Вперше створена клітина з нуля зростає і ділиться
· Наука
Вперше в історії вчені створили синтетичну клітину, що здатна зростати і ділитися.
Вперше клітина, створена з нуля, зростає та ділиться
Вступ
Вперше біологи помістили неживі компоненти у клітиноподібну мембрану, шматок за шматком, і спостерігали, як мішок молекул починає поводитися, як життя. Синтетична клітина, створена в лабораторії, зросла, відтворила свою ДНК і поділилася, продемонструвавши основні функції клітинного циклу.
Це “вражаючий крок”, — сказав Джек Сзостак, який вивчає походження життя в Університеті Чикаго і не брав участі в дослідженні. “Я не знаю жодних інших спроб створити штучну клітину з біологічних компонентів, які просунулися б так далеко.”
Ця клітина не є живою в жодному сенсі. Вона не може вижити без постійних постачань їжі і рибосом — механізмів, необхідних для створення білків. У неї немає захисту чи належної системи видалення відходів. Але це найсильніше свідчення на сьогодні, що можливо створити життя з неживого, мета, яку синтетичні біологи переслідують протягом десятиліть.
“Це великий крок вперед до цього святого граалю створення живого з мертвих компонентів,” — сказав Сейбрен Отто, системний хімік Стратінгського інституту хімії в Нідерландах, який не брав участі в роботі. “Вона ще не зовсім досягла мети, але визначено наближається до неї.”
Оскільки ці клітини були зібрані з нуля, а всі молекулярні частини були виготовлені в лабораторії, вчені можуть налаштовувати систему та змінювати компоненти. “У мене є план, у мене є повний список хімічних інгредієнтів кожного компонента,” — сказала Кейт Адамала, синтетична біологиня з Університету Міннесоти, яка очолила дане дослідження, яке ще не пройшло рецензування; стаття була опублікована на науковому сайті передпечатних публікацій biorxiv.org 2 липня. Завдяки такій гнучкості, ця синтетична клітина врешті-решт могла б бути використана для створення нових матеріалів, таких як біопального та ліків, і допомогти дослідникам вивчати захворювання.
Вона також може дати вченим уявлення про деякі з їхніх глибших екзистенційних запитань: Що є мінімально необхідним для підтримання життя? Як життя могло початися? Що станеться, якщо ми змінюємо біологію, яка складає життя на Землі сьогодні?
Або, як сказала Адамала: “Що ще може зробити біологія?”
Створення життя
Близько 4 мільярдів років тому група неживих молекул об'єдналася, щоб утворити перші проклітини. Вони харчувалися, зростали й ділилися. Тоді, з часом, з'явилися еволюційні процеси, які дозволили цим клітинам змінюватися і різноманітнішати, прикрашаючи безплідний світ усілякими дивними істотами. Чисто хімічний світ розцвів у біологічний. Вчені не можуть дійти згоди щодо того, як відбувся цей перехід від неживого до живого, або абіогенез, але деякі почали намагатися випробувати це самостійно в лабораторії.
Протягом десятиліть дослідники використовували різні підходи до цього виклику. Деякі, як синтетичний біолог Джон Гласс з Інституту Дж. Крейга Вентера, зменшують бактеріальні клітини до їхніх найменших, найпростіших геномів, щоб виявити мінімальні вимоги клітини для виживання. Інші, як Отто, намагаються створити клітини з молекул, які відрізняються від тих, що існують у біології Землі.
Адамала також працює з нуля, але з біологічними молекулами, знайденими в природі сьогодні. Коли вона почала свою лабораторію у 2016 році, вона уявила, що збиратиме синтетичну клітину, доказ концепції, яка може пройти повний цикл клітинного поділу за допомогою власного геному.
Вона знайшла інструкцію в тому, що об'єднує всі відомі клітини: вони ростуть, дублюють свою ДНК, діляться і еволюціонують. Вони транскрибують свою ДНК у РНК, а потім створюють білки для виконання цих завдань та інших, які підтримують клітину в роботі, таких як обробка молекул для отримання енергії. Усе це відбувається всередині ліпідної мембрани, яка утримує всі необхідні матеріали в одному місці. Команда Адамали повинна була створити своїй синтетичній клітині геном і забезпечити його всіма матеріалами для виконання цих завдань.
Вони розробили та оптимізували різні інгредієнти, переважно надихаючись іншими лабораторіями, перш ніж об'єднати їх разом всередині ліпосом — порожнистих мішків, закритих простій ліпідній мембрані. Це стане клітинним тілом.
Вони почали з найосновнішої системи клітини: механізму копіювання її ДНК і передачі її дочірнім клітинам. Вони прийняли систему реплікації ДНК, що була розроблена синтетичними біологами Ганнесом Мутшлером і Крістофом Данелоном, та налаштували її для роботи поряд з іншими системами, включаючи комерційний набір з 36 ферментів, які дозволяють клітині читати ДНК та створювати білки. Команда Адамали експериментувала зі своїм клітинним варивом, змінюючи гени та регулюючи концентрації різних молекул, щоб досягти взаємодії між системами, які несуть інформацію і виробляють білки.
Їхній маленький синтетичний геном не кодував жодних метаболічних генів, які б дозволяли клітині обробляти їжу та енергію, або багато з комплексних молекул, необхідних клітині. Тому паралельно дослідники підготували кілька пакунків постачання.
Вони заповнили інші ліпосоми цукром, ліпідами та ферментами, а також складними молекулами, такими як транспортна РНК (tRNA) і рибосоми, які працюють разом для перекладу генетичних інструкцій у білки. Щоб їхня проклітина змогла прийняти ці критично важливі постачання, команда також модифікувала білок, який сидів у клітинній мембрані та притягував ліпідні бульбашки. Коли бульбашка зіткнулась з клітиною, їхні мембрани зливалися, випускаючи постачання всередину.
Це не було легко — змусити всі ці генетичні системи успішно працювати разом. Після ще деяких налаштувань, клітина почала рости і реплікувати свою ДНК.
“Я була майже готова сказати ‘Готово’ і ‘Ми збираємося це опублікувати,’” — згадує Адамала. Але її бачення синтетичної клітини мало ще один крок: поділ.
Це була сфера, де нещодавно затримувався прогрес. Раніше дослідники знайшли різні способи годувати та зростати синтетичні клітини і реплікувати їхню ДНК. Але клітинний поділ — це інша справа. Звичайна клітина реорганізовує свій цитоскелет — мережу білкових волокон, які забезпечують структурну підтримку — щоб розділити свою ДНК та поділитися. Синтетичні біологи не могли зрозуміти, як змусити свої клітини пройти цей складний процес.
Отже, Адамала вирішила відмовитися від цитоскелету. Одного дня, переглядаючи літературу, вона натрапила на цікавий механізм у статті. Прикріплюючи білкові мітки до мембрани клітини, синтетичний біолог Рейнгард Ліповскі з Інституту Макса Планка коллоїв та інтерфейсів притягнув інші білки, щоб вони зібралися навколо та фізично зігнули мембрану, змушуючи клітину ділитися. Слідуючи цьому підходу, Адамала налаштувала білок клітинної мембрани і протестувала його в своїх проклітинах. Після кількох спроб це спрацювало.
“Я не дозволяла собі вірити в це деякий час,” — сказала вона. “Це було як, ‘Святі боже, чи справді я створила клітину, що ділиться?’ … В якийсь момент ти настільки часто перевіряєш, що [ти думаєш], ‘Гаразд, тепер це реально.’”
Ця стаття “чудово демонструє цей механізм поділу,” — сказав Йоб Бекховен, системний хімік Технічного університету Мюнхена, який не брав участі в дослідженні. “Це велике досягнення.”
Об’єднавши системи, натхнені різними лабораторіями — реплікація ДНК; ліпосоми-постачальники; та білки, що викликають поділ, — а потім оптимізувавши їх для спільної роботи, команда Адамали продемонструвала, що можливо спонукати хімічний світ сформувати біологічний у лабораторії.
“Комбінування всіх цих речей є вражаючим технічним досягненням,” — сказав Гласс. “Я думаю, що це стане вододілом для сфери синтетичних клітин і біології в цілому.”
Майкл Лінч, еволюційний біолог з Університету Аризони, який також не брав участі в дослідженні, погодився. Це “синтетична біологія вражаючого масштабу,” — сказав він. Однак він також застеріг від надмірного піднесення цієї клітини, оскільки вона ще не є самодостатньою.
Коли синтетичні клітини були створені, її студенти та інші почали називати їх клітинами Адамали — прізвиськом, яке їй не подобалося. Вона наполягала на тому, щоб вони назвали клітини на честь чогось іншого, жартуючи, що це можуть бути картоплі. В результаті її студенти почали називати їх сватами. “Я поляк, я в основному складаюся з картоплі, тому мені це підходить,” — сказала Адамала.
Кожна клітина є крихітною. Її геном значно менший за бактеріальні геноми, і вона не виглядає нічим особливим. “Вона красива для мене, тому що я супер захвильована нею,” — сказала Адамала. “Але якщо подивитися на неї під мікроскопом, то виглядає, як ‘Гаразд, це просто бульба.’”
Еволюція та далі
Клітина могла рости та ділитися. Але чи могла вона зробити наступний крок до життя, еволюціонуючи?
Дослідники почали експериментувати з ДНК синтетичної клітини, щоб подивитися, чи зможуть вони змусити деякі клітини рости більшими або ділитися швидше — по суті, створюючи генетичну різноманітність в популяції клітин. Вони виявили, що клітини, які виростали більшими, також мали більше дочірніх клітин і почали ставати численними. Іншими словами, ці особливості почали відбиратися в популяції, перший крок до еволюції.
Те, що команда Адамали продемонструвала, не зовсім природний відбір, основний механізм, що рухає еволюційними змінами, в якому організми, які краще адаптовані до свого середовища, мають більше шансів на виживання. Навіть якщо їй вдалося змусити їхню клітину виробляти більше дочірніх клітин, вона не вважає, що це призведе до еволюції. Це тому, що команді Адамали довелося створити генетичну різноманітність синтетично, замість того, щоб дозволити випадковим мутаціям у ДНК. Фермент, що створює нові ланцюги ДНК, працює надто добре, — сказала вона; він не вводить значущих мутацій у послідовність. Їм потрібно знайти фермент, який більший до помилок — але не настільки, щоб втратити цілісність геному і функцію клітини.
“Біології потрібно змінюватися достатньо швидко, але не занадто швидко,” — сказала Адамала. Вона зазначила, що їй потрібно знайти золоту середину між порядком і хаосом, посилаючись на біохіміка та теоретика складності Стюарта Кауфмана, професора емеритуса Університету Пенсильванії, який стверджує, що біологія працює найкраще на “краю хаосу.”
Чітка демонстрація еволюційного процесу “вочевидь, те, що бракує,” — сказав Бекховен. “Я впевнений, що це наступний великий крок.” Інші дослідники продемонстрували адаптивну еволюцію в інших типах синтетичних клітин. Але ці клітини були бактеріями, позбавленими всіх, крім найнеобхідніших генів — вони не були побудовані з нуля.
Клітини також обмежені тим, що їм потрібно постачати багато з їхніх сировин. Той факт, що клітини не можуть створювати свої власні рибосоми, як це роблять природні клітини, “обмежує [їхній] потенціал для росту та сталого розмноження,” — сказав Сзостак, який був докторським радником Адамали. “Якщо їхня система могла б сама виробляти свої власні рибосоми та інші білки та РНК, вона була б набагато ближчою до існуючих біологічних клітин, таких як бактерії.”
Адамала також вважає, що їм потрібно буде знайти спосіб додати цитоскелет, щоб покращити їхню реплікаційну систему. Наразі клітини витрачають багато енергії та часу, приваблюючи молекули, щоб зібратися навколо та допомогти їм ділитися.
В цілому, науковці далеки від побудови чогось подібного до сучасної живої клітини — але ця нова все ще є найжиттєподібнішою на сьогодні. “Сучасна клітина схожа на Dreamliner,” — сказала Адамала, посилаючись на літак Boeing 787. “Ми створили літак вілсона… першу конструкцію велосипеда з крилами, яка летить на 100 футів.”
Водночас із публікацією нових результатів, Адамала та інші синтетичні біологи оголосили про створення некомерційної організації на ім'я Biotic, яку вони використовуватимуть для надання своїх інструментів синтетичної біології дослідникам по всьому світу. Команда публікує свої дані та методи, щоб синтетичні біологи могли почати будувати та покращувати свою клітину. Сподівання полягає в тому, що ці дослідження зможуть через десятиліття використовуватися для створення пластиків без викопного пального, наприклад, або добрив чи ліків.
Ці синтетичні клітини також можуть прокласти шлях до минулого, до витоків самої біології. Життя на Землі почалося б з набагато простіших молекул, ніж ті, які використовують сватьклітини. Однак створення Адамалою системи синтетичної клітини з неживих матеріалів наближає дослідників до вивчення в лабораторії глибших питань про походження та вимоги життя, мрія, яка спільна з іншими.
“Якщо ви хочете зрозуміти, що таке життя,” — сказав Бекховен, — “вам спочатку потрібно створити життя.”
Оновлення: 2 липня 2026 року
Посилання на статтю було оновлено після того, як передпечатка була прийнята і опублікована на biorxiv.org.
Оригінал: www.quantamagazine.org