Хочете побачити тигра? Нехай ці жінки стануть вашими гідами
· Люди
В індійському заповіднику Тадоба жінки-гіди професійно проводять сафарі, долаючи застарілі гендерні стереотипи та відкриваючи нові кар'єрні можливості для місцевих мешканок.
Світає у заповіднику «Тадоба-Андхарі» у західному індійському штаті Махараштра. Більшість туристів, які очікують на початок сафарі, приїхали сюди, щоб побачити тигра. Але натомість їхню увагу привертає інше видовище: жінки у формі кольору хакі сідають у джипи.
«Усі досі витріщаються, коли бачать жінок у сафарі-екіпіруванні, які ведуть туристів у ліс, — каже Шахназ Сулеман Байг. — Але це викликає в мене гордість».
Коли у 2015 році Байг стала однією з перших жінок-гідок у Тадобі, мало хто міг уявити, що жінки досягнуть успіху в професії, де тривалий час домінували чоловіки. «Чоловіки-гіди були проти того, щоб ми приєднувалися. Наша громада ніколи не бачила, щоб жінки виходили працювати, і ми самі сумнівалися, чи зможемо досягти успіху», — згадує Мая Дженгат, одна з шести жінок, яких найняли разом із Байг.
Проте, самі того не усвідомлюючи, ці шестеро жінок стали розв'язанням проблеми, про яку мало хто замислювався, каже Прабху Нат Шукла, польовий директор Тадоби. «Коли жінок виключають із професій сафарі, лісове господарство втрачає не лише багатий кадровий резерв місцевих талантів, а й унікальну енергію, тепло та стиль спілкування, які вони приносять», — додає він.
Тадоба стала піонером у залученні жінок-гідок у центральній Індії, і сьогодні десятки жінок проводять сафарі по всьому регіону (лише в Тадобі їх 52). Більше можливостей відкрилося у 2018 році, коли Pugdundee Safaris, одна з провідних індійських компаній, що займається відповідальним сафарі та має сім лоджів у центральній Індії, запустила ProNat — програму для людей, зацікавлених у кар’єрі в галузі дикої природи та охорони довкілля. На відміну від інших навчальних програм, які проводять сафарі-компанії переважно для власного персоналу, ProNat була і залишається відкритою для всіх молодих жінок (і чоловіків), які прагнуть керівних посад у джунглях. До початку цієї програми вхід у професії, пов’язані з дикою природою в Індії, був неофіційним, а натуралісти навчалися безпосередньо під час роботи. Оскільки багато хто вважав, що робота натураліста більше підходить чоловікам, ніж жінкам, молодим жінкам було нелегко знайти своє місце. Сьогодні понад 270 випускників (35 із яких — жінки) працюють у секторі дикої природи в національних парках і тигрових заповідниках по всій Індії.
«Особливо для жінок ця професійна кваліфікація створила чіткий шлях у сектор дикої природи, — каже Манав Хандуджа, співзасновник і директор Pugdundee Safaris. — Наші випускники згодом стали натуралістами, знімають фільми про дику природу, працюють у сфері охорони природи й навіть відкривають власні туристичні компанії, орієнтовані на дику природу».
Це дуже відрізняється від того часу, коли вона починала, каже Байг, коли в джунглях було легше побачити тигра, ніж жінку, яка проводить сафарі.
Слабке сонце мусонів низько світить на горизонті в джунглях Тадоби. Байг готується до сафарі у своїй формі: охайна зелена сорочка, заправлена в коричневі штани-камуфляж. 44-річна жінка разом із чоловіком керує гостьовим будинком, а сама вона є гідкою, призначеною лісовим відомством. «Мені здається, я полюбила джунглі ще тоді, коли була в утробі матері», — каже Байг.
Близько 2010 року, після того, як іноземний відвідувач похвалив її знання дикої природи, Байг вирішила, що хоче стати гідом. Через п’ять років лісове відомство призначило її та ще п’ятьох жінок на цю посаду.
«У відомстві попросили нас працювати парами й вести сафарі-вантажівки, розраховані на 22 туристи... До того ми ледве розмовляли з незнайомцями, — сміючись розповідає одна з них, Гаятрі Вадай. — Моє перше сафарі було з Шахназ [Байг], тому я дозволила їй говорити за двох».
Вони стикалися з багатьма складними ситуаціями. Вадай згадує, як вперше опинилася віч-на-віч із тигрицею. «Хлопець у моєму джипі впустив поліетиленовий пакет. Я вийшла з машини, щоб підібрати сміття, і опинилася з нею віч-на-віч, очі в очі, — згадує вона. — Я стояла нерухомо, поки тигриця не зникла в лісі, а моїм інстинктом було переконатися, що мої гості в безпеці».
Сьогодні Байг, Дженгат і Вадай є палкими прихильницями того, щоб у цю професію приходило більше жінок. Вони кажуть, що бачать великий інтерес до своєї справи.
Приблизно за 270 миль звідси, у Бандхавгарху в штаті Мадх’я-Прадеш, Ратна Сінгх, одна з перших натуралістів сафарі в центральній Індії, спостерігала такий самий інтерес. Тому, коли вона почала навчати гідів, спочатку приватно, а потім для лісового відомства, вона подбала про те, щоб залучити місцевих жінок, які здобули початкову освіту, але не мали доступу до стабільної роботи. Це було у 2010 році, і відтоді вона навчила понад 2500 осіб, включаючи 250 жінок.
Життя в джунглях важке, каже вона. Вона зустрічала тигра, поки міняла пробите колесо, жила з щурячою змією та коброю в одній кімнаті (кобра зрештою з’їла щурячу змію) і проводила по 12 годин на день на вибоїстих лісових стежках. «Але це ніщо, з чим би не впоралася фізично підготовлена жінка», — стверджує вона.
Двадцятишестирічна Сурянші Тхакур сідає за кермо сафарі-джипа разом зі своїми гостями в Бандхавгарху. Люди зупиняються і витріщаються на мініатюрну жінку, яка керує величезним транспортним засобом, особливо тому, що в цьому тигровому заповіднику є лише одна інша жінка-натураліст. «Опинившись у лісі, ваша стать перестає мати значення, — каже випускниця ProNat 2023 року. — Єдине, що важливо, — це наскільки добре ви інтерпретуєте природу для своїх гостей, наскільки ви можете оживити її для них через свою розповідь».
Приблизно за 100 миль звідси, у заповіднику Пенч, натуралістка Мокшада Махаджан веде гостей до сховку (камуфльованого укриття) біля водойми в лоджі Pench Tree Lodge компанії Pugdundee. Як випускниця курсу ProNat 2025 року, вона винесла головний урок: «Ви можете багато знати про джунглі, але якщо ви не можете цікаво представити ці знання відвідувачам, вони нічого не запам’ятають!»
Дослідження підтверджують цю ідею: ефективний сторітелінг допомагає слухачам розвивати емпатію, запам’ятовувати інформацію та будувати емоційні зв’язки з місцями. «Ми кажемо нашим студентам, що кожне сафарі — це можливість перетворити простого гостя на амбасадора охорони природи, дикої природи», — каже Хандуджа. Він помічає, що жінки-натуралісти Pugdundee, схоже, змушують гостей почуватися комфортніше. Це особливо помітно з жінками-мандрівницями та сім’ями з дітьми, які, за словами Шукли та Хандуджі, все частіше просять призначити їм жінку-гіда під час повторних візитів.
Махаджан каже, що їй подобається розповідати про дику природу молодшим відвідувачам. «Замість того, щоб зосереджуватися лише на тигрі, — каже вона, — мені подобається допомагати дітям зрозуміти, як комахи, птахи, рослини та хижаки пов’язані між собою в одній екосистемі».
Ідея залучення більшої кількості жінок до сафарі не обмежується центральною Індією. У Ботсвані в лоджі Chobe Game Lodge з 2010 року працює перша в Африці суто жіноча команда гідів — Chobe Angels. Їхня популярність серед гостей надихнула на створення схожих програм, як-от керований жінками табір Dunia Camp у Танзанії, тоді як інші, включаючи African Bush Camps у Ботсвані, взяли на себе зобов’язання збільшити частку жінок-гідів до 25 відсотків свого персоналу. Chobe Lodge, як і Pugdundee, став життєво важливим інкубатором. Зі ста приблизно жінок-гідів, які зараз працюють у Ботсвані, більше половини розпочали свою кар’єру з Chobe Angels.
«Фемінізація» досвіду сафарі має приховані переваги, каже Сінгх: «Жінки-гіди краще дотримуються правил; наприклад, вони з меншою ймовірністю з’їдуть з визначених маршрутів лише для того, щоб переслідувати або побачити тигра!» У Тадобі Шукла погоджується, додаючи, що їхня присутність змушує «чоловіків поводитися краще!» Вони ввічливіші й використовують кращу лексику (і менше лайливих слів), каже він, додаючи: «Деякі з них навіть виглядають охайнішими!»
Для місцевих жінок, які працюють гідами та натуралістами, цей сектор пропонує вкрай необхідний заробіток поблизу дому, що критично важливо в штаті, де лише 32,6 відсотка жінок мають роботу, а встановлена мінімальна місячна зарплата за сільськогосподарську працю становить 6 988 рупій ($72). Байг, Дженгат і Вадай заробляють до $14 на день, а часто й удвічі більше завдяки чайовим. «За ці роки мій дохід дуже допоміг моєму господарству — я змогла відправити дітей до кращої школи в Чандрапурі й допомогла сім’ї побудувати будинок», — каже Дженгат. Вадай зробила те саме, а Байг вкладає свій щомісячний дохід у гостьовий будинок, яким вони керують із чоловіком.
«Коли жінки заробляють, процвітає вся їхня родина, — каже Шукла. — Це змусило багатьох у місцевих селах змінити погляди на те, що жінки працюють». Коли Сінгх нещодавно проводила програму розвитку лідерства в дикій природі, деякі жінки-учасниці брали з собою дітей — і чоловіків, щоб ті сиділи з ними. «Насправді немає такої свободи, як фінансова незалежність, — каже вона. — Коли чоловіки тут усвідомлюють, що як натуралісти їхні дружини можуть заробляти понад $500 на місяць — і до двох разів більше у вигляді чайових, що є значним доходом для людей у цій місцевості — вони стають їхніми палкими прихильниками».
З огляду на це, знадобляться системні зміни, щоб вивести жінок на передові позиції в секторі дикої природи, особливо на керівні посади. Хоча державна програма підготовки гідів є безкоштовною, програма ProNat, що коштує близько $1200, доступна не всім. До того ж програма Pugdundee може проводитися лише в міжсезоння (з серпня по вересень), коли в еколоджах немає гостей.
У 2025 році Байг отримала Меморіальну премію Біллі Арджана Сінгха як найкращий гід з дикої природи (Західна Індія). Одягнена в шовкове сарі замість звичного екіпірування кольору хакі та з широкою усмішкою, вона прийняла нагороду від імені своїх «п’яти сестер», які розпочали свій шлях гідами разом із нею у 2015 році. Вона відчуває, що вони розпочали справжню революцію. «Так багато маленьких дівчаток у нашому селі тепер кажуть, що хочуть бути схожими на нас, коли виростуть; так багато молодих жінок звертаються до нас за порадою, як увійти в цю професію, — каже вона. — Це приємне відчуття».
Оригінал: reasonstobecheerful.world