Архетипи Юнга – дзеркало, що показує нас

· Human OS

Архетипи Юнга – дзеркало, що показує нас

Архетипи Юнга є незвичайним вікном у людську природу та колективну свідомість.

На початку 1900-х років психоаналітик Карл Юнг почав помічати певні закономірності у сновидіннях та життєвих історіях людей, які зверталися до нього за допомогою у клініку поблизу Цюрихського озера. Проте, як він з’ясував, ці патерни не обмежувалися лише європейцями, що проходили психоаналіз у Швейцарії. Придивившись ближче, Юнг виявив їх у найдавніших міфах людства. Спочатку він називав своє відкриття «первісними образами», але невдовзі почав використовувати інший термін, який сьогодні нам знайоміший: «архетипи».

Архетипи, описані ним у лекціях та есеях перших десятиліть XX століття, мають відносно сталі форми. Вони можуть поставати перед людиною як фігури: турботлива мати, мудрий старець, трикстер, що намагається порушити соціальну згуртованість, або навіть «тіньова» версія нас самих. Вони також можуть набувати форми процесів або сюжетів — наприклад, коли криза веде до позитивної трансформації або коли героїчна постать вирушає в подорож. У 1919 році Юнг зауважив, що такі патерни можуть навіть відображати внутрішню структуру людської психіки.

Що змушувало ці самі теми з такою частотою з’являтися в історії людства? Юнг стверджував, що, окрім здатності отримувати доступ до особистих спогадів та автобіографій, ми також маємо доступ до «колективного несвідомого». За його словами, це «друга психічна система колективної, універсальної та безособистісної природи, яка є однаковою для всіх індивідів». Він вірив, що ця система дозволяє успадковувати «преекзистентні форми». Ці форми і є архетипами: величезною бібліотекою великих оповідей, символів та постатей.

Юнг вважав, що, хоча конкретна форма архетипу може варіюватися в різних культурах, кожна з них поділяє фундаментальну тему та структуру. Разом вони допомагали нашим предкам орієнтуватися у світі.

Це вражаюча і, на мій погляд, прекрасна ідея. Проте вчені та психологи не сприйняли її серйозно. За час своєї дослідницької діяльності я бачив чимало випадків, коли ідеї Юнга відкидали. Їх ігнорують, оскільки, згідно з описом Юнга, не існує чіткого механізму того, як архетипи закодовані в мозку, немає зрозумілого способу перевірити їхню біологічну основу чи навіть критерію, за яким можна було б підтвердити їхнє існування. Філософ науки Карл Поппер зазначав, що психоаналітичні теорії не можуть вважатися науковими, оскільки вони пояснюють людську поведінку лише постфактум і не генерують прогнозів, які можна було б перевірити. Це необхідні складові для того, щоб ідея вважалася науковою теорією. Більше того, пояснення архетипів часто мають надприродний або містичний характер — сьогодні архетипи Юнга зарезервовані за книжками з самодопомоги, не надто суворими тестами особистості, ентузіастами Таро та вузькими колами психоаналітиків.

Сьогодні, попри певні спроби відродити ідеї Юнга, архетипи залишаються маргінальними в академічній психології. У кращому разі їх розглядають як корисні метафори; у гіршому — як відвертий містицизм. З погляду нейронауки, вони не є реальними.

Чи може ця точка зору змінитися? Нові нейробіологічні дослідження можуть запропонувати інший шлях до експериментального доступу до нашої спільної «бібліотеки». Такі заяви стали можливими завдяки науковому вивченню психоделічного досвіду. Під впливом різноманітних психоделіків люди, здається, зустрічаються з тими ж архетипами, які описав Юнг.

Останні три роки я разом із колегами-нейробіологами, зокрема Робіном Кархарт-Харрісом, Селен Атасой та Марко Аквілом, працюю над переосмисленням архетипів крізь призму психоделіків. Ми вважаємо, що сучасна нейронаука може не спростувати, а, навпаки, підтвердити архетипи Юнга.

Насправді архетипи можуть відображати те, як мозок організовує та орієнтується в реальності.

Жінка записується на клінічне випробування, де їй дають псилоцибін для лікування депресії. Назвемо її Талія. У темній кімнаті Талія одягає пов’язку на очі, їй вводять дозу. Через певний час вона зустрічає загадкову постать літньої жінки — мудрої та люблячої. Ця постать не говорить, але втілює безпеку та любов, залишаючи Талію з відчуттям давно втраченого прийняття. Талія сприймає цю зустріч як натхнення для того, щоб почати жити більш цілеспрямованим і пов’язаним з іншими життям.

Юнг класифікував би досвід Талії як зустріч з архетипом.

Такі зустрічі з таємничими постатями є дуже реальними, про них часто повідомляють люди, які мали психоделічний досвід. Вони слугують поштовхом до глибшого розуміння, а також призводять до змін у переконаннях і навіть політичних поглядах. Як нам осмислити те, що відбувається з людиною на кшталт Талії?

По-перше, важливо розуміти, що ваш мозок — це «машина передбачень». Прямо зараз ви прогнозуєте, що ви — людина, яка читає статтю в онлайн-журналі, а не людина, яка розглядає тварин у сафарі. Базуючись на минулому досвіді, ви постійно генеруєте ці прогнози та змінюєте очікування щодо того, що станеться далі. Важливо те, що ваш мозок виконує цю роботу ієрархічно: ділянки мозку, залучені до самосприйняття та планування, такі як мережа пасивного режиму роботи мозку, надсилають прогнози до сенсорних відділів мозку, наприклад до зорової кори. Розбіжності між вашим досвідом та очікуваннями вищих відділів змушують мозок оновлювати прогнози. Так ви вчитеся генерувати кращі пояснення того, що спостерігаєте.


Під впливом психоделіків ця ієрархія руйнується, що спричиняє крах ваших звичних очікувань щодо світу. Це стається тому, що психоделіки різко знижують активність ділянок мозку, таких як мережа пасивного режиму роботи, які зазвичай генерують загальні та фундаментальні припущення про вас самих. Своєю чергою, звичні очікування щодо світу більше не обмежують ваше сприйняття та думки. Гальмо вимкнено.

Ці зміни не завжди призводять до випадкового шуму чи галюцинацій. Існують добре задокументовані спільні риси в досвіді людей під впливом психоделіків, які іноді відображають патерни, помічені Юнгом: подорожі героїв, зустрічі з містичними істотами, психологічні трансформації.

Причина, чому ці патерни продовжують з’являтися, безпосередньо пов’язана з розвитком «машини передбачень» у вашій голові.

Подумайте про те, як ваш мозок був витончено виліплений мільйонами років еволюції людини. Досвід та імперативи наших численних предків — уникання хижаків, обряди ініціації, пошук та прив’язаність до опікуна — є спільними для різних культур і поколінь. Протягом еволюційного часу такий тиск неминуче формував наш мозок і нервову систему так, щоб ми могли оптимально долати виклики та реагувати на закономірності, з якими стикалися. У результаті цього вікового процесу формування наш досвід був організований навколо певних тем або шаблонів. Такі шаблони можна вважати «граматикою досвіду» мозку. Вони формують те, як наш вид сприймає світ і відповідає на нього.

Засвоєння мови є корисною аналогією. Жодна дитина не народжується, володіючи рідною мовою. Хоча здатність до вивчення мови може бути універсальною, форма мови, якою врешті-решт розмовляє дитина, залежить від культури та середовища. Так само і з архетипами: ми маємо початкову схильність розпізнавати певні типи фігур, як-от опікун, загрозлива присутність чи мудрий старець, але конкретні образи, пов’язані з цими шаблонами, залежать від культури та спогадів людини. Архетип великої матері може поставати як Діва Марія у західній християнській культурі або як Гуаньїнь у китайському буддизмі та даосизмі.

Які є докази існування таких «шаблонів»? Дослідження показали, що люди, здається, мають певні вроджені уподобання. Наприклад, немовлята невдовзі після народження схильні орієнтуватися на «обличчєподібні» стимули, і багато доказів свідчать, що ми частіше боїмося змій та павуків, ніж автомобілів (попри те, що останні вбивають на мільйони людей більше щороку). Такі шаблони зазвичай діють поза свідомим сприйняттям, але психоделіки пропонують спосіб поглянути на них у той момент, коли вони проявляються у свідомому досвіді.

Ми припускаємо, що архетипи існують на трьох окремих рівнях мозку, кожен з яких відповідає різним аспектам архетипового досвіду. На найглибшому рівні знаходяться не образи чи історії, а базові афективні шаблони мозку, що вкорінені в еволюційно давніх підкіркових структурах. На цьому рівні «архетипи» — це просто відчуття того, що щось має значення: загроза, захисник, провідник. На рівні вище, у сенсорній корі, ці афективні заряди набувають форми, перетворюючись, наприклад, на обличчя чи фігуру. Це архетипові образи — візуальні прояви, про які часто повідомляють під час психоделічного досвіду. Нарешті, на найвищому рівні, у таких регіонах, як мережа пасивного режиму роботи, ці образи вплітаються в наративи: подорож героя, криза, що веде до трансформації, пошук втраченого батька. Психоделіки тут особливо ефективні, оскільки вони руйнують звичні обмеження «зверху вниз» у цій ієрархії, дозволяючи трьом рівням спілкуватися вільніше, ніж зазвичай.

Саме тут наш погляд на архетипи відходить від юнгівського. У нашому дослідженні ці шаблони не є містичними. Натомість вони сформовані еволюційним тиском, який визначив нейронні процеси та архітектуру нашого виду.


Отже, що сталося в мозку Талії, коли вона зустріла архетипову фігуру турботливої матері? На наш погляд, такий досвід залежить від взаємодії між трьома рівнями мозку, залученими до створення архетипів. У випадку Талії нейронна активність в еволюційно давніх підкіркових регіонах — тих, що пов’язані з афектом і почуттями, — викликала відчуття, що відбувається щось важливе. Це надало їй емоційного заряду ще до того, як досвід набув форми. Водночас активність у мережі пасивного режиму роботи знизилася, знявши «гальмо», яке зазвичай стримувало її здатність переживати яскраві зорові образи. Окремо психоделіки підвищили активність у зорових відділах її мозку, тому її досвід набув форми присутності, фігури чи обличчя — такого, що стало емоційно значущим через активність, яка також відбувалася в її підкіркових регіонах. І нарешті, архетиповий образ мерехтів у свідомості, як проектор на кіноекрані, і постать була повністю представлена як мудра мати, що втілює безпеку або любов. Ось як Талія зустрілася з архетиповим образом.

Під час цієї зустрічі Талія переживає щось глибоке в океані своєї психіки. Вона також відчуває те, що є спільним з її предками та з усіма нами. Таким чином, вона збирає корисну інформацію про себе і про те, що означає бути людиною. Це, я б сказав, глибше за будь-яке містичне трактування Юнга чи психоделіків. Колективний компонент колективного несвідомого — це просто спільна структура людського мозку та розуму. Ми поділяємо однакову психологічну архітектуру, тому що беремо участь у великій драмі еволюції людини.

Юнг пропонував звертати увагу на архетипи, які проявляються у нашому повсякденному житті, чи то в кіно, книжках, снах, чи в людях, якими ми захоплюємося. Якщо ми постійно відчуваємо потяг до схожих історій чи тем, це може відображати щось про нас самих або навіть нереалізоване бажання чи страх. Можливо, ми прагнемо більше викликів у житті, свого роду «подорожі героя», або, можливо, ми шукаємо мудрої поради від старшої близької людини. Зауваження цих патернів — чи то через ведення щоденника, чи через роздуми про те, чому нас приваблюють певні персонажі або історії, чи через відстеження наших емоційних реакцій у стосунках — може дати нам спосіб краще зрозуміти себе.

На рівні культури і, можливо, на рівні мозку архетипи здаються реальними. Принаймні, вони є корисним способом зрозуміти себе. Вони говорять нам, що було важливим для мільйонів наших предків, що є важливим для нас і з якими викликами стикався наш вид. Вони відображають, хто ми є, показуючи, чим ми є, а отже, чого ми шукаємо — в історіях, які нам подобаються, у людях, якими ми захоплюємося, і в повторюваних патернах нашого соціального життя. У цьому сенсі архетипи дуже схожі на дзеркальні поверхні, повз які ми щодня проходимо, часто навіть не усвідомлюючи їхньої присутності.

Можливо, вам варто колись зупинитися і придивитися уважніше до глибинної архітектури нашого розуму. У цьому дзеркалі ви побачите не лише себе. Ви зіткнетеся з історією предків цілого виду.

Оригінал: psyche.co

Про Що? — новини науки, технологій і світу