Відносини Китаю і Японії опинилися в складній ситуації
· Азія
Китайсько-японські відносини входять у найскладнішу фазу з 1972 року через безпекові загрози.
Відносини між Китаєм і Японією: Кризовий період
Відносини між Китаєм та Японією вступили у свій найжорсткіший етап з моменту нормалізації у 1972 році. Рішучий поворот відбувся 7 листопада 2025 року, коли прем'єр-міністр Японії Санае Такаіті, обговорюючи можливість військової операції Китаю проти Тайваню, заявила, що використання військових кораблів та застосування сили Китаєм може становити «ситуацію, що загрожує виживанню Японії».
Ця заява викликала інформаційну війну. Державні ЗМІ Китаю активізували зусилля, щоб дискредитувати безпекову політику Японії та зобразити Токіо як дестабілізуючу силу в регіоні. Те, що довгий час було напруженим, але обережно керованим співіснуванням, тепер перебуває під серйозним тиском.
Проте, незважаючи на погіршення, жодна зі сторін не здається готовою до повного розриву відносин. Напередодні саміту Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (APEC) у Китаї в листопаді 2026 року обидва уряди обережно сигналізували про свій намір відновити канали спілкування. Японія публічно висловила інтерес до зустрічі Сі–Такаячі цього року, тоді як Китай офіційно вітала візит японських бізнесменів, організований Японською асоціацією сприяння міжнародній торгівлі, що свідчить про спільне визнання необхідності тактичної стабілізації.
Але будь-яке потепління не слід плутати із примиренням. Поточна криза не є продуктом особистісних конфліктів або тимчасового дипломатичного напруження. Вона відображає структурну конкурентність, яка наростала протягом більше десяти років — зумовлена військовою недовірою, економічною секюризацією та боротьбою за регіональне лідерство.
Для Пекіна питання Тайваню є лише частиною ширшої стурбованості: зростаючими можливостями безпеки Японії та її розширюючою роллю у регіональному стримуванні. Особливо чутливими є розгортання дальнобійних ракет у Кумамото та Сідзуока, військове нарощування на південно-західних островах Японії, розширені амуніційні склади, системи протипідводної боротьби та заходи з мобілізації подвійного використання.
Китайські аналітики дедалі більше вважають ці події підготовкою до можливитих дій у Тайвані та доказом того, що Японія виходить за межі обмежень своєї післявоєнної безпекової позиції. Але в Токіо такі заходи переважно розглядаються як оборонні реакції на погіршення регіонального безпекового середовища і як необхідні кроки для зміцнення стримування проти примусу.
Китайські чиновники та державні медіа відповідно посилили попередження про «новий мілітаризм» Японії. Проте цей наратив отримав лише обмежену підтримку на міжнародній арені, де військове нарощування Японії зазвичай розглядається через призму стримування, а не ремілітаризації. Більш значущим є систематичне просування наративу мілітаризму через державні медіа, офіційну дипломатію та академічну дискурію. Вбудовуючи антияпонське повідомлення у свою загальну стратегічну перспективу, Китай залишив собі маргінальні можливості для примирення з Японією.
Токіо бачить цю ситуацію як протилежну: найбільш небезпечне безпекове середовище, з яким Японія стикалася з 1945 року. Значуща частина: Китай — а не Північна Корея чи Росія — тепер вважається основним довгостроковим стратегічним викликом. Японський Осторонільний білл про оборону 2025 року вказує на військову модернізацію Китаю, агресивну морську активність навколо островів Сенкаку/Дяоюй і розширені військові операції у Східно-Китайському морі та Тихому океані як докази того, що стримування більше не може залишатися символічним.
Навіть дипломатична мова загострилася. У Дипломатичному блакитному книзі Токіо вже не описується Китай як «одну з найважливіших двосторонніх відносин Японії», натомість призначається лише «важливою сусідньою країною». Ця зміна відображає зростаючу впевненість у Токіо в тому, що відносно стабільний світовий порядок після холодної війни — а з ним й передумови стійкої взаємодії з Китаєм — добіг кінця.
Слід зазначити, що важливо пояснити більш жорстку позицію Токіо просто як результат тиску з боку Вашингтона. Але коріння цієї конфронтації простягаються до зіткнень навколо островів Сенкаку/Дяоюй у 2010–2012 роках, які принципово змінили японські уявлення про підйом Китаю. Відтоді Японія поступово зміцнює свій альянс зі Сполученими Штатами, поглиблюючи безпекове співробітництво з такими «побратимами», як Австралія, Філіппіни та Південна Корея.
Економічна безпека також стала центральною темою. Обмеження Китаю на експорт рідкоземельних металів у 2010 році прискорили японські зусилля щодо диверсифікації постачань та зменшення стратегічної залежності. Проте підхід Токіо до вибіркового зменшення ризиків — захист чутливих секторів, водночас зберігаючи ширші комерційні зв'язки, де це можливо — стає дедалі важчим. Торгівля між двома країнами постійно скорочувалася з 2021 року, а громадська думка різко погіршилася.
Вбивство двох японських громадян у японському ресторані в Шанхаї в травні 2026 року підкріпило страхи, що антияпонський націоналізм у Китаї стає все більш непередбачуваним, тоді як затримання двох японців за підозрою у контрабанді заборонених предметів, пов'язаних з рідкоземельними металами, наступного місяця додало ще більших тертя в двосторонні відносини. Ці події сталися менше ніж за два роки після вбивства японського школяра і нападу на японську матір із дитиною, які чекали на шкільний автобус. Тим часом китайські сприйняття Японії як відновлювальної військової сили та потенційної загрози безпеці продовжують закріплюватися, поглиблюючи цикл взаємних підозр.
Іронічно, що ключовим драйвером поведінки Японії є не страх зловлення з боку Сполучених Штатів, а страх покинутості. Повідомлення про те, що американські амфібійні засоби, розташовані в Японії, можуть бути перенаправлені на Близький Схід, ще більше посилили тривогу в Токіо, що Індійсько-Тихоокеанський регіон може більше не мати повної уваги Вашингтона. Цей страх прискорює військову нормалізацію Японії.
Ані Пекін, ані Токіо не вважають, що вони ескалюють конфлікт без потреби. Обидві сторони наполягають, що реагують раціонально на погіршення умов безпеки. Саме це ускладнює вирішення конфронтації.
Дипломатія APEC може тимчасово знизити напруженість, а економічна взаємозалежність може запобігти повному розриву. Але основи, які колись стабілізували відносини між Китаєм і Японією, поступово еродують. Невизначеність щодо довгострокових зобов'язань Вашингтона до Індійсько-Тихоокеанського регіону може ще більше прискорити військову нормалізацію Японії, поглиблюючи при цьому китайські страхи ремілітаризації. Тепер траєкторія вказує не в бік примирення, а в бік холоднішого та більш підозрілого співіснування.
Оригінал: eastasiaforum.org