Чи існували в Сонячній системі ще великі планети?

· Азія

Чи існували в Сонячній системі ще великі планети?

Вчені припускають, що в Сонячній системі могли існувати ще великі планети, які були викинуті в міжзоряний простір.

Виникнення Сонячної системи: хаос і дослідження

Після виникнення Сонячної системи, навколишній світ не був настільки стабільним, як сьогодні. Планети взаємодіяли одне з одним у дуже хаотичному середовищі. Проте наукові дослідження досі продовжуються, щоб зрозуміти, наскільки сильним був цей хаос.

За сучасними основними моделями теорії, великі планети в певний момент після свого формування потрапили у надзвичайно нестабільний стан. Існує можливість, що величезні тіла такої ж величини, як Уран чи Нептун, могли бути викинуті з Сонячної системи у міжзоряний простір. Якщо це дійсно так, то незвичайні відомості про ці події могли зберегтися у дереві супутників Юпітера, а особливо Урана.

Особливості "виживших" супутників

Нещодавно опублікована стаття в академічному журналі "Icarus" описує симуляцію 122 сценаріїв, в яких Сонячна система стала нестабільною, аналізуючи, як це вплинуло на супутникові системи "вижилих" великих планет, таких як Юпітер і Уран.

Виявилося, що риси, які наразі демонструють супутники Урана, важко пояснити без припущення, що вони пережили сильну нестабільність. Більше того, модель, що передбачає наявність більшої кількості великих планет у Сонячній системі, найбільш вдало відтворювала ці умови.

Дослідницька команда вважає, що супутники Урана в минулому зазнали принаймні двох великих порушень. Перше сталося через величезний удар, який суттєво нахилив осі обертання Урана; друге — через зближення великих планет у період нестабільності планетної системи. Після цього хаос загострився присутністю однієї або більше великих планет, що були згодом викинуті з Сонячної системи, і супутникова система Урана була знищена і потім відновилася до сучасного вигляду.

Чи було більше ніж чотири великі планети?

Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун не завжди займали свої теперішні позиції. За моделлю нестабільності планет, ці великі планети вважаються сформованими ближче до Сонця і перебували на більш близькій відстані один від одного. Протягом кількох мільйонів років вони змінили свої орбіти і встановилися на сучасних позиціях. Модель нестабільності планет пояснює, що гравітаційні взаємодії між Юпітером, Сатурном, Ураном і Нептуном сильно змінили їх орбіти до сучасного розташування.

Але є аспекти цієї моделі, які не узгоджуються з спостереженнями. Наприклад, орбіти Юпітера та Сатурна мають відносно високе ексцентриситет, тоді як існування структур, таких як пояс Койпера, ставить під сумнів можливість переміщення Нептуна на його теперішню позицію. Насправді симуляції свідчать, що планети не досягли своїх сучасних позицій.

Тому виникає гіпотеза, що в минулому в Сонячній системі могло бути більше планет, які "викинули" інші планети за межі системи. Якщо прийняти цю гіпотезу, то загадки Сонячної системи можна пояснити більш послідовно.

Проблема полягає в тому, що навіть якщо такі планети існували, вони вже могли бути викинуті за межі Сонячної системи, залишивши жодних фізичних слідів або уламків. Таким чином, "втрачені планети" поки залишаються лише гіпотезою, і залишається лише чекати на накопичення достатніх доказів їх існування.


Унікальні супутники як ключ до загадок Сонячної системи

У статті, опублікованій в "Icarus", супутники Урана використовуються як безпосереднє свідчення для перевірки гіпотези про "втрачені планети". Дослідницька команда провела 122 симуляції, відтворюючи еволюцію Сонячної системи. Результати показали, що у 85% сценаріїв супутникова система Урана зазнала руйнування. Натомість, залишилися лише дуже небагато випадків, при яких допускалася модель з планетами, викинутими за межі Сонячної системи.

Особливу увагу привертає супутник Урана, "Міранда", який є найменшим серед основних супутників. Багато астрономів вважають його найунікальнішим супутником у Сонячній системі. Його поверхня має плямистий вигляд, ніби зшита з кількох шматків, і він містить більше льоду, ніж передбачалося, з огляду на його розміри, а також є набагато меншим за інші великі супутники Урана. Більше того, наразі вважається, що він все ще піддається геологічній активності.

Астрономи вважають, що Міранда могла бути зруйнована з більшим тілом, а потім повторно сформувалася з його уламків. Це дослідження підкріплює цю точку зору, вказуючи на те, що саме Міранда може найчіткіше відображати залишки сильного хаосу в планетній системі.

Хоча це дослідження не пояснює повністю загадку "втрачених планет", воно показує, що супутники можуть стати "свідками" хаотичного минулого Сонячної системи. У поєднанні з незалежними свідченнями, такими як групи астероїдів поблизу Юпітера чи хмара Оорта, це може якось пролити світло на можливу існування таких планет у минулому.

Окрім того, якщо дослідницька місія на Уран, яку розглядають NASA та ESA на 2040-ті роки, дійсно реалізується, цьогоріч ми зможемо підтвердити, чи дійсно Міранда — це тіло, сформоване після періоду великих змін. Якщо це виявиться правдою, саме супутники можуть стати ключем до вирішення загадки, скільки планет існувало насправді в Сонячній системі.

Оригінал: wired.jp

Про Що? — новини науки, технологій і світу