Марс ілюзія
· Майбутнє
Відвідування Британського міжпланетного товариства відкриває нові перспективи колонізації Марса.
Невгамовний заклик червоної планети
ЛОНДОН — На розі жвавого кільця, автобусом від мого дому на півдні Лондона, стоїть неробоча жовта цегляна будівля. Щодня тисячі комутаторів проносяться повз цей кут у бік Воксхоллського мосту. Шанси, що небагато хто задере очі на цю будівлю, якби не привабливий напис, що простягається між вікнами нижніх поверхів: “БРИТАНСЬКЕ МІЖПЛАНЕТНЕ ТОВАРИСТВО”.
Якщо Космічний центр Кеннеді — це сяючий центр дослідження космосу як національної справи, то ця скромна адреса, “Будинок Артура К. Кларка”, може вважатися духовним домом ентузіастів. Засноване у 1933 році, товариство, що має тут штаб-квартиру, є найдревнішою організацією всесвітньої астрономії. Один друг, дізнавшись, що я збираюся відвідати, сказав, що завжди підозрював, що це святилище “космічних чаклунів”. В одну з лютневих ранків, я знайшов там Коліна, Джона та Алістера, які в даний час займалися перетворенням лекційного залу. Як його колеги намагалися перенести важку модель британського космоплану HOTOL 1980-х років до фойє, Джеррі Стоун зробив паузу, щоб поговорити зі мною про колонізацію Марса.
Для Стоуна, 71-річного “космічного доповідника” і члена BIS, Марс завжди був фіксацією. Він розповів мені, що висадка пілотованого космічного апарату на Червоній планеті обіцяє бути “значним кроком уперед у розвитку людства”, відкриваючи чимало таємниць про роботу всесвіту. Окрім всього, це був привабливий святиня. Всевишній поваги до Колумба, Магеллана і Кука, сказав він мені, “але вони не перетинали мільйони миль простору, щоб приземлитися на поверхні іншого світу. Якщо це вас не хвилює, тоді я не знаю, що ще може вас збудити”.
На верхньому поверсі, в бібліотеці товариства, Стоун шукав книги про Марс. Незабаром на читальному столі з’явилося чимало книг — “Наступна зупинка: Марс”, “Чому Марс”, “Перша прогулянка на Марсі”, “Марсіанський форпост” — в яких містилися десятиліття спекуляцій про системи пропульсії, плани заселення та проекти скафандрів. Одна з книг передувала Спутніку і містила фотографії, які зображували марсіанську кулю як неясну сіру пляму. “Сьогодні люди можуть отримати кращі види з телескопів у своєму задньому саду”, — сказав Стоун.
Реальністю є те, що люди сподіваються відвідати цю пляму вже давно. Люди, як Стоун, які зросли на місіях Апполона, просто хочуть досягти її. Але багато їхніх колег мають значно більші мрії: встановити постійну людську присутність на Марсі і, таким чином, ввійти у наше міжпланетне майбутнє. Протягом десятиліть космічні євангелісти пропагували колонізацію Марса як поліс страхування — “рятувальний плотовий”, якщо людська дурість чи астероїд, що вбиває планети, призведе до шостого великого вимирання Землі. Деякі бачили цю амбіцію у більш розмитих термінах, як логічний наступний крок в еволюційному імпульсі нашого виду, щоб розширитися в незвідані території. Інші зазвичай задовольнялися ехо менш філософських висловлювань Джеффа Безоса, який у 2016 році сказав: “Ми повинні, тому що це круто”.
Такої місії не бракує значних адвокатів. У 2019 році NASA оголосили про плани відправити першу пілотовану місію на Марс у 2033 році, коли орбітальні траєкторії будуть максимально сприятливими для найкоротшої подорожі. Кажуть, що китайські ракетобудівники націлилися на те ж вікно запуску. У своєму інавгураційному виступі в січні 2025 року президент Дональд Трамп оголосив, що його нова адміністрація “переслідуватиме нашу явну долю зірок, запускаючи американських астронавтів, щоб посадити зірку та смугу на планеті Марс”.
Тим часом реальний поштовх для людських марсіанських прагнень надійшов з приватного сектору та його нової плаутократії космічної гонки. Протягом невдалих місій шатлів 1980-х років вартість запуску об'єкта в космос становила понад 54 000 доларів за кілограм маси. Завдяки удосконаленню виробництва та впровадженню багаторазових пускових модулів SpaceX скоротив цю вартість до приблизно 1 500 доларів за кілограм. У майбутньому ця економічна траєкторія може дозволити підприємцям у космосі досягнути успіху там, де програма шатлів зазнала невдачі, зробивши польоти в космос звичними.
Підбурювало до цього визнане, хоч і дивне заступництво засновника SpaceX Ілона Маска, ці досягнення відновили оптимізм щодо того, що людство приземлиться на Червоній планеті та, можливо, створить постійну колонію у найближчому майбутньому. У 2024 році Маск, який сказав, що хоче померти на Марсі, виклав часовий графік, який, здавалося, підозріло збігався з його ймовірним терміном життя: “Менше ніж за 5 років для безпілотних, менше ніж за 10, щоб приземлитися на людей, можливо місто через 20 років, але точно через 30, цивілізація закріплена”.
Але тепер космічне товариство була шоковане несподіваним поворотом. Два тижні тому Маск зосередив свою увагу на геть ближчому, і, можна стверджувати, менш захоплюючому небесному тілі. “Верхніми пріоритетом є забезпечення майбутнього цивілізації”, — написав він, “а Місяць є швидшим”. Сивочолі представники BIS сумнівалися у такому звороті подій. “Я сподівався, що ми побачимо людей на Марсі за мого життя”, — сказав Колін Філп, чинний президент товариства. “Але завжди здається, що це 20 років наперед”.
Я не мав серця ускладнювати їхнє розчарування, відкрити свої власні сумніви. Після тижнів читання про випробування колонізації Марса, я займався однією явною правдою. Марс — це безжально ворожа планета і жахливе місце, щоб бути живим організмом. Згідно з деякими критиками, процес встановлення людської присутності на його поверхні, ймовірно, зробить будь-яких потенційних піонерів, які так вчинили, поступово радіоактивними, хворими, божевільними і мертвими.
Як заселити Марс
У своїй книзі 2024 року “Новий світ на Марсі” Роберт Зубрін, аерокосмічний інженер та президент Товариства Марса, надає визначний посібник для встановлення людської присутності на Червоній планеті.
Зубрін прогнозує, що перші марсіанські поселенці вирушать з Землі на певному наступному поколінні “Starship” від SpaceX, запланувавши маршрут так, щоб він збігався з моментом, коли орбітальна механіка пропонує найкоротну траєкторію між двома планетами. Після шестимісячної подорожі поселенці сядуть в заздалегідь визначеній точці поселення, можливо, висаджуючи свій прапор десь у районах кратерів Каролева або Міланковича, на північному півкулі планети, недалеко від її широкого шару підземного вічного мерзлоти. Після прибуття вони зведуть житловий модуль, виготовляючи житлові приміщення з частин космічного корабля.
Заснувавши свій плацдарм, ця колонія з 50-100 незламних особистостей “почне працювати”, пише Зубрін. Вони витягуватимуть багатства Марса: розтираючи гіпс на цемент; випалюючи цеглу з глиняних відкладень; виплавляючи залізо з іржаво-червоного феромагнітного оксиду, що вкриває цю планету. Вони перероблятимуть марсіанську незгоду або “реголіт”, перетворюючи його на заполнитель, що підходить для вирощування культур. Демонструючи стійкість та невгамовний апетит, який, без сумніву, буде притаманний марсіанському піонеру, вони добуватим білок з черв'яків, комах та спіруліни.
Енергія буде постачатися малими реакторами ядерного розпаду, хоча ймовірно, що згодом вони буде замінені більш продуктивною ядерною технологією: “Якщо термоядерну енергію не розроблять на Землі, вона певно буде розроблена на Марсі. Необхідність є матір’ю іновацій”, — пише Зубрін. Достатньо води можна буде взяти з цієї північної вічної мерзлоти, яка вважається такою, що простягається від марсіанського полярного банки вниз до 38-ої паралелі, в обсягах, які перевищують води великих озер Америки. Із цих тяжких початків поселення зростатиме, підкріплюється новими іммігрантами кожні кілька років, коли повертається піврічне вікно запуску.
Дозволяючи собі момент скептицизму, Зубрін визнає, что прогноз Маска про мільйонне місто — це не “реалістичний сценарій”. Натомість він уявляє перше марсіанське місто з кількістю населення близько 50 000 осіб, яке вимагатиме близько 800 футбольних полів тиску житлового простору, і більше ніж у три рази більше ріллі.
Можливо, вони житимуть під куполами або з’єднаними циліндрами з прозорого матеріалу, або використовуватимуть легкі свердлильні машини для викопування житлового простору з підстави. Одна школа поза планетарного міського дизайну передбачає мальовниче поселення, що спускається по протилежних стінах лінійного каньйону, “надаючи марсіанському місту вигляд, який буде вражаюче схожий на багато чарівних, крутих середземних міст, таких як Седона, Міконос і Чинкве Тере”, пише Зубрін.
Тоді вони поглянуть на зірки. Використовуючи технології прямого захоплення повітря для видобутку вуглекислого газу, який становить 95% марсіанського повітря, піонери застосують перевірену реакцію Сабатьєра, використовуючи нікелевий каталізатор для поєднання CO2 з воднем, що електролізується з води, щоб отримати метан (CH4):
~~CO2 + 4H2 → CH4 + 2H2O~~
У рідкій формі цей метан слугуватиме сировиною для потужного ракетного пального, що забезпечує подальше дослідження космосу та зворотні подорожі на Землю.
Для полегшення міжпланетної мобільності, Зубрін пропонує “повітряне кріплення Фобоса”, тандем довжиною 3600 миль з Кевлару, що звисає з найближчого до Марса супутника. Такий пристрій зможе захоплювати космічні апарати безпосередньо над марсіанським екватором, а потім використовувати швидкість обертання Фобоса для викачування їх у ширший космос.
Спочатку фінансоване земляними урядами та приватними підприємствами, марсіанське поселення з часом стане економічно самодостатнім. Вирішивши здолати задачу ядерного синтезу, вони експортуватим паливо, дейтерій, яке легко добувати з марсіанських вод. Тим часом їхнім основним джерелом доходу стане “продаж і ліцензування інтелектуальної власності”. Зубрін передбачає “колонію винахідників”, де цей обдарований, самовизначений еліт буде патентувати свої численні нововведення й продавати їх назад на Землю.
Туризм, а також престижні розкішні товари (Зубрін стверджує, що поселенці можуть експортувати штучні марсіанські діаманти, пофарбовані в відтінок реголіту). Можливо, вони можуть продавати права на трансляцію спортивних змагань у низькій гравітації, як змагання на роверах або щось “порівнянне з захоплюючими квіддичними матчами” у Гаррі Поттері; на Марсі, зазначає Зубрін, “баскетболісти зможуть стрибати тричі вище.” Зрештою, Червона планета перетвориться на галактичний контрперетин, виготовляючи і продаючи товари шахтарям, що видобувають платинову руду в астероїдному поясі, що знаходиться між Марсом і Юпітером.
Це зухвалий, прометейський образ. Безсумнівно, не можна заперечувати риторику безмежної амбіції. Однак, незважаючи на всі перерахунки Зубріна про співвідношення тяги і ваги та хімічні формули, істинною валютою цієї уявної колонії і наріжним каменем незмінної віри автора в її досяжність є людський геній. В оповіданні Зубріна перші марсіанці зіткнуться з пропозицією, що мало чим відрізняється від тієї, з якою стикалися ранні люди, коли розширювалися з Африки, міграція здійснена не стільки з доброті Землі, скільки з рішучої волі нашого виду. Атевістичні аллюзії до колонізації Північної Америки, позбавлені будь-яких етичних чи геноцидальних складок, з’являються майже в кожному розділі.
Невідворотно, цьому потоку техно-футуризму притаманний сильний ліберталістський відтінок. “Зрештою,” пише Зубрін, “я вважаю, що справедливість за Марс є свободою.” Шляхом створення позапланетного кордону він стверджує, що колонізація Марса відродить людський проект, який став конформістським і декадентським, заручником душних демократій і бюрократій Землі. Ця гіпотетична колонія процвітатиме, перш за все, тому що “люди будуть набагато кращими. ... Вони будуть чоловіками і жінками з метою”.
Критики стверджують, що така уявна терраформування ігнорує справжні технологічні виклики заселення Марса, не кажучи вже про невимірні психологічні та фізичні витрати, які вона завдасть своїм виконавцям. Якщо не знайдеться способу переобладнати марсіанське середовище (Маск запропонував спалити планету термоядерними боєголовками, щоб викликати неконтрольований парниковий ефект), справжній досвід життя на Марсі, скоріш за все, буде набагато складнішим і не в жодному випадку описується як добрим.
Жорстка реальність Планети Б
Як і Земля, Марс виник з диска зіркового газу і пилу, що кружляв навколо новонародженої зірки. Протягом еонів зіткнень та центробіжної сили частина цього космічного матеріалу злилася в кулю діаметром 4200 миль, визначивши еліптичну орбіту на середньому відстані від сонця в 142 мільйони миль.
Найзовнішня із чотирьох земних планет сонячної системи (інші чотири — газоподібні), цей віддалений камінь вважається єдиним життєздатним варіантом для колонізації людьми. Наша інша сусідка, Венера, має середню поверхневу температуру 860°F, тиск повітря в 90 разів вищий за земний і хмари, складені на 80% з сірчаної кислоти. Щоб планетарно, це Марс або нічого.
Проте це середовище, для якого наш крихкий вид не еволюціонував.
Супротивники можуть зневажати амбіції Маска померти на Марсі, але, принаймні, частина померти була б легкою. Марсіанське повітря на 95% складається з вуглекислого газу. Дихання цим повітрям за кілька секунд задушило б середньостатистичну людину. Тиск на поверхні повітря становить шість міллібар, в цілому відповідає тиску на висоті 22 милі над Землею. Якщо Маск дуже необачно вийде на поверхню Марса у своїй футболці “Occupy Mars” і сандалях, вся вода в його тілі швидко випарується, ускладнюючи передбачити, що вб'є його швидше: асфіксія або свого роду повна імплозія тіла. У будь-якому разі, умови близького вакууму скоро висушать його тіло, залишивши за собою морозильного мумію, яка ніколи не розкладеться через відсутність вологості і гнильних бактерій.
Навіть у рамках тисненої скафандри експерти побоюються, що Марс також буде вбивати вас повільно. Відсутність магнітосфери, яка на Землі перенаправляє космічні промені навколо планети, піддає марсіанську поверхню постійному дощу з заряджених субатомних частинок, що походять з зірок, наднових та нашого сонця. Середні рівні радіації на Марсі в 50 разів вищі, ніж на Землі, і багато дослідників побоюються, що тривала експозиція може викликати пошкодження мозку, всілякі когнітивні розлади і аномальні темпи раку (хоча Зубрін запевняє, що “це не є неприйнятним”).
Марс холодний. Середня температура поверхні становить близько -80°F, коливаючись на 100 градусів між днем і ніччю, і знижується до -225°F на полюсах. (“Це трохи холодно, але ми можемо його зігріти”, — заспокоює сайт SpaceX, без подальшого пояснення.)
Марс також запилений. Марсіанський реголіт — це червонувато-коричнева подрібнена порода, просочена перхлоратами, хімічними сполуками, які можуть порушити роботу щитовидної залози у людей. Періодично підсилені вітри піднімають цей пил у колосальні, континентального розміру хабуби. Кожні три марсіанських роки, що складає близько п’яти з половиною земних років, ці пилові бурі охоплюють всю планету протягом кількох місяців.
Всі ці обставини свідчать про те, що, за винятком якогось непередбаченого еволюційного зміни у фундаментальній біології людини, життя на Марсі буде цілковито герметичною існуванням, затиснутим в ландшафті, що більше схожий на Гадеса, ніж на Елізіум. Далеко від бачення Зубріна з термоядерними реакторами та вражаючими іграми у баскетбол, скептики можуть перебувати на думці, що істинний фізичний тягар життя на Марсі краще відображається в початковому рядку “Марсіанина” (2011) Енді Вейра, в якому протагоніст, Марк Уотні, свіжопригодний на Червоній планеті, заявляє прямо: “Я, по суті, в дупі.” (Уотні пізніше "вибирається" зі свого становища завдяки комбінації надлюдської сміливості та картоплі, удобреній його власними екскрементами.)
Людське тіло на Марсі
Шукаючи ясність у цій очевидній прірві між ентузіазмом заселення космосу і реальностями на землі, я поговорив з екологом і популяризатором науки Келлі Вайнерсміт. У 2023 році Вайнерсміт опублікувала “Місто на Марсі”, спільно написане зі своїм ілюстратором-чоловіком Заком Вайнерсмітом, яке претендує на бути “соціологічною картою” для космічного поселення.
Пара не намагалась спочатку написати скептичну книгу, пояснила Келлі, говорячи зі мною через відео-зв’язок із Шарлотсвілля, Вірджинія. Коли революція в скороченні витрат SpaceX набрала форми, Вайнерсміт, зізнавшись, що є “космічним гіком”, мала намір пояснити, як “космічне поселення вже не за горами”. Конференції, які вона відвідувала під час своїх досліджень, зазвичай були серйозними заходами, сказала вона мені, хоча одна закінчилася “Місом космічних ковбоїв”, де один чи два учасники вдягли костюми Чубаки. Оратори викладали технологічні обхідні шляхи і провели надихаючі промови, сповнені техно-оптимізму. Але в той час, як Зубрін та інші адвокати представляли Марс як землю безмежних можливостей, Вайнерсміт виявила, що багато з більш проблемних питань людського процвітання та організації суспільства ігноруються.
Декілька з цих недостатньо розглянутих перешкод стосуються більш біологічних та соціологічних адаптацій, ніж технологічних нововведень. “Одна, що найбільше лякає, це репродукція,” сказала Вайнерсміт. “Щоб мати самодостатнє поселення, потрібно, щоб жінки народжували на Марсі. І ми абсолютно не знаємо, чи це безпечно.”
Окрім підвищеного ризику вроджених дефектів через радіаційну експозицію, Вайнерсміт також стурбована впливом мікрогравітації під час космічного польоту, що перенаправляє кровопостачання, декондиціює м’язи та зменшує щільність кісток. Носіння дитини в умовах мікрогравітації майже напевно ускладнить пологи. Це також може порушити вестибулярну систему новонародженого, яка контролює баланс та координацію.
У книжці Вайнерсміти пропонують жартівливе рішення, “прегнодром” — великий обертовий донутоподібний центрифуга, що імітує земну гравітацію, в якій вагітна жінка могла б залишитись пристебнутою протягом усіх дев’яти місяців вагітності.
Євангелісти Марса не люблять чути про ці речі, сказала Вайнерсміт. Коли вона порушила питання пологів з цим середовищем, її співрозмовники відмахнулися, стверджуючи, що “жінки народжують у важких умовах на Землі постійно”, сказала вона. Пізніше їй стало зрозуміло, що вона жодного разу не бачила черги перед жіночим туалетом на космічній конференції.
Репродукція — це просто одна з упертих головоломок у численних біологічних невідомих. Який ефект матиме “сол” на Марсі, тривалість якої на 38 хвилин довша за земний день, на циркадні ритми людини? Як можуть фізичне та когнітивне погіршення, що властиве космічним подорожам, прискоритися під час тривалого міжпланетного переміщення між Землею та Марсом? Як вплине життя в марсіанській гравітації, що становить 38% від земної, на фізіологію людини?
Наталі А. Каброл, астробіолог і директор Центру досліджень Карла Сагана Інституту SETI в Каліфорнії, сказала мені, що менше ніж 700 людей, які були в космосі, складають занадто маленький зразок, щоб екстраполювати будь-які тверді універсали. Проте їхні досвіди продемонстрували, що космічні подорожі викликають численні гострі та хронічні недуги. “Ці люди, як правило, були найкращими з нас,” сказала Каброл. “Вони все ще отримали удар там”. Багато астронавтів, особливо ті, хто повертається з тривалих виходів на космічних станціях, таких як Мир та МКС, повідомляли про відчуття глибокої втоми, нудоти та навіть епізодичної сліпоти. При поверненні медичні тести виявили ознаки передчасного старіння, підвищений запальний маркер та зниження виконавчих функцій.
У дослідженнях, проведених Каліфорнійським університетом в ІRVINE, миші, піддані космічним дозам радіації, зазнали постійних змін центральної нервової системи “, що показали мало або зовсім жодних явних ознак відновлення, регенерації або ремонту”. Мозкова тканина тих самих нещасних гризунів показала аномалії, які спостерігаються у людей з хворобою Альцгеймера.
Проблеми транспорту можуть бути ніщо в порівнянні з тими, які виникають на самому Марсі, пояснила Каброл. “Ми співеволюємо з нашою планетою вже 4 мільярди років,” сказала вона. “Ми бачимо в конкретному діапазоні; ми чуємо в конкретному діапазоні; наша поза була сформована через нашу взаємодію з цим біосферою.” Проживання на поверхні Марса протягом будь-якого тривалого періоду неминуче змінить людське тіло. Ці адаптації можуть пом’якшити деякі труднощі життя на Марсі. “Це також означає, що повернення на Землю стане дуже важким дуже швидко,” сказала Каброл. Спекулюючи на впливі тривалої експозиції марсіанській гравітації, деякі дослідники прогнозують, що майбутній поселенець, після поколінь еволюційного навантаження, виглядає менш як Superhuman і більше як E.T.
Тоді ж виникають небезпеки, що походять від позаземних живих форм. Якщо мікроби існують під марсіанською поверхнею — і більшість астробіологів досі вважають це відкритим питанням — відправка людей на Марс може спричинити перехресне забруднення, навіть позаземну вірусну інфекцію. Стисло кажучи, резюмувала Каброл, нам потрібно “переконатися, що життя на Марсі не знайде нас раніше, ніж ми його знайдемо”.
Свобода чи смерть?
Остання частина книги Вайнерсмітів розкриває також заплутане питання управління. Як організує себе марсіанська колонія? І тут знову, адвокація є розмитою, позначеною загальною вірою в те, що перебування в космосі зможе подолати жадність і жорстокість, які завжди були темною тінню людського розширення.
Міжнародний договір, що регулює людську діяльність поза Землею, — Договір про космічний простір (OST). Вперше підписаний у 1967 році, OST закріплює космос як міжнародну власність і “провінцію всього людства”. Документ має лише 2500 слів, тому благо не може бути специфічним у деталях. “Країни повинні діяти добросовісно, але немає жодного способу забезпечити співпрацю”, — пише Вайнерсміт.
У 2020 році американські законодавці підготували Артеміс Аккордс, рамкову угоду для майбутньої місії NASA Артеміс до Місяця. Аккорди повторили багато основних принципів OST про прозорість “відкритого неба” та багатосторонню співпрацю, хоча і з потенційно далекосяжною підпунктом: “Підписанти підтверджують, що видобуток космічних ресурсів не є національним привласненням”. Деякі спостерігачі попереджали, що ця нова прогалина може дати змогу захоплювати землю та ресурси під приводом комерції. Китай, зростаюча космічна сила, є помітним непідписантом.
Деніел Деудні, професор політології в університеті Джона Гопкінса, сказав мені, що гонка за колонізацію Марса, lejos de ser la panacea que los promotores anuncian, es un vector de riesgo existencial profundo. У “Темних небесах” (2020) — вичерпному дослідженні надій і небезпек, які він називає “космічним експансіонізмом,” Деудні стверджує, що космічні подорожі завжди були нерозривно пов’язані з їхньою військовою експлуатацією. Перші люди в космосі, нагадав нам, були запущені в орбіту технологією міжконтинентальних балістичних ракет у інструментах супердержавного змагання. Для всіх її постійних асоціацій з свободою, чиста вартість наповнення космосу супутниками військової та
Оригінал: www.noemamag.com
Космос зараз: хто на орбіті, скільки ракет злетіло цього року