Між QWOP та Tekken: Stranger Than Heaven з унікальними боями
· Культура
Stranger Than Heaven має унікальну бойову систему, що поєднує важкі та прості елементи для захоплюючого геймплею.
Десь між QWOP і Tekken, Stranger Than Heaven має одну з найцікавіших бійок, які я грав за останній час
Бій на межі можливостей.
Слово, що поширювалося під час Summer Game Fest цього року, було таким: Stranger Than Heaven важкий як ніколи. І, погравши, я можу підтвердити, що це так. Принаймні, до певного моменту. Stranger Than Heaven справді складно зрозуміти протягом перших кількох хвилин, особливо оскільки ця демонстрація, по суті, була справою бути кинутих у три бої з поступово зростаючою складністю з лише коротким відеоуроком на початку. Але, як тільки ви розкачуєте кілька звичок і починаєте мислити так, як він хоче, це менш важко, ніж просто цікаво.
Бій був єдиним акцентом цієї демонстрації — тут немає абсолютно дивних камео зі Snoop Dog або Tupac, вибачте — тож давайте розглянемо, як працює ця бойова система.
Основна ідея в унікальному відображенні лівих і правих кінцівок на лівих і правих бамперах і тригерах. Лівий бампер swing'ує удар (або утримувану зброю) лівою рукою; лівий тригер — це ривок лівою ногою, а з правого боку все працює аналогічно. Одноручні зброї, такі як ніж, використовуються лише рукою, яка їх тримає, тож ви можете колоти і рубати правою рукою, а швидко завдати удару лівою, наприклад. Дворучні зброї можна використовувати з будь-якої руки, хоч ви і будете завдавати удари в різних напрямках.
Це важливо, адже блокування - це також незвичайна система. Замість одного бампера - зазвичай лівого в більшості ігор з бойовими системами - блокування тут пов'язане з кнопкою B/Circle на контролері. Утримування її дозволить заблокувати більшість атак, але утримувавши її й натиснувши бампер з будь-якого боку, ви зможете заблокувати в певному напрямку, що дозволяє парирувати. Утримування будь-якої кнопки атаки дозволить вам "заряджати" атаку, навіть здавалося б легкі удари руками, тоді як також можна виконати хват, натискаючи одночасно дві еквівалентні кнопки. Також вороги іноді досить сильно б'ються, щоб ви могли стрибнути на них і трохи попоїсти, поки вони на землі. (Stranger Than Heaven може бути жорстоким. Це, можливо, можна очікувати від розробника Yakuza/Like A Dragon Ryu Ga Gokotu - і для гри, яка також є віддаленим приквелом Like A Dragon - але ця гра справді відчувається особливо, м'яко кажучи, "ударною".)
Складність, принаймні на початку, полягає у вмінні об'єднати дві системи — атакі та захисту. Наприклад, дуже легко звикнути атакувати лише однією рукою і ногою, поки противник не зрозуміє ваш стиль і не почне постійно блокувати ці атаки. Також розучити використання плечових кнопок для парирування зайняло декілька хвилин, тоді як правильно поєднувати блок + парирування забрало у мене більшу частину демонстрації.
Що стосується самої демонстрації, то вона проходила над трьома невеликими фрагментами трьох окремих локацій. Перша була Кокура, Фукуока, 1915 року, і вважалася дружньою для новачків. Дружньою — це сильне слово: це все ще був бій з кількома ворогами з самого початку, але вона продемонструвала, як одного бадього хлопця відправити в устя іншого, призводячи до веселого падіння всіх, як сердиті маленькі скибочки. Крім того, навколо було кілька пляшок, що лежали на столах, додаючи веселого додаткового виміру (тому виміру: що буде, якщо я вдарю цього хлопця пляшкою?).
Наступним був більший загін ворогів зі середнім рівнем складності - з доданим, велетенським грубіяном для кращого міру - встановлений у Курі, Хіросіма 1929 року. Це був хороший тест однієї зі зброї, великого ломика, що допомогла, як і можна було очікувати, очищувати групи, парируючи деякі неважкі атаки того великого хлопця.
Тут іноді спостерігалася деяка недоладність, хоча часто було важко зрозуміти, що є моєю недоладністю, а що — недоладністю Stranger Than Heaven. Наприклад: тут дуже легко повністю промахнутися з атакою, без можливості зафіксувати на цілі. Іноді це спрацьовує добре, коли ви ухиляєтеся по площі, або ворог успішно ухиляється від вас — часто не через конкретний ухил, а просто завдяки тому, що обидвоє з вас зайняті своєрідним позиційним танцем. Stranger Than Heaven — це гра часу і передбачення, так само як і механічної майстерності. Але іноді це також робить вас виглядати досить смішно, коли ворог застряє в кількох ударах в повітрі або ви завдаєте скаженого удару по порожнечі, ніби вітер нашептав щось погане про вашу маму.
Останній бій був своєрідним бос-боями, у 1 на 1 проти худорлявого чоловіка з мечем. Знову ж таки, час прийшов попереду, цього разу до Мінімі, Осака 194. Тут у мене були кілька зброї, незламними, але я залишився з стандартним ножем, оскільки він здався ідеально підходящим. Це також був безсумнівно найприємніший бій з усіх. Худий чоловік комбінував природний бій з раптовими сплесками неможливої швидкості, зокрема через атаку, коли він трохи присідав, готуючи свій меч, а потім раптово кидається вперед на більшу частину арени за мить.
Це знову стало грою передбачення, оскільки здавалося, що він дійсно адаптується до моїх стратегій на льоту. Наприклад, атака на лівий бампер, пустою fist, виявилася надзвичайно корисною як швидкий ривок, щоб перервати його трохи повільніші атаки, поки я залишався близько. Але потім — можливо, після того, як його здоров'я досягло певного порогу, що мало сенс і було б більш стандартно для боїв у такого типу грі — він почав парирувати їх, змушуючи мене перепланувати стратегію на ходу. Я отримав кілька хватів через цю захисту, наприклад, і більше зосередився на парируванні. Це, в поєднанні з намаганням зловити тайминг його майже невідповідного спринту, привело мене до фінального прориву, після якого я зміг його перемогти.
В одному сенсі, все це не надто нове — кілька групових сутичок і важчий суперник. Але під час всієї демонстрації ця бойова система змусила мене посміхатися. Лише раніше цього уїк-енду — насправді в той день — після тривалого часу, проведеного в ухилянні, парируванні та швидких або важких атаках у різних іграх, я дійсно замислювався, чому ніхто раніше не намагався відповідати атаки кінцівкам (принаймні у жанрі екшн від третьої особи; такі як Tekken вже деякий час роблять дещо подібне). Це стало стандартом, щоб контролер мав чотири плечові кнопки, чому б не закріпити руку чи ногу на кожній?
Що ж, Stranger Than Heaven пропонує хорошу відповідь. Тому що це дивно, як намагатися грати в Sekiro з керуванням QWOP. І тому що будь-які спроби зробити щось віддалено дивне у відеоіграх, особливо сьогодні, є величезним ризиком. Бойові керування стали переважно стандартизованими з певної причини - тому що ухилення, парирування, важкі та легкі атаки є класичною формулою. Але, як будь-який хороший ремікс класики, ви отримаєте значно більше, якщо граєте з відкритим розумом. Це одна з найцікавіших бойових систем, в які я грав за довгий час — ритмічна, майже музична, заснована на таймінгу дуель в Sekiro, насправді, мабуть, це останній раз, коли я повинен був трохи активного перезавантаження на льоту — а результати з цього короткого початкового враження позитивні. Я вважаю, що це ризик, який виправдався.
Оригінал: www.eurogamer.net