Як ваші дрібні вчинки допомагають будувати добріше суспільство

· Human OS

Як ваші дрібні вчинки допомагають будувати добріше суспільство

Дослідники вводять поняття «мікродоброти» — коротких жестів, що тривають менше п'яти секунд, але здатні суттєво змінити емоційний фон нашого щоденного життя.

Посмішка в коридорі. Кивок на знак впізнання від незнайомця. Швидке слово подяки людині, що пакує продукти на касі. Коротка пауза, щоб пропустити іншого водія, який перебудовується в ряд. Ці моменти настільки малі, що часто зникають майже відразу після того, як стаються.

Проте вони можуть змінити настрій цілого дня.

Більшість людей знають це з власного досвіду. Напружений ранок може пом’якшати, коли хтось ставиться до нас із неочікуваною теплотою. Поїздка в переповненому транспорті може здаватися менш «анонімною», коли хтось інший звільняє для нас трохи місця. Класна кімната, робоче місце, сусідство або родина можуть стати більш людяними завдяки жестам, які занадто короткі, щоб їх навіть фіксувати.

У нещодавній статті для International Journal of Wellbeing ми використовуємо термін «мікродоброта» (microkindness), щоб описати ці моменти, хоча саме слово з’являлося і в попередніх працях. Ми визначаємо їх як невеликі жести, що частково мотивовані щирими теплими почуттями до інших і приносять їм користь. Ці акти є миттєвими, часто тривають менш як п’ять секунд і майже не вимагають зусиль чи ризику від того, хто їх робить.

Таке визначення може здатися скромним. Так і замислювалося. Мікродоброта — це не героїчне самопожертвування, не тривалий догляд за хворими й не масштабна благодійність. Це крихітний акт людської уваги, який переходить від однієї людини до іншої у звичайному житті.

Але той факт, що мікродоброта мала, не означає, що вона тривіальна. Навпаки, її малість може бути частиною її важливості. Оскільки такі вчинки легко виконувати, вони доступні майже всюди. Оскільки вони короткі, вони можуть траплятися багато разів на день. А оскільки вони мають соціальний характер, вони можуть не закінчуватися на першій людині, яка їх отримала.

Інтригуюча можливість полягає в тому, що мікродоброта може поширюватися.


Зворотний бік мікроагресії

Ідея мікродоброти частково виникає як противага більш відомій концепції мікроагресії: коротких, часто повсякденних слів або поведінки, що транслюють неповагу, відчуження або презирство. Один із уроків цієї теорії полягає в тому, що дрібниці мають значення, особливо коли вони накопичуються. Один недбалий жест можна проігнорувати. Але повторюваний вплив може стати тягарем.

Мікродоброта ставить паралельне запитання у позитивному ключі. Якщо дрібні вчинки можуть поранити, чи можуть вони також зцілювати, залучати, підтверджувати або заохочувати?

Це не означає, що тепла посмішка скасовує несправедливість або що індивідуальна доброта є заміною структурних змін. Суть точніша: щоденне соціальне життя частково складається з маленьких сигналів. Люди постійно спілкуються, показуючи, чи раді вони іншим, чи помічають їх, чи поважають і чи почуваються вони в безпеці. Мікродоброта — це один із способів надіслати позитивний сигнал.

У класі це може означати, що вчитель тепло посміхається учневі. На робочому місці — визнання чийогось внеску під час розмови. У громадському місці — короткий дружній обмін репліками з касиром або сусідом. Ці моменти не вимагають від нас багато чого. Але вони можуть змінити емоційний тон взаємодії.

Вони також можуть сформувати те, що інші робитимуть далі.


Доброта як те, що передається

Коли люди думають про епідеміологію, вони зазвичай думають про хвороби: як поширюються віруси, хто перебуває в групі найбільшого ризику і як запобігти спалахам. Але ширші інструменти епідеміології можна застосувати й до позитивних станів та поведінки. Це іноді називають позитивною епідеміологією: вивченням розподілу, причин та поширення позитивних якостей, пов’язаних зі здоров’ям, а не лише хвороб і ризиків.

У випадку з мікродобротою питання стає таким: де відбуваються ці дрібні вчинки? Що робить їх імовірнішими? Хто їх отримує? Хто залишається поза увагою? За яких умов вони поширюються далі, як кола на воді?

Такий спосіб мислення важливий, тому що доброту часто розглядають як приватний моральний вибір. Це так, але вона також може бути соціальним феноменом. Люди діють у певних середовищах. Родина, школа, робоче місце, онлайн-платформа, релігійна спільнота або район можуть сприяти доброті — або робити її менш імовірною. Одні середовища заохочують теплоту; інші — винагороджують підозрілість, швидкість, конкуренцію або емоційну дистанцію.

Дослідження соціальних мереж показують, що емоції та поведінка можуть групуватися та поширюватися серед людей. Щастя, співпраця та просоціальна поведінка — це не просто індивідуальні риси, що існують ізольовано. Вони можуть формуватися стосунками та соціальними нормами. Якщо доброта діє подібним чином, то найменші акти доброзичливості можуть сприяти формуванню більшого соціального клімату.

Це не означає, що доброта поширюється автоматично. На посмішку можуть відповісти, її можуть проігнорувати або неправильно витлумачити. Дружній жест може сприйматися по-різному залежно від культури, контексту чи стосунків. Те, що здається теплим в одній ситуації, може здатися нав’язливим в іншій. Дослідження мікродоброти має серйозно ставитися до цих складнощів.

Тим не менш, цю можливість варто вивчити: деякі акти доброти можуть не лише принести користь людині, яка їх отримує. Вони можуть підвищити ймовірність того, що доброта триватиме.


Чому посмішка може мати значення

Наша стаття фокусується, зокрема, на посмішці як прикладі мікродоброти. Це не тому, що кожна посмішка є доброю. Деякі посмішки фальшиві. Деякі можуть навіть виражати зверхність або задоволення від чужого дискомфорту. Контекст має значення.

Але щира, добра посмішка — один із найяскравіших прикладів мікродоброти. Вона коротка. Вона майже нічого не коштує. Вона може транслювати тепло, відчуття безпеки, визнання та доброзичливість. Її можна запропонувати людям, яких ми добре знаємо, і людям, яких ледь знаємо.

Посмішка також цікава тим, що вона є помітно соціальною. Посмішка однієї людини може викликати посмішку у відповідь. Ця посмішка у відповідь може вплинути на наступну взаємодію. Таким чином, посмішка пропонує простий приклад для роздумів про те, як мікродоброта може подорожувати кімнатою, класом, зібранням або цілою спільнотою.

Уявіть, що ви заходите на зустріч, де ніхто не піднімає очей. Кімната здається закритою. А тепер уявіть, що ви заходите на ту саму зустріч і вас зустрічає чиясь тепла посмішка. Порядок денний не змінився. Організація не змінилася. Але соціальне значення моменту змінилося. Тепер є сигнал: вас бачать. Ви тут на своєму місці.

Такі сигнали можуть бути особливо важливими в середовищах, де люди не впевнені, чи раді їм. Студент, що приходить у нову школу, пацієнт у медичному кабінеті, новий співробітник у перший день роботи або літня людина, що прийшла на громадський захід — усі вони можуть шукати подібні знаки. Мікродоброта може стати одним із таких сигналів.

Це не вимагає перебільшення того, на що здатна посмішка. Це просто визнання того, що люди — істоти, побудовані на взаєминах. Значна частина нашого благополуччя формується не лише великими життєвими подіями, а й текстурою щоденних контактів.


Мікродоброта і процвітання

Програма людського процвітання в Гарварді (Human Flourishing Program) визначає процвітання в широкому сенсі як відносне досягнення стану, в якому всі аспекти життя є добрими, включаючи контексти, в яких живе людина. Її концепція часто зосереджується на кількох сферах: щастя та задоволеність життям, фізичне та психічне здоров’я, сенс і мета, характер і чесноти, близькі соціальні стосунки, а також фінансова та матеріальна стабільність.

Мікродоброта зачіпає кілька з них одночасно.

«Мікродоброта — це короткі акти визнання: посмішка, привітання, подяка, схвалення, заохочення або поступливість»

Вона може підтримувати щастя, оскільки теплий соціальний контакт може покращити емоційний тон звичайного життя. Вона може підтримувати психічне здоров’я — не як лікування саме по собі, а як мала частина менш ворожого і більш підтримуючого соціального середовища. Вона може підтримувати відчуття сенсу, оскільки прояв доброти пов’язує щоденну дію з благом іншої людини. Вона може підтримувати характер, оскільки доброта — це звичка дбати про інших з доброзичливістю. І вона може підтримувати стосунки, оскільки вони будуються не лише через великі зобов’язання, а й через повторювані дрібні жести турботи.

Мікродоброта — це, звісно, не все, що потрібно для процвітання. Але дрібні вчинки є частиною соціального світу, в якому процвітання стає більш або менш можливим. Вони допомагають створити атмосферу місця. З часом ця атмосфера може вплинути на те, чого люди очікують одне від одного.


Що це означає в повсякденному житті

Практичне значення мікродоброти є навмисно скромним, але не незначним.

По-перше, мікродоброта закликає людей помічати багато дрібних можливостей для доброзичливості, які вже вбудовані у наш день. Це не складні втручання. Це короткі акти визнання: посмішка, привітання, подяка, вияв уваги, заохочення або поступливість.

По-друге, це свідчить про те, що доброта може бути особливо потужною, коли вона стає частиною культури, а не ізольованим актом. Клас, де учнів зустрічають тепло, робоче місце, де люди регулярно виявляють увагу одне до одного, або громадське зібрання, де вітають новачків, можуть стати «епіцентром» мікродоброти. Мета — не вдавана бадьорість. Це спільна норма людяної уваги.

По-третє, це вказує на роль інституцій та медіа-середовищ. Якщо мікродоброта може поширюватися, то середовища, які формують увагу, мають значення. Новини та соціальні мережі часто підсилюють обурення, загрози та конфлікти. Більш здорове інформаційне середовище могло б також знайти місце для історій та сигналів доброти — не як для сентиментального відволікання, а як для частини соціальної екології, що впливає на суспільне життя.

Нарешті, мікродоброта закликає до смиренності. Жест, задуманий як добрий, не завжди так сприймається. Культурні норми, динаміка влади, попередній досвід і контекст — усе це впливає на інтерпретацію. Якісне вивчення мікродоброти вимагатиме уваги не лише до того, хто пропонує вчинок, а й до того, хто його приймає.


Малий початок на шляху до кращого світу

Вивчення мікродоброти все ще перебуває на початковому етапі. Наша стаття — це запрошення до досліджень, яке запитує, чи можуть інструменти, що використовуються для вивчення поширення хвороб, допомогти нам зрозуміти поширення доброти. Вона запитує, чи заслуговують дрібні жести на більшу наукову увагу. Вона запитує, чи варто суспільствам, стурбованим поляризацією, самотністю та недовірою, приділяти більше уваги тим коротким моментам, у які люди транслюють доброзичливість.

Може здатися, що це занадто мале місце для початку, але значна частина життя відбувається саме в таких малих місцях: у дверних отворах, на тротуарах, у класах, чергах на касу, залах очікування, електронних листах, на зустрічах та при випадкових поглядах у кімнаті.

Більш добре суспільство вимагатиме не лише мікродоброти. Воно потребуватиме справедливості, терпіння, мужності, прощення, сильних інституцій та серйозних зобов’язань на користь спільного блага. І все ж шлях до такого суспільства може бути сформований, частково, тим, що люди постійно транслюють одне одному під час випадкових зустрічей.

Посмішка. Привітання. Дякую. Момент визнання.

Дрібні вчинки можуть бути значнішими, ніж ми думаємо.

Оригінал: greatergood.berkeley.edu

Про Що? — новини науки, технологій і світу