Схований позитив неприємностей
· Human OS
Дослідження виявляє, що невдачі можуть стимулювати творчість.
Коли вас охоплює розчарування, чи є у вас інстинкт спробувати його відкинути, забути про нього і рухатися далі? Мої дослідження та досвід в багатьох робочих місцях свідчать, що це може бути зовсім неправильною реакцією.
Мій інтерес до науки про розчарування розпочався більше 15 років тому, коли я працював консультантом у сфері управління. Мене вразило, як часто клієнти описували випадки, які залишили їх відчувати розчарування, як дуже особисті та тривожні переживання — і скільки мало досліджень існує, щоб допомогти мені відповісти на це змістовно. Це спонукало мене провести докторське дослідження на цю тему.
Розчарування часто відображає розрив між очікуванням і реальністю. Це може включати горювання за майбутнім, яке ми вже почали жити в своїх умах.
Мої подальші дослідження з колегами виявили показовий патерн. На робочому місці розчарування часто виникає на системному рівні через нереалістичні цілі — але воно навалюється на індивідів як відчуття особистої невдачі.
В багатьох сферах життя його зазвичай відкидають як небажану і безплодну емоцію. Але наші дослідження розповідають іншу історію. Розчарування може бути важливим паливом для творчості. Воно виявляє те, що ми дійсно бажаємо, прояснює те, що має для нас значення, і вказує на те, з чим ми ще не готові змиритися.
Чи в професійному, чи в особистому житті, розчарування — це сигнал, навчитись читати який варто. Ось кілька ідей на випадок, якщо ви знову з ним зіткнетесь.
- Не поспішайте Коли ми чекаємо на важливе рішення — пропозицію роботи, результати тесту чи поворот у стосунках — наша емоційна реакція формується задовго до того, як відповідь надійде. Один і той самий результат може здатися зовсім іншим залежно від того, що ми очікували. Чим ширший розрив між очікуванням і реальністю, тим більше розчарування.
На робочому місці сильне розчарування через відмову в отриманні роботи чи упущення підвищення може походити від втрати робочого майбутнього, яке ми вже почали собі уявляти. Якщо це майбутнє не втілюється, ми його оплакуємо — навіть якщо воно ніколи не було повністю реальним.
- Уникайте пастки успіху Успіх може тихо підвищувати планку для майбутніх невдач. Один із наших респондентів наочно проілюстрував цю динаміку. Перевищте свою робочу ціль на 10% одного року, зауважив він, і ваш керівник навряд чи винагородить вас легшим навантаженням наступного разу. Скоріше, мета знову піднімається, роблячи ймовірність невдачі вищою — і розчарування більш гострим через ваш минулий успіх.
Така ж схема може спостерігатися і в соціальних ситуаціях. Згадайте про друга, який часто платить за рахунок. З часом щедрий жест стає очікуваною поведінкою. Тоді, коли він не платить один раз, це стає моментом розчарування, яке помічають і пам’ятають усі. Це розчарування не пропорційне тому, що насправді трапилось, а скоріше розриву з тим, що було очікувано.
- Спробуйте не звинувачувати себе (або когось іншого) Люди рідко переживають розчарування нейтрально. Швидше, вони схильні інтерпретувати його через один з двох знайомих патернів.
Перший — внутрішній: “Я — проблема.” Це припускає, що вони не намагались достатньо сильно або просто не були достатньо хорошими. Розчарування сприймається як знак того, що вони є недосконалою або поганою людиною.
Другий варіант — зовнішній. Провина лежить на інших, які не визнали цінність людини і не відповіли очікуванням. Інстинктивно виникає бажання звинувачувати і злитися на них.
Наші дослідження про розчарування в організаціях показують, що обидві реакції не вловлюють суті. Звинувачення себе або інших може бути способом уникнути чогось більш складного для прийняття: що очікування є нереалістичними або базуються на неточних припущеннях.
- Ефект Ikea Оточення формує очікування. В на робочих місцях багато людей заохочуються прагнути до високих цілей та постійного вдосконалення. Організації часто популяризують ідеали прогресу, досягнення та задоволення.
Ці ідеали можуть бути мотиваційними, але також можуть створити ідеальні умови, які реальність не встигає виконати. З цієї перспективи розчарування може бути структурною особливістю систем, що спираються на високі очікування та ідеалізовані результати.
Але є й особистісний аспект. Дослідження того, що психологи називають “ефектом Ikea”, показує, що чим більше зусиль ми вкладаємо в щось, тим більше ми це цінуємо — подібно до меблів, яку ми збирали самі. На роботі ми регулярно вкладаємо час, енергію та ідентичність у проекти, ролі та стосунки. Тому, коли справи йдуть не так, як сподівались, ми втрачаємо щось дуже особисте.
І оскільки невдача на роботі часто є свідком колег і керівників, ставки здаються вищими. Втрата може переплітатися з тим, як нас бачать інші, і як ми бачимо себе.
Якщо залишити ці почуття без уваги, вони можуть перетворитися на щось більш руйнівне, ніж саме розчарування: знижене бажання ризикувати, небажання повністю інвестувати в те, що буде далі, і зростаюча підозра в тому, що це просто не варто робити.
- Будьте реалістами, а не ідеалістами Перехід від спроби ліквідувати розчарування до його терпіння може зробити його менш дестабілізуючим і більш інформативним. Для керівника це може означати вироблення звички на початку проекту відзначати, яким виглядатиме реалістичний, а не ідеальний, результат.
Схожі патерни можуть з’явитися і у стосунках, де очікування, що все буде ідеально весь час, може змусити хороші стосунки здаватися недостатніми.
Дослідження постійно доводять, що називання складних емоцій зменшує їх інтенсивність, і що робочі місця, де можна щиро обговорювати розчарування, зазвичай є психологічно безпечнішими, більш творчими і краще навчаються з невдач, ніж ті, де таких почуттів очікують тихо ігнорувати.
- Прийміть розчарування, не відкидайте його Розчарування є незручним, тому що воно ставить нас перед лицем обмежень: те, що ми можемо контролювати, те, що організації можуть забезпечити, або те, що стосунки можуть дати. Зрозумілим інстинктом є спроба швидко це подолати.
Але більш конструктивний підхід — це розмірковувати над тим, звідки беруться наші очікування, як вони формуються та чи можуть бути поміркованими таким чином, щоб принести користь. Якщо розчарування є сигналом, що наші очікування і реальність відрізняються, то розуміння цього може стати одним із найважливіших проявів стійкості, яку ми можемо розвинути.
Оригінал: greatergood.berkeley.edu