Жабеня Керміт та 50 років успіху «Маппет-шоу»

· Навколо Світу

Жабеня Керміт та 50 років успіху «Маппет-шоу»

Сьогодні виповнюється 50 років від дня прем'єри легендарного «Маппет-шоу», яке стало одним із найпопулярніших телепроєктів у світі завдяки унікальному поєднанню гумору та щирості.

Завіса піднімається, і ми бачимо Маппета на ім’я Гонзо, якого обрамляють драбина та «примарне світло» (чергова лампочка на сцені). Це скуйовджене синє створіння вирішило покинути «Маппет-шоу», щоб стати зіркою кіно, і це його прощальний номер. Коли він виконує тужливу версію пісні «My Way», його голос починає тремтіти. Йому сумно залишати своїх друзів — настільки сумно, що ведучий, жабеня Керміт, зупиняє виступ.

Після того, як цей епізод вийшов в ефір, глядачі зізнавалися Дейву Ґолзу, людині, яка керує Гонзо, що це довело їх до сліз. Така реакція здивувала лялькаря, який хвилювався, чи вдасться йому створити цей емоційний момент. «Мені було дуже ніяково це робити, — каже він. — Це саме те, чого я намагався уникати, коли йшов у професію лялькаря». Він знав, що може розсмішити публіку, але змусити її плакати? Це було щось нове.

Ґолз оживляє Гонзо вже пів століття, і фанати часто кажуть йому, що цей «місцевий дивакуватий персонаж» дав їм дозвіл бути собою, навіть якщо вони відрізняються від інших. Він ніколи не намагався навмисно транслювати таке послання. Але, озираючись назад, він розуміє, що й сам шукав подібного дозволу. «Я намагався довести, що я в порядку, — ділиться він. — Я намагався стати вправним артистом, та й у житті загалом намагався краще почуватися щодо самого себе».

Створюючи нових персонажів, як-от доктор Бунсен Ганідью, він починав з того, що визначав власну ваду. «Я ізолював її, підсилював, а потім намагався зробити персонажа привабливим, — пояснює Ґолз. — Адже це Маппети. Ми мусили викликати симпатію».

І публіка їх справді полюбила. Серіал дебютував у вересні 1976 року, і менш ніж через два роки New York Times назвала його «можливо, найпопулярнішою сучасною телепрограмою у світі». Сьогодні фанати щороку збираються, щоб відсвяткувати день народження творця шоу Джима Генсона, актори регулярно з’являються на тематичних заходах, а пам’ятні речі Маппетів продаються на аукціонах за вражаючі суми. Минулого року промову на випускному в Мерілендському університеті, альма-матер Генсона, виголосив ніхто інший, як Керміт.

Всесвіт Маппетів величезний, і сучасні глядачі знайомі з його персонажами та правилами завдяки десятиліттям фільмів і телепередач. Але все це зійшлося в одній точці — у «Маппет-шоу», якому цього року виповнюється 50 років. На відміну від пізніших пригод, персонажі тут не намагалися перешкодити викрадачам коштовностей, втекти із сибірського табору чи возз’єднатися зі своїми інопланетними родичами. Їхня мета була набагато складнішою: влаштувати успішне вар’єте.


Зустрічайте Маппетів

У кожному епізоді Керміт, спокійний керівник шоу, має вгамувати хаотичну команду — подібно до того, як сам Генсон керував своєю творчою групою.

У студії лялькар досягав балансу між копіткою майстерністю та нестримною радістю. Усі працювали на повну, щоб змусити його сміятися. «Я не ображаюся на довгий робочий час, — писав він у своєму щоденнику. — Думаю, у багатьох людей неправильне уявлення про роботу. Це одна з хороших речей у житті». Його колеги постійно називали його знімальні майданчики найкращим творчим середовищем, у якому їм доводилося працювати.

Я чув про цю атмосферу від своїх бабусі й дідуся, авторів пісень, які працювали над сегментами про лічбу для «Вулиці Сезам» на початку 1970-х. Через кілька років мій дідусь став музичним координатором пілотного випуску «Маппет-шоу». «Я вже кілька днів прокручую в голові цей чудовий досвід, — писав він Генсону невдовзі після завершення зйомок у 1973 році. — Я ніколи не отримував такого задоволення від роботи, як на цьому шоу».

Телевізійна кар’єра Генсона почалася в 1954 році, коли одна телестанція у Вашингтоні оголосила набір «юнаків від 12 до 14 років, які вміють керувати маріонетками». Технічно він не відповідав жодному критерію. Йому було 17, і маріонетки ніколи не були його головним захопленням. «Джим не був одним із тих хлопців, які обожнювали ляльок змалечку, — каже Браян Джей Джонс, біограф Генсона. — Він просто хотів бути на телебаченні». Вивчивши бібліотечні книги про лялькарство, він отримав цю роботу.

Шоу закрили за кілька тижнів, але невдовзі Генсон уже виступав на іншій місцевій станції з ляльками, які зробив сам. Він також записався на курс лялькарства в Мерілендському університеті, де його особливо вразила однокурсниця Джейн Небел, яка вивчала мистецьку освіту. Майже через п’ять років вони одружилися. Але задовго до того, як попросити її руки, він попросив її про допомогу в роботі.

Короткий факт: Хто такий Маппет?

  • У березні 1955 року газети оголосили про нову розважальну програму, де серед інших номерів будуть «виступи Маппетів, лялькарів». У цих анонсах термін помилково «застосували до Джима та Джейн, а не до ляльок», — пише Джонс у своїй книзі.
  • «Довгий час, — казав якось Генсон, — я казав людям, що це поєднання маріонеток і ляльок, але, по суті, це просто слово, яке ми вигадали». Він використовував цей термін для своїх персонажів у багатьох постановках, включаючи «Маппет-шоу» та «Вулицю Сезам».

Через кілька місяців пара лялькарів отримала власне шоу — «Сем і друзі». П’ятихвилинні фрагменти, що виходили двічі на день, були «"Маппет-шоу" в зародку: 270 примітивних секунд сатири, пародій, жартів, музики й безладу», — пише Майкл Девіс у книзі Street Gang: The Complete History of Sesame Street. «Шоу стало нічною вітриною для десятка ляльок, які складали оригінальну репертуарну компанію Генсона». Сем, людиноподібний Маппет, був головним героєм, а «друзі» були скоріше «тим, що відбувається в його голові, — казала колись Джейн. — Друзі всередині нього, всередині Сема».

Одним із друзів Сема був ляльковий персонаж, зроблений зі старих джинсів Генсона, пальто його матері та двох половинок кульки для пінг-понгу. Цей персонаж, який зараз зберігається в колекціях Смітсонівського інституту, був найпершим Кермітом. Його голова була порожньою, наповненою лише рукою лялькаря, що забезпечувало широкий діапазон виразності обличчя.

Генсон відмовився від порталу, який традиційно обрамляв лялькову сцену. «Він одразу зрозумів: "Навіщо знімати ляльковий театр, якщо телеекран має чотири сторони?" — каже Джонс. — Нам зараз це здається цілком логічним, бо ми всі виросли на погляді Джима Генсона на ляльок на ТБ. Але тоді ляльки на телебаченні виглядали інакше».

Першим знаменитим Маппетом став Рольф, собака-піаніст, який почав свій шлях як персонаж реклами корму для собак Purina. У 1963 році він почав регулярно з’являтися на шоу «The Jimmy Dean Show». У той час до Генсона приєднався лялькар Френк Озновіч, відомий сьогодні як Френк Оз, який допоміг оживити Рольфа. Генсон озвучував його, керуючи головою та лівою лапою, а Оз керував правою лапою.

«Номер із Рольфом був однією з найпопулярніших частин шоу», — писав Дін у своїй автобіографії, додаючи, що лялька отримувала 2000 листів від фанатів щотижня. «Я ставився до Рольфа, як до справжнього, він і був справжнім для мене». Згідно з книгою Джонса, він був справжнім і для членів команди, які іноді розсіяно тримали перед вухатим собакою картки з підказками, очікуючи, що він їх прочитає.

Наступний великий успіх Генсона прийшов у 1969 році з дебютом «Вулиці Сезам», де він розробив таких Маппетів, як Берт і Ерні, Велика Птаха (Big Bird), Коржик (Cookie Monster) та Оскар Буркотун. «Хоча «Вулиця Сезам» була для нього приголомшливим досвідом і в багатьох сенсах зробила його ім’я — чи точніше, імена його персонажів — загальновідомими, він був менше зацікавлений у тому, щоб його сприймали лише як дитячого артиста, — каже Карен Фальк, директор архіву компанії Jim Henson Company. — Він хотів створити нове шоу, де б діяли ляльки, але розраховане на дорослих».


Купіть це шоу!

У 1974 році на каналі ABC вийшов «Маппет-шоу: Валентинів випуск». Генсон створив цей 26-хвилинний спецвипуск як пробний пілот у надії продати повноцінний серіал. Він починається з того, що ведучий, Маппет на ім’я Воллі, бореться з творчою кризою. «Отже, — запитує він, — що ми можемо сказати про кохання?» Ансамбль Маппетів намагається відповісти йому через серію скетчів і пісень.

«О, хлопче, я міг би розповісти тобі про кохання», — каже Керміт.

«Добре, — відповідає інший Маппет, — розповідай».

«Я не хочу про це говорити, — каже він. — Я заспіваю про це!»

Звучить пісня «Froggy Went A-Courtin’», у якій Керміт і Велика Миша змагаються за руку прекрасної міс Маусі. Інші скетчі включають репортаж Керміта про ритуали залицяння інопланетян, а акторка Міа Ферроу, єдина людина на екрані, танцює з величезним синім Маппетом на ім’я Тог. Як і у «Вулиці Сезам», взаємодія між Маппетами та людьми є «найчарівнішими моментами шоу», — каже Фальк.

Генсон, однак, хотів відокремити цей серіал від «Вулиці Сезам». Керміт, якого вважали незамінним, був єдиним Маппетом, який регулярно з’являвся в обох шоу — хоча Берт і Ерні на мить з’явилися наприкінці спецвипуску до Дня святого Валентина. Коли Маппети проходять повз Ферроу, щоб попрощатися, Керміт запитує: «Берте, що ти тут робиш?»

Другий спецвипуск, «Маппет-шоу: Секс і насильство», вийшов на ABC у 1975 році. Програма, яка висміювала занепокоєння щодо відвертих тем на телебаченні, не мала запрошеної людської зірки, а ведучим був жовтий Маппет на ім’я Найджел, який пізніше з’являвся лише в другорядних ролях. Глядачі познайомилися з кількома персонажами, які згодом стали постійними учасниками: Шведським кухарем, Доктором Зубом, Семом Орлом, а також Статлером і Вальдорфом.

«Усі, хто працював із Джимом, казали, що концепція "Маппет-шоу" була блискучою з самого початку, що всі бачили, як це працює. Тож саме американській телевізійній індустрії потрібні були переконання, — каже Раян Лінтельман, куратор розваг у Національному музеї американської історії Смітсонівського інституту. — Вони просто не були впевнені щодо ідеї ляльок для дорослих, ляльок у прайм-тайм, ляльок, які жартують сатирично або абсурдно».

Коли ABC відмовилися, Генсон звернувся до CBS. Його презентаційний ролик закінчується промовою бізнесмена-Маппета в костюмі та краватці, який обіцяє, що шоу «полюбить кожен будинок із рейтингом Nielsen у країні». За дві хвилини він стає дедалі шаленішим. «Кар’єри людей, які вирішать випустити це шоу в ефір, злетять до небес! — вигукує він. — Купіть це шоу! Ми тут не граємо в ігри. Тобто, у цій пропозиції немає нічого тонкого!»

CBS не дали «зелене світло» Маппетам, але ідея зрештою зацікавила британського продюсера Лью Ґрейда. «Потрібен був імпресаріо рівня лорда Ґрейда, щоб по-справжньому зрозуміти Джима», — каже Джонс. Продюсер запропонував Генсону перевезти шоу до Англії.


Час грати музику

Коли перший епізод «Маппет-шоу» вийшов у Великій Британії 5 вересня 1976 року, більшість ключових елементів уже були на місці: тепер уже культова музична тема. Театр Маппетів. Знаменитий гість (у цьому випадку — зірка Бродвею Джоел Ґрей). Трупа Маппетів, що готує щотижневе вар’єте. Керміт, підвищений до ведучого, що керує їхніми витівками. Щось завжди йде не так, але розгублений жаб робить усе можливе, щоб відвернути катастрофу. «Ці персонажі — всі вони диваки, — каже Ґолз. — Керміт збирає їх разом, і разом вони можуть зробити шоу. Але самі по собі вони б навряд чи досягли успіху».

Ця передумова відображала динаміку за лаштунками, де спокійний Генсон керував різношерстою творчою командою. Ґолз, який був новачком у лялькарстві, згадує, як Генсон і Оз навчали його перед дзеркалом. «Я думав, що справа в налагодженні контакту», — пояснює він, підходячи ближче до камери. Але насправді виступ залежав від контрольованих рухів руки.

У більшості випадків лялькарі просовують одну руку в голову ляльки, відкриваючи й закриваючи великий і вказівний пальці для імітації мовлення. Коли я розмовляю з Ґолзом, він демонструє цей рух, показуючи, як очі ляльки піднімаються до стелі, якщо занадто широко відкрити руку. «Натомість ви робите рух ось так, — він демонструє стриманіший жест відкриття-закриття, — тримаючи очі зосередженими прямо в камеру» або на іншого персонажа.

Запрошена зірка також була центральним елементом успішної формули шоу. У перші дні «ми мали труднощі з тим, щоб отримати гостей, — розповідав у 1981 році Ейб Манделл, президент ITC Entertainment. — Ніхто не знав, що це таке. Або що з цього вийде». Але через кілька сезонів знаменитості почали самі проситися до Маппетів. До кінця п’ятирічного терміну на шоу побували Джулі Ендрюс, Гаррі Белафонте, Марк Гемілл, Боб Гоуп, Джин Келлі, Лоретта Лінн, Стів Мартін, Вінсент Прайс і Пітер Селлерс. Після того, як оперна співачка Беверлі Сіллз з’явилася в 4-му сезоні, вона розповіла Newsday про свій досвід: «Вас приводять у кімнату для нарад. Ви з Генсоном, Озом та іншими, включаючи сценаристів. Потім, поступово, вас знайомлять із Маппетами. Вони просто з’являються і стають учасниками природної розмови. Ось так я почала розмовляти з Кермітом».

Джеррі Джул, який був співавтором першого пілота разом із Джеррі Россом, став головним сценаристом у другому сезоні. «Саме тоді "Маппет-шоу" справді почало працювати на повну, — каже Джонс. — Наприклад, він скоротив повторюваний сегмент "На танцях", де пари танцюючих Маппетів розповідали жарти, не просуваючи характерів персонажів (в одному епізоді міс Піггі запитує свого партнера, чи віддає він перевагу Шекспіру чи Френсісу Бекону. Він відповідає: "Я віддаю перевагу будь-чому, крім бекону")».

Джим і Джейн Генсони створили акторський склад «ляльок, які могли набувати будь-якого характеру залежно від того, що приносив актор», — каже Барбара Міллер, заступник директора з кураторських питань у Музеї рухомого зображення. «На той час, коли "Маппет-шоу" вийшло на телебачення, лялькові персонажі, яких розвивав Генсон, почали формуватися в цілісні особистості».

Візьмемо Фозі — ведмедя, який починав як невдачливий комік. Коли публіка освистувала його, він був засмучений. «Вони не зовсім могли зрозуміти, що з ним робити, — каже Джонс. — Оз зрештою переосмислив його як "хлопця, який просто хоче розповідати жарти, щоб бути смішним і робити людей щасливими", і всі деталі склалися докупи».

Тим часом Гонзо розвивався у три етані. Спочатку це був «невпевнений хлопець, який розмовляв трохи як немовля», каже Ґолз. Потім лялькар створив нову версію персонажа, здатну рухати очима, що дозволило Гонзо стати більш збудженим — фаза, яка «збіглася з тим, що я сам став впевненішим». Нарешті, коли Гонзо взяв на себе роль Чарльза Діккенса в «Маппет-різдві» (1992), персонаж став щирим і щедрим оповідачем.

«Чим більше я розвивався як людина, тим легше це ставало, — каже Ґолз. — Між 2-ю та 3-ю фазами я пройшов близько п’яти з половиною років терапії, це була дуже глибока робота, і вона змінила мене. Тож багато моїх проблем із самооцінкою було вирішено, і я набагато комфортніше почувався з емоціями». Коли з’явилася «Різдвяна казка», «я справді насолоджувався цим. Я просто думав: "О, глибша робота, давай сюди"».

Інші персонажі, як-от Сем Орел, використовувалися для сатири на «закостенілі цінності істеблішменту», — каже Лінтельман. У 2-му сезоні Сем цілком відверто пояснює свою мету: «Я відчуваю, що моя робота — стежити за тим, щоб ця програма була морально стійкою, культурною та здоровою». Коли Керміт оголошує, що в наступній програмі братимуть участь «леді-рестлери», Сем впадає в лють. «Я продовжуватиму виступати проти, знаючи, що колись отримаю по заслугах!» — наполягає він. (За мить він отримує «по заслугах» у вигляді пирога в обличчя).

Шоу завжди тривало, і персонажі зрештою завжди об’єднувалися. Як і людський акторський склад та знімальна група. «Джим зазвичай наймав унікальних особистостей, — каже Ґолз. — Він наймав усіх цих божевільних людей, просто кидав їх разом, і врешті-решт ми просто полюбили один одного. І це для мене — о, це саме те, що потрібно світові. Нам потрібно більше взаємодії з людьми, а не менше».


Маппети залишають свій слід

За деякими оцінками, на піку популярності «Маппет-шоу» досягло 235 мільйонів глядачів у понад 100 країнах. «Діти заганяють своїх батьків перед "жахливим ящиком" і змушують їх дивитися Маппетів, — писав Time у 1978 році. — Батьки звикають, і з тих пір у вечір Маппетів трохи сором’язливо нагадують дітям закрити підручники з математики та увімкнути телевізор». Коли в 1979 році вийшов фільм «Маппети», фанати в Цинциннаті розпочали кампанію, щоб отримати «Оскар» для міс Піггі.

Фінальна завіса опустилася в 1981 році, після закінчення 5-го сезону. «З "Маппет-шоу" не було нічого поганого, — каже Джонс. — Сценаристи не вигоріли. Виконавцям це не набридло. Це просто була одна з тих речей». Генсон хотів перейти до інших проектів. Після «Маппет-шоу» вийшли «Великі Маппети» (1981) і «Маппети захоплюють Манхеттен» (1984).

Генсон був відомий тим, що працював довгими годинами й мало спав. Він працював на виснаження, рідко хворіючи. Коли команда вирушала в нове місце для початку проекту, «ми всі починали підхоплювати місцевий вірус, а Джим казав: "Завтра я буду в порядку", — згадує Ґолз. — Наступного дня Джим почувався добре, а всі ми були хворі». Але в 1990 році Генсон підхопив інфекцію, досить серйозну, щоб завадити йому взяти участь у записі в Нью-Йорку. Ґолз пам’ятає, як почув цю новину по телефону: Генсон у лікарні. Очікувалося, що він не виживе. «Цю останню частину я не міг осягнути, — каже Ґолз. — Це звучало так, ніби вони розмовляли іншою мовою».

Після того, як Генсон помер того року у віці 53 років, актори зібралися з його сином, Браяном Генсоном, який відповідав на запитання преси про майбутнє Маппетів — зокрема, чи є воно в них. «Він сказав: "Як ви, хлопці, почуваєтеся?" — згадує Ґолз. — І всі ми відповіли: "Ну, ми довго відчували, що це справа всього нашого життя, і так, якби ми могли продовжувати без Джима, ми б точно хотіли спробувати"».

У 1990-х роках на екрани вийшли «Маппет-різдво», «Острів скарбів Маппетів» та «Маппети в космосі», де головні ролі грали інші режисери та актори. Disney придбала Маппетів (окрім персонажів «Вулиці Сезам») у 2004 році, а в 2010-х роках дебютували два нові фільми — «Маппети» та «Маппети: Найрозшукуваніші».

Цього року на Disney+ та ABC вийшов спецвипуск «Маппет-шоу», який за перші вісім днів зібрав майже вісім мільйонів глядачів. 32-хвилинне відродження відбувається в Театрі Маппетів, а запрошеною зіркою стала співачка Сабріна Карпентер. «Коли ви намагаєтеся пояснити комусь, що навіть 20-річні дивляться шоу, яке схоже на старий водевільний театр із ляльками, це здається дивним, — каже Лінтельман. — Але я думаю, це свідчить про внутрішні якості Маппетів: люди досі бачать у них себе, у персонажах, у стосунках, які в них є». The Hollywood Reporter назвав спецвипуск «м’яким тестовим запуском для повноцінного повернення серіалу», хоча жодних додаткових проектів поки не анонсовано.

Ностальгію за ранніми версіями Маппетів можна побачити в музеях, які про них піклуються. Як тільки відвідувачі заходять на виставку «Джим Генсон» у Музеї рухомого зображення, «Керміт вітає кожного, — каже Міллер. — Можливість опинитися віч-на-віч із міс Піггі — це мрія». Тим часом відвідувачі можуть побачити виставку персонажів, що змінюються, — включаючи міс Піггі, Керміта, Рольфа та Скутера — у Національному музеї американської історії Смітсонівського інституту, де вони є одними з найпопулярніших експонатів.

Але старість наздоганяє Маппетів, тому консервація стала постійною боротьбою. Наприклад, одна зношена міс Піггі має розриви вздовж лінії мордочки. «Консерватор Суне Пак Еванс, наш експерт із Маппетів, мусила зробити пересадку шкіри — по суті, пластичну операцію, — щоб спробувати відремонтувати цей розрив на носі міс Піггі», — каже Лінтельман. Він вважає, що це втручання було «дуже доречним» для міс Піггі, яка «має певний імідж, який повинна підтримувати».

В історичних музеях, каже куратор, відвідувачі іноді мають «уявлення про речі, які вони повинні побачити», такі як мундир Джорджа Вашингтона чи капелюх Авраама Лінкольна. Але предмети розваг, додає він, є «не менш потужними», оскільки вони показують, як попкультура формує «те, як американці взаємодіють один з одним і бачать світ».

Це також формує те, як американці бачать самих себе. Коли я запитую своїх інтерв’юерів, до кого з Маппетів вони відчувають спорідненість, більшість із них має готову відповідь. «Я точно Керміт», — каже Лінтельман. Будучи найстаршим із трьох братів, він завжди відчував, що «намагається підтримувати якесь відчуття нормальності серед божевілля». Джонс, своєю чергою, вважає себе «більше людиною Ерні». Міллер володіє підставкою для яєць у формі Маппета Зіта з підліткового віку. «Я завжди буду її цінувати, — каже вона. — Я завжди буду любити Зіта». Одна з моїх колег у журналі Smithsonian незалежно повідомила, що володіє точно такою ж підставкою для яєць із Зітом. Я не знаю, кого б обрав мій дідусь, але я б відніс його кудись у загальні межі Гонзо — фаза 3.

Оригінал: www.smithsonianmag.com

Про Що? — новини науки, технологій і світу