Заплутаність формує простір-час. Тепер «магія» надає йому силу тяжіння.

· Наука

Заплутаність формує простір-час. Тепер «магія» надає йому силу тяжіння.

Вчені визначили, як квантові частинки формують гравітацію у просторі-часу.

Заплутаність будує простір-час. Тепер "магія" надає йому гравітацію.

У 1973 році Джон Арчібальд Вілер описав взаємозв'язок між простором і матерією у двох реченнях: “Простір діє на матерію, вказуючи їй, як рухатися. У свою чергу, матерія реагує на простір, вказуючи йому, як вигинатися.” Слова Вілера служать стислим викладом загальної теорії відносності, теорії гравітації Альберта Ейнштейна.

Речення Вілера також викладають виклик, з яким стикаються теоретики сьогодні: Коли вони створюють модель всесвіту — принаймні таку, яка працює на квантовому рівні — їм важко змусити простір і матерію взаємодіяти так, як це має відбуватися.

Ейнштейн трактував гравітацію не як силу, а як геометричне викривлення простору і часу. У популярній аналогії тканина простору-часу схожа на плоску поверхню матраца, а масивний об'єкт, такий як зірка, — на кеглю, що сидить зверху. Вага кеглі стискає матрац, формуючи вм'ятину — матерія вказує простору-часу, як вигинатися.

У цій аналогії планета схожа на меншу кулю. Якщо вона катиться досить близько до кеглі, її траєкторія буде змінена вм'ятиною в матраці — простір-час вказує матерію, як рухатися.

Але загальна теорія відносності має фатальний недолік. Коли зірка помирає і колапсує, її маса зосереджується в уявно щільнісній точці. Вм’ятина в матраці розтягується в глибоку депресію, яка фактично розриває все на своєму шляху. Фізики називають цю конфігурацію чорної діркою. Якщо куля досягає такого розриву, вона більше не керується тканиною, і аналогія руйнується; науковці потребують нової теорії для розуміння цього та інших, подібно екстремальних ситуацій.

Наприкінці 1990-х років фізики отримали удачу. Вони дізналися, що якщо уявити простір-час як зібрання чисто квантових частинок, то вони можуть в принципі описати чорну діру — розрив і все таке — абсолютно новим способом.

Теоретики витратили останні кілька десятиліть на те, щоб зрозуміти, як простір-час, побудований з таких квантових частинок, може працювати. І вони досягли прогресу: виявилося, що заплутаність між частинками надає простору-часу структуру, створюючи середовище, в якому материя може рухатися — і задовольняючи умови першого висловлювання Вілера. Але походження другого висловлювання Вілера залишалося таємничим; у своїх моделях матерія не вказувала простору, як вигинатися. Кегля стояла на матраці, не залишаючи жодної вм'ятини.

Аж до теперішнього часу. Фізики, включаючи Чарльза Цао з Вірджинія Тек, нещодавно визначили, як квантові частинки можуть надавати простору-часу його гнучкість. У низці останніх робіт кілька команд виявили характеристику квантової механіки, яку Цао називає “м'якшувачем для простору.” Це вимір квантовості, назване “магією.”

“Без магії все занадто просто,” сказав Джон Прескіл, фізик Каліфорнійського технологічного інституту, який зробив внесок у нову статтю Цао. “І, знаєте, квантовий простір-час не зовсім такий простий.”

Як закодувати всесвіт

Перспективи в фізиці можуть змінюватися безліччю способів. Наприклад, є більше одного способу подивитися на рух маятника. Ви можете вказати його положення, використовуючи висоту та горизонтальний зсув ваги, що висить на кінці нитки. Або ви можете натомість використати довжину нитки та її кут. Перспективи є еквівалентними; прості тригонометричні рівняння переводять вас з однієї перспективи в іншу.

Протягом 50 років теоретики переслідували набагато більш глибокий зсув перспективи: новий спосіб, поза викривленим простором-часом Ейнштейна, поглянути на всесвіт.

На початку 1970-х років Яків Бекенштейн і Стівен Гокінг зробили перший крок у цьому напрямку, коли виявили, що чорну діру (і все, що впало до неї) можна переосмислити як сферичне зібрання частинок. Наприкінці 1990-х років Хуан Мальдасена, Едвард Віттен та інші розширили це розуміння на цілий всесвіт; вони описали екзотичний, статичний світ як натовп взаємодіючих частинок, також розташованих у формі сфери.

У обох випадках ви могли б замінити 3D-регіон простору-часу частинками на поверхні цього регіону. Ви могли б вважати поверхню двовимірною, як глобус, розплющений на паперовій карті. Фізики називають цю двоїсту природу простору-часу голографічним принципом, оскільки це нагадує про те, як голографічна наклейка може стиснути всю 3D-сцену на плоскій поверхні, не втрачаючи даних.

Протягом останніх кількох десятиліть теоретики досліджували, що надає 3D-тканині простору її форму. Заплутаність, квантова властивість, що пов'язує частинки одна з одною, здається, служить сполучною тканиною простору. Візьмемо, наприклад, червоточину, теоретичний міст, що з'єднує два віддалені регіони простору. Голографічно 3D червоточина еквівалентна двом заплутаним наборам частинок. Почніть зрізати “нитки” заплутаності, які пов’язують один набір з іншим, і тунель, що з’єднує регіони, стає все вужчим. Переріжте останню нитку, і зв'язок повністю розкривається.

Цао дізнався про зв'язок між заплутаністю і простором, будучи аспірантом у Калтеху в 2016 році, найпомітніше через статтю Деніела Харлоу, фізика, зараз в Массачусетському технологічному інституті. “Чарльз витратив місяць на розуміння статті,” сказав Джейсон Поллак, тодішній аспірант, зараз фізик в Університеті Сиракуз.

Харлоу, частково грунтуючись на роботі Прескіла та інших, визначив тип математики, необхідної для переходу від 2D до 3D. Йому потрібно було закодувати простір і його матерію — зірки та планети та електрони — у набір квантових частинок. То чому б не використати квантовий код для виправлення помилок?

Квантові коди для виправлення помилок є ключовими для квантових обчислень, оскільки квантові комп'ютери працюють шляхом маніпуляцій “кубітами,” квантовими версіями біта, які можуть існувати в суперпозиціях 0 та 1. Кубіти надзвичайно делікатні, часто втрачаючи свою суперпозицію і, отже, свою додаткову інформацію. І тому фізики розробили способи захистити цю ніжну інформацію за допомогою надмірності. Розподіливши інформацію одного кубіта серед багатьох кубітів, вони можуть зберегти її навіть якщо деякі з них втрачені.

Така ж надмірність проявляється і в голографії. “Коли ви розробляєте коди для квантового обробки, ви робите те ж саме, що [голографія] вже зробила для вас,” сказав Бартек Чех, фізик з Університету Цінхуа в Китаї. Одне голографічне місце — регіон простору та матерію в ньому — не закодовано лише в одному наборі квантових частинок; скоріше, воно розподілене серед багатьох наборів через їх заплутаність. Харлоу та співавтори детально виклали, як це працює в коді у 2014 році, а він додав більше деталей про взаємозв'язок у статті 2016 року, яка вразила Цао.

Але ці коди, відомі як “код стабілізатора,” мали недолік. Вони ділили заплутаність частинок на два типи: один, відповідальний за простір, а інший — за матерію. А межа була непереборною. Таке ідеальне розділення є добром у квантових обчисленнях, оскільки ви хочете, щоб ваші зашифровані дані залишалися ідеально ізольованими від корупційного впливу зовнішнього світу. Але в голографії ця досконалість не давала можливості для взаємодії їх обох. “Ми знали, як побудувати простір-час,” сказав Чех, “але цей простір-час був інертним. Він нічого не робив.”

Щоб змусити простір і матерію взаємодіяти, Цао знав, що йому потрібен більш вишуканий код. “Було очевидно, що щось інше, крім заплутаності, повинно було бути присутнім,” сказав Нін Бао, фізик з Університету Нортестера.

Магічний інгредієнт

Цао почав із експериментів з існуючими кодами для виправлення помилок. У 2020 році він та його колега Бред Лакі внесли зміни в один з таких кодів і виявили, що він дозволяє простору змінюватися — тільки не у відповідь на матерію. Це не була гравітація, але це був прогрес. Однак Цао і Лакі не повністю зрозуміли, чому ці зміни спрацювали.

М. К. Ешер

Наступного року Поллак і його співавтори зрозуміли, що якщо ви справді спробуєте створити квантову програму, що виконує змінений код на квантовому комп'ютері, вам потрібно буде використати певну операцію, відому як T-гейти, яка обертає кубіт.

Цао звернув на це увагу. Він щойно відвідав конференцію з квантових обчислень, де дослідники обговорювали подібні гейти, частково тому, що вони є ключем до того, щоб зробити квантові комп'ютери потужнішими за класичні комп'ютери.

Дослідники раніше думали, що ключем є заплутаність. Вони розробили спосіб виконання програмного забезпечення на класичному комп'ютері, яке б імітувало квантове завдання. Коли це квантове завдання стосувалося заплутування кубітів, квантові комп'ютери мали перевагу над класичними комп'ютерами, оскільки класична програма потребувала багато часу для виконання. Але потім фізики виявили спосіб прискорення процесу; виявилося, що певні класичні алгоритми можуть імітувати певні операції заплутування навіть на ноутбуці.

У 2004 році Олексій Китаєв і Сергій Бравий, які тоді були в Калтеху, привернули увагу дослідників до квантових операцій, відомих як некліффордові гейти, до яких належить і T-гейт. Коли квантова програма використовує ці операції, еквівалентна класична програма потребує набагато більше часу на виконання. Китаєв і Бравий описали складність, яку ці операції вводять, як “магію.” Чим більше некліффорових гейтів потрібно для створення квантового стану, тим більш магічним є цей стан.

Після того, як Цао дізнався про магію і некліффорові гейти, він об'єднався з Браяном Свінглом і Крістофером Уайтом, обома дослідниками з Університету Меріленду. У 2020 році вони вивчали колекції частинок, еквівалентних екзотичному всесвіту, званому анти-де Сіттерпростором. Група виявила, що частинки були надзвичайно магічними. Якова була роль цієї магії, задумалися вони, для анти-де Сіттерпростору, який представляли частинки?

Цао, у партнерстві з Аліосією Хаммою та іншими, спільно з роботою Сі Дона, зараз в Університеті Каліфорнії, Санта-Барбара, знайшов відповідь кілька років потому. Вони продемонстрували, що магія надавала простору його пружність. Магія, іншими словами, пов'язана зі здатністю простору вигинатися. І тому магія пов'язана з гравітацією. “Якщо у вас є одне,” сказав Бао, “у вас завжди буде інше.”

До початку 2026 року Цао та його колеги зібрали всі елементи. Вони знали, що магія робить простір вигнутим. І вони знали, що квантові коди отримують свою магію від некліффорових гейтів. Тому Цао, Прескіл і інші створили код наступного покоління, щоб замінити коди стабілізатора, на яких зосереджувалися Харлоу та інші десять років тому, коли вони розділили закодований простір від закодованої матерії. Цей новий код використовував багато некліффорових гейтів. Ці гейти робили код магічним, дозволяючи заплутанню простору та заплутанню матерії впливати одне на одного.

“Це досить круто, тому що в квантовій гравітації ми не очікуємо, що фон фіксований,” сказала Сінтія Кіллер, фізик Університету штату Арізона, яка не брала участі в цій роботі. “Він повинен коливатися.”

Суттєва природа магії особливо цікавить фізиків, таких як Свінгло, які сподіваються використовувати її на квантовому комп'ютері, щоб змоделювати, як гравітація веде себе в ситуаціях, де загальна теорія відносності зазнає невдачі. “Якщо нам потрібна висока магія, тоді ми внутрішньо потребуємо квантового комп'ютера,” сказав Свінгло, “бо в загальному немає іншого способу, щоб дістатися до такого питання.”

Гравітація з квантовості

В принципі, заплутаність і магія можуть бути достатніми для майбутніх фізиків, щоб змоделювати простір на квантовому комп'ютері. Але новий код Цао все ще потребує значної роботи.

Під час виступу про нього на щорічному саміті Американського фізичного товариства в Денвері Цао пожартував, що він є єдиним доповідачем, який насправді не вивчає квантову гравітацію. Це тому, що його код все ще є надзвичайно загальним. Він не описує той вид простору, в якому ми живемо, не відтворює конкретні реакції, описані Ейнштейном, і не включає пульсацію часу.

Цей код більше схожий на доказ концепції загальної форми, яку повинна мати теорія квантової гравітації. Якщо ви хочете, щоб ваш простір гнувся, використовуйте магічний код. “Це дає вам попередник гравітації,” сказав Цао. “Ви задовольняєте одну з необхідних умов. Зараз ми знаходимося на кроці 0.5 з 5.”

Але навіть на цій ранній стадії дослідницька програма підкреслює деякі несподівані особливості, які має мати будь-яка теорія квантової гравітації.

Ейнштейн і Вілер думали про простір-час як про велику, безособову тканину, що існує з фіксованими вигинами та складками — типовий класичний об'єкт. Але тепер фізики вчаться, що дві визначальні риси квантової механіки, заплутаність і магія, відповідають двом визначальним рисам простору: його формі та гнучкості. Це свідчить про те, що сам простір є одним з найквантовіших речей, які можна уявити. “Всі знайомі аспекти гравітації насправді є дуже прямим відображенням чогось квантового,” сказав Свінгло.

Це також свідчить про те, що гравітація виникає з недосконалого квантового кодування. Неквантові коди створюють інертні, безгравітаційні простори, оскільки вони ідеально захищають свою закодовану інформацію. Цао та його колеги показали, що гравітація виникає через змішування закодованої інформації. Отже, за необхідності кодування повинно бути приблизним, і, отже, деякі аспекти того, що відбувається в простір-часі, не можуть бути ідеально відновлені шляхом вимірювання підмножини квантових частинок звичним способом. Це наближення, яке вказувало б на неправильно написаний код для квантового комп'ютера, “є причиною, чому яблуко Ньютона впало на нього,” сказав Чех.

Цао, у свою чергу, вважає цю рису привабливою. “Квантове виправлення помилок і квантова обробка є людськими прагненнями,” сказав він. “Я не бачу причин, чому гравітація повинна пристосовуватися до нашого упередження до досконалості.”

Виправлення: 3 червня 2026

Чарльз Цао був аспірантом у Калтеху, а згодом займав постдокторську посаду в Університеті Меріленду.

У статті раніше говорилось, що гейти, які вводять магію, називаються гейтами Тоффолі, і ототожнювали їх з простішим гейтом, відомим як T-гейт. Гейти Тоффолі та T-гейти є частиною ширшої категорії, відомої як некліффорові гейти, всі з яких вводять магію.

Оригінал: www.quantamagazine.org

Про Що? — новини науки, технологій і світу