Чи я все роблю правильно? Посібник для батьків підлітків
· Human OS
Наукові дослідження радять батькам змінити підхід до підлітків, розглядаючи цей період як час «проривних років», де замість директивної опіки важливіше слухати дитину та допомагати їй досліджувати власні інтереси.
Виховання підлітка іноді змушує вас ностальгувати за ранніми роками, коли ви ще могли підхопити на руки роздратованого малюка і відволікти його бульбашками. У підлітковому віці ніжні обійми можуть викликати лише закочування очей, а доброзичливе запитання «Як минув твій день?» — сприйнятися як непрохане втручання.
Це просто свідчення того, що ваші діти стають незалежними. Десятиліття досліджень доводять, що зображення підліткового віку як періоду «бурі та натиску» є не лише помилковим, а й шкідливим. Насправді наука про розвиток свідчить: цей період життя краще називати «роками прориву». Згідно з дослідженнями понад тисячі підлітків, проведеними Еллен Галінскі, авторкою та президенткою Families and Work Institute, існують ключові меседжі, які підлітки хочуть донести до дорослих:
- Підлітки хочуть, щоб дорослі прагнули зрозуміти їхній розвиток, слухали їх і розмовляли з ними, а не повчали їх.
- Вони хочуть, щоб дорослі припинили вішати на них ярлики й цінували те, що вони також намагаються зрозуміти себе та власні потреби.
- Нарешті, підлітки хочуть, щоб дорослі знали, що вони прагнуть опанувати такі навички, як постановка цілей, здатність бачити перспективу, співпраця, розв'язання проблем і пошук сенсу.
Звісно, це непросто. На цьому шляху виникають складні ситуації, і важливо знати, як діяти. Ось поширені запитання та відповіді на них, підкріплені науковими дослідженнями.
Запитання: Мій 16-річний син, здається, не має мотивації робити щось, окрім спілкування з друзями та відеоігор. Коли я згадую про перспективу навчання в коледжі, він каже, що йому байдуже. Що мені робити?
Відповідь: Як батьки, ми хочемо забезпечити нашим старшокласникам успішне майбутнє. Але в цьому віці молоді люди все ще намагаються з’ясувати, хто вони, що їх цікавить і як виглядає їхнє майбутнє. «Формування ідентичності та мети вже триває, але рідко завершується до закінчення старшої школи», — каже Кендалл Коттон Бронк, професорка психології в Claremont Graduate University.
Те, що вони ще не знайшли відповіді, є цілком очікуваним. «Батьки повинні нагадувати собі, що стан, у якому їхня дитина перебуває в цей момент, не обов’язково визначає її майбутнє», — зазначає Бронк.
Щоб допомогти підліткам, заохочуйте їх спробувати різні заняття в школі та поза нею — наприклад, робототехніку, дебатний клуб, хор, імпровізацію або шкільну газету. Дозвольте їм самим обирати, що спробувати. Не робіть цього за них. Не засуджуйте їхній вибір.
«Хоча батькам не варто бути занадто директивними, вони можуть допомогти підлітку проаналізувати, що їм сподобалося, а що ні, і що здалося значущим у їхньому досвіді, — каже Бронк. — Можливість обговорити це з кимось допомагає поглибити рефлексію і швидше знайти свій шлях».
Дослідження показують: коли підлітки керуються власними інтересами, вільними від зовнішнього тиску, вони з більшою ймовірністю беруть на себе відповідальність за власну кар’єру. Але, за словами Бронк, коли батьки надмірно залучені в життя підлітка, молоді люди не мають можливості розвинути почуття суб'єктності, що може зробити планування кар’єри великим викликом.
Замість того, щоб намагатися керувати їхнім шляхом, Бронк радить батькам просто «бути допитливими». Запитайте свою дитину: «Що тебе цікавить? Що приносить тобі задоволення?»
«Такого роду запитання можуть структурувати й поглибити роздуми молоді, а рефлексія — це ключовий компонент для того, щоб зрозуміти, яким шляхом людина хоче рухатися далі», — каже вона. «Зазвичай те, що їх захоплює — це те, що вони вміють робити добре і чим переймаються, і це дозволяє їм зробити вагомий внесок у світ», — пояснює вона.
«Те, у якому стані ваша дитина перебуває в цей момент, не обов’язково визначає її майбутнє»
Використання волонтерських можливостей може допомогти молодим людям побачити себе корисними та відкрити кар’єри, які можуть їх зацікавити — наприклад, допомога у фуд-банках, притулках для тварин, дитячих спортивних організаціях чи лікарнях. Заохочуйте підлітка розпитувати людей, яких він знає, про їхню роботу, що вона передбачає і де вони вчилися, щоб цього досягти.
Нарешті, не вважайте відсутність цілеспрямованості апатією. У чому б не полягав їхній інтерес, «працюйте з цим, а не проти цього», — каже Бронк. «Водночас будьте терплячими. Цілком можливо, що вони ще не все з’ясували. Їхній графік може не збігатися з вашим, але вони зрештою прийдуть до мети. Пам’ятайте, це не перегони».
Запитання: Мій 15-річний син, здається, живе окремим життям. Він проводить більшість часу у своїй кімнаті й вечеряє з друзями частіше, ніж з нами. Як ми можемо заохотити його бути частиною сім'ї?
Відповідь: Прагнення незалежності (при одночасному перебуванні в залежності від дорослих) є одним з основних завдань підлітків на шляху до самостійності в ранньому дорослому віці.
«Я намагаюся пояснити батькам, що справа не в них, — каже Лоуренс Стейнберг, автор книги You and Your Adolescent. — Батьки не зробили нічого поганого; дитина не відкидає їх. Це ознака того, що вона нормально дорослішає. Частково це бажання приймати власні рішення і мати власне життя, але це також прагнення до емоційної незалежності — показати, що вони більше, ніж просто діти своїх батьків».
Швидше за все, зачинені двері не означають проблем. Так само, як більшість дорослих не хочуть, щоб інші підслуховували їхні розмови, підлітки теж цього не хочуть. Вони не віддаляються від вас, вони просто віддаляються від ролі дитини.
«Батьки нічого не можуть зробити, щоб зупинити це, — каже Стейнберг, почесний професор психології та нейронауки в Темпльському університеті. — І вони не повинні намагатися».
Водночас проводити час із сім’єю також важливо. Щоб запропонувати це, скажіть щось на кшталт: «Ми хочемо проводити з тобою більше часу, але ми також розуміємо, що спілкування з друзями важливе. Як нам краще спланувати наш час разом?». Роблячи планування спільним процесом, ви підвищуєте шанси на те, що ваша дитина буде залучена. Дослідження свідчать, що вони навіть можуть отримати більше задоволення від такого часу.
Тільки в рідкісних випадках зачинені двері спальні є приводом для занепокоєння — наприклад, якщо ви помічаєте інші поведінкові зміни: зниження оцінок, втрату інтересу до звичних занять. Якщо ви підозрюєте проблему, дайте дитині зрозуміти, що ви поруч і що вона також може отримати професійну допомогу.
Остання порада: якщо ваша дитина проводить більшу частину часу у своїй кімнаті онлайн, встановлення обмежень може бути недостатнім, каже Жаклін Несі, авторка розсилки Techno Sapiens та доцентка психіатрії й поведінки людини в Браунівському університеті. Вам варто обговорити, чого ви очікуєте від нього і чого він хоче сам.
Докази також підтверджують ефективність «спільного використання» технологій, будь то відеоігри, ТБ чи чат-боти зі штучним інтелектом, каже Несі. Разом з технологіями можна створювати простір для розмов і краще розуміти цифрове життя своїх дітей.
При цьому важливо захищати їхній сон і стежити за тим, щоб вони жили реальним життям. Знову ж таки, щоб отримати їхню згоду, узгодьте параметри часу перед екраном і замініть цей час на активності в реальному світі, які можуть їм сподобатися: спільне приготування улюбленої страви чи прогулянка з сім’єю та друзями.
Запитання: Моя 17-річна донька нещодавно пережила розрив стосунків. Як я можу допомогти їй почуватися краще, не втручаючись?
Відповідь: Навіть якщо стосунки не виглядають як моногамний роман дорослих (вони можуть бути короткими, або партнери можуть не так багато спілкуватися), такі розриви все одно можуть бути болісними. Тому завжди сприймайте романтичні переживання підлітка серйозно, як і емоції, які вони відчувають після розставання, каже Емілі Біббі, дослідниця з Relationship Development Center при Університеті Стоуні-Брук. Будьте співчутливими, підтримуйте й уникайте засудження. Дайте їй зрозуміти, що її реакція на складну ситуацію є нормальною.
Дайте простір для того, щоб пережити горе й виговоритися. «Уважно слухайте, що дитина думає і відчуває, — каже Баррі Фарбер, професор психології та освіти в Колумбійському університеті. — Запитайте, чого вона навчилася з цих стосунків. Сприйняття стосунків як досвіду навчання, а не як провалу, може допомогти виховати стійкість та особистісне зростання, а також дати відчуття контролю та надію на майбутнє».
Як зазначають Фарбер та його співавтори в нещодавньому дослідженні, хоча час не обов’язково «лікує всі рани» (оскільки спогади й думки можуть залишатися), він майже завжди «пом’якшує удар», якщо застосовуються й інші стратегії, наприклад, розмова з близьким другом або членом сім’ї. Хоча в дослідженні брали участь переважно білі дорослі жінки, цей принцип загалом застосовний до будь-якого віку, статі та етнічної приналежності. Важливо дати дитині зрозуміти, що все налагодиться.
Намагатися переконати підлітка в чомусь складно, каже Фарбер, тому краще просто слухати, а не наполягати чи диктувати. Заохочуйте її займатися тим, що їй подобається: зробити манікюр, піти на концерт або провести час на природі, наприклад, під час прогулянки пляжем. Заохочуйте її уникати будь-яких контактів з колишнім партнером, як особисто, так і в соціальних мережах. Якщо одна зі сторін вірить, що це кінець, повний розрив зазвичай є найкращим рішенням, каже Фарбер. Будь-який викид адреналіну від контакту з колишнім лише тимчасовий і лише ускладнює процес одужання.
Якщо сумні почуття заважають повсякденному життю — вона не бачиться з друзями, має проблеми з навчанням, спостерігаються різкі зміни в харчуванні чи сні — варто звернутися за допомогою до фахівця з психічного здоров’я. «Терапія нормалізує цей досвід, — каже Фарбер. — Вона допомагає людям знайти новий наратив, коли вони відчувають, що зайшли в глухий кут».
Терапія також дає можливість поділитися почуттями в безпечному просторі та опанувати науково обґрунтовані навички емоційної регуляції, додає Біббі.
Якщо ваш підліток перебуває у стані депресії або завдає собі шкоди, порадьте якнайшвидше звернутися за професійною допомогою — до шкільного психолога, сімейного лікаря або терапевта, якому ви довіряєте.
Щоб допомогти підлітку орієнтуватися у стосунках загалом, батьки можуть демонструвати здорову модель стосунків не лише з партнером, а й з друзями та членами сім’ї. Навчання підлітка навичкам ефективної комунікації та встановлення кордонів ще з раннього віку, в контексті дружби та сімейних стосунків, може стати в пригоді, коли підліток почне зустрічатися, каже Біббі, співавторка дослідження про романтичні стосунки та психічне здоров’я підлітків.
А що стосується батьків підлітків, які тільки починають цікавитися побаченнями, корисно говорити про те, як виглядають здорові стосунки, наголошуючи на важливості взаємної поваги. «Обдумування того, як вони вчинили б [у різних ситуаціях], і як долати виклики, може додати впевненості, коли вони почнуть ходити на побачення», — каже Біббі.
Запитання: Моя 14-річна донька потрапила в компанію друзів, які витрачають багато грошей на дорогий одяг та електроніку. Ми не схвалюємо цих підлітків і не поділяємо їхніх споживацьких цінностей. Як запобігти тому, щоб наша дитина також стала матеріалісткою?
Відповідь: Ви можете дати можливість своєму підлітку робити виважений, впевнений вибір щодо грошей, дружби та тиску, з яким вони стикаються. Спробуйте будувати стосунки на основі зв'язку, а не контролю: відкрито обговорюйте цінності вашої родини, допоможіть їм навчитися встановлювати кордони й нагадуйте, що їм не потрібно зрівнюватися з друзями у витратах, щоб відчувати себе цінними. Дорогі смаки та тиск соціальних мереж буває важко ігнорувати, але ваш підліток може навчитися робити вибір, який відображає те, що для нього справді важливо.
Люди звертаються до матеріальних речей, щоб заповнити внутрішню порожнечу, але це лише тимчасове рішення, каже Лан Нгуєн Чаплін, професорка інтегрованого маркетингового комунікування в Північно-Західному університеті та експертка зі споживчої поведінки дітей і підлітків. «Вони потрапляють у замкнене коло бажання мати більше, щоб заповнити ту саму порожнечу, оскільки матеріальні речі не можуть заповнити справжні внутрішні дефіцити».
У своєму дослідженні матеріалізму серед молоді віком від 12 до 18 років вона зазначила, що люди з високою самооцінкою менш схильні до матеріалістичних тенденцій. «Батьки та однолітки є джерелом емоційної підтримки та психологічного благополуччя, — пише вона. — Підтримуючі батьки та друзі підвищують самооцінку підлітків, що зменшує потребу вдаватися до матеріальних благ для формування позитивного самосприйняття».
З огляду на це, почніть із дому й допоможіть дітям почуватися добре. Щоденники вдячності можуть бути хорошим способом стримати матеріалізм, але, звісно, прохання до підлітка вести такий щоденник може здатися домашнім завданням, якщо це ще одна примусова вимога. Краще підійти до цього легко. Демонструйте вдячність, розповідаючи підлітку, за що і за кого ви вдячні, самі ведіть щоденник вдячності або запитуйте їх про найкращий момент дня.
Також корисно перестати пов’язувати досягнення з матеріальними речами. Отже, замість того, щоб винагороджувати гарний табель грошима чи кросівками, відсвяткуйте наполегливу працю, докладену для досягнення результатів, якимось веселим досвідом, наприклад, вечором кіно вдома.
Найголовніше — проводьте час зі своїм підлітком у невимушеній та грайливій формі, незалежно від того, як довго це триває. Навіть 10-хвилинна поїздка в машині може стати хорошою можливістю для спілкування та закріплення того позитивного, що відбувається в їхньому житті, каже Чаплін.
Оригінал: greatergood.berkeley.edu