Як я повернув ведмедя до життя

· Люди

Як я повернув ведмедя до життя

Британський стоматолог випадково став рятівником ведмедів, провівши успішну реанімацію 180-кілограмового звіра прямо під час видалення пухлини.

Я працюю стоматологом уже 40 років. Більшу частину часу я проводжу, лікуючи пацієнтів у своєму кабінеті в Чичестері, Західний Сассекс. Коли в 1980-х я навчався на стоматолога, я й подумати не міг, що колись мої руки опиняться в пащі якогось екзотичного звіра.

Усе змінилося через двадцять років, у 2000-му. Мій пацієнт, Алан Найт, виконавчий директор організації International Animal Rescue (IAR), показав мені фотографії пащі ведмедя. Ведмедя звали Джоджо, і браконьєри вибили йому зуби. Деякі з них були настільки зіпсовані, що врятувати їх було неможливо, а без лікування Джоджо став би вразливішим до інфекцій та абсцесів.

Алан розповів, що Джоджо — не єдиний ведмідь, який потребує стоматологічної допомоги. Браконьєри вбивали ведмедиць і забирали ведмежат. Коли ті підростали, їм вибивали зуби молотком, щоб вони виглядали більш покірними. Я знав, що мушу допомогти.

Саме так я опинився в Індії, готуючись до операції на своєму першому пацієнті-тварині — 14-річному ведмеді-губачі на ім'я Ентоні. У нього на яснах була величезна доброякісна пухлина, яка заважала йому їсти. Він важив 180 кг — це надзвичайно багато для індійського ведмедя-губача, — і на момент, коли я його побачив, він уже був під наркозом.

Це мала бути відносно проста операція: видалити пухлину та пошкоджені зуби. Я працював разом із ветеринарним стоматологом Лізою Мілеллою. Ми готувалися понад рік, і я почувався впевнено.

Я почав із видалення пухлини розміром з грейпфрут, а потім вирвав зуб, що був під нею. Минуло більше трьох годин, я розслабився — можливо, лікувати ведмедя не так уже й відрізняється від лікування людини.

Я саме збирався видалити кілька інших пошкоджених зубів Ентоні, як раптом його пульс різко впав. Протягом кількох хвилин місцеві ветеринари, які стежили за його станом, уже не могли промацати пульс. Він перестав дихати, і було констатовано смерть.

Його вбив наркоз. У ті часи місцеві анестезіологи мали досвід лише введення ін'єкцій і використовували дротики, щоб приспати Ентоні. Ми не знали, як довго діятиме препарат, тому доводилося постійно додавати дозу. Якщо тварина хвора, надмірна кількість анестетика може бути смертельною.

Місцеві ветеринари вийшли з операційної зі словами: «Ви вбили нашого ведмедя». Я не міг оговтатися. Я стоматолог — я ніколи раніше не стикався з тим, щоб пацієнт помирав прямо під час операції.

Ліза повернула мене до реальності. Вона сказала: «Ми повернемо його. Діставай аптечку для невідкладної допомоги! Давай реанімаційний набір!»

Я почав робити Ентоні серцево-легеневу реанімацію. Ми ввели адреналін, я натискав йому на грудну клітку. Минуло неймовірно довгих три хвилини, перш ніж він зміг знову дихати самостійно. Він усе ще був під наркозом. Ми знали, що він живий, але не знали, чи все з ним буде добре. Ми чекали. Коли він прокинувся, я відчув тріумф. Він прожив ще 10 років.

Відтоді я продовжую працювати з IAR, лікуючи зуби двом сотням ведмедів, пів дюжині тигрів, кільком левам, гієнам, а також кільком горилам та орангутанам. Мене навіть прозвали «Ведмежим дантистом» (Bear Drills).

Операції на тваринах мають свої унікальні труднощі. По-перше, їхні зуби набагато більші за людські, а з великими зубами потрібні великі інструменти. Файл для чищення кореневих каналів у людей приблизно в чотири рази менший за ті, що використовуються для тигрів.

За ці роки я бачив усе: 300-кілограмового тигра з множинними абсцесами на морді, ведмедя, якому ми поставили золоту коронку і дали прізвисько «Блінг», та лева, у якого під час видалення зуба почався припадок через кетамін. Я ледь не ставив коронки білухам, яких використовували для підводних операцій у Радянському Союзі, але вони втекли з вольєра до того, як я встиг прилетіти.

Реанімація Ентоні стала для мене пам’ятним вступом у ветеринарну стоматологію. Щороку я їжджу до притулків IAR, щоб лікувати врятованих тварин. Це стресовіша робота, ніж моя щоденна практика, але вона надзвичайно надихає. Місцеві команди в кожному притулку спостерігають за тваринами після мого від'їзду і завжди повідомляють про позитивні зміни в їхній поведінці. Вони так багато вистраждали, і для мене велика честь бути причетним до того, щоб принести їм полегшення.

Оригінал: www.theguardian.com

Про Що? — новини науки, технологій і світу