Як водно-болотні угіддя Калькутти очищують стічні води мільйонного міста
· Люди
Східні водно-болотні угіддя Калькутти є найбільшою у світі природною системою переробки відходів, яка щодня очищує 900 мільйонів літрів міських стічних вод.
Waterline — це серія матеріалів, що досліджує, як природні рішення допомагають зберігати та захищати наші водні ресурси. Проєкт фінансується за рахунок гранту Фонду родини Волтонів (Walton Family Foundation).
Спекотного літнього дня Ґаґан Дас змішує в великій діжці борошно з арахісу та гірчиці з водою. По обидва боки від нього виблискують на сонці великі ставки. Береги вкриті манговими деревами, обвішаними плодами, пальмами, що хиляться під вагою жовтих фініків, та затінистими деревами нім. Важко повірити, що ми знаходимося лише за 24 кілометри від Калькутти, галасливої столиці індійського штату Західна Бенгалія.
Дас наповнює годівницю гострою сумішшю, яку він приготував, і заходить у прісну воду. «Моя риба ще зовсім маленька, але цей смачний корм, який я приготував, миттєво зробить її вгодованою», — каже він. За його словами, рибництво тут — прибуткова справа, оскільки попит Калькутти на різні види коропа, яких він розводить, надзвичайно високий. Цього року він орендував два ставки, відомі тут як бхері, приблизно за 940 доларів США і сподівається, що якщо все піде добре, зможе вчетверо збільшити свої інвестиції. «Єдина проблема, з якою ми час від часу стикаємося, — каже він. — Іноді ми не отримуємо достатньо стічних вод з Калькутти!»
Це Східно-Калькуттські водно-болотні угіддя (EKW) — Рамсарське угіддя міжнародного значення площею близько 12 500 гектарів. Це мозаїка зі ставків, що живляться стічними водами, боліт, каналів та сільськогосподарських угідь, які щодня очищують близько 900 мільйонів літрів стічних вод «Міста радості». «Це суто природна система очищення стічних вод, яка рятує Калькутту від необхідності будувати та експлуатувати значно більші, високотехнологічні та дорогі очисні споруди», — каже Сусанта Кумар Чакраборті. Його книга 2023 року «Екологія водно-болотних угідь: Екобіологічна унікальність Рамсарського об'єкта» детально описує екологічні та економічні послуги, що надаються тим, що він описує як «найбільшу у світі систему природної переробки відходів».
Розташовані на схилі, нижчому за рівень центру галасливого бенгальського мегаполіса, водно-болотні угіддя живляться через підземні труби, з'єднані з насосними станціями у східній частині Калькутти. Звідси, у стародавніх каналізаційних каналах, природа працює над очищенням води. Тверді відходи осідають у вигляді багатого на вуглець мулу, який компостується в потужне добриво. Сонце очищує та насичує воду киснем, тоді як водні рослини, планктон і мікроби харчуються органічними речовинами і, своєю чергою, стають кормом для риби, яку вирощують місцеві фермери. Водно-болотні угіддя також поглинають паводкові води під час сильних дощів, і до того моменту, коли Дас перекачує воду з каналу у свій бхері, вона виглядає прозорою і має свіжий запах.
Це типовий передмусонний день у Калькутті, для якого характерні температури близько 35 градусів за Цельсієм і вологість понад 60 відсотків. Чакраборті, двоє його студентів і я їдемо приблизно за 40 кілометрів від Калькутти шосе Басанті у напрямку мангрового лісу, відомого як Сундарбан.
У Джамаїпарі, маленькому рибальському селищі в EKW, ми відвідуємо блискучий бхері Даса. Чакраборті, з обличчя якого струмками стікає піт, вказує на рослини, що поглинають забруднення, такі як водяний гіацинт і листова зелень, яку часто використовують у бенгальській кухні, — калмі сааг (водяний шпинат). За насипом розкинулися поля соняшників, рису та овочів, як-от баклажани, помідори та чилі — усе це вирощено на компостованому мулі, що накопичується вздовж каналів. Вузькі водні канали перетинають ландшафт. Ми переходимо міст, зроблений просто з одного товстого стовбура бамбука, і натрапляємо на солом’яний навіс, який селяни використовують, щоб стежити за своїми полями та бхері. Група підлітків пропонує нам воду з молодих кокосів. Дев’ятнадцятирічний Суміт Мандал — один із них.
У водно-болотних угіддях налічується понад 254 рибогосподарства, що живляться стічними водами, які забезпечують засобами до існування понад 30 000 рибалок і працівників рибних ферм. Сім’я Мандала орендує тут кілька бхері, де вони вирощують рибу, яку люблять місцеві жителі: кілька видів сома, коропа та тилапії. «Бхері дає нам усе, — каже він. — Він бере брудну воду з міста і перетворює її на їжу та засоби до існування... Це як змія, що їсть свій хвіст!» А змій тут удосталь — водно-болотні угіддя надзвичайно біорізноманітні, тут мешкають варани, багато видів водоплавних птахів і, звісно, багхрол — місцева назва рибного кота, який є символом штату Західна Бенгалія.
Далі вздовж шосе Басанті прісноводні бхері поступаються місцем солонуватим естуаріям дельти Сундарбан, де річки Ганг і Брахмапутра зустрічаються з морем. Галасливі оптові ринки риби та овочів у сусідньому місті Маланча постачають продукцію до міста. Чакраборті, який, як і більшість бенгальців, пристрасно любить рибу, купує трохи. Коли я обережно порушую питання про те, чи безпечно їсти рибу, вирощену в цих стічних ставках, він дає ствердну відповідь. Дослідження 2023 року показало, що рівень важких металів у рибі з EKW цілком відповідає безпечним межам, встановленим Всесвітньою організацією охорони здоров’я. Але такі дослідження, визнає він, мають проводитися частіше. «Зараз сюди потрапляє набагато більше промислових стоків», — каже він, коли ми проїжджаємо повз Шкіряний комплекс Калькутти, де розташовано близько 500 гарбурень і систему очищення стічних вод, яку часто критикують. Далі вода в каналі вкрита пінистими забруднювачами.
Коли вдалині виблискує річка Бід'ядхарі, Чакраборті вказує на всі географічні особливості, які допомогли зберегти Східно-Калькуттські водно-болотні угіддя без значних людських інвестицій досі. «Ми зараз на нижчому рівні, ніж місто, тому стічні води природним чином течуть сюди», — каже він. Зв’язок із Сундарбаном гарантує, що припливи регулярно штовхають стічні води із західних, густонаселених частин Калькутти до водно-болотних угідь на сході. Болотистий ландшафт легко вбирає стічні води та дощовий стік. «Така система може працювати лише за певних географічних умов», — каже він, але додає, що кілька її ключових елементів — рослини, що поглинають забруднення, планктон і риба; компостування мулу зі стічних вод для сільського господарства; використання природного перепаду рельєфу для переміщення та аерації води — легко відтворити.
Насправді в усьому світі міста випробовують різні типи природних рішень для очищення стічних вод, як це визначено Глобальною ініціативою ООН з очищення стічних вод. У Північній Каліфорнії місто Арката експлуатує систему очищення стічних вод, яка поєднує звичайне очищення зі штучно створеними водно-болотними угіддями. Китай також активно інвестує в штучні системи водно-болотних угідь у межах свого підходу «місто-губка», використовуючи їх для поглинання зливових вод, покращення якості води та зниження ризиків повеней. А у В’єтнамі багато міст традиційно інтегрують аквакультурні ставки в міські системи управління водними ресурсами, використовуючи екологічні процеси для переробки поживних речовин і підтримки виробництва продуктів харчування.
EKW залишається унікальним об’єктом через свій масштаб і той факт, що він зберігся понад століття. Але коли ми їдемо назад до Калькутти, стає зрозуміло, що цей ландшафт перебуває під тиском. Що ближче ми під’їжджаємо до міста, то частіше на болотистому ландшафті EKW з’являється нова риса: хмарочоси. Тиск з боку девелоперів, створення промислових зон і пересихання каналів, які життєво з’єднують каналізацію Калькутти з водно-болотними угіддями, — усе це поступово зменшує екологічні функції, які вони забезпечують.
Існує ще одна проблема: бхері дробляться між багатьма спадкоємцями після смерті їхніх власників. «Уявіть, як ця територія виглядала колись, коли замість цих маленьких бхері було одне величезне водно-болотне угіддя, — каже Чакраборті. — Протягом десятиліть вони ставали все меншими і меншими, а зв’язки між ними поступово замулюються або забудовуються».
Деградація водно-болотних угідь мала «негайний вплив» на Калькутту та її мешканців, каже Чакраборті. У 2025 році, коли місто пережило найбільшу кількість опадів за 39 років, дев'ятеро з десяти загиблих отримали удар струмом від оголених дротів у затоплених районах. «Раніше надлишкова дощова вода стікала у водно-болотні угіддя, але тепер їй нікуди діватися, — каже він. — Якщо водно-болотні угіддя будуть продовжувати деградувати, місто стане менш стійким до екстремальних погодних умов і кліматичних змін».
Дхрубаджоті Гхош, еколог та інженер, який працював у департаменті водних ресурсів і санітарії Західної Бенгалії, ввів термін «Східно-Калькуттські водно-болотні угіддя». Після багатьох років лобіювання міжнародного визнання йому вдалося домогтися присвоєння цій території статусу Рамсарського об'єкта у 2002 році. Водно-болотні угіддя отримали юридичний захист через кілька років, коли було ухвалено Закон про Східно-Калькуттські водно-болотні угіддя (охорона та управління) 2006 року.
Гхош, який помер у 2018 році, був найбільш пристрасним захисником водно-болотних угідь і доводив на міжнародних та національних майданчиках, що це не вільні землі, які чекають на урбанізацію, а життєво важлива екологічна інфраструктура, яка очищувала більшу частину стічних вод Калькутти, захищала від повеней і підтримувала десятки тисяч людей.
Дивлячись на висотки, зведені на території угідь, Чакраборті каже: «Сьогодні проблема Східно-Калькуттських водно-болотних угідь полягає в управлінні. Закон існує, але він марний, якщо його не дотримуватися!»
Тим часом на рибному ринку в Маланчі робота триває як завжди. Місцевий рибалка Ратін Дас продав великий улов сома і каже, що у водно-болотних угіддях і мангрових заростях риби ще багато. «Якби тільки наш ринок мав холодильну камеру, — каже він, просуваючи величезний шматок льоду через шумну дробарку, — ми могли б ловити більше риби і заробляти більше грошей. Можливо, це переконало б більше людей, які живуть на водно-болотних угіддях, дбати про них трохи краще!»
Оригінал: reasonstobecheerful.world