великої G вказує на нову фізику. Експериментальна помилка залишається більш імовірним поясненням. Але постійна нездатність точних експериментів дійти одного й того ж значення зберігає цю таємницю.
Експеримент із корінням у 1798 році
Методика, використана командами BIPM та NIST, має історію, що сягає понад два століття.
Їхні експерименти базувалися на крутильних терезах — приладі, здатні виявляти надзвичайно малі сили шляхом вимірювання того, наскільки скручується тонка підвішена нитка.
Основна ідея походить від знаменитого експерименту, проведеного англійським фізиком Генрі Кавендішем у 1798 році.
Кавендіш розмістив дві свинцеві кулі на протилежних кінцях дерев’яного бруска, підвішеного горизонтально за центр на тонкому дроті. Потім він розташував поблизу дві набагато важчі маси.
Важчі маси гравітаційно притягували менші свинцеві кулі, змушуючи підвішений брусок обертатися. Коли брусок повертався, дріт скручувався, поки його опір не врівноважував гравітаційне тяжіння.
Вимірюючи крихітний рух бруска за допомогою дзеркала та світлового покажчика, Кавендіш зміг визначити гравітаційну взаємодію між масами й отримати дані, що відповідають значенню великої G.
Понад 200 років потому той самий базовий принцип залишається корисним, хоча обладнання стало набагато досконалішим.
Вимірювання майже непомітної сили
В експериментах BIPM і NIST використовувалися вісім циліндричних металевих мас.
Чотири більші циліндри були розміщені на обертовій каруселі в конфігурації, що нагадує чотири свічники на старомодній люстрі. Чотири менші маси були розташовані всередині каруселі на диску, підвішеному на мідно-берилієвій стрічці завтовшки приблизно з людську волосину.
Гравітація між зовнішніми та внутрішніми масами змушувала підвішені крутильні терези обертатися, скручуючи тонку металеву стрічку.
Точно вимірюючи цей рух і відповідний гравітаційний крутний момент, дослідники могли розрахувати одне зі значень G. Крутний момент — це просто сила скручування, подібна до зусилля, що використовується при роботі з гайковим ключем.
Але команди не покладалися лише на один метод.
У іншій серії вимірювань вчені розмістили електроди біля внутрішніх мас і подали на них електричну напругу.
Отримана електростатична сила створювала крутний момент у протилежному напрямку до гравітаційного.
Потім дослідники регулювали напругу, доки електростатичний ефект не врівноважував гравітаційний, запобігаючи повороту крутильних терезів.
Оскільки кількість напруги, необхідну для досягнення цього балансу, можна було виміряти з винятковою точністю, це дало ще один спосіб обчислити велику G.
Мідь і сапфір дають однакову відповідь
Команда Шламмінгера впровадила додатковий тест.
Вони хотіли знати, чи може матеріал, використаний для експериментальних мас, якимось чином впливати на результат.
Дослідники спочатку провели вимірювання, використовуючи мідні маси. Потім вони повторили експеримент, використовуючи сапфір.
Результат був по суті однаковим для обох матеріалів.
Це усунуло одне можливе пояснення розбіжності, але не розгадало більшу таємницю.
Після десятиліття роботи експеримент NIST став ще однією важливою точкою даних у тривалих зусиллях вчених визначити істинне значення великої G.
«Кожне вимірювання важливе, тому що істина має значення», — сказав Шламмінгер. «Для мене проведення точного вимірювання — це спосіб навести порядок у Всесвіті, незалежно від того, збігається число з очікуваним значенням чи ні», — додав він.
Присвятивши проблемі роки, Шламмінгер каже, що готовий передати це завдання іншим.
«Я залишу це наступним поколінням вчених, щоб вони працювали над цією проблемою», — додав він.
«Ми повинні рухатися далі».
Велика G — це не маленька g
Велика G — це не єдина літера «g», пов'язана з гравітацією.
Фізики також використовують маленьку «g», але ці дві величини описують дуже різні речі.
Маленька «g» стосується прискорення, яке отримує об'єкт через гравітаційне тяжіння сусіднього великого тіла, наприклад, Землі.
На відміну від великої G, маленька «g» змінюється залежно від того, де ви перебуваєте.
Поблизу поверхні Землі маленька «g» становить приблизно 9,8 метра на секунду в квадраті. На Місяці вона становить лише близько 1,62 метра на секунду в квадраті, оскільки Місяць має набагато меншу масу і, отже, створює слабше гравітаційне прискорення.
Велика G, навпаки, вважається універсальною.
Наскільки відомо вченим, вона має однакове значення всюди в космосі. Вона визначає гравітаційну силу між будь-якими двома об'єктами, незалежно від того, чи є ці об'єкти двома лабораторними масами, людиною і Землею, чи двома астрономічними тілами, розділеними величезними відстанями.
Закон всесвітнього тяжіння Ньютона використовує велику G для зв'язку маси, відстані та гравітаційної сили.
Для двох мас, m1 і m2, вчені перемножують маси, ділять цей результат на квадрат відстані r між ними, а потім множать на велику G.
Математично цей зв'язок виглядає так:
G * m1 * m2 / r²
Більш ніж через два століття після того, як вчені почали намагатися виміряти її з високою точністю, ця, здавалося б, проста стала залишається одним із найскладніших для визначення чисел у фізиці.
Джерело історії: Матеріали надані Національним інститутом стандартів і технологій (NIST). Примітка: вміст може бути відредагований для відповідності стилю та обсягу.
Посилання на публікацію: Stephan Schlamminger, Leon Chao, Vincent Lee, Craig Shakarji, Antonio Possolo, David Newell, Julian Stirling, Robert Cochrane, Clive Speake. Redetermination of the gravitational constant with the BIPM torsion balance at NIST. Metrologia, 2026; 63 (2): 025012 DOI: 10.1088/1681-7575/ae570f
Оригінал: www.sciencedaily.com