Методичність та мінливість: світ AuDHD
· Human OS
AuDHD — це нейровідмінний стан, де гіперфокус аутизму стикається з імпульсивністю ADHD, створюючи цикл нескінченного захоплення новими ідеями та їхнього миттєвого знецінення.
Уявіть, що ви прокидаєтеся десь о четвертій ранку, охоплені ідеєю, яка здається «найкращою у вашому житті». Ви проводите наступні дві години, палко досліджуючи цю думку: дивитеся відео, читаєте ґрунтовні статті, складаєте електронні таблиці з порівнянням витрат, методів та варіантів. Потім купуєте купу книжок та обладнання, записуєтеся на курси, щоб навчитися втілювати цей фантастичний, доленосний задум у життя. Ви бронюєте перегляд нового будинку в іншій країні, який збираєтеся купити після аналізу клімату, ринку нерухомості та можливостей працевлаштування. Ви купуєте квитки на той острів у Тихому океані, де навчитеся дайвінгу і відкриєте бізнес інструктора, повністю розібравшись у туристичній індустрії та її юридичних нюансах. Ви реєструєтеся на магістерську програму з гіпнотерапії, вирощування грибів або будівництва доріг, попередньо порівнявши вартість і якість усіх коледжів, що пропонують ці курси. Ваше дослідження глибоке, висновки добре обґрунтовані. Це все хороші вибори.
Окрилені власною геніальністю в пошуку відповідей на всі свої проблеми, свого справжнього покликання і, власне, нірвани, ви прагнете розбудити кохану людину, яка лежить поруч, блаженно не підозрюючи, що її світ ось-ось перевернеться. Ви думаєте про те, щоб розбудити її, бо не можете стримати це захоплення в собі, але зараз лише шоста ранку, і з досвіду ви знаєте, що нічим добрим це не закінчиться. Тож ви сидите, нервово поглядаючи на годинник до 6:30. Невже цього достатньо? Може, якщо принести їм кави, вони не будуть так злитися? Та як вони можуть злитися, коли те, що ви збираєтеся відкрити, змусить їх сказати: «Чому ти не розбудив мене раніше, генію?»
Але поки ви нетерпляче чекаєте прийнятної години, щоб збудити кохану людину і вразити її, ваша свідомість раптом зсувається вбік, наче хтось перемкнув телевізор на інший канал або у ваш розум вселився підкидьок. Ви раптом усвідомлюєте, що ваша «найкраща ідея у світі» дірява і взагалі жахлива. Ви дивуєтеся, як не помітили цього раніше. Про що ви думали? Ви не можете змінити житло, бо діти ходять до школи, у вас повна зайнятість і рахунки, які треба сплачувати, а у вас не вистачає концентрації навіть на те, щоб прочитати гороскоп, не кажучи вже про магістратуру. І ви навіть плавати не вмієте.
Який ідіот вирішив, що це хороша ідея? О… це був я. Добре… час усе скасувати і сподіватися, що ви не втратили надто багато грошей і що все повернеться на банківський рахунок до того, як «вони» прокинуться.
І сподіватися, що ви не зробите того самого знову сьогодні вночі.
Ласкаво просимо у світ AuDHD.
Ви, ймовірно, зустрічали термін AuDHD як скорочення для опису людей, які отримали подвійний діагноз: аутизм та розлад дефіциту уваги з гіперактивністю (РДУГ/ADHD). Це відносно нова назва, і не без причини — донедавна жодній людині клінічно не дозволялося ставити обидва діагнози, тому не було когось, до кого термін «AuDHD» міг би офіційно застосовуватися.
У 1994 році, всього 32 роки тому, «Діагностичний і статистичний посібник з психічних розладів», 4-те видання (DSM-IV), вперше включив синдром Аспергера. У 2013 році цей діагноз був вилучений із 5-го видання (DSM-5) і поглинутий ширшою категорією «розлад аутистичного спектра». Синдром Аспергера визначав осіб, які відповідали соціальним і поведінковим критеріям аутизму, але не мали інтелектуальних порушень або особливостей розвитку мовлення, що тоді асоціювалися з аутизмом. Як наслідок, аутична людина, яка читає цей журнал сьогодні, навряд чи отримала б діагноз у минулому: просто не існувало категорії, яка б відповідала її профілю. Це допомагає пояснити величезне зростання кількості діагнозів у дорослих останніми десятиліттями.
Аутизм та РДУГ тривалий час вважалися взаємовиключними
Поряд із цим, діагностика РДУГ у дорослих стала актуальною порівняно нещодавно. Оскільки більшу частину історії це вважалося переважно дитячим станом, ідея про те, що симптоми РДУГ можуть зберігатися в дорослому віці, серйозно не розглядалася аж до початку 2000-х. Ранні версії DSM вимагали, щоб симптоми проявлялися до семи років, і майже повністю фокусувалися на дитячій поведінці. У 2013 році, з публікацією DSM-5, вік появи симптомів РДУГ підвищили до 12 років, а для діагностики дорослих стало потрібно менше симптомів, що враховувало особливості життя дорослих, як-от робота.
Це означає, що людина без інтелектуальних порушень і з відносно типовим розвитком мовлення могла отримати діагноз аутизму лише протягом останніх 32 років. А критерії РДУГ були адаптовані для дорослих лише з 2013 року. Ця історія — одна частина проблеми AuDHD.
Друга частина полягає в тому, що аутизм та РДУГ довго вважалися взаємовиключними. Вважалося, що їхні начебто суперечливі риси — ригідність та імпульсивність — ефективно анулюють одна одну. Це означало, що людині не могли офіційно поставити обидва діагнози до 13 років тому, коли DSM-5 скасував це обмеження.
На перший погляд, критерії для кожного стану можуть виглядати як протилежності. Якщо стереотипна аутична людина може здаватися соціально незграбною, точною й обережною, яка потребує передбачуваності, то наш «РДУГ-ер» виглядає повною протилежністю: соціально орієнтований, розпорошений, імпульсивний, який шукає новизни та стимуляції. Як ці риси можуть співіснувати в одній людині?
З огляду на відносно недавнє офіційне визнання цього коморбідного профілю, дослідження його впливу, звісно, є дефіцитними. Найперше дослідження цього перекриття, яке мені вдалося знайти, було опубліковане в 1999 році; автори дійшли висновку, що аутичні риси поширені серед людей із РДУГ і що в деяких випадках слід розглядати подвійний діагноз.
Систематичний огляд 2023 року виявив 9050 статей і зрештою включив 23 дослідження; за ними показники поширеності симптомів РДУГ у аутичних молодих людей без інтелектуальних порушень варіювалися від 2,6% до 95,5%. Інша стаття припускає, що від 50 до 70% аутичних людей мають супутній РДУГ. Якщо ви читаєте цю статтю з діагнозом аутизму або РДУГ, можливо, вам варто замислитися, чи не маєте ви обох, оскільки ймовірність цього дедалі зростає.
Звісно, завжди були різні думки щодо патологізації нейродивергентності. Де закінчується один стан і починається інший? Чи справді ми можемо розділити ці аспекти себе на акуратні клінічні категорії? Реальність така, що ніхто не знає відповідей, тому ми тут із нашими жорсткими діагностичними критеріями, які змінюються разом із поглибленням розуміння. Пробачте, що я працюю в цих незручних рамках, але це все, що ми маємо зараз.
Моє колишнє життя не задовольняло аутичну потребу в рутині, але задовольняло потребу в новизні
Приклад на початку статті — це історія з мого життя, яка відгукнулася багатьом із 69 дорослих з AuDHD та батьків таких дітей, чиї слова я мала честь зібрати для своєї нової книжки, The Complete Guide to AuDHD (2026).
Мій власний шлях AuDHD типовий. Мені діагностували аутизм після 40 років, коли я вже написала п'ять книжок про нейродивергентність і здобула ступінь магістра в цій галузі — я знала свою справу, або, принаймні, думала, що знала. Проте я вела хаотичне життя з численними змінами робіт, переїздами та планами.
Я ніколи не думала, що відповідаю критеріям РДУГ, бо була надто логічною та організованою. Я — королева електронних таблиць, господиня плану. Після виховання двох дітей я 15 років працювала тренером і спікером, подорожуючи країною у божевільному графіку. Не дивно, що я зрештою впала в прірву панічних атак, агорафобії та важкого вигорання. Згодом я все кинула і почала працювати дистанційно, прибравши 90% стресу. Спочатку це було чудово, я згадала, як це — прокидатися без відчуття жаху на грудях. Але через кілька тижнів у цьому блаженному існуванні я згадала відчуття, яке описала як «я ніби мертва». Я відчувала порожнечу. Згодом я зрозуміла: хоча моє колишнє життя не задовольняло мою аутичну потребу в рутині, воно повністю втамовувало мою РДУГ-потребу в постійному дофаміні через новизну та розмаїття.
Люди, які отримують другий діагноз, поділяють моє відчуття — це фінальний шматочок пазла. Перший діагноз пояснював багато чого, але не все. Залишалися прогалини: «Я надто соціальний для аутиста», «Мені потрібно надто багато порядку для РДУГ».
Цей стан двох «Я», конфлікту і боротьби протилежних потреб, є основою досвіду AuDHD.
Оскільки подвійний діагноз — явище досить нове, більшість дорослих отримують один діагноз, а згодом — інший. Який із них з'явиться першим, залежить від людини. Можливо, РДУГ стає «видимим» у дитини, якій важко всидіти на місці в школі, а аутизм — у дорослого, якому важко даються соціальні та гнучкі вимоги роботи. Як пояснив один із моїх респондентів:
Мій оцінювач РДУГ сказав: «Багато з цих симптомів можна пояснити аутизмом», на що я відповів: «Яким аутизмом?»
Для багатьох цей «основний» профіль не є фіксованим. Гормони, стрес, втома, тип діяльності — все це впливає на те, яка частина вашої сутності виходить на перший план. Попри відчуття суперечностей, ці стани мають спільні характеристики: висока спадковість, труднощі з читанням соціальних нюансів, сенсорні особливості. Хоча науковий консенсус наразі схиляється до того, що поєднання аутизму та РДУГ робить життя складнішим, я не знайшла досліджень, які б розглядали радість та переваги цього стану. А вони є.
Кожен день має бути наповнений розвагами та стабільністю, навчанням і веселощами
Суперечливість, яку приносять ці риси, викликає значне розчарування в типового AuDHD-ера, який живе, постійно перемикаючись між порядком і хаосом, імпульсивністю та обережністю. Як сказав один із учасників дослідження:
Для моєї дитини це як жити в голові з Бертом та Ерні з «Вулиці Сезам» одночасно. Берт хоче тиші, але Ерні потрібен шум… Внутрішня напруга реальна.
Проте учасники мого дослідження говорили і про радощі AuDHD. Для мене поєднання аутичної деталізованості та РДУГ-креативності призвело до надзвичайно цікавого життя. Інші погоджуються:
Абсолютний хаос дозволяє мені бути дуже креативним у всіх аспектах життя і бачити речі так, як не бачать інші. Здатність відчувати і бачити так багато; всеохопна радість від найдрібніших деталей, які інші пропускають, — іноді здається, що я бачу додатковий вимір.
Для мене це життя двох половин, наче життя близнюків, які багато сперечаються, але час від часу разом сидять на дивані й дивляться фільм. Ми знаємо, що нам потрібен графік, ми знаємо, що нам треба рухатися, постійно змінювати завдання і змушувати себе зупинитися, коли ми вже виснажені.
І хоча аутична частина має втручатися, щоб приборкати РДУГ і змусити його робити нудні речі — замість того, щоб цілий день дивитися відео про гігантських черепах на Галапагосах, — РДУГ також має прориватися крізь ригідність аутизму, казати йому бути простішим і приєднуватися до перегляду цих чудових відео. А потім, коли РДУГ розпалив інтерес аутизму до «найкращої ідеї сьогоднішнього дня», аутизм може стати світовим експертом із черепах, дослідити клімат, харчування, найдешевші рейки та найкращий готель на островах, і створити таблицю, щоб реалізувати цю подорож. Яка команда!
Сподіваємося лише, що аутизм знає, де лежить паспорт.
Оригінал: aeon.co