Ветеран В'єтнамської війни збирав викопні рештки 66 років
· Навколо Світу
Ветеран В'єтнамської війни Річард Рок випадково виявив важливий викопний решток, що змінює наше розуміння еволюції сухопутних хребетних.
Ветеран В'єтнаму збирав викопні рештки протягом 66 років. Один з них, неправильно промаркований як «молодий лямпрея», спонукає палеонтологів переглянути, як хребетні вийшли з води на сушу
Викопні рештки виявились пташенятем істоти, схожої на крокодила, і, згідно з новим дослідженням, це свідчить про те, що ранні тварини не використовували метаморфоз для еволюції на суші.
Річард Рок — ветеран війни у В'єтнамі, майстер садівництва та запальний колекціонер викопних решток — збирає камені вже 66 років. Його улюблене місце — Мейзон-Крік, багатий на викопні рештки. Це розташовано приблизно за 70 миль на південний захід від Чикаго. Мейзон-Крік відомий не тільки своїми викопними, а також відданою спільнотою аматорських науковців, які сміливо долають спеку, отруйну липу та кліщів, що переносять хворобу Лайма, щоб збирати і каталогізувати артефакти з одного з найбільших палеонтологічних резервуарів світу.
У 2023 році колега-ентузіаст викопних решток Ендрю Янг запитав Рока, чи може він сфотографувати його колекції. Рок “мав виставкові стенди по всьому будинку та переповнену зону зберігання в гаражі,” згадує Янг. “Я зайшов до його кабінету, подивився на скляні полиці, почав знімати зразки, і побачив один із невеликим, ламінованим етикеткою, що сказала “молодий лямпрея.” І я подумав: “Це точно не лямпрея.”
Викопні, виявилось, були чимось значно важливішим. У дослідженні, опублікованому сьогодні у журналі Science, дослідники Музею природної історії Арджан Манн і Джейсон Пардо описують зразок як пташеня тетрапода, члена чотирилимового роду, з якого виникли всі сучасні амфібії, рептилії, птахи та ссавці. У парі з подібним викопним, яке вже є в архівах музею, та аналізами десятків викопних родичів, пташеня ставить під сумнів широко поширену ідею про те, що метаморфоз був невід'ємною частиною еволюції перших наземних хребетних з води.
Чи знаєте ви? Найдавніші тетраподи
- Хребетні тетраподи вперше перейшли до життя на суші приблизно 390 мільйонів років тому. Деякі безхребетні, як предки многоніжок, вже жили на суші в той час.
- Сьогодні навіть безногі рептилії, такі як змії, вважаються тетраподами, оскільки вони походять від загального предка чотирилимового тетрапода.
Ви, напевно, бачили зображення тетраподів на уроках біології в середній школі. Вони були древніми і своєрідно ящіркоподібними істотами, які ініціювали початковий перехід хребетних з води на сушу. Протягом десятиліть вчені вважали, що тетраподи здійснили цей перехід через метаморфоз — починаючи як водяні пуголовки, подібно до сучасних жаб, а потім перебудовуючи свій весь тілесний план, щоб стати частково наземними дорослими.
Ця гіпотеза виникла частково через те, що сучасні тварини, які найбільше нагадують ранніх тетраподів, є саламандрами, які проходять метаморфоз. Але Флоріан Вітцманн, куратор колекції викопних риб та амфібій у музеї природної історії Берліна, який не брав участі у новому дослідженні, стверджує, що аналогія завжди була помилковою. Це логічно, говорить він, що метаморфоз міг розвинутись пізніше.
Перед знайденням викопних Рока, Манн і Пардо витратили кілька років, досліджуючи інший зразок з колекцій Музею природної історії. Працюючи пізно в лабораторії, Манн помітив, що загадковий викопний мав невелику, що росте кінцівку. Щоб зрозуміти, з якою істотою вони мають справу, дослідники, за словами Манна, “переглянули список кандидатів на основі морфології, повільно виключаючи тих на основі анатомічних особливостей, які виключали ці групи, поки не прийшли до нашої діагностики.”
Врешті-решт, зображення за допомогою скануючого електронного мікроскопа дозволили вченим визначити тварину як емболомера: хижого примірника, що домінував в екосистемах між 280 мільйонами та 350 мільйонами років тому. Викопні Рока, здавалося, належали до того ж виду. “Мій зразок показує більше зовнішньої частини тіла на молодшому етапі,” говорить Манн. “Тож це значно доповнило історію.”
Важливо, що ці два пташенята не показували ознак того, що перебувають у стадії життя на кшталт пуголовка. Емболомера, збережений у викопному Рока, має мініатюрні ноги, наприклад, і не має зовнішніх зябров—пухнастих додатків, які личинки саламандр використовують для дихання під водою до їх повторного всмоктування під час метаморфозу. Ці два викопних “по суті є мініатюризованими версіями” дорослих, пояснює Манн. “Вони просто прогресивно стають більшими і більшими, поки ви не отримаєте величезну істоту розміром з алігатора.”
Це є ознакою прямого розвитку — тієї ж стратегії росту, яку використовують ссавці, птахи, рептилії та навіть багато амфібій сьогодні. Дослідження свідчить про те, що ранні тетраподи слідували цьому плану, а не метаморфозу, тому перехід з води на сушу, напевно, спочатку пройшов іншим шляхом. За словами Няді Фробіш, еволюційної біологині з музею природної історії Берліна, яка не брала участі в дослідженні, деякі експерти з тетраподів очікували, що з’явиться викопний з характеристиками прямого розвитку. “Ми всі якось цього чекали,” говорить вона. “У нас ніколи не було прямих даних, а тепер Арджан Манн і Джейсон Пардо знайшли прямі дані.”
Проте ці два викопних самі по собі не виключили метаморфоз у тетраподів. Можливо, емболомери були гілкою, яка просто в якийсь момент еволюціонувала до прямого розвитку. Але Манн і Пардо дослідили тисячі ювенільних викопних решток від інших ранніх родичів тетраподів і не знайшли жодних ознак метаморфозу в жодному з них. “Це не один вид,” говорить Пардо. “Ми можемо переходити до кожної клади тетраподів, кожної тварини, що входить до цієї трансформації з плавників на кінцівки — кожна тварина, яку ми знайшли в збірці Мейзон-Крік, яка вписується в цю категорію, не має нічого, що вказувало б на метаморфоз.”
Фробіш вважає, що в висновках Манна і Пардо мало чого можна обговорити. “Я не можу згадати когось, хто б сказав, що це … зовсім не вписується в еволюційну картину,” говорить вона. Вітцманн з ним погоджується. “Викопні дуже красиві,” говорить він. “Ви маєте стільки м'яких частин, що збереглися—хрящ, кістка, шкіра. Я б зробив таке ж тлумачення.”
Ця бездоганна збереженість є рідкісною рисою викопних решток, знайдених у Мейзон-Крік. У більшості інших місць знайти зразки пташенят важко або неможливо. Малюки маленькі, і їхні скелети частково складаються з хряща, який швидко розкладається після смерті. Потрібен конкретний набір умов для збереження маленьких пакетів м'якої тканини, залишених ювенільними істотами.
На щастя, Мейзон-Крік виконав цю задачу. Приблизно 309 мільйонів років тому, регіон був величезним річковим дельтою, де протягом сезонних повеней товстий, залізистий бруд затягувався в осад і поховав багато нещасних рослин і тварин під ним. В інших місцях бактерії повністю розклали б ці організми. Тут ж, проте, розчинене залізо в бруді, що оточував каркаси, реагувало з вуглекислим газом, що виділявся бактеріями. Це перетворило бруд на сидерит, мінерал залізного карбонату. Протягом декількох днів або тижнів після смерті організму, він потрапляв у тверду мінеральну ноду, іноді ще до того, як м’яка тканина встигала гнити.
Цей геохімічний процес залишив мільйони конкрецій: “маленькі яйцеподібні камінці,” як їх описує Янг, які колекціонери можуть розбивати або піддавати заморожуванню-розморожуванню, щоб виявити викопні всередині. Зазвичай колекціонерам довелося б копати в землі, щоб віднайти ці кулі. Але в середині 20-го століття вугільна промисловість почала поверхове видобування в Мейзон-Крік, що зробило конкреції легко доступними на відкритому сланці.
Протягом останніх восьми десятиліть Мейзон-Крік привернув увагу колекціонерів та громадських науковців. “У вас є місце видобутку вугілля поблизу великої популяції під час часу, коли люди соціалізувалися в обмінах камінням і мали пристрасть до збору речей,” говорить Янг, який слугує мостом між спільнотою громадських науковців Мейзон-Крік і професійними дослідниками в Музеї природної історії. Сьогодні деякі з цих ентузіастів відвідують Мейзон-Крік кілька разів на тиждень, щоб збирати більше конкрецій. “Це такі розумні та освічені люди,” говорить Пардо. “Іноді вони краще знають, на що дивляться, ніж я.”
З 1960 року Рок є видатним членом цієї громади громадських науковців. Натхнений викопними папоротями на науковій виставці, він вперше відвідав Мейзон-Крік у середній школі разом із батьком. Він “показав мені, що таке хороший конкрецій і що ви можете розбити його молотком,” говорить Рок. “Отже, я почав збирати.”
Кілька років потому його батько вирішив підрахувати, скільки викопних рештків Рок приніс додому. “Мені потрібно було кудись піти,” згадує Рок. “Я повернувся через чотири-п’ять годин, і мій батько сидів за моїм столом, і я запитав: 'Ну, ти закінчив?' А він сказав: 'Ні ... я звільнився на 50 тисячах.' І він сказав, що створив монстра.”
Рок не пам’ятає, коли він підібрав молодого тетрапода. Але коли він почув думки Манна і Пардо про зразок, він зрозумів, що йому потрібно передати його до музею. “Я дуже швидко зрозумів, що це надзвичайно важливий викопний,” говорить Рок. У колекціях музею, на відміну від своїх, додає він, цей об'єкт “може допомогти нам дізнатися щось про минуле, чого ми не знаємо.”
Якщо метаморфоз не став еволюційним мостом з води на сушу, тоді деякий інший набір рис повинен був виконати цю роботу. Поки що ніхто не знає повної історії. “Іноді потрібно знищити, щоб створити,” говорить Манн. “Ми щойно знищили давню гіпотезу. Тепер нам потрібно почати з нуля.”
Що стосується Рока, він радий, що його 66 років збору можуть додати щось до цієї справи. Викопні, які він знайшов, “розміром з десятицентову монету,” згадує він. “Моя дружина сказала: ‘Як ти міг би навіть побачити, щоб підняти його?’ І, як я їй сказав, я підбираю все — не має значення, що це — тому що ви не знаєте, що це, поки не отримаєте час поглянути.”
Оригінал: www.smithsonianmag.com