Як фізики відстежують і ловлять невловимий нейтрино
· Наука
Фізики успішно відстежують нейтрино, використовючи величезні детектори та новітні технології.
Вступ
Сімдесят років тому фізики Клайд Кауен і Фредерік Райнес створили спеціально виготовлений 10-тонний детектор, оточили його товстими свинцевими стінами та вологими мішками з піском і розмістили поблизу потужного ядерного реактора на заводі Савана-Рівер в Південній Кароліні. Вони назвали експеримент «Проект Полтергейст», адже його метою було спіймати привид.
Більше ніж за чверть століття до цього фізики ламали голову над питанням, чому під час радіоактивного процесу, званого бета-радіацією, енергія, здавалося, зникає. Щось було втрачено, і жодна відома фізика не могла це пояснити. Тоді, в 1930 році, австрійський фізик Вольфганг Паулі запропонував радикальне рішення: практично непомітна частинка таємно забирала бракуючу енергію. «Я зробив жахливу річ», — сказав Паулі другу. «Я припустив існування частинки, яку не можна виявити». Цю частинку згодом стали називати нейтрино. Маючи майже нульову масу та відсутність заряду, ці частинки можуть проходити крізь Землю та все на ній, включаючи наші тіла, фактично без перешкод.
Величезний пристрій, який Кауен і Райнес запустили на початку 1956 року, мав на меті виявити те, що Паулі вважав неможливим. У червні той дует фізиків з Лос-Аламосської національної лабораторії надіслав Паулі телеграму: «Ми раді повідомити вас, що ми визначили нейтрино».
Потім увага перемістилася на більш широке питання. Якщо ядерні реакції виробляють нейтрино, чи можемо ми використовувати їх, щоб заглянути в ядерні феєрверки всередині зірок, включаючи сонце? Це стало величезним викликом: як можна спіймати частинки, що летять з далекого космосу, якщо вони можуть проходити майже крізь усе непоміченими? Виникло підозра, що для виявлення частинки, яка рідко взаємодіє з матерією, потрібна величезна кількість матеріалу, з яким вона могла б зіткнутися. Крім того, матерію потрібно було захистити від шуму інших форм радіації. Тож відповідь, яку винайшли науковці, полягала в тому, щоб побудувати деякі з найбільших, найглибших і найекзотичніших експериментальних пасток в історії науки … а потім просто чекати.
У 1960-х роках Реймонд Дейвіс-молодший та колеги з Брукгевенської національної лабораторії встановили резервуар на глибині 1,5 кілометра в шахті Хомстейк у Південній Дакоті та заповнили його майже 400 000 літрами хлорвмісної чистячої рідини, відомої як перхлоретилен. Коли рідко минаюче нейтрино вдаряло в ядро хлору, це перетворювалося на радіоактивну форму аргону, яку можна було виявити і порахувати. Експеримент, який тривав 25 років, виявив лише третину кількості нейтрино, що надходили від сонця, якої було передбачено в теоретичних моделях. Це стало відомо як проблема сонячних нейтрино.
Декілька десятиліть знадобилося, аби її вирішити — через ще більш масштабні експерименти. Глибоко в шахті Каміока в Японії Масатоші Косіба побудував інший вид детектора, званий Каміоканд, який використовував 3 мільйони літрів ультрачистої води. У цій установці нейтрино іноді взаємодіють з атомними ядрами у воді. Взаємодія створює електрон, який рухається так швидко, що генерує спалах того, що називається черенковським світлом. Це світло вловлюється детекторами.
Каміоканд і Косіба підтвердили нестачу, зазначену Дейвісом, а також ще один, ще більший детектор, Супер-Каміоканд, а також канадську обсерваторію нейтрино Садбері, пояснили цю розбіжність. Нейтрино існують у трьох різних «смаках» (електронні, мюонні та тау) і можуть осцилювати, або переключатися, між ними. Щоб це зробити, нейтрино повинні мати масу, що суперечить законам фізики (і досі суперечить).
Нові детектори нейтрино продовжують традицію великих амбіцій і вражаючих результатів. Обсерваторія нейтрино IceCube під станцією Південного полюса Амундсена-Скотта використовує антарктичний лід замість води. Вона розробила карту Чумацького Шляху, що складається лише з нейтрино, і простежила ці високоенергетичні космічні частинки до активних галактик, живлених супермасивними чорними дірами. На дні Середземного моря Кубічний кілометр нейтрино телескоп (KM3NET) зафіксував найбільш енергійне космічне нейтрино, яке коли-небудь було зареєстроване. Його джерело залишається невідомим.
Осциляції нейтрино, а також безліч таємниць, які вони породжують, спонукали до розвитку нової хвилі детекторів. Підземна обсерваторія нейтрино Цзянмень (JUNO) в Китаї стартувала в 2025 році; початкові дані, опубліковані в червні 2026 року, надали найточніші вимірювання осциляції нейтрино, зафіксовані на сьогоднішній день. Японська Hyper-Kamiokande (Hyper-K) та Глибокий підземний експеримент з нейтрино (DUNE) в американському Мідвесті також очікуються, щоб почати свою роботу пізніше в цьому десятилітті.
Завдяки цим та іншим сміливим експериментам частинка, яку Паулі був певен, що ніколи не вдасться спіймати, повільно почала відкривати свої секрети. Рецепт відкриттів не змінився за сімдесят років: подумайте масштабно, йдіть глибоко і покликайте терпіння.
Оригінал: www.quantamagazine.org