Зустрічайте перших «Мисливців на привидів»: вчені XVII століття, що досліджували паранормальне
· Наука
У XVII столітті члени Королівського товариства намагалися застосувати наукові методи до вивчення привидів та надприродних явищ.
Близько 1671 року пастор Саймондс, який служив у церкві Гарсдона в Північному Вілтширі на південному заході Англії, пізно ввечері повертався додому верхи, коли за його спиною з’явився привид. Привид скакав поруч із ним аж до самого пасторського будинку, де зістрибнув на землю. Потім видіння повернулося до Саймондса і «роззявило на нього рота». Саймондс упізнав у примарі Джона Есткорта — джентльмена, який помер приблизно за два роки до того.
Хелловін нерозривно пов’язаний із відьмами та привидами. В англійських наукових колах другої половини XVII століття велися палкі дискусії про те, чи існують подібні явища і як можна довести їхню реальність.
Королівське товариство, засноване у 1660 році, було головною науковою інституцією країни. Джозеф Гленвілл, член Товариства, досліджував духів і відьом. Його праця Saducismus Triumphatus (1681) мала на меті довести їхнє існування шляхом детального каталогізування випадків. Він стверджував, що заперечення їхньої природи — це заперечення існування самого Бога.
Розповідь про привида, що переслідував Саймондса, була зафіксована іншим членом товариства, Джоном Обрі, у його дослідженні природи Вілтширу. Обрі погоджувався з Гленвіллом у тому, що надприродне заслуговує на серйозне вивчення, і радив читачам звертатися до Saducismus, проте вважав Гленвілла дещо легковірним.
Обрі народився у 1626 році в Істон-Пірсі, за кілька миль від Гарсдона. Я підготував до друку «Природничу історію» Джона Обрі до його 400-річчя.
Ця природнича історія Вілтширу була розпочата у 1656 році й стала першою спробою описати природу окремого англійського графства, хоча на той час, коли автор закінчив роботу через десятиліття, інші подібні описи вже були опубліковані. Це була важлива наукова праця, і у 1691 році, визнаючи її цінність, Королівське товариство зробило копію «Природничої історії» для своєї бібліотеки.
Її тематика вельми специфічна, і Обрі часом відхиляється від теми. У розділі про птахів він пише про драконів розміром з лебедя у Північній Африці, а в розділі «Чоловіки та жінки» розповідає про існування велетнів. Майже наприкінці книги міститься розділ «Випадки», де зафіксовано надзвичайні події, зокрема й надприродні, як-от історія з привидом пастора Саймондса.
Обрі тривалий час вважали наївним, частково через його «Різноманітні твори» (Miscellanies, 1696) — єдину видану за його життя книгу, де він зібрав розповіді про незрозуміле. Однак у «Природничій історії» він висловився досить чітко:
Хоча я сам ніколи не бачив подібних речей, я не стану стверджувати, що в цих звітах немає ніякої правди. Я вірю, що надзвичайно рідко такі видіння трапляються: але на один правдивий випадок припадає сотня вигадок.
Він також документував викриття шахраїв, як-от Кетрін Волдрон, яка прикидалася зачарованою і дозволяла встромляти голки у свою плоть, щоб довести це. Оскільки метою природничої історії в той час було збирання доказів, на основі яких можна було б розробити нові наукові теорії, метод Обрі у фіксації випадків повністю відповідав тогочасним науковим завданням.
Отже, Обрі не був ні надто довірливим, ні скептичним щодо історії Саймондса. Саймондс був «міцним і здоровим чоловіком», імовірно, не схильним до нервозності, істерії чи бурхливої уяви. Його становище священнослужителя також надавало ваги його свідченням. Проте Обрі згадав французьке прислів’я про те, що п’яним ввижаються чорти — скептичне спостереження, яке кидало тінь на цю розповідь. Але він завершив її дивною деталлю: історію підтвердив кінь пастора, «який тремтів і був у поті, коли повернувся додому, продовжував тремтіти наступного дня і відмовлявся їсти овес». Кінь не міг брехати чи бути п’яним; його страх, що виявлявся у тремтінні та поті, був справжнім.
Обрі записав ще одну історію про нічну подорож. Вона стосувалася камердинера сера Ральфа Бенкса: «бадьорого молодика», який, проїжджаючи пізно ввечері через Бадбері-Воррен у Дорсеті, помітив щось чорне, що ставало дедалі більшим у міру наближення.
Його охопив страх, і, як він запевняв, волосся стало дибки: але він подумав: «у мене лише одне життя, яке можна втратити, тож я мушу побачити, що це, дух чи ні».
Камердинер пришпорив коня і під’їхав ближче, лише щоб виявити, що видіння — це «купа кінського гною».
У випадку з привидом Саймондса правдивість видіння перевірити не вдалося; проте свідки були записані, а їхні свідчення зважені. У випадку з камердинером свідок сам перевірив істинність привида і виявив, що це лише купа гною.
Обрі застосовував один і той самий емпіричний метод у своїй «Природничій історії» як до природних, так і до надприродних явищ. Він ретельно збирав докази, перевіряв їх, якщо міг, і уникав поспішних висновків. Це підхід, про який варто згадати цього Хелловіна, коли фантастичні історії почнуть з’являтися у ваших стрічках соцмереж. Адже привид цілком може виявитися купою лайна.
Оригінал: www.scientificamerican.com