Суперечлива симетрія Землі у відбитті світла та цикл Ель-Ніньйо

· Наука

Суперечлива симетрія Землі у відбитті світла та цикл Ель-Ніньйо

Дослідження показало, що Земля відображає світло симетрично, незважаючи на різницю між східною та західною частинами.

Супутники виявляють несподівану симетрію Землі в її відбиванні світла — і це може бути пов'язано з циклом Ель-Ніньйо

Хоча східна та західна половини Землі досить відрізняються, за новим дослідженням вони відбивають однакову кількість сонячного світла.

Протягом півстоліття вчені знали, що північна та південна півкулі Землі мають майже однаковий альбедо — кількість сонячного світла, яке вони відбивають назад у космос. Це вірно, незважаючи на те, що обидві півкулі виглядають дуже по-різному: у північній півкулі більше суші, а в південній — більше океану.

Тепер дослідники виявили ще одну несподівану симетрію, приховану в даних: східна та західна половини Землі також, як виявилося, відбивають однакову кількість сонячного світла, повідомили вони у своєму дослідженні, опублікованому 3 червня в журналі Nature. Вони виявили, що розподільна лінія проходить вздовж великого кола, яке обгортає планету. Вона складається з двох ліній довготи: 27 градусів східної довготи та 153 градусів західної довготи, які простягаються від Північного до Південного полюса через Східну Європу, Туреччину, Центральну Африку, Норвегію та Аляску.

"Беручи до уваги, що Земля приблизно сфера, не дивно, що можна розділити її на дві неперекриваючі півкулі, які відбивають однакову кількість сонячного світла," — пишуть автори роботи. Але те, що дивно, зазначають вони, — це те, як близькі вони у своїх показниках. Ймовірність того, що півкулі природно відбивають світло з різницею менше 0.01 ват на квадратний метр, становить менше 3%.

Якщо симетрія є основною частиною клімату Землі, це відкриття може допомогти вченим випробувати та, можливо, покращити глобальні кліматичні моделі для прогнозування майбутнього потепління.


Секретна симетрія

Хоча точний механізм північної та південної симетрії упродовж десятиліть уникає уваги вчених, автори дослідження заявили, що вони, можливо, виявили причину свого відкриття.

З початком космічної гонки в кінці 1950-х років вчені намагалися з’ясувати альбедо Землі. "Це було дійсно важливе питання тоді," — сказав Норман Лоеб, атмосферний вчений, який очолює проект NASA з вивчення хмар і випромінювання Землі (CERES) і який не брав участі в новому дослідженні. І приблизно півстоліття тому вони це з’ясували за допомогою супутникових знімків.

Альбедо планети Землі становить близько 29%, за даними дослідження. Це означає, що близько 0.29 сонячної радіації, що потрапляє на Землю, відбивається назад у космос. Для порівняння, ідеальне дзеркало мало б альбедо 1, оскільки воно відбивало б 100% світла, яке на нього потрапляє.

Отримати найфантастичніші відкриття світу, доставлені прямо у ваш інбокс.

Інші аналізи показали, що альбедо північної півкулі було таким же, як і південної, хоча недавнє дослідження, співавторами якого є Лоеб, пропонує, що північна півкуля тепер поглинає більше світла, ніж південна, ймовірно, через танення снігу та льоду, зменшення забруднення повітря та зростання водяної пари.

Не зважаючи на цей новий дисбаланс, Чжан, дослідник з Кооперативного інституту досліджень в галузі екологічних наук при Університеті Колорадо в Боулдері, і його колеги цікавилися, чи були якісь інші пари симетрії, які могли бути пропущені, або якщо їх вважали за занадто тривіальні для дослідження, — написав Чжан у блозі.

Щоб виявити симетрію, Чжан та його колеги проаналізували 25 років супутникових спостережень з 2001 по 2025 роки, зібраних програмою CERES, яка використовує супутники для вимірювання енергетичного бюджету Землі. Інструменти на цих супутниках вимірюють, скільки відбитого сонячного світла повертається в космос, а також, скільки тепла випромінює Земля.

Альбедо Землі формують багато факторів; хмари, океани, сніг, лід та суша кожен відбиває різну кількість сонячного світла. Це відбиття впливає на клімат Землі, тому розуміння його є ключовим для точного розуміння клімату в майбутньому.

Після проведення першого аналізу Чжан написав, що був "абсолютно вражений" і скептично налаштований щодо того, що він побачив, але три особливості виділялися.

По-перше, симетрія є унікальною для меридіана на 27 градусів східної довготи. Якщо змістити лінію на іншу довготу, симетрія зникає. По-друге, вона послідовна в 25-річному наборі даних. Нарешті, існує "подвійна симетрія": дві півкулі містять подібні пропорції безльодових океанів, зазнають подібних впливів хмар та відбивають подібну кількість сонячного світла під ясним небом.


Зв'язок з Ель-Ніньйо

Чжан і його автори гіпотезують, що східно-західна симетрія пов'язана з Ель-Ніньйо-Південною Осциляцією (ENSO) — повторювальною кліматичною моделлю, яка змінює температури океану та погоду по всьому світу. Коли вони вивчали незначні зміни у точній довготі цієї симетрії, вони виявили кореляцію з рекордом ENSO.

У тропі велика повітряна петля, званна циркуляцією Уокера, працює як великий конвеєр. Тепле і вологе повітря піднімається на Захід, подорожує на схід на великій висоті в атмосфері, а потім остигає та опускається, перш ніж знову повертатися на Захід на поверхні. Ця циркуляція діє як механізм регулювання альбедо, згідно з дослідженням.

Циркуляція Уокера допомагає пояснити різницю між Ель-Ніньо та Ла-Ніньйо — повторюваними кліматичними паттернами, заснованими на більш слабких або сильніших пасатах Тихого океану.

Під час років Ла-Ніньйо циркуляція є сильнішою, що призводить до більш теплого води, внаслідок чого на Східній півкулі з'являється більше хмар, а значить, вона відбиває трохи більше сонячного світла. Під час Ель-Ніньйо циркуляція послаблюється, тепла вода розподіляється по всьому Тихому океану, і, отже, Західна півкуля відбиває більше. Протягом багатьох років коливання в середньому зводяться до нуля, що допомагає підтримувати довгострокову східно-західну симетрію, зосереджуючи її поблизу 27 градусів східної довготи.

"Природа підносить нам сюрпризи, тож це цікаве несподіванка, що ця одна довгота здається дуже симетричною," — сказав Лоеб. "Дуже цікаво, що є ця одна точка довготи на 27 градусах."

Оскільки моделі призначені для імітації взаємодій Землі в атмосфері, океанах, суші, земній корі та інших частинах, нова симетрія пропонує ще один спосіб перевірити, наскільки точні сучасні кліматичні моделі. "Я думаю, що короткострокова вигода від такого відкриття полягає в тому, що це подальша перевірка кліматичних моделей," — зазначив Лоеб.

Але коли вчені відтворювали, як сучасні моделі передбачають нову симетрію, "моделі не проявили себе добре," — сказав Лоеб. "Вони не відтворили цю східно-західну симетрію." Ця проблема може "сприяти постійній невизначеності в кліматичних проекціях," відповідно до дослідження.

Оригінал: www.livescience.com

Про Що? — новини науки, технологій і світу