Мохові міста майбутнього: як вуличне мистецтво стає живою інфраструктурою

· Люди

Мохові міста майбутнього: як вуличне мистецтво стає живою інфраструктурою

Німецький художник Філіп Воллісфурт використовує мох для створення «біо-графіті», перетворюючи сірі міські простори на живі, екологічно корисні інсталяції.

Цю історію було опубліковано спільно виданнями Reasons to be Cheerful та Outrider Foundation.

У 2012 році Філіп Воллісфурт хотів врятувати дерево. Громадяни німецького Ахена протестували проти планів будівництва торгового центру, який загрожував 150-річному дереву. Воллісфурт, тоді ще вуличний митець-початківець, замислився, чи зможе він використати мох — замість звичних балончиків із фарбою — для підтримки кампанії. Він назбирав мох у місцевому парку, використав йогурт як клей і наклеїв на будівельний паркан двометрові літери, що склалися у напис «greener living» (зеленіше життя).

Реакція людей його здивувала. «Це всім сподобалося, — згадує він. — Багато хто фотографував, а дехто спонтанно розвішував на паркані квіти у маленьких вазах».

Він випадково знайшов матеріал, який був м’яким, приємним на дотик і живим — природний спосіб освоєння публічного простору. Уроки на YouTube радили змішувати мох із маслянкою у блендері, але результати його розчарували. Шляхом спроб і помилок з різними видами моху та йогуртів він розробив власний підхід до створення «біографіті».

Через два роки виробник віскі Jack Daniel’s найняв його для рекламної кампанії. У Кельні Воллісфурт покрив стіну розміром вісім на вісім метрів літерами з моху, виклавши девіз, з яким він живе:

ніколи не припиняй намагатися робити те, що справді хочеш, аби бути щасливим

Сьогодні Воллісфурт — 42-річний митець із міжнародними проєктами та студією в Берліні. Переважно він малює великі, барвисті мурали та створює анаморфні інсталяції — роботи, що заповнюють простір і, здається, змінюють форму залежно від того, під яким кутом на них дивиться глядач.

Але мох продовжує приваблювати його з кількох причин. Він вважає, що цей матеріал ідеально підходить для того, щоб перетворювати непримітні міські простори на затишні місця, до того ж він має екологічні переваги. З розмов із науковцями він дізнався, що мох може перетворювати чадний газ і діоксид азоту на кисень. «Він також діє як природний повітряний фільтр і поглинає шум», — зазначає він.

Існує понад 13 000 визнаних видів моху. Ця непоказна рослина, яку більшість власників будинків намагаються зішкребти зі своїх під’їзних доріжок, пропонує більше, ніж просто незвичні відтінки зеленого. Вона здатна утримувати вологу, приглушувати звук і, за належних умов, допомагає регулювати температуру поверхонь, які вкриває. Воллісфурт мріє перетворити цілі споруди — наприклад, залізничні вокзали — на будівлі, де мох покращуватиме повітря та атмосферу.

Поки міста борються зі все більш небезпечною спекою, мистецькі експерименти Воллісфурта перетинаються із серйозним питанням для архітекторів і кліматологів: у той час як бетон, асфальт і цегла накопичують енергію сонця, міста шукають способи охолодити будівлі та громадські простори. Чи може ця маленька, недооцінена рослина стати частиною відповіді?


Мох напрочуд адаптивний. У нього немає звичайної кореневої системи, він вбирає вологу безпосередньо через поверхню і може витримувати тривалі періоди зневоднення. Польове дослідження 2026 року в Сеулі показало, що «зелені» дахи на основі моху знижували пікову температуру поверхні даху приблизно на 19°C, а максимальну температуру в приміщенні — на 2–3,5°C під час спеки. Водночас рецензоване дослідження Делфтського технічного університету (Нідерланди), опубліковане у 2026 році, виявило, що зволожений мох може забезпечувати випаровувальне охолодження та теплоізоляцію поверхонь під ним.

Попри багатообіцяючі результати, реальність складніша, ніж просто «зелене» покриття, яке охолоджує все, що вкриває. За словами нідерландських дослідників, охолоджувальний ефект триває лише доти, доки мох залишається зволоженим. Що важливо, вони виявили: сухий мох під прямими сонячними променями може стати навіть гарячішим, ніж гола цементна кладка. Отже, питання змінюється: чи можуть міста проєктувати стіни та дахи з мохом, який залишатиметься вологим саме тоді, коли міста найбільше потребують охолодження?

Кілька стартапів роблять ставку на те, що рішення полягає у зміні самих поверхонь. У Лондоні компанія Alive Labs виробляє панелі, вкриті мохом, щоб перетворювати міські стіни на живу інфраструктуру. Засновниця й архітекторка Нікі Найду прагне змінити ставлення будівельної галузі до моху, який часто сприймають як ознаку занедбаності. «У моху погана репутація. Але він має внутрішню красу, і ми хочемо принести цю красу в міста, — сказала Найду агентству Reuters. — Він вуглецево-негативний, біорецептивний, економічно вигідний і пожежобезпечний. Це все, що потрібно галузі».

Панелі компанії виготовлені з базового матеріалу, який Найду називає біорецептивним бетоном, розробленим для підтримки росту моху. Системи «живих стін» включають контрольоване зрошення, що доставляє вологу безпосередньо до рослин, а не покладається на дощ чи звичайне обприскування поверхні. Найду стверджує, що за стінами з моху легше доглядати, ніж за звичайними «зеленими» стінами, оскільки моху для процвітання не потрібен ґрунт.

У Нідерландах компанія Respyre розробила схожу концепцію — «Mosscrete», біорецептивний бетон, який можна засівати мохом. Він також оснащений «інтегрованою автоматизованою системою зрошення, яка підтримує мох у достатньо зволоженому стані, особливо в теплі та посушливі періоди». Обидві компанії перейшли від етапу прототипів до комерційного виробництва панелей.

У Берліні компанія Green City Solutions побудувала першу у світі вертикальну ферму моху площею 1200 квадратних метрів для вирощування моху для екологічних повітряних фільтрів.

Наступним кроком для галузі є вимірювання результатів у реальних умовах при різних температурах і обставинах, щоб визначити, чи достатньо ефективний мох, аби виправдати інвестиції.

Не кожен експеримент потребує нових матеріалів чи складної інфраструктури. У Сантьяго-де-Компостела (Іспанія) випадкове спостереження під час пандемії спонукало міських чиновників та університетських дослідників переглянути ставлення до рослинності, що росте між бруківкою, включно з мохом. Після того як тепловізори показали, що кам’яні поверхні з цими невеликими острівцями зелені на 25°C холодніші за голий камінь, місто вирішило залишити цей «міський мікросад» як недорогий спосіб боротьби зі спекою.

Філіп Воллісфурт також продовжує експериментувати з рослинністю. Для тимчасової інсталяції він перетворив цілу вітальню в Берліні на потойбічний ландшафт, вкритий мохом. Він знову зауважив позитивну реакцію людей. «Запах просто заспокоював людей, — зазначив він. — Якби в офісі була жива стіна з моху, яку регулярно поливали б, це створило б неймовірно приємний робочий клімат. Крім того, він фільтрує повітря та поглинає шум — це справді як уві сні».

Воллісфурт дізнався, що більшість звичайних картин із моху, які можна знайти в приміщеннях, виготовлені з висушеного та обробленого хімікатами моху. Це позбавляє необхідності поливати його, але також знищує майже всі його екологічні переваги. «Він мертвий», — каже він.

Його власне біомистецтво має обмеження. Без консервації мох зазвичай висихає і гине протягом трьох-шести місяців, залежно від сухості та кислотності середовища. «Як і вуличне мистецтво, — зазначає Воллісфурт, — воно недовговічне».

Однак глибше вивчення моху змусило його переосмислити й джерела походження матеріалів. Його сестра, гід на природі, називає мох «легенями лісу» і сказала йому, що брати мох із лісів та громадських місць неправильно. Зараз він збирає мох на покинутому військовому полігоні, який, ймовірно, незабаром стане будівельним майданчиком.

Його прагнення створювати екологічні інсталяції з моху іноді суперечить очікуванням клієнтів. За його словами, до нього зверталися представники великих корпорацій щодо створення мохових композицій, але лише для того, щоб відмахнутися від його занепокоєння щодо сталого видобутку. «Вони казали мені: "Нам байдуже. На фотографіях це просто має виглядати зелено"». Він хитає головою. «Це було розчарування. Це показало, що більшість людей розглядають це лише як засіб для досягнення мети».

Цей досвід відображає ширший ризик у гонитві за озелененням міст: живий матеріал може стати візуальним спрощенням ідеї сталого розвитку, навіть якщо його екологічна цінність не доведена. Це може виглядати як «зелене», але насправді бути «грінвошингом».

Окрім створення власного мистецтва з моху, Воллісфурту подобається проводити майстер-класи з моху для дітей у школах. За його словами, діти обожнюють експериментувати з м’яким, приємним на дотик матеріалом.

Виростаючи в сільській місцевості Айфель у Німеччині, він пам’ятає, як ходив босоніж по моху, і природа була його притулком, коли його власне дитинство було затьмарене втратами. Його батьки померли від раку, коли він був маленьким, а брат загинув, коли Філіпу було лише 14 років. Він здобув освіту іноземного кореспондента та готельного менеджера, перш ніж переїхати до Берліна й зайнятися мистецтвом. Він звернувся до творчості виключно як до способу зробити місця яскравішими, а приміщення — позитивними. «Ось що мене рухає, — каже він. — Позитив — це просто набагато кращий спосіб справлятися з речами. Звісно, не все є позитивним, але я маю намагатися залишатися позитивним». Його улюблені проєкти починаються з темних, непривітних місць і перетворюють їх на зони, де людям подобається проводити час. «Це моя мета як митця».

Він вірить, що не став би митцем без своєї біографії. І він бачить подібну стійкість у рослинах: «Один фахівець якось сказав мені, що я можу покласти мох у духовку при температурі 270°C, і якщо потім полити його водою, він оживе».

У цьому, каже він, «можливо, я трохи схожий на мох. Тебе можна знищити, але ти просто ростеш знову. Ти боєць».

Оригінал: reasonstobecheerful.world

Про Що? — новини науки, технологій і світу