Відкриття чудес Гуандуна: неперевершена природа та культура

· Азія

Відкриття чудес Гуандуна: неперевершена природа та культура

Вподобайте Гуандун за його неперевершену природу та багатий культурний спадок.

За містом лежать гори, а за горами — селища. Це історія про провінцію Гуандун, де час тече, накопичуючи шари спогадів, кожен з яких має власну історію.

Принади провінції Гуандун

Коли люди чують про подорож до Гуандуну, вони зазвичай уявляють одні й ті самі картини: хмарочоси Гуанчжоу, виблискуючі нічні вогні Шеньчженя. Це найбільший економічний центр Південного Китаю та земля, що очолила політику реформ і відкритості. Гуандун, який ми знаємо — це світло яскравих футуристичних міст. Однак, варто зробити лише крок углиб, і перед вами відкриється зовсім інший, незвіданий Гуандун. На півночі прямовисні скелі з червоного пісковика здіймаються в небо, наче відрізані ножем, а карстові піки здіймаються над землею, немов острови в океані. У горах ховаються селища народу яо, що бережуть тисячолітню історію, а посеред міст блукають вулички, де сто років тому зупинилася Європа. Ця подорож стала для мене спробою відшукати справжній шарм Гуандуну, прихований за фасадами блискучих міст.


Як міста співіснують із природою

Шеньчжень часто називають «китайською Кремнієвою ділиною». Першим місцем, куди я вирушила в цьому місті високих технологій, де штаб-квартири компаній з виробництва електромобілів і дронів заповнюють ліс хмарочосів, — як не парадоксально, став парк. Парк Шеньчженьвань (深圳湾公园) простягається вздовж узбережжя на 13 кілометрів. Проходячи повз жителів, які катаються на спільних велосипедах або неквапливо прогулюються, ви побачите перед собою спокійне море та мангрові ліси. Це вологе і зелене обличчя, яке приховує високотехнологічне місто. Найцікавіше, що навіть посеред цієї природи можна скористатися ультрасучасною системою доставки напоїв дроном. До речі, доставка дроном займає близько 20 хвилин після замовлення, тому варто запастися терпінням.

Краєвид, де місто з’єднується з природою, можна побачити й зі Шеньчженьської обсерваторії, розташованої на запаморочливій скелі пляжу Січун (西涌海滨) на півострові Дапен. Якщо сісти в милий шаттл-бас під горою і піднятися на крутий схил, ви потрапите на добре доглянуту стежку. Через якихось 5–10 хвилин ходьби тіло охоплює прохолодний вітерець, що миттєво змиває нестерпну гуандунську спеку. Внизу човни з туристами прорізають синє море, залишаючи за собою довгі білі смуги. Це неймовірно просторе місце, схоже на знак пунктуації, де можна на мить перевести подих у шаленому ритмі Шеньчженя.

Залишивши синє море Шеньчженя, я вирушила далі вглиб материка — до Цін’юаня. Тут розташоване селище, що береже тисячолітню історію. Дорога через гори була набагато звивистішою, ніж старі перевали провінції Канвон, і я піднімалася досить довго. Хмарочоси зникли, мов марення, а за вікном миготіли лише високі дерева. Раптом на схилі гори з’явилося селище. Це Наньганське тисячолітнє селище яо (南岗千年瑶寨), розташоване на висоті близько 800 метрів. Його історія сягає часів династії Сун (960–1279 рр.). Селище почалося з того, що народ яо, рятуючись від війн і переслідувань, знайшов притулок у цих важкодоступних горах. Кажуть, що сотні старовинних будинків, які збереглися до сьогодні, були побудовані пізніше — за часів династій Мін і Цін.

Коли я вийшла з автобуса і піднялася до входу, шлях мені перегородив місцевий житель яо у традиційному вбранні. Він простягнув мені чарку з вітальним напоєм — це місцевий звичай вітати гостей. Зробивши ковток, я відчула в роті міцний аромат рисового вина.

Життя народу яо, що колись знайшов прихисток у цих неприступних горах, унікальне. Відображаючи їхню важку історію, будинки щільно і міцно скупчені на схилах гір у вигляді терас, з’єднані вузькими кам’яними сходами, що нагадують лабіринт. Найбільше мене вразило те, як селище гармоніює з природою. Тисячолітні старі будинки мали на фоні сині карстові піки, немов розписане ширмою. Місце, яке люди терпляче зводили своїми руками, і природа, що формувалася значно довше — усе це поєднувалося в одному кадрі. Якщо пейзаж у парку Шеньчженьвань був вишуканим гармонійним поєднанням технологічного міста та природи, то тут я відчувала набагато глибшу та вагомішу епічну історію.


Велична природа, прихована в Гуандуні

Природа Гуандуну дуже різноманітна. Тут незліченна кількість місць, де можна насолодитися виключно природними краєвидами. Інсі Фенлінь (英西峰林) — один із найдивовижніших ландшафтів провінції. Це карстовий рельєф, де понад 1000 вапнякових піків здіймаються над зеленими полями, що дуже нагадує Гуйлінь. Його часто називають «маленьким Гуйлінем Гуандуну». У цьому районі багато зелених чайних плантацій. Однією з найвідоміших є «Органічна чайна плантація T3», де можна взяти участь у різних заходах, пов’язаних із чаєм. Смак чорного чаю «Інде», який п’єш, сидячи на терасі й споглядаючи краєвиди Інсі Фенлінь, не має терпкості, лише чистий смак. Можливо, завдяки красі природи, що захоплює дух, аромат чаю здається ще інтенсивнішим.

У самому центрі долини Інсі Фенлінь ховається печера, подібна до небесного світу — Дунтянь Сяньцзін (洞天仙境). Йдучи дерев’яною стежкою, я стежила за вказівками гіда. Сталактит у формі гордого лева, дракон, що п’є воду, луска дракона, що щільно вкриває стіни — спочатку виникає питання: «Чи справді це схоже на лева або дракона?», але якщо придивитися, то це справді виглядає переконливо.

Дослідивши печеру пішки, я сіла на човен, щоб виплисти назовні. Пливучи спокійним водним шляхом, можна повною мірою відчути велич печери, яку неможливо розгледіти під час пішої прогулянки. Світло пробивалося крізь два величезні отвори (небесні вікна) у стелі печери. Це світло додавало печері таємничості, а внизу ріс невеличкий зелений ліс.

Проїхавши близько 3 годин на північ від Гуанчжоу, ви опинитеся біля гори Даньсяшань (丹霞山) у Шаогуані. Більшість гір, які ми знаємо, зазвичай зелені або сірі через скелі, але ця гора має червоний колір. Пісковик, що накопичувався на дні озер у внутрішніх басейнах у крейдяний період, протягом тривалого часу проходив процеси підняття, вивітрювання та ерозії, набувши нинішнього унікального стану. Термін «рельєф Данься», що позначає місцевості з червоного пісковика, походить саме від назви цієї гори.

Я почала хайкінг за маршрутом Чжанлофен. Кажуть, гора отримала свою назву тому, що в минулому старці піднімалися і спускалися цими крутими вершинами, щоб відвідати храм. Хоча стежка добре впорядкована, підйом був непростим. Деякі сходинки були під кутом майже 80 градусів, майже вертикально, тож доводилося повзти на чотирьох. Коли я зупинилася перевести подих, відчуваючи, як палають стегна, вигляд на річку внизу був неймовірно освіжаючим. Приблизно через годину після початку підйому я нарешті стояла на вершині, звідки відкривалася панорама велетенських червоних піків. Природа Гуандуну виявилася набагато яскравішою та величнішою, ніж ми собі уявляли.


Сучасний Гуанчжоу крізь призму старих вулиць

Гуанчжоу — портове місто з 2200-річною історією. Це відправна точка Морського шовкового шляху та єдиний коридор, через який за часів династії Цін дозволялася торгівля з іноземцями. У кожному провулку накопичувалися шари старого часу, і цікаво, що сучасна молодь Гуанчжоу (покоління 2030) проводить свій наймодніший час саме на цих старих вулицях.

Юнцінфан (永庆坊) — це вулиця, де колись жили торговці Гуанчжоу. Міська влада інвестувала в те, щоб відновити її первісний вигляд, і тепер у цих провулках відкрилися кафе та магазини з дрібничками, а навколо повно молоді, яка бере напрокат старовинний одяг для фотосесій. Схожа атмосфера панує і в Дуншанькоу (東山口). Тут розташовано близько 400 будинків у західному стилі, збудованих хуацяо у 1920–30-х роках, а тепер між ними один за одним з’являються дизайнерські бутики та галереї. Пейзаж, де червона цегла поєднується з атмосферними кафе, дуже нагадує район Сонсу-дон у Сеулі.

Якщо шукати найекзотичніше місце, то це, безумовно, острів Шамянь (沙面島). Колись це була піщана коса, у 1859 році прорили канали, зробивши її штучним островом, а згодом він став концесійною територією Великої Британії та Франції, де з’явилися європейські будівлі. М’ятного кольору Starbucks, що стоїть серед них, вважається найвідомішим у Гуанчжоу. Гуляючи вулицями, порослими деревами, справді відчуваєш себе в якомусь європейському провулку, тому тут завжди багато людей, які прагнуть зробити гарні знімки.

У цих старих вулиць є спільна риса: всюди є фотографи, які за 15 юанів зроблять вам знімок. Їх можна зустріти в Юнцінфан, на острові Шамянь і перед храмом Дафо, тисячолітньою святинею на вулиці Бейцзінлу. Побути моделлю, опинившись на вулиці сторічної давнини — це ще одна сцена сучасних подорожей Гуандуном.

День у Гуанчжоу закінчується на річці. Чжуцзян (Перлинна річка), що протікає через місто, після заходу сонця перетворюється на яскраву сцену. Коли ввечері я сіла на круїзний лайнер, по обидва боки відкрилися хмарочоси, розфарбовані кольоровими вогнями. Маршрут тривав близько години, і вежа Гуанчжоу заввишки 600 метрів ставала дедалі ближчою. Коли ми проходили під мостом, велетенська сталева конструкція нависала прямо над головою, від чого люди захоплено вигукували. День, що розпочався на старих вулицях, завершився на сцені зі світла над водою. Маленька порада: найкращий час — з 19:30 до 21:00, коли ілюмінація найяскравіша.


Неспішний ранок з чашкою чаю

Оскільки в провінції Гуандун є і гори, і море, тут багатий вибір інгредієнтів. Замість агресивних спецій тут використовують страви, що підкреслюють природний смак продуктів. Ранок у Гуандуні починається з чаю. Це так звана культура «цзаоча» (早茶). Снідають теплим чаєм із димсамами. Я відвідала відомий серед корейських мандрівників ресторан димсамів «Дяньдуде». Хоча я прийшла рівно о 8:00 на відкриття, зал був заповнений місцевими жителями. «Хунмічанфень» — хрустка смажена креветка, загорнута в червону рисову шкірку, «Чашаобао» зі свинячою начинкою, «Хагау» з прозорим пружним тістом і соковитою креветкою — у поєднанні з чорним чаєм смак ставав ще виразнішим.

У Шеньчжені я вирушила на нічний ринок Дунмень Лаоцзе (東門老街). Це не зовсім галасливий ринок у стилі Південно-Східної Азії, а скоріше акуратна вулиця з ресторанами. Тут можна скуштувати різні смаки Китаю: холодні шашлички «мала», пахучий «смердючий» тофу, прохолодний солодкий сніг з манго — усе вуличне їдло Китаю в одному провулку. Смажені устриці були дуже ніжними, а холодні гострі шашлички збуджували апетит навіть глибокої ночі.

Коли говорять про хого, більшість уявляє червоний або білий бульйон. Гуандунський хого відрізняється використанням прозорого і легкого бульйону. Ресторан «Chaofa Beef» — відома мережа хого, що пропонує свіжу яловичину, яку щодня постачають до столу. Свіжий смак м’яса відчувається без жодних сторонніх запахів, і це зовсім не обтяжує шлунок. Якщо ви любите просту і чисту кухню, то страви Гуандуну здадуться вам надзвичайно привабливими.

Текст і фото: журналістка Кім Да Мі

Оригінал: www.travie.com

Про Що? — новини науки, технологій і світу