Знаменита скам’янілість дитини Таунга може змінити історію еволюції людини

· Наука

Знаменита скам’янілість дитини Таунга може змінити історію еволюції людини

Аналіз черепа дитини Таунга показав, що ранні гомініди були набагато різноманітнішими, ніж вважалося раніше, а наш родовід нагадує не пряме дерево, а хаотичне сплетіння.

Відкриття черепа дитини з Таунга у 1924 році стало сейсмічним моментом у розумінні походження людини. Це був перший в історії знайдений зразок Australopithecus. Як такий, він є голотипом цієї групи — своєрідним еталоном, за яким оцінювали наступні знахідки. Тепер ці зразки піддаються новому дослідженню, результати якого опубліковані в журналі npj Palaeoecosystems.

Міжнародна команда палеобіологів вирішила по-новому поглянути на череп дитини з Таунга, і чим більше вони досліджували, тим більше розбіжностей виявляли. Порівнюючи швидкість мінералізації зубів із шимпанзе, горилами, людьми та іншими викопними рештками, команда встановила, що череп, швидше за все, належав дитині (а не підлітку, як припускав антрополог, що проводив первинне дослідження). Аналіз дентино-емалевого з’єднання (місця, де тверда оболонка зуба зустрічається з його внутрішньою частиною) виявив схожість із Paranthropus robustus — більш мавпоподібним гомініном, який, імовірно, з’явився вже після Australopithecus.

Зосередившись на мозковій частині черепа, дослідники виявили й інші розбіжності. Використовуючи ріст черепів шимпанзе та горил як орієнтир, вони порівняли цифрово реконструйовані черепи, знайдені в тому ж регіоні, які вважалися зразками Australopithecus, із черепом дитини з Таунга. Вони виявили, що розмір і форма черепа дитини з Таунга вказують на те, що вона могла вирости у гомініна, який був би схожий на одні зразки Australopithecus, але не на інші.

Іншими словами, моделювання команди вказує на значно більшу варіативність серед гомінінів, що жили в той час у цьому регіоні, і об’єднання їх усіх під назвою Australopithecus може применшувати цю різноманітність. Їхнє дослідження палеоклімату того часу малює картину регіону, що постійно змінювався, і вони висувають гіпотезу, що ці зрушення підживлювали різноманітність гомінінів. Згідно з їхньою теорією, через постійні цикли вологи та посухи, які змінювали ландшафт регіону, популяції гомінінів розширювалися і скорочувалися, стикаючись із новими патогенами та хижаками, розходячись і схрещуючись між собою.

«Понад 100 років ми вважали, що дитина з Таунга — це лише один із багатьох схожих скам’янілостей тієї епохи», — зазначила у своїй заяві авторка дослідження Габріеле Мачо з Брюссельського вільного університету (Vrije Universiteit Brussel). — «Наші результати перевертають це уявлення. Родовідне дерево людини не було охайним, прямим стовбуром — це був хаотичний, заплутаний кущ, рушійною силою якого були кліматичні зміни».

Звісно, важливо розуміти, що це лише гіпотеза. Тим не менш, якщо останні 20 років нас чогось і навчили, то це того, що наше генеалогічне дерево має більше гілок, ніж ми вважали раніше.

![Lead Image](Didier Descouens / Wikimedia Commons)

Оригінал: nautil.us

Про Що? — новини науки, технологій і світу