Після чотирьох годин гри в The Blood of Dawnwalker...
· Культура
Перспективний RPG The Blood of Dawnwalker обіцяє незабутні пригоди з бойовими елементами та романтикою.
Після чотирьох годин гри у The Blood of Dawnwalker я побачив бій, романтику, інтриги — це має всі перспективи стати проривом RPG 2026 року.
Et Nosferatu, Brencis?
Я вже зіграв чотири години в неймовірно обнадійливу гру The Blood of Dawnwalker, яка, якщо ви ще не знали, є новим проектом у жанрі рольових ігор на вампірську тематику, очолений людиною, яка керувала The Witcher 3: Wild Hunt — Конрадом Томашкевичем. Він сформував нову студію, Rebel Wolves, і залучив безліч інших людей з CD Projekt Red, щоб допомогти йому, і це їх перша гра. Я вже багато писав про це; я бачив 90 хвилин The Blood of Dawnwalker ще в квітні, але відтоді я нарешті її пограв.
Після гри кілька речей привернули мою увагу. Одна з головних відмінностей гри полягає в тому, що вона надає вам обмеження часу. Ви, людина, яка не зовсім перетворилася на вампіра — чоловік на ім'я Коен — маєте 30 ігрових днів і ночей, щоб врятувати свою родину з лап вампірів, які правлять в долині Карпат, де відбувається дія гри, у Vale Sangora. Час не йде в той момент, коли ви просто гуляєте та досліджуєте, але завжди є ціна, пов'язана з вибором. Переміщення квесту — прийняття рішення — вимагає "витратити" частину (або частини) часу, і, роблячи це, гра гарантує, що ви не зможете зробити все.
Приклад: проґрама гри. Це одна з областей, яку я бачив під час демонстрації на початку року; це буквально відгороджена частина Vale Sangora, створена для того, щоб дати вам уявлення про ширшу гру, тому у вас є обмеження часу, щоб дослідити цю містоподібну територію та сусідні пустки й вибрати квести, які хочете виконати. І оскільки я вже бачив деякі квести, я свідомо вирішив вибрати інше. Зокрема, я хотів врятувати свою матір від долі, яка, як я вже знав, чекає на неї: вбивства на месі тієї ночі.
Це привело мене до хати місцевого цілителя на околицях міста, щоб взяти тонік, щоб заспокоїти нерви матері; це також несподівано призвело мене до початків того, що я припускаю, буде великою романтичною лінією в грі. Анка, жінка, яка живе там, навчає Коена латині, і між ними є незаперечна хімія. Ви можете підсилити це, звичайно; насправді здається, що гра заохочує вас до цього, оскільки раптово розпочинається буря, яка затримує вас там. Це зрештою призводить до того, що Анка отримує травму, а ви піклуєтеся про її рани. Чи має Анка потягнути спинку свого топа, щоб продемонструвати масштаб своїх травм, чи зняти топ зовсім? Це щире рішення, яке я мусив ухвалити, хоча, звучить непристойно, результат — за винятком видимості сторони грудей — не був таким, як я радий відзначити. Загалом, ця сцена — вся ця взаємодія з Анкою — була ніжною, обдуманою та захоплюючою. І це може здатися дивним зауваженням після тієї зустрічі, але очі в Dawnwalker особливо виразні.
Суть згадати цей квест полягає в тому, що, до часу коли я закінчив його, я вже використав половину часу, відведеного для прологу гри, чого я не очікував. Це означало, що я раптом мав стати дуже вибірковим у тому, що робити далі, і коли я приніс ліки додому і намагався їх приготувати — я не прочитав насправді інструкції перед спробою створити предмет — і коли я поборовся з батьком, щоб ми могли провести справжню розмову, меса була вже на нас. Я не усвідомлював, що час йде так швидко. Як наслідок, я мав більш чітке усвідомлення рішень, які ухвалював, та речей, які переслідував. Я не можу згадати, коли востаннє відчував таке в RPG. У інших іграх час здається на паузі; світ чекає на вас. Тут це не так, і тиск працює дуже добре.
Оскільки я не міг зробити все, у мене не було часу врятувати жінку, яка втратила банери вампірів, тому я знайшов її — як і в демонстрації, яку я раніше бачив — прив'язаною до балок церкви і вбитою. Оскільки я також провалив приготування ліків для матері, я не зміг змінити її долю і врятувати її. Але інші люди на заході Dawnwalker змогли. Їхня меса пройшла інакше. Конрад Томашкевич також сказав мені, що якщо ви рятуєте свою матір, це активує епілог, тому на кінець вступної частини гри вже є наслідки, що тягнуться в далеке. Це чудовий пролог; багато людей грали по-різному, і в ньому є драма і напруга.
Ще одна частина гри, яку я був жадібно бажаючи спробувати, це бій, оскільки, якщо є одна критика The Witcher 3, то це бій. Він занадто простий; він не має ще одного шару, який би дійсно винагороджував майстерну гру, й з часом стає монотонним. Dawnwalker підходить інакше. Він вводить напрямкові атаки та напрямкові блоки — це його додатковий шар — тому є іконка щита, коли ворог атакує, показуючи, звідки вас вдарять. Відрегулюйте час і націліть правильно, і гра винагороджує вас, відкриваючи ворога для контратаки.
На початку це складно і переважно; важко запам'ятати, що роблять кнопки, і управляти, якого ворога ви атакуєте. Одна особлива проблема, з якою я стикнувся, полягала в тому, що я постійно натискав кнопку для зміни комплекта зброї, оскільки мої голова та рука хотіли, щоб «атака» знаходилася на кнопці, а не на бампері, а анімація, пов'язана з цим, щоразу залишала мене вразливим. Це моя проблема з м’язовою пам’яттю, а не провина гри, але це відбувалося достатньо часто, щоб я хотів це згадати. Це також підкреслює, що в грі є комплекти зброї — або, коли ви вампір, ви можете перемикатися між використанням рук та кігтів для бою чи використанням меча.
Але краса системи зводиться до двох моментів: по-перше, це гібридна система, що означає, що вам не потрібно намагатися поєднати напрямки. Ви можете просто заблокувати, і просто атакувати; я не думаю, що я взагалі використовував напрямкові атаки, і мені теж вдалося обійтися, і Конрад Томашкевич сказав мені, що він зазвичай також не використовується, що відчувається як підтвердження, оскільки він є директором гри.
Інша річ полягає в тому, що вороги не атакують одночасно. Одним з великих подразників, з якими я зіткнувся в The Witcher 3 при більш складних рівнях, було те, що коли людиноподібні вороги оточували мене і безперервно завдавали удари, роблячи блокування практично неможливим. У Dawnwalker вони цього не роблять. Вони чекають своєї черги. Ви можете бути оточені ворогами, але якщо ви реагуєте на атаки (гра автоматично змушує вас обертатися до того, хто вас атакує), ви можете працювати методично через натовп, так би мовити, увійти в своєрідний ритм, у процесі чого виникає сильне відчуття ритму. Це захоплююче. Тут насправді є сильне відчуття ритму, стилю Batman Arkham. Так, це одна з ігор, про які згадував Томашкевич, коли я запитував його про це — і також Spider-Man від Insomniac, і, дивно, Guitar Hero.
"Я люблю говорити про це як про Guitar Hero," — сказав він, — "коли ви вперше берете в руки гітару, важко точно вдарити в цих речах, але через тиждень або два гри ви граєте цю складну музику, і ви зумієте вдарити, і ви щасливі, бо ваші навички розвиваються. І тут, коли ви починаєте використовувати напрямковий бій, ви також відчуваєте це підвищення вашої власної майстерності, і в якийсь момент ви настільки хороші, що те, що ви бачите на екрані, виглядає дійсно класно, але воно виглядає класно, завдяки вам, а не через легку систему, яка чекає, поки ви натиснете кнопки."
Інший трохи складний елемент бою — це здібності, які ви відкриваєте, витрачаючи очки підвищення рівня в деревах навичок — одне для вампіризму, одне для майстерності меча, одне для чаклунства (денної магії). Відкрийте активну бойову здібність, і ви можете призначити її на кнопку d-pad, але незручно управляти Коеном лівим джойстиком під час використання лівого великого пальця для активації здібності.
Останнє, що я хотів відчути в Dawnwalker, — це відчуття свободи гри, адже, як відомо, тут немає основного квесту. У вас є загальна мета — врятувати свою родину за 30 днів і 30 ночей — але як саме ви це зробите, залежить від вас. З огляду на те, що я мав всього чотири години з грою, і дві чи три з них були витрачені на пророзуміння, я лише почав відчувати більш широкий світ, коли вийшов за межі стін прологової області. Але гра дотримується обіцянки Rebel Wolves в цьому відношенні: я не мав жодного уявлення, що робити.
Це було спочатку розчаруванням. Я перейшов з відносно обмеженої зони прологу, в якій був певний маршрут, або, принаймні, певне керівництво, до зустрічі з великою болотистою територією, де я не мав яснішого вказівника, що робити, ніж залізти на сусідню вежу, щоб оглянути ландшафт — так, є вежі. Навіть після того, як я це зробив, і після багатьох смертей, що я маю додати — гра не боїться вбити вас — я не отримав кращого уявлення про те, що робити, ніж кілька маркерів на мапі, і я борюся. Це сувора земля, де я зустрів складних ворогів, і навіть ранні квести не призвели до легших зустрічей, переважно на мій прогрес. Мені довелося боротися з путиною гри, якщо це має сенс? Знайти свій шлях через це.
Але як тільки я трохи заспокоївся, я почав більше цінувати це — це важко здобуте відчуття прогресу, це відчуття «я це зробив». Я також отримав уявлення про систему непопулярності гри в той же час. Кожен шматок карти гри контролюється одним зі слуг Бренціса — він голова вампірів, лисий чоловік — і рання область належить Амбрусу, принцу, який виглядає, як казковий персонаж, тому те, що я робив там, розлютили його. Наприклад, я знайшов кількох людей, які знищували мертвих, щоб зберігати кров для нього — щось таке — і я боровся з ними і знищив бочки з кров'ю (я міг би вибрати не робити цього), тим самим знищуючи постачання вампірів. Це принесло мені бали непопулярності і, зокрема, виділило області в меню Суди, які були пов’язані з Амбрусом. Згадайте дошку детектива з людьми, які представляють інтерес, та зв’язками між ними: це саме так. Чим більше я роблю речей, пов’язаних із Амбрусом, тим більше я його роздратую, поки він не стане настільки злим, що прийде, щоб зустрітися зі мною. Це цікава система; вона нагадує мені про Crackdown.
Я також отримав відчуття використання діалогу, щоб переконати солдатів дозволити мені увійти в їхній табір, де я спробував визволити когось з в'язниці; я знайшов суд магії, який міг би виконати вдень за якийсь потужний винагороду; і я бігав по світу з вампірською надшвидкістю, підіймався по стінам і дуже багато пив людської крові — кровожерливе існування, яке іноді суперечить наївній природі Коена. Буде цікаво побачити, як це розвиватиметься. Тим не менш, я насолоджувався собою. Більше того, мені Dawnwalker видався цікавим, що є компліментом, який я не можу підкреслити достатньо.
Dawnwalker — це RPG з ідеями, і великі ідеї — система часу, відсутність основного квесту та нова бойова система — здається, працюють дуже добре. Мене також вразили квести, які я відкрив, і те, як вони мали кілька етапів і обдумані взаємодії, з цікавими персонажами та письмом. Вони не були другорядними речами — зовсім не. І я полюбив жорсткі регіональні акценти, як я їх полюбив у The Witcher 3, гра, яка часом так схожа. Це аж ніяк не погано, до речі. Але Dawnwalker також яскраво відрізняється чимось іншим — самим собою — і я повторюю: це може бути успіхом RPG цього року.
Оригінал: www.eurogamer.net