Відродження зарплат в Японії загрожує малому бізнесу
· Азія
Зростання зарплат у Японії перевищує 5%, але малий бізнес стикається з серйозними проблемами.
Japan’s wage revival is evident in the outcome of the 2026 round of shunto wage negotiations — the annual spring ‘wage offensive’ between enterprise unions and employers — with wage increases exceeding 5 per cent for the third consecutive year. Whether this will translate into sustained, broad-based real wage gains remains uncertain amid inflationary pressures.
Сила зростання заробітної плати на перший погляд приховує все ширшу структурну прірву. Японські малі та середні підприємства (МСП), які складають приблизно 70 відсотків національної зайнятості, страждають від недостатньої конкурентоспроможності. Багато з них не мають цінової сили, масштабних ефективностей або продуктів, необхідних для поглинання зростаючих витрат на працю. Нестача робочої сили та зростання витрат на персонал, здається, стали постійними джерелами фінансового тиску, що спричинило зростання банкрутств, з банкрутствами МСП у 2025 році, що досягли рівнів, яких не спостерігали більше десяти років.
Ця прірва є в центрі перехідного процесу Японії після дефляції. Хоча перехід до 2–3 відсотків номінального зростання покращив загальну прибутковість, його переваги розподілені нерівномірно. Великі корпорації зазвичай можуть задовольнити зростання зарплат через сильніші прибутки, цінову силу та переваги в продуктивності, з деякими вигодами, які можуть переходити до постачальників і МСП. Хоча монетарне затягування може збільшити фінансовий тиск для деяких МСП, нестача робочої сили та зростаючі витрати на сировину ще довгий час будуть найближчими джерелами стресу. Вплив зростання процентних ставок, ймовірно, відрізнятиметься між МСП залежно від їх боргового навантаження та залежності від банківського кредитування.
Ключовою структурною проблемою є постійний ‘цифровий парадокс’ Японії. Незважаючи на загальне визнання необхідності збільшення продуктивності для підтримки зростання зарплат, залишився розрив у продуктивності між великими компаніями та МСП, що відображає повільніше впровадження цифрових технологій, автоматизацію та управлінські практики на основі даних серед менших підприємств. Це в основному зумовлено обмеженнями фінансування, нестачею цифрових навичок і обмеженими управлінськими можливостями. Без ширшої модернізації МСП, зростання заробітної плати, ймовірно, залишиться зосередженим у великих компаніях, а не переведеться в більш загальний приріст доходів та внутрішнього попиту.
Політичні заходи зосередилися на стимулюванні підвищення заробітної плати, одночасно пом’якшуючи вплив на МСП, поєднуючи зусилля зі стимулювання фірм до підвищення зарплат із субсидіями, спрямованими на компенсацію витрат на енергію та працю. Але ці заходи лише частково вирішують глибші структурні проблеми, зокрема сегментацію ринку праці та розриви в продуктивності між великими і малими компаніями.
З початку 2000-х років розширення ненормального працевлаштування та тривала цінова конкуренція ослабили зв’язок між продуктивністю та зростанням заробітної плати. Нестача робочої сили лише не гарантує широкого зростання зарплат, оскільки фірми часто реагували, залишаючи вакантні місця, зменшуючи обсяги виробництва та збільшуючи залежність від ненормальних працівників, а не підтримуючи підвищення зарплат. Послідовні підвищення мінімальної зарплати також збільшили витрати на працю, особливо для малозабезпечених МСП — це означає, що підвищення зарплат тепер відображає комбінацію ринкової нестачі робочої сили та політичних мінімальних рівнів зарплат більше, ніж приріст продуктивності.
Нестача робочої сили тепер широко поширена серед японських фірм, особливо в трудомістких секторах, таких як роздрібна торгівля, готельний бізнес та будівництво. Замість того, щоб забезпечити плавний перехід до вищого заробітного рівня, нестача робочої сили призвела до обмеженого коригування, оскільки фірми все більше покладалися на ненормальних працівників і стримували зростання зарплат.
Це створює макроекономічний парадокс. Зростаючі заробітні плати принципово очікуються на підтримку споживання та допомоги в підтримці інфляції поблизу цільового рівня 2 відсотків, встановленого Банком Японії. Банк все більше вважає, що стійке зростання заробітної плати є суттєвим для закріплення інфляційних очікувань після десятиліть дефляційної психології. Але якщо зростання заробітної плати залишиться зосередженим у великих фірмах, тоді МСП скорочуватимуться або виходитимуть з ринку, чистий ефект може бути слабшою стабільністю зайнятості та більше нерівномірним регіональним попитом.
Стійке зростання заробітної плати підкріплює аргумент для поступового монетарного затягування, оскільки інфляція стає все більш пов’язаною із заробітними платами та ціною в секторі послуг, а не зі зовнішніми шоками. Але занадто швидке затягування ризикує посилити тиск у секторі МСП, де багато фірм залишаються залежними від низьких витрат на позики. Вищі процентні ставки можуть посилити напруження зростання витрат на зарплату серед більш важких МСП, хоча витрати на працю наразі виглядають як основне джерело фінансового напруження.
Виклик є структурним так само, як і циклічним. Якщо підвищення зарплат стає все більш зумовленим від нестачі робочої сили, а не від приросту продуктивності, це означає, що зростання заробітної плати Японії буде нерівномірним і потенційно крихким. Банк Японії повинен збалансувати нормалізацію політики проти ризику дестабілізації МСП, які залишаються чутливими до умов фінансування. Політики вважають, що продуктивність і цифрова трансформація є важливими для підтримання реальних приростів заробітної плати у довгостроковій перспективі. Це не означає збереження всіх фірм. Скоріше, політичний виклик полягає в тому, щоб полегшити інвестиції, що підвищують продуктивність, підтримувати цифрову адаптацію та полегшувати перерозподіл праці до більш продуктивних видів діяльності, уникаючи різких порушень зайнятості та регіональних економік.
Раунд shunto 2026 року позначає важливий перехід до більш інфляційної та чутливої до зарплат японської економіки, але цей перехід залишається нерівномірним. Хоча зростання зарплат стимулюється нестачею робочої сили, вищими мінімальними зарплатами та сильними корпоративними прибутками, реальні вигоди залишаються невизначеними, а продуктивність залишається нерівномірною. Замість того щоб просто захищати МСП, політика повинна сприяти зростанню продуктивності та мобільності робочої сили, щоб зробити зростання заробітної плати сталим. Банк Японії також має поступово нормалізувати монетарну політику, пам’ятаючи, що вищі процентні ставки вплинуть нафірми нерівномірно.
Оригінал: eastasiaforum.org