Люди, що стали дикою природою: унікальний експеримент з емпатії
· Люди
Жителі Сомерсету беруть участь у науковому експерименті, намагаючись сприймати ландшафт через органи чуття тварин, щоб краще зрозуміти екологічні загрози.
Waterline — це серія матеріалів, що досліджує, як природні рішення допомагають зберігати та захищати наші водні ресурси. Проєкт фінансується за рахунок гранту Walton Family Foundation.
Яке це — бути птахом?
Спочатку Гелен Лоуі думала, що бути боривітром означатиме свободу. «Я люблю птахів, особливо боривітрів — коли вони зависають у повітрі, у них відкривається неймовірний огляд на ландшафт», — каже вона. Надзвичайно гнучка шия та голова цього птаха дозволяють йому охоплювати поглядом усю місцевість, а очі бачать в ультрафіолетовому спектрі, що допомагає помічати сліди сечі, залишені полівками.
«Ти миттєво отримуєш зовсім іншу перспективу», — захоплено додає Лоуі.
Лоуі, пенсіонерка з Тонтона, допомагає доглядати за 65-акровою заплавою Лонгран Медоу біля річки Тон у графстві Сомерсет, Велика Британія. Коли вчені шукали волонтерів, охочих спробувати поглянути на ландшафт очима тварини, Лоуі зголосилася і обрала рудувато-коричневого боривітра — малого сокола.
Спершу вона вивчала здібності та звички птаха. Потім, упродовж кількох тижнів, Лоуі проводила години на березі річки, дотримуючись інструкцій із посібника «Співпраця з тваринами» (Animal Collaboration), який отримала: сидіти нерухомо, бути уважною, обрати одне відчуття, що є особливо важливим для тварини. Через гострий зір боривітрів Лоуі почала з фокусування на візуальних сигналах, а потім почала прислухатися. «Ти стаєш свого роду гіперпильною», — каже вона. Посібник радить людям не намагатися одразу класифікувати чи пояснювати те, що вони відчувають, а просто спостерігати.
Коли Лоуі спробувала перейняти перспективу птаха, романтичне уявлення про свободу зникло. Птаху потрібні прихисток, ділянки нескошеної трави для полювання на полівок і мишей, а також простір, де його не турбують люди та собаки. Раптом ландшафт навколо Лоуі почав виглядати як низка перешкод і загроз, які дика тварина має долати: «Як тільки я заглибилася в те, як це — бути боривітром, я зрозуміла, що мої можливості насправді дуже обмежені, бо так важко знайти місця, де можна роздобути їжу».
Досвід Лоуі є частиною піонерського експерименту Accelerator for Systemic Risk Assessment (ASRA), незалежної некомерційної ініціативи під егідою Фонду ООН у співпраці з Університетом Західної Англії (UWE), що фінансується мережею Ecological Citizen(s). Проєкт «Ризики поза людським зором» (Risks Beyond Human Eyes) пропонує людям навколо басейну річки Тон дослідити ризики не з традиційної позиції відвідувачів, землевласників, планувальників чи екологів, а через сенсорні світи та потреби інших видів: лютої видри, лосося, що перебуває під загрозою, тихого оленя, гострозорого боривітра чи сліпого дощового черв'яка.
Упродовж кількох місяців 18 учасників плавали, як лососі, «серфили» річкою, імітуючи рухи видри, або ховалися в норах, як дощові черв'яки. Це виглядає химерно, доки не стають зрозумілими практичні наслідки: якщо звичайні оцінки ризиків систематично ігнорують те, що важливо для інших видів, чи може тимчасова зміна людського світогляду виявити проблеми — і рішення, — які інакше залишалися б невидимими?
Для Лоуі це вже змінило спосіб управління землею. Вона прийшла до проєкту як місцева мешканка, занепокоєна якістю води в річці Тон. Люди хочуть у ній купатися, проте вода занадто забруднена стоками з полів, гербіцидами, пестицидами та іншими токсинами. «Але у тварин немає такого вибору, — каже вона. — Вони постійно живуть у цій воді дуже низької якості».
Ці інсайти є частиною логіки проєкту ASRA, який кидає виклик антропоцентризму в оцінці ризиків. «Звісно, ми не вдаємо, що людина буквально стає видрою чи боривітром, — пояснює співкерівник проєкту Філ Тові, — але такий тип дисциплінованої уваги оголює аспекти середовища тварини, які люди зазвичай не помічають». Отримані свідчення не мають на меті просто створити зворушливі історії про дику природу; вони сприймаються як внесок у ширшу оцінку системних ризиків поряд із науковими даними та показниками якості води.
Згідно з «Індексом живої планети» за 2026 рік, популяції прісноводних видів скоротилися на 85 відсотків у період між 1970 і 2022 роками — це найрізкіше падіння серед усіх великих екосистем. Одна справа — читати цю цифру як інтелектуальну інформацію, і зовсім інша — спробувати приміряти на себе роль лосося, як це зробили деякі учасники дослідження, і усвідомити смертельну реальність: вони не можуть подолати річкову перешкоду, щоб дістатися джерела їжі.
Лоуі на власному досвіді переконалася, що ландшафт, створений так, щоб виглядати доступним і привабливим для людей, виглядає зовсім інакше для виду, який намагається харчуватися і розмножуватися. Протягом кількох тижнів спостережень Лоуі так і не побачила жодного боривітра. Було забагато людей, забагато собак, забагато шуму. «Боривітрам насправді потрібен простір подалі від нас», — зрозуміла вона.
Лоуі також по-іншому поглянула на сіножаті. Вона помітила, що як тільки сіно скошують, ландшафт стає суворим і ворожим простором. «Там немає схованки», — каже вона. Під час спекотного, сухого літа відсутність прихистку може означати різницю між життям і смертю.
На наступній зустрічі «Друзів Лонгран Медоу» Лоуі запропонувала створити «мозаїку середовищ існування», зберігши більше високої трави та ширші прибережні зони вздовж річки замість доглянутих газонів.
Лоуі каже, що тепер просить людей прийняти нову перспективу. «Я хочу, щоб ви більше думали з погляду тварин, — каже вона їм. — Замість того, щоб думати про те, що нам треба підстригти живопліт, чи не краще залишити місця для птахів, комах і всіх інших видів, що тут живуть? Чи створюємо ми коридори живлення для кажанів?». На її подив, група «просто сприйняла ці ідеї», звітує Лоуі.
Більша амбіція експерименту ASRA — перетворити ці спостереження на дієвий захист. Філ Тові, який очолює проєкт разом із Мігелем Кастро з UWE, описує річку Тон як систему, в якій ризики накопичуються. Наприклад, дослідження виявило, що боривітри, які живуть у радіусі 30 метрів від головної дороги, демонструють підвищений рівень кортизолу через стрес, і замість розмноження вони зосереджуються на виживанні. «Тож коли ми дивимося на загальну мережу доріг у регіоні, ми бачимо масштаби шкоди, руйнувань, фізичних і ментальних травм, які стали дуже поширеними, — підсумовує Тові. — Одне з того, що ми робимо в ASRA для відповіді на системні ризики, — це вивчення глибинних структур, історичних умов і того, що є бар'єрами для трансформації».
Колишній командос Королівської морської піхоти, Тові брав участь в операціях по всьому світу: від миротворчої діяльності в Північній Ірландії до роботи з місцевими силами в Афганістані та розгортання в Африці та на Близькому Сході. До приєднання до ASRA він працював керівником відділу прогнозів у Міністерстві довкілля, продовольства та сільських справ Великої Британії.
Він порівнює емоційні свідчення учасників дослідження зі шокованими звітами цивільних, що опинилися в зоні бойових дій. Він також провів близько двох десятків власних польових експериментів, змінюючи види та тестуючи інструкції для учасників. «Я виходив о четвертій ранку, приблизно знаючи, де тримаються олені». Для Тові поєднання свідчень учасників із науковими доказами та структурованою схемою картування ризиків означає «створення умов для глибших структурних змін».
Наприклад, річка та її притоки містять понад 337 гребель та інших перешкод на дистанції близько 33 кілометрів, що створює проблеми для мігруючого лосося та інших істот. «Ніхто насправді не враховував щільність і обсяг цього тиску на тварин, — каже Тові. — Але коли я сиджу як видра, я бачу ці бар'єри, тому що як видра я перебуваю лише в шести сантиметрах від землі».
Традиційні оцінки схильні ділити проблеми на категорії: транспорт, сільське господарство, якість води, середовище існування, біорізноманіття. Цифрове картування ризиків річки Тон у Тові виглядає як «яскраво-помаранчеве» поле, де різні ризики перекриваються. Проблема полягає не лише в кількості окремих небезпек, а в їхній щільності та взаємодії.
Зміна перспективи не означає відмову від наукових доказів, але це допомагає побачити, які дії матимуть найбільший вплив. «Як дослідницька команда, ми розуміли абсурдність того, що ми просимо групу людей спробувати — і неминуче провалитися — у спробі жити як обрана тварина. До цього ми поставилися дуже серйозно, — каже Тові, відповідаючи на очевидну критику щодо антропоморфізму. — Ми жодного разу не стверджували, що Гелен була боривітром, але, використовуючи встановлений нами структурований процес, ми робимо уявний стрибок, щоб відкалібрувати, яким було б це середовище для тварини. Тоді ми починаємо бачити бар'єри зовсім інакше».
Для Лоуі вправа зі зміни перспективи призвела до змін в управлінні землею, а потім до усвідомлення, що вона хоче домагатися змін за межами своєї локальної групи. «Дивно, як швидко локальні дії на порівняно невеликій території можуть привести до розуміння того, що нам насправді потрібні зміни в політиці щодо ландшафту, щоб дійсно досягти змін», — каже вона.
Проєкт надихнув на ще амбітніше питання: чого потребує річка?
Одна з учасниць дослідження працює в міській раді. За словами Тові, «вона відіграла ключову роль у тому, щоб об'єднати роботу і застосувати її до річки Тон як суб'єкт». Робоча група швидко сформувалася, результатом чого стало прийняття першої в Сомерсеті Хартії прав річки, яка визнає право річки на відновлення, течію та захист від шкоди.
Досвід Лоуі в ролі боривітра є частиною глобального руху, спрямованого на відмову від антропоцентричного погляду, натхненного такими програмами, як «Більше ніж людське життя» (More than Human Life) юридичного факультету Нью-Йоркського університету, а також бестселерами авторів на кшталт Чарльза Фостера, чия книга «Бути звіром» (Being A Beast) описує його життя в образі борсука, оленя, лисиці та серпокрильця. Це також повернення до цінностей корінних народів. У 2008 році корінні народи спонукали Еквадор стати першою у світі країною, яка офіційно визнала «Права Матері-Землі» — рішення, яке Global Alliance for the Rights of Nature (GARN) та інші успішно використали проти будівельної компанії, що скидала сміття в річку Вілкабамба. У результаті уряд був змушений очистити річку.
Тові погоджується, що річки та інші елементи природи повинні мати право на представництво. «Я ніколи не зустрічався зі своїм членом парламенту, — каже він. — Проте ми приймаємо політичне представництво для людей. Проблема в тому, щоб зробити це доброчесно».
Підхід залишається експериментальним. Існують очевидні обмеження для людей, які намагаються зрозуміти інші види, і самі дослідники визнають, що потрібно більше часу. Але Тові сподівається розширити роботу ASRA на більші території. «Ми почали налагоджувати зв'язки з нашими «сестринськими» річками, виходячи на контакт із групами та обмірковуючи ширший рух солідарності», — каже Тові, маючи намір інтегрувати уроки проєкту річки Тон.
Досвід Лоуі підказує ще одну потенційну перевагу: зміну того, що хвилює людей. «Одна з найважливіших речей, яку я отримала від цього, — каже вона, — це емоційний зв'язок із природою, який повертається до тебе».
Цей емоційний зв'язок не сприймається як заміна доказам. Скоріше, він робить докази такими, які важче ігнорувати.
Оригінал: reasonstobecheerful.world