«Вони не ставили зайвих питань»: Чому лікарі виписують забагато антибіотиків
· Наука
Педіатри в США та Японії часто призначають антибіотики при звичайних вірусних інфекціях, проте японська модель фінансового заохочення лікарів демонструє вражаючі результати у зниженні цього показника.
Педіатри як у США, так і в Японії схильні призначати антибіотики занадто часто, хоча останнім часом лікарі покращують свої показники. Що стоїть за цією тенденцією?
Це третя історія в серії матеріалів про використання антибіотиків у Японії та США. Я дослідила, як програма заохочення в Японії зменшила зловживання антибіотиками та що говорять дослідження про соціальну динаміку цієї проблеми. Тепер я поспілкуюся з лікарями, які призначають ці препарати, та батьками, чиї діти їх отримують. Цей репортаж був підготовлений за підтримки стипендії від Асоціації журналістів у сфері охорони здоров’я та The Commonwealth Fund.
Вівторок, ранок, ви збираєте малечу в дитячий садок. Але заплітаючи їй волосся, ви помічаєте, що щічки почервоніли, з носа тече, а дихання хрипке. Замість садочка ви йдете до педіатра, який пропонує рішення: рецепт на антибіотики.
Цей сценарій неодноразово повторювався в клініках по всьому світу. Проблема в тому, що більшість поширених дитячих інфекцій викликані вірусами, які антибіотики не лікують. У довгостроковій перспективі непотрібні рецепти можуть сприяти розвитку стійкості бактерій, знижуючи ефективність ліків і провокуючи появу небезпечних «супербактерій».
Саме тому останніми роками в багатьох країнах докладають величезних зусиль, щоб підвищити обізнаність лікарів про зловживання антибіотиками та зменшити їхній надмірний продаж. У Японії уряд помітив, що педіатри призначають занадто багато антибіотиків, особливо маленьким дітям, і запропонував їм фінансове заохочення, щоб змінити цю звичку.
Це працює надзвичайно добре. Серед дітей, на яких безпосередньо вплинула ця програма, кількість призначень антибіотиків скоротилася на 20%; це також дало позитивний побічний ефект для старших дітей та підлітків — в останні роки кількість призначень для осіб до 20 років зменшилася на 50%. Я вирушила до Японії, щоб дослідити, чому ця програма виявилася настільки ефективною і чи могли б подібні підходи спрацювати у США.
Щоб зрозуміти, чому досить скромний бонус у 800 єн (близько 5 доларів) за візит настільки ефективний, потрібно розібратися, чому японські лікарі взагалі зловживали антибіотиками. Якщо лікарі в Штатах стикаються з подібним тиском, можливо, така ж стратегія спрацювала б і тут.
Культура надмірного призначення
Японія зіткнулася з серйозною проблемою зловживання антибіотиками, особливо при призначенні дітям. З 2013 по 2016 рік понад 30% дітей з інфекціями дихальних шляхів отримували антибіотики, попри те, що більшість цих інфекцій були вірусними. (США починали з дещо кращого базового рівня щодо респіраторних захворювань: близько 23% амбулаторних призначень були непотрібними).
Протягом десятиліть у Японії було звичною практикою призначати антибіотики при нежиті чи розладах шлунка, розповів мені доктор Такемі Мураї, заступник голови відділу інфекційних захворювань дитячої лікарні Нагано в Адзуміно. Частково це пояснюється тим, що медична освіта в країні не наголошувала на ризиках «супербактерій», тобто мікроорганізмів, здатних витримувати дію багатьох антибіотиків.
«Коли я вчився, антимікробне лікування ще не було формалізованою частиною навчальної програми, як зараз», — сказав Мураї, який закінчив медичний університет у 2006 році.
Також може існувати поколіннєвий розрив, зазначив доктор Тацукі Ікусе, педіатр-інфекціоніст із Національного центру охорони здоров’я та розвитку дітей у Токіо. Ікусе, який закінчив медичний університет у 2013 році, припускає, що старші лікарі «бачили багато випадків бактеріальних інфекцій, коли ще не було вакцин».
Тепер, коли щеплення від кашлюку, дифтерії та пневмококової інфекції стали рутинними, діти наражаються на менший ризик від бактерій, що викликають ці хвороби. Проте, на думку Ікусе, той ранній досвід лікування серйозних бактеріальних інфекцій може продовжувати впливати на стратегію призначення ліків навіть через десятиліття.
Опитування, проведені в Японії, свідчать, що лікарі віком до 50 років частіше за своїх старших колег сприймають антимікробну стійкість як нагальну проблему. Лікарі клінік — ті, хто найчастіше приймає дітей амбулаторно, — зазвичай старші за лікарів у лікарнях; у 2024 році середній вік лікарів у клініках становив близько 60 років, тоді як у лікарнях — 40 та 48 років відповідно.
Історично склалося, що японські лікарі також мали сильне упередження щодо призначення антибіотиків при «гарячкових» станах, зауважив доктор Норіо Омагарі, директор з контролю та профілактики захворювань у Національному центрі глобальної охорони здоров’я та медицини Японії.
Мураї погодився з цим твердженням: «Якщо лікарі бачили підвищення температури та високий рівень С-реактивного білка [ознака запалення], вони призначали антибіотики. Лікарі роками дотримувалися такої практики, тому вони не ставили її під сумнів».
Занепокоєння щодо вторинних інфекцій також було потужним стимулом для непотрібного використання антибіотиків, каже доктор Масахіко Сакамото, педіатр із Саку. Навіть якщо лікарі підозрювали вірусну інфекцію, наприклад застуду, вони хвилювалися, що хвороба може відкрити шлях для вторинної бактеріальної інфекції, такої як пневмонія. Проте останні дослідження свідчать, що такий сценарій є рідкісним і не повинен спонукати лікарів призначати антибіотики «про всяк випадок».
Чи є зловживання антибіотиками досі проблемою у США?
Колись маленькі діти у США були групою, яка найчастіше отримувала непотрібні антибіотики, але зараз ці призначення «різко скоротилися», розповіла мені в електронному листі доктор Сара Каббані, директор офісу з антибіотикотерапії Центрів з контролю та профілактики захворювань США (CDC).
Між 2011 та 2016 роками кількість рецептів на антибіотики для дітей зменшилася на 13%. «Загальне зниження використання антибіотиків за останнє десятиліття значною мірою зумовлене саме скороченням призначень дітям», — зазначила Каббані.
Японія також зменшила загальне використання антибіотиків серед молодшого населення, скоротивши рівень амбулаторних призначень для пацієнтів до 20 років удвічі в період з 2011 по 2022 рік, додав доктор Юсуке Окубо з Національного центру охорони здоров’я та розвитку дітей у Токіо.
Зменшення надмірного використання антибіотиків збігається з досвідом батьків в обох країнах.
«У дитинстві я часто приймав антибіотики», — розповів Тацуя Канно, інженер-програміст і батько двох дітей у Токіо. «Сьогодні їх вже не призначають так просто».
«Це кардинально відрізняється від мого дитинства», — каже Габбі Браун, консультантка зі стилю та мати двох дітей у Літлтоні, штат Колорадо. «У холодильнику завжди стояв флакон із якоюсь рожевою рідиною, пам'ятаєте? А зараз лікарі дуже обережно ставляться до їх видачі».
Педіатр Браун має чітку політику, оприлюднену на сайті клініки: вони не зловживають антибіотиками, а дотримуються клінічних протоколів, щоб визначити, коли ліки дійсно необхідні. Я знайшла чимало інших американських педіатричних клінік, які роблять так само.
Одна з причин, чому американські педіатри змогли покращити показники використання антибіотиків, полягає в тому, що це питання давно перебуває у фокусі їхньої уваги.
«Антибіотикотерапія була ключовим компонентом моєї резидентури 20 років тому, — розповіла мені в повідомленні доктор Морган Ліф, педіатр із США. — Тож я б не сказала, що це щось нове для педіатрії».
Однак простір для вдосконалення залишається.
Рівень призначень значно варіюється залежно від штату та типу медичного закладу. Сільські громади часто використовують антибіотики частіше, ніж міські райони. Ці регіональні відмінності «не пояснюються клінічними чинниками», — стверджує Джулія Шимчак, медична соціологиня та доцентка кафедри епідеміології Медичного факультету Університету Юти.
Сьогодні у США «гарячими точками» зловживання антибіотиками можуть бути клініки невідкладної допомоги. В одному дослідженні було виявлено, що 42% дітей, які відвідали такі клініки, отримали антибіотики, тоді як у середньому по країні цей показник становить 21%.
Виявилося, що клініки невідкладної допомоги частіше призначають антибіотики при станах, для яких вони явно не рекомендовані: у 20% випадків алергії, 42% вірусних інфекцій верхніх дихальних шляхів та 52% неускладнених отитів. Звичайні лікарські кабінети виписували значно менше таких недоречних рецептів.
Різні системи, схожий тиск
Японська націоналізована система охорони здоров’я надає вражаючу свободу вибору, оскільки страховка не прив’язує вас до конкретних клінік. Догляд за дітьми фактично безкоштовний завдяки субсидіям. На папері батьки можуть легко вибирати педіатра, який найкраще підходить їхній родині, а також звертатися до будь-якого закладу за необхідності.
Хоча ця система зручна, вона має свої недоліки, розповіли мені деякі батьки.
«У США чи Швейцарії лікарі намагаються дізнатися більше про вас і вашу дитину, — каже Рід, батько двох дітей, який нещодавно переїхав до Японії. — У Японії такого немає взагалі».
Натомість близько 9 з 10 дітей у США мають свого педіатра первинної ланки, хоча цей відсоток падає через популярність клінік невідкладної допомоги. Педіатри первинної ланки можуть бути головною точкою контакту як під час хвороб, так і для планових оглядів.
Діагностична невизначеність
При типовій респіраторній інфекції чи розладі шлунка лікарі в обох країнах ставлять діагноз, спираючись на симптоми та перебіг хвороби. У США більшість незначних інфекцій «загалом вважаються вірусними, доки не з’являться певні критерії», — пояснює Ліф.
Ці критерії дозволяють лікарям «відчувати впевненість», що вони класифікували інфекцію правильно, навіть за відсутності високочутливих діагностичних тестів, каже доктор Ілан Шапіро, педіатр з Каліфорнії.
Швидкі тести існують лише для кількох бактерій, зокрема стрептокока групи А. Як зауважив Омагарі, японські клініки використовують ці тести «недостатньо», тоді як американських лікарів заохочують застосовувати їх ширше.
«При підозрі на стрептококову ангіну ми зараз ніколи не лікуємо без позитивного результату тесту», — каже доктор Дженніфер Шу, педіатр з Атланти.
Дефіцит часу
Відсутність швидких і надійних тестів може залишити лікарів у стані невизначеності, що іноді призводить до непотрібних призначень, каже Шимчак.
«Наше завдання номер один — не нашкодити; це головне», — каже доктор Шруті Гохіл, інфекціоністка з UCI Health. Хвилювання через можливий пропущений діагноз можуть спонукати лікарів призначити антибіотик «в обмін на потенційний майбутній негативний наслідок» — наприклад, стійкість до ліків.
В обох країнах лікарі повинні приймати рішення в умовах обмеженого часу. «Педіатри в Японії дуже зайняті й можуть виділити лише кілька хвилин на пацієнта», — сказав мені Ікусе. Ця проблема гостра і в США.
Зміна вибору лікаря та погані відгуки
Одним із факторів, що стимулює зловживання антибіотиками в Японії, є конкуренція між клініками та культура обслуговування клієнтів.
Обов’язкове медичне страхування полегшує «перехід від лікаря до лікаря». Японські лікарі раніше хвилювалися, що після відмови в антибіотиках незадоволені батьки залишатимуть негативні відгуки онлайн — особливо в Google — і таким чином відлякуватимуть інших клієнтів, сказав Окубо.
Батьки часто вимагали антибіотики від педіатрів. «Десять років тому це була звичайна ситуація», — сказав він мені.
Однак сьогодні в клініках Атланти, де працює Шу, вона «спостерігає тенденцію: люди вже не просять антибіотики так часто». Але все ще бувають випадки, коли батьки наполягають, спираючись на минулий досвід: «Вони кажуть: "Ну, минулого разу вони прийняли антибіотик і одужали швидше"». Оскільки легкі вірусні інфекції часто проходять самі за кілька днів, цей збіг у часі залишає сильне враження на батьків.
Розуміння батьками антибіотикорезистентності
У Японії обізнаність батьків щодо стійкості до антибіотиків останніми роками зросла, сказали мені японські лікарі, проте дослідження свідчать, що багато хто досі не розуміє її суті.
«Пояснити батькам антибіотикорезистентність складно», — зазначив доктор Юсуке Шібата з Токіо.
Деякі батьки обережно ставляться до надмірного використання ліків загалом, але не турбуються конкретно про стійкість до антибіотиків. «Я хочу, щоб вони одужували, довіряючи власному імунітету, а не покладаючись на ліки», — сказала Ріса, мати двох дітей із Саку. Але додала: «Якщо хвороба важка, я думаю, що професійне судження та рецепт необхідні».
Інші батьки чітко усвідомлюють загрозу. «Стійкість — це серйозна загроза, тому що якщо мікроб стане настільки потужним, що зможе подолати сучасну медицину, це призведе до хаосу», — вважає Малкольм, редактор і батько однієї дитини з Атланти.
Складні розмови
Коли батьки вимагають антибіотик, який не потрібен медично, це призводить до важких розмов. Лікарі зізнаються, що іноді «простіше сказати "так", ніж витрачати багато часу на те, щоб відмовити».
Деякі дослідження показують, що, коли педіатр відмовляє в антибіотиках і батьки починають сперечатися, лікарі сприймають це як негативний тиск і виписують ліки всупереч власному рішенню. Але якщо педіатр відмовляє, надаючи при цьому поради щодо полегшення симптомів, конфлікту можна уникнути.
Шапіро, педіатр з Каліфорнії, каже, що він вирішує такі запити, пояснюючи батькам свій діагностичний процес і мінуси непотрібних ліків. Він також пропонує шляхи для подальшого спостереження, якщо стан дитини не покращиться.
Ці розмови забирають час і можуть викликати конфлікти. «На початку кар'єри ви не хочете конфліктів, ви хочете, щоб усі були задоволені, — сказав він. — Але зрештою, мета в тому, щоб вони були здорові».
Японська програма заохочення, яка дозволяє педіатрам отримувати доплату за невиписування непотрібних антибіотиків, вимагає, щоб лікарі також пояснювали батькам принципи відповідального лікування. Можливо, саме це є ключем до успіху.
Примітка редакції: імена деяких батьків у цій статті були змінені або скорочені для захисту приватності. Змінені імена позначені зірочкою ().*
Оригінал: www.livescience.com