Дослідження: «Критична важливість відкритого Ормуза для Азії»
· Азія
США наполягають на відкритості Ормуза для судноплавства, заважаючи Ірану стягувати збори.
Якщо перетин Суецького і Панамського каналів коштує грошей, чому важливо, щоб кораблі платили за перетин Ормузької протоки? Досить тривалий час це, здається, була реакція уряду Сполучених Штатів на пропозиції про те, що Іран може продовжити свій де-факто режим збору мита в Ормузі після закінчення бойових дій, встановлюючи збори, нібито в обмін на його «управління» водним шляхом.
Державний секретар Марко Рубіо, після туру з союзниками в Перській затоці, риторично закріпив опозицію США до існуючого режиму зборів, що адмініструється Іраном. Проте досі залишається незрозумілим, як Вашингтон, вражений тим, що можна — попри деякі героїчні зусилля заперечити це — лише класифікувати як поразку у війні проти Ірану, зможе забезпечити, щоб протока залишалася вільною, в обох сенсах цього слова, для судноплавства.
Рубіо має рацію, стверджуючи, що Іран не має юридичного права перешкоджати транзитному транспорту в міжнародних водах. Згідно з Конвенцією ООН з морського права (UNCLOS), кораблі мають чітке право на безперешкодний, безкоштовний прохід через протоку. Звичайно, Іран ніколи не ратифікував UNCLOS, оскаржує деякі її правові положення, включаючи право на транзитний прохід, а також оспорює статус протоки як міжнародних вод.
Сполучені Штати та їх союзники також праві в принципових запереченнях будь-яких спроб Ірану накладати збори на один з найважливіших водних шляхів у світі. Не лише це ускладнить глобальну енергетичну торгівлю, а також задасть небезпечний прецедент, хоча, на щастя, більшість інших прибережних країн, здатних накладати збори на транзитний прохід, рішуче виступили проти ідеї введення зборів для судноплавства.
Звичайно, це інтелектуальний аргумент, який Вашингтону було б простіше вести, якби він брав участь в UNCLOS; з моменту доктринерного рішення президента Рейгана відмовитися від американської участі, а також спроб переконати інші західні держави зробити те ж саме, Сполучені Штати відмовилися від ратифікації, так само, як і Іран.
Оскільки геополітична гегемонія США починає згасати, Сполучені Штати можуть почати шкодувати про те, що так мало поважали міжнародні органи, які гарантують вільний потік глобальної торгівлі.
Як стверджує Леонардо Бернард в статті цього тижня, наслідки погіршення авторитету режиму UNCLOS можуть бути катастрофічними для глобальної економічної безпеки, призводячи до «контрзаходів, збільшення військової присутності екстрарегіональних сил і потенційно суперечливих режимів управління навколо тих же проток». Це, як стверджує Бернард, «перетворить такі протоки з спільних артерій глобальної торгівлі на фокусні точки стратегічної суперечки».
Таке розвитку становитиме повернення до меркантилістської географії попередньої епохи, де витрати великої державної суперечки непропорційно несли менші економіки, що залежать від торгівлі, які мають мінімальну можливість їх поглинати.
Залежність Азії від нафти, що проходить через Ормузську протоку, understandably схвилювала регіональні уряди. Війна в Ірані підірвала віру в надійність поставок енергії з Близького Сходу, а також, що важливо, у стратегічну роль Сполучених Штатів у регіоні. Ненавмисною перевагою конфлікту може бути прискорення необхідного енергетичного переходу в регіоні, що можна спостерігати у зростаючому попиті на сонячні батареї, електромобілі та оновлений інтерес до відновлювальної енергії та ядерної енергії по всьому регіону.
Хоча цей зсув рекламується як зсув до «енергетичної безпеки» та «національного суверенітету», і, отже, сумісний із зростаючою інтелектуальною хвилею протекціонізму, що спостерігається головним чином в економіках Північної Атлантики, правда полягає в тому, що значне зменшення залежності від викопного пального в Азії вимагатиме від торгівлі на основі правил залишатися стабільною, щоб дозволити ефективний перехід технологій зелених технологій.
Конфлікт між Іраном і Сполученими Штатами, що відбувався на тлі війни в Україні та Росії, ясно показав, що в сукупності слабкість поваги до торгових правил і висока концентрація торгівлі викопним паливом можуть завдати серйозної шкоди стороннім країнам. Якщо Ірану вдасться монетизувати свій військовий контроль над Ормузом, це додасть ще один удар до міжнародного порядку.
Це лише підкреслює термінову потребу для нашого регіону, і особливо його середніх держав, активізувати свої зусилля з порятунку установ глобального відкритого торгового порядку — UNCLOS, безсумнівно, включаючи. У протекціоністському майбутньому немає можливості, в якій малі, відкриті економіки регіону можуть дійсно процвітати. Малі відкриті економіки в економічному говорящому включають всі країни, а також середні держави, за винятком Китаю та Сполучених Штатів.
Тішить, що Індонезія відмовилася від раніше запропонованої ідеї свого міністра фінансів про можливе введення зборів у Малаккській протоці, проте все ще тривожно, що міністр фінансів великого уряду Південно-Східної Азії не інстинктивно побачив, наскільки шкідливо таку пропозицію буде для регіону та для самої Індонезії. Ніщо не може бути більш руйнівним для економіки морського регіону, такого як Південно-Східна Азія, ніж колапс судноплавства, викликаний національним бажання отримати вигоду від прибережних держав.
Те, що Азія, а насправді й світ, не можуть дозволити собі, — це бачити принцип вільного, безперешкодного судноплавства як доброчинний дар від великих держав, який можна відкликати, коли це зручно. Це основне право держав, і його потрібно захищати як таке. Єдиний регіональний фронт проти використання морських шляхів як зброї є такий же необхідний, як один проти нового протекціонізму з Вашингтона.
Оригінал: eastasiaforum.org