«Кози-корови»: іспанське рішення для боротьби з лісовими пожежами

· Люди

«Кози-корови»: іспанське рішення для боротьби з лісовими пожежами

У іспанському регіоні Галісія спільнота впроваджує випас місцевої породи корів Cachena, відомих як «кози-корови», для знищення горючого підліску та запобігання масштабним лісовим пожежам.

«У Галісії у нас багато дощів і сильне сонце, тому рослинність росте швидко, і її важко контролювати», — вигукує Хосе Табоада, поки ми мчимо вгору крутою кам’янистою стежкою на його розхитаному Land Rover. «Влітку, коли все пересихає, пожежі можуть спалахнути дуже легко».

Тут, на північному заході Іспанії, лісові пожежі останніми роками спустошують ландшафт, змушуючи владу відчайдушно шукати вирішення проблеми. Галісія, густо заліснений регіон на узбережжі Атлантичного океану, у 2025 році постраждала від найгірших у країні пожеж. У вогні опинилося близько 118 000 гектарів лісу — територія, приблизно рівна площі Нью-Йорка.

Проте громада Табоади у Вінсіосі, парафії з 2500 жителів на південному заході регіону, впроваджує таємну «бичачу зброю», намагаючись загасити або принаймні мінімізувати ризик цих пожеж. Місцеві жителі називають цих тварин «козами-коровами».

«Вони з’їдають майже все, це вражає», — каже 58-річний Табоада. Зараз він стоїть на схилі пагорба, милуючись стадом, яке цього серпневого ранку жує чагарники в оточенні евкаліптових і соснових лісів. Він є координатором земельного колективу Вінсіоса, до якого входять близько 140 членів, що управляють 678 гектарами громадського лісу.

Корінна порода кашена — найменша порода корів в Іспанії — колись була звичним явищем у Галісії. Але з десятиліттями, коли землекорикостування змінилося з пасовищ для худоби на промислові плантації дерев, а сільське населення почало мігрувати до міст, кашена зникли, і до 1980-х років опинилися на межі вимирання. У свою чергу, більша частина рослинності, яку колись випасала худоба на вільному вигулі, залишилася без догляду і розрослася. Останніми роками цей факт, у поєднанні з більш посушливими умовами, спричиненими антропогенними змінами клімату, створив дедалі сприятливіший сценарій для пожеж.

Саме у 2017 році, після того, як пожежа знищила близько 80 відсотків лісу у Вінсіосі, громада колективно вирішила, що щось має змінитися.

«Це було жахливо», — каже Табоада про події жовтня. Хоча у Вінсіосі ніхто не загинув, за словами Табоади, двоє жителів села по інший бік пагорба втратили життя у вогні.

Громада вирішила, що випас худоби — найкращий спосіб зменшити ризик.

Протягом століть кашена, витривала порода з ліроподібними рогами, самотужки запобігала лісовим пожежам у Галісії, роблячи те, що вміє найкраще: їсти. Їх називають «козами-коровами» через їхній менший розмір, широкий раціон і здатність підніматися на гірську місцевість — риси, які частіше асоціюються з козами.

Повторне впровадження цієї практики у Вінсіосі розпочалося у 2023 році й охопило різні види ссавців: кіз, овець та коней, а також корів кашена. Усі вони допомагають розчищати легкозаймистий підлісок, випасаючись на землі, а також створюючи прогалини у рослинності, які можуть зупинити поширення вогню.

Сьогодні, після того, як громада закупила першу худобу і почала розведення, на випасі перебуває 27 корів кашена, 60 кіз і 26 овець. Відтоді серйозних пожеж не було; минулого року барбекю у забороненому місці спричинило пожежу, але вона не поширилася. Однак лише час покаже, наскільки випас худоби зробив ліс стійким до вогню.

Використання худоби для випасу і, як наслідок, видалення легкозаймистої рослинності — метод, відомий як сільськогосподарське лісівництво (silvopastoralism), — набуває популярності в Іспанії та за її межами як спосіб зробити пожежі менш інтенсивними та легшими для контролю, навіть якщо це не може зупинити виникнення пожеж через необережність або підпали.

Пошук ефективної відповіді став більш нагальним, оскільки руйнівні лісові пожежі стають дедалі звичнішими в Європі — континенті, що нагрівається найшвидше у світі. З початку 2026 року в Європейському Союзі було зареєстровано понад 1600 пожеж площею понад 30 гектарів, які спалили понад 580 000 гектарів землі. У 2025 році пожежі завдали майну та інфраструктурі ЄС збитків на 2,5 мільярда євро (2,9 мільярда доларів США).

«Ми входимо у п’яту хвилю спеки в Європі лише цього року, і цей рік видається гіршим з точки зору інтенсивності періоду посухи», — каже Стефан Дорр, професор науки про лісові пожежі в Університеті Свонсі в Уельсі. «Ця інтенсивність перетворює рослинність на паливо».

Дорр, який нещодавно долучився до підготовки статті (яка досі перебуває на рецензуванні) щодо оцінки потенціалу худоби для зменшення ризику лісових пожеж у середземноморських ландшафтах, вказує на здатність кіз, корів та інших великих травоїдних тварин поїдати «дрібне паливо», таке як трави та чагарники, спалювання яких може призвести до руйнівних верхових пожеж.

«Трави — це найпоширеніший спосіб виникнення таких пожеж, але вони також є найлегшим [компонентом] для усунення», — каже Дорр. «Але вони повертаються щороку. Тому потрібне постійне розчищення. Випас тварин — це очевидне природне рішення, інакше це доводиться робити вручну, що вимагає багато праці».

Доведено, що випас худоби для запобігання пожежам працює і в інших частинах Європи. Одне дослідження, проведене на Сардинії (Італія), виявило, що випас видалив 33 відсотки легкозаймистої рослинності та знизив інтенсивність пожеж на 15–68 відсотків. Тим часом є наукові докази того, що випас великої рогатої худоби знижує ймовірність горіння на 45 відсотків у Каліфорнії.

Провідні лісогосподарські асоціації стверджують, що переваги виходять далеко за межі запобігання пожежам, наприклад, допомагаючи місцевим фермерам ставати більш самодостатніми шляхом відмови від імпортних кормів для тварин.

«Випас у лісі допомагає запобігати лісовим пожежам і пом’якшувати їхні наслідки, підвищувати біорізноманіття лісів, покращувати здоров’я дерев, підтримувати високоякісне виробництво, забезпечуючи при цьому засоби до існування у вразливих сільських районах», — йдеться у звіті Європейської агролісогосподарської федерації за 2026 рік.

Зусилля у США також виявилися перспективними. З 2016 року округ Марін у Каліфорнії використовує овець і кіз для випасу та зменшення кількості небезпечного палива на сотнях акрів високоризикованих трав’янистих лісових територій.

«Це чудовий спосіб використовувати більше природних методів, він створює менше забруднення, ніж використання техніки, але про це люди можуть дутати не так часто», — каже Лейла Тарабейн, наукова співробітниця Центру права землекористування Університету Пейс, яка була співавторкою аналізу зусиль округу Марін.

Вона також вказує на інші приклади запобігання пожежам у США. На Гаваях випас використовується для управління покинутими фермерськими полями, які могли б перетворитися на зони ризику лісових пожеж. У штаті Юта кози пасуться в районах, де використання гербіцидів та контрольоване спалювання неможливі. «Ось чому випас тварин має таку перевагу», — додає вона.

Тарабейн також підкреслює унікальні якості кіз, зокрема їхню мобільність, легкість транспортування та міцну травну систему, яка дозволяє їм щодня споживати від трьох до чотирьох відсотків власної ваги.

Насправді програми «орендуй козу» стали популярним екологічно чистим способом очищення зарослих чагарників, бур’янів і рослин, незалежно від того, чи йдеться про запобігання пожежам, видалення інвазивних видів або просто обслуговування території.

Але земельні колективи та дослідники погоджуються, що найкращий спосіб зменшити ризик пожеж — це використання цілого комплексу методів. Вони стверджують, що необхідне різноманіття видів тварин для випасу та поєднання стратегій запобігання, включаючи механічне проріджування або контрольоване спалювання рослинності там, де це доречно, щоб створити найбільш ефективний захист.

«Справа не лише в кашена, вам потрібен мікс тварин, тому що вони їдять різне», — додає Табоада.

Професор Дорр погоджується: «Насправді вам потрібен правильний мікс травоїдних тварин у ландшафті — овець, корів та коней».

Утьос (gorse) — це колючий чагарник, який погано засвоюється, тому більшість тварин уникають його, але кашена його їдять, пояснює Дорр. Вівці зазвичай їдять папороть-орляк, але взимку, коли вона відмирає, вони її не чіпають. Однак корови можуть витоптувати її й таким чином ненавмисно контролювати, додає він.

Проте залучення великої кількості худоби для випасу не минеться без проблем.

Одна з головних складнощів полягає в тому, що важко змусити тварин пастися на конкретних ділянках, що може призвести до надмірного випасу, випасу в місцях, де ризик пожежі мінімальний, або в місцях, де це потенційно шкодить біорізноманіттю. «Фізичні огорожі, віртуальні огорожі або, власне, пастухи — це варіанти, але всі вони потребують часу та зусиль», — каже Дорр.

Також вища ймовірність конфліктів між тваринами та людьми. Дорр наводить приклади того, як в Австрії корови топтали туристів. «Це незвично, але трапляється», — каже він.

Тим часом деякі критики припускають, що у ширшому масштабі нам слід зменшувати, а не збільшувати кількість корів та іншої худоби, яка створює викиди вуглецю та споживає воду в часи зростаючої посухи. Проте Дорр стверджує, що перед обличчям смертельних лісових пожеж необхідно діяти. «Це компроміс», — каже він.

Повернувшись до пасторальних пагорбів Вінсіоса, Табоада впевнений у зусиллях громади захистити себе від смертоносного вогню. Окрім повторного впровадження кашена та інших тварин, вони стратегічно висадили каштани, які менш схильні до горіння, як захисний бар’єр, і встановили 20 вуликів для підтримки біорізноманіття місцевої екосистеми.

Протягом наступних кількох років громада сподівається вчетверо збільшити кількість випасаної худоби — це обсяг, який, на їхню думку, необхідний для управління всією землею. «Це тільки початок», — каже Табоада, дивлячись на кашена. «Ми не озираємося назад, тільки вперед».

Оригінал: reasonstobecheerful.world

Про Що? — новини науки, технологій і світу