Вона прибирає ваш дім, а податкова система її не помічає
· Навколо Світу
Сотні тисяч жінок в Південній Африці працюють як прибиральниці, але не мають жодного правового захисту.
Жінка, яка перетинає Йоганнесбург на світанку
Є жінка, яка перетинає Йоганнесбург перед світанком. Вона бере два таксі, змінює їх на вулиці Брі, і о сьомій доходить до будинку в Сандтоні. Вона проведе вісім годин, прибираючи підлоги, чистячи ванні кімнати, стираючи білизну і дбаючи про дітей, які не є її власними. Вона замовила цю роботу через додаток на своєму телефоні, платформу, яка обіцяє зручність для власників будинків і гнучкість для працівників. О шостій вечора вона буде на шляху додому, втомлена, з R250, перерахованими на її банківський рахунок, і нічого іншого, що свідчить про її працю. Жодного внеску в Фонд страхування безробіття. Жодного покриття компенсацій за виробничі травми та хвороби. Жодного формального податкового запису, який би робив її видимою для держави як працівника, який заслуговує на захист. Вона економічно активна, соціально важлива та фіскально невидима.
Це ситуація сотень тисяч жінок, які працюють через платформи домашніх послуг по всій Африці. SweepSouth, найбільша така платформа в Південній Африці, має понад 1,2 мільйона прибиральниць, зареєстрованих у своєму додатку. Власні річні звіти компанії свідчать про те, що 92 відсотки цих працівників — це жінки, переважна більшість — чорні, а 83 відсотки є єдиними фінансовими забезпечувачами своїх родин, підтримуючи в середньому чотирьох утриманців кожна. Вони є, мовою економіки, основними працівниками. Але в мові фіскальної системи вони не існують.
Щоб зрозуміти, чому це важливо, необхідно повернутися на кілька кроків назад, аж до самого додатку, навіть далі, ніж до конституційного врегулювання після апартеїду. Виключення домашніх працівників з трудового і фіскального захисту в Південній Африці ніколи не було випадковим — це був елемент дизайну колоніальної трудової економіки, яка потребувала, щоб репродуктивна та доглядова праця чорних жінок була дешевою, численною і невидимою. Акт про корінних жителів (міських районів) 1923 року, Акт про надання виборчих прав жінкам 1930 року та наступні закони про пропуски створили юридичну архітектуру, в якій чорні жінки пересувалися містами, виконуючи необхідну роботу для обслуговування білого домашнього життя, але були позбавлені громадянського статусу, який би визнав цю службу як таку, що є legally cognizable as work.
Вони не могли голосувати. Вони не могли володіти міською власністю. Вони були виключені з Акта про страхування безробіття 1946 року та з Акта про компенсацію робітників того ж року на підставі того, що домашнє обслуговування не є «реальним» працевлаштуванням у розумінні цих статутів. Це не були нейтральні адміністративні рішення. Вони були фіскальним вираженням расової політичної економії, яка вимагала витягування праці без зобов'язань взаємності.
Врегулювання після апартеїду поступово надає формальний захист домашнім працівникам через Закон про основні умови зайнятості 1997 року, розширення покриття Фонду страхування безробіття в 2002 році, знакове рішення Конституційного суду у справі Mahlangu проти міністра праці в 2021 році, яке нарешті поширило покриття Акта про компенсацію за виробничі травми та хвороби на домашній сектор після кількарічної юридичної боротьби. Кожна з цих перемог була важко здобутою і значущою. Проте кожна з них також була частковою, діючи на межах фіскальної та трудової архітектури, яка була збудована навколо формального чоловічого працівника як її норматива. Модель платформи не створила цю проблему. Вона успадкувала її, систематизувала та надала їй новий інтерфейс.
Обіцянка роботи на платформі мала бути іншою. Додаток повинен був принести роботу на ваші пальці. Більше жодних прогулянок від будинку до будинку в пошуках «робіт за часткову оплату». Більше жодної невизначеності щодо того, чи заробите ви щось сьогодні. Алгоритм мав зв'язати вас з клієнтами, платформа мала організувати оплату, і все мало бути задокументовано, прозоро, сучасно. Проте те, що насправді сталося, є щось більш тривожним: формалізація неформальності, цифровізація невидимості. Проблема не в тому, що ці жінки не зареєстровані в податковій службі. Багато з них зареєстровані. Проблема в тому, що вся фіскальна архітектура держави Південної Африки була збудована навколо моделі формального працівника, того, хто має роботодавця, який утримує податки на виході, вносить внески до Фонду страхування безробіття, реєструє працівника у Фонді компенсацій та генерує документальний запис економічної участі, який робить особу видимою для державних установ. Модель платформи свідомо уникає тригера будь-яких з цих зобов'язань, класифікуючи працівників як «незалежних підрядників», а не працівників.
Ця класифікація є юридичною вигадкою, яка заслуговує на розгляд відповідно до будь-якого чесного застосування загальною правовою тесту зайнятості. SweepSouth встановлює ціни. SweepSouth розподіляє бронювання. SweepSouth оцінює працівників та видаляє тих, чиї оцінки падають нижче порогу. Платформа контролює кожний суттєвий аспект робочих відносин, тобто умови, на яких пропонується праця, механізм дисципліни, за яким працівники санкціонуються, дані, за якими оцінюється їхня продуктивність. Але, називаючи цих працівників підрядниками, компанія перетворює те, що мали б бути зобов'язаннями роботодавця, на тягар для працівника. Жінка, що прибирає в будинку в Сандтоні, тепер відповідальна за реєстрацію себе як тимчасового платника податків, подання піврічних звітів і орієнтацію у системі, розробленій для бухгалтерів і професіоналів. Результати передбачувані з тим, що відповідно до власних даних SweepSouth 77 відсотків опитаних домашніх працівників не зареєстровані в Фонді страхування безробіття. Лише 12 відсотків повністю розуміють свої права відповідно до Акта про компенсацію за виробничі травми та захворювання. Коли підрядник платформи отримує травму, прибираючи в домі клієнта, вона потрапляє в правовий прогалину: вона не є працівником власника будинку, і платформа заперечує, що також є її працівником. Рішення у справі Mahlangu 2021 року, яке поширило покриття Акта про компенсацію за виробничі травми та захворювання на домашніх працівників, не досягло її.
Дисципліна фіскальної соціології, яка досліджує зв’язок між оподаткуванням, формуванням держави та соціальною легітимністю, давно стверджує, що податкова система кодує політичні пріоритети держави, яка її розробляє. Рудольф Гольдшейд, пишучи в 1917 році, описував державний бюджет як «скелет держави, позбавлений усіх оманливих ідеологій». Нещодавно дослідники, які працюють у традиції феміністичної політичної економії, такі як Кетлін Лехі та Міранда Стюарт, задокументували, як податкові системи систематично недооцінюють доглядову працю та відтворюють гендерні ієрархії через нібито нейтральні правила. Фіскальна система Південної Африки є прикладом цієї динаміки в незвично різкому світлі: держава, яка формально зобов'язалася до гендерної рівності та змістовних перетворень через свою конституцію, продовжує діяти в рамках податкової та соціальної страхової архітектури, яка не може побачити економічний внесок більшості жінок, які працюють в її межах, саме через те, що ці жінки не працюють у формах, які система була побудована, щоб визнавати. Платформені компанії зрозуміли цю архітектуру краще, ніж законодавці, які мають регулювати їх, і вони відповідно спроектували свої бізнес-моделі.
Те, що робить це особливо терміновим, полягає в тому, що модель реплікується по всьому континенту. У Кенії існує Lynk, яка працює за тією ж основною архітектурою класифікації підрядників та алгоритмічного управління в секторі домашніх і професійних послуг. У Нігерії є Eden Life. В Єгипті є FilKhedma. Кожна з цих платформ взаємодіє з національними фіскальними системами, які не були розроблені для того, щоб бачити неформальних працівників з самого початку. Це системи, успадковані від колоніальних адміністрацій, які також виключали домашніх і доглядових працівників з формального фіскального визнання. Колоніальні та апартеїдні виключення були побудовані через явний статутний текст. Виключення епохи платформи влаштовані через контракти та архітектуру даних. Технічна форма змінилася. Структурний результат залишився незмінним. В кожному випадку, держава втрачає фіскальні дані, необхідні для розширення соціального захисту, працівник втрачає соціальний захист, на який інакше мав би право, а платформа захоплює економічну цінність праці, не беручи на себе юридичні відповідальності роботодавця.
Європейський Союз визнала цю структурну проблему та перейшов до її вирішення. Директива ЄС про платформну працю, яка набула чинності в жовтні 2024 року, встановлює оскаржуване припущення про зайнятість для працівників платформ у всіх країнах-членах. Це означає, що платформи, такі як SweepSouth, якби вони працювали в Європі, повинні були б доводити, що їхні працівники дійсно є самозайнятими, а не покладати тягар на втомлених, малозабезпечених жінок доводити, що вони мають трудові відносини, які часто не повністю розуміють. Директива не ідеальна; зазнала років лобіювання з боку платформ, щоб послабити механізми її виконання, і її впровадження у національне законодавство країн-членів буде оспорюватися. Але вона є законодавчим визнанням того, що модель класифікації підрядників є юридичною вигадкою, несумісною з зобов’язаннями щодо соціального захисту, і вона покладає відповідальність за доказ там, де насправді знаходиться інформаційна та правова влада, тобто на компанії. Африканські держави не мають еквівалентного захисту, і недостатньо стверджувати, що африканські економіки «інші» або що неформальність якимось чином вкорінена в культурі. Неформальність в Африці є структурно виробленою — колоніальним трудовим правом, програмами структурної корекції, які демонтували системи соціального захисту в 1980-х і 1990-х роках, а зараз — архітектурою платформ, які експлуатують регуляторні прогалини, створені тими ранніми перетвореннями.
Чому це важливо не лише через індивідуальні труднощі, які воно викликає? Тому що оподаткування — це не просто про збори доходів. Це стосується соціального контракту між державою та громадянином, механізму, через який економічний внесок визнається, а соціальний захист заробляється. Коли жінка працює роками через платформу, платячи за транспорт, втомлюючи своє тіло, прибираючи будинки інших людей і генеруючи нічого, що фіскальна держава може побачити, щось зламалося у відносинах між економічним внеском і соціальним захистом. Вона утримує домогосподарства. Вона забезпечує продуктивність робітників формального сектору, які інакше мали б забезпечувати власний догляд за дітьми та домашню працю. Вона виконує роботу, без якої суспільство, в якому вона живе, не може працювати, і системи, які мають визнавати та винагороджувати економічний внесок, не мають категорії для її існування. Це не просто адміністративна неефективність. Це форма структурної несправедливості з фіскальними механізмами.
Рішення полягає не в тому, щоб розширити дію існуючих систем, не переосмислюючи їхні проєктування. Фіскальні системи, побудовані навколо формального чоловічого працівника, не можуть розпізнавати доглядову працю, просто додавши нову категорію реєстрації. Їм потрібно бути перепроектованими на підставі того, що доглядова праця є економічно цінною, що неформальна економічна діяльність є легітимною економічною діяльністю, і що фіскальне громадянство не повинно залежати від участі у формальних структурах зайнятості, які ніколи не були розроблені для включення більшості тих, хто працює. Це вимагає законодавчої реформи принаймні в трьох напрямках: по-перше, оскаржуване припущення про зайнятість для працівників платформ, яке віддзеркалює підхід ЄС, але адаптоване до африканських інституціональних контекстів; по-друге, соціального страхування, адаптованого до догляду, яке враховує перервану, неповну та багатопрофільну природу домашньої та платформної праці; і в-третіх, алгоритмічні оцінки впливу для фіскальних і трудових систем, щоб держави змогли виявити та виправити дискримінаційні результати, які виробляють цифрові管理ські системи, без того, щоб хто-небудь свідомо їх задумував. Нічого з цього не є технічно складним. Це політично оспорюється, тому що це вимагало б від платформ взяти на себе витрати, які вони успішно перенесли на працівників і державний бюджет, і це вимагало б від держав визнати, що їхні фіскальні архітектури відтворили, у цифровій формі, виключення, які вони формально зобов’язалися зруйнувати.
Це дослідження є частиною Проєкту TERRA (Технології, Рівність, Оцінка Регуляторного Ризику), програми, що вивчає, як алгоритмічні системи взаємодіють з фіскальними архітектурами для виробництва виключення по всій Африці. Проєкт підтримується Luminate і дозволив проводити тривале дослідження механізмів, через які цифрова трансформація переосмислює, як гендерні упередження та фіскальна політика взаємодіють в Африці. Жінка, яка перетинає Йоганнесбург перед світанком, не є маргінальним випадком. Вона представляє більшість тих, хто трудиться в африканських економіках, і її фіскальна невидимість не є недоглядом, а результатом специфічних юридичних виборів, які конкретні держави зробили або не зробили. Додаток не створив її невидимість. Але він її вдосконалив, і фіскальна система вимагала, щоб вона стала видимою мовою, якої вона ніколи не була спроектована, щоб розуміти.
Оригінал: www.theelephant.info