Найробі перетворює занедбані бібліотеки на сучасні громадські центри

· Люди

Найробі перетворює занедбані бібліотеки на сучасні громадські центри

Неприбуткова організація Book Bunk трансформує старі бібліотеки Найробі на сучасні соціальні хаби, надаючи місцевим жителям доступ до інтернету, освіти та навіть безкоштовного харчування.

Коли Суніл Тотті нещодавно готувався до співбесіди в міжнародну технологічну компанію, його охопила раптова тривога: що, як посеред розмови зникне електрика? У нього вдома в Істлі, Найробі, електропостачання було, м’яко кажучи, нестабільним. Але цей страх швидко змінився полегшенням: «Я знаю місце, куди можу піти», — зрозумів він. Бібліотека Істлендс неподалік пропонувала безкоштовний інтернет, комп’ютери, підтримку таких самих шукачів роботи та тишу.

Цей момент чітко показав, чим стала бібліотека для Тотті: надійною інфраструктурою для кар’єри, яку він намагався побудувати.

26-річний хлопець закінчив навчання у 2023 році. Спочатку він вивчав бухгалтерський облік, а потім переключився на розробку програмного забезпечення, прагнучи поєднати обидві дисципліни в роботі у сфері фінтеху. Він пам’ятає бібліотеку Істлендс у свої юні роки як «дуже старе і запилене місце», якого він намагався уникати. Але протягом останніх кількох років він проводить там по вісім-дев’ять годин на день майже щотижня. «Насправді це моє робоче місце», — каже він.

Саме такої трансформації прагне досягти організація Book Bunk для публічних бібліотек Найробі. Неприбуткова організація, заснована у 2017 році письменницею Ванджиру Койнанге та видавчинею Анжелою Вачукою, відреставрувала бібліотеки Істлендс та Калолені; зараз тривають роботи в найстарішій бібліотеці міста — Меморіальній бібліотеці Макміллана. Мета полягає не лише в тому, щоб оновити будівлі та поповнити полиці, а й створити безкоштовний громадський центр для роботи, навчання, здобуття навичок, культури та спілкування.

Поява Book Bunk сталася випадково. Койнанге та Вачука шукали місце для проведення літературного фестивалю, коли відвідали Макміллан і побачили лише зруйновані стіни, затоплений підвал та книги, що гнили. З’ясовуючи, хто відповідає за утримання будівлі, вони натрапили на два інші філіали у такому ж стані — так народилася їхня нова місія. Проте з часом, за словами менеджерки зі зв’язків із громадськістю Шерон Тарус, справжня мета проєкту стала зрозумілою: розв’язання глибшої проблеми нерівного доступу до знань та можливостей.

Модель працює завдяки поєднанню державної власності та активізації з боку громадської організації. Міська рада Найробі зберігає будівлі та забезпечує основний штат, а Book Bunk збирає кошти, відновлює інфраструктуру та керує програмами.

Ця гнучкість виявилася безцінною. Коли діти перестали приходити на заняття, батьки пояснили, що необхідність повертатися додому на обід робить відвідування неможливим. Тоді Book Bunk почала організовувати харчування і з того часу надала понад 140 000 безкоштовних обідів. Культурна робота також спрямована на переосмислення інституцій, які по суті були колоніальними, щоб краще відображати сучасний Найробі. Макміллан відкрився у 1931 році як бібліотека лише для білих і залишався сегрегованим до 1958 року. Book Bunk каталогізувала 138 000 книг і додала ще 23 000 назв, переклала шрифтом Брайля 10 книг африканських авторів, а багато інших перевела в аудіоформат. «Часто книги африканських авторів занадто дорогі для того, щоб африканські бібліотеки могли їх придбати», — каже Нджогу. Місцева література та записані усні історії допомагають урізноманітнити те, що Нджогу називає «динамічним простором для створення та споживання знань».

Попит у результаті стрімко зростає. Book Bunk повідомляє про понад 192 000 прямих користувачів та 45 000 учасників безкоштовних освітніх, мистецьких та оздоровчих програм; згідно з їхнім вебсайтом, відвідуваність зросла більш ніж на 240 відсотків. Відродження також створило 93 робочих місця, включаючи 21 постійну посаду, і залучило понад 400 місцевих постачальників. Для Суніла Істлендс забезпечила три роки навчання фінансам та програмуванню, дружбу з однодумцями та періодичну оплачувану роботу з написання блогів і розробки вебсайтів. «Справа насправді не лише у просторі, — каже він. — Для мене це змінило все». Ці підробітки означають, додає він, що «принаймні я починаю ставати фінансово стабільним».

Але використання — це не те саме, що реальний вплив. І хоча дані показують, що люди повертаються до бібліотек, чи призвело це до покращення працевлаштування, освіти та доходів у громадах, ще належить підрахувати. Тарус каже, що Book Bunk зібрала вихідні дані і «знає, що зайнятість зросла», хоча масштаби цього зростання ще не оцінені кількісно. Нджогу, прихильник Book Bunk, який працював над проєктом усної історії, каже, що належна оцінка має порівнювати відвідуваність, активність і сприйняття спільнотою до і після реставрації.

Популярність також виявила брак потужностей. Під час шкільних канікул в Істлендс стає так людно, що Суніл приходить і не знаходить вільного місця. Близько 600 дітей можуть подати заявки на святкові заходи, які вміщують лише близько 200. Тим часом реставрація Макміллана — об’єкта культурної спадщини, що охороняється актом парламенту, — є дорогою та повільною. Тарус каже, що брак донорських коштів може змусити організацію скорочувати програми, щоб просто покрити операційні витрати.

Партнерство між державою та некомерційним сектором створює ще одну напругу. Дозвіл від округу може займати роки, каже Тарус, тоді як вибори змінюють посадовців і змушують вибудовувати відносини заново. «На папері щороку має бути бюджетне асигнування для цих бібліотек, — пояснює вона, — але на ділі цього не відбувається». Нджогу застерігає, що громадянське суспільство не повинно стати постійною заміною уряду: округ збирає податки і залишається відповідальним за державні послуги.

Зазираючи в майбутнє, Book Bunk прагне поширити цю модель на всю Кенію. Організація нанесла на карту 1196 бібліотек по всій країні і перетворює свій досвід на «Book Bunk Blueprint» — посібник з реставрації, управління, фінансування та залучення громадськості.

Модель Book Bunk можна було б відтворити і в інших країнах світу. Нджогу вважає, що вона була б особливо корисною для міст Глобального Півдня, які мають занедбані громадські будівлі, але не мають безкоштовних місць для молоді, де можна було б вчитися, зустрічатися та творити. Він зокрема згадує Дар-ес-Салам (Танзанія) та Кампалу (Уганда) як міста, що швидко зростають і де забезпечення громадянських потреб має охопити набагато більше людей: за прогнозами ООН, населення Дар-ес-Салама зросте з 7,8 мільйона у 2025 році до 13,2 мільйона до 2050 року, а Кампали — з 4,9 до 7,9 мільйона.

Потреба стосується не лише простору, а й цифрових технологій: за даними МСЕ, у 2025 році інтернетом користувалося лише 36 відсотків населення Африки. Таким чином, відреставрована громадська будівля, що поєднує столи, електрику, підключення до мережі та культурні програми, могла б задовольнити кілька потреб одночасно. Але зростання населення та обмежене підключення до мережі не є доказом попиту на бібліотеку; для її відтворення все одно знадобляться відповідна будівля, підтримка місцевих органів влади та докази того, що мешканці хочуть мати такий простір.

З огляду на це, Нджогу вказує на Індію, Пакистан, Таїланд та міста Південної Америки. Індія та Пакистан входять до семи країн, які, як очікується, разом додадуть понад 500 мільйонів міських жителів до 2050 року — це понад половину прогнозованого світового приросту, тоді як Латинська Америка та Карибський басейн уже на 82 відсотки урбанізовані.

Проте аргумент Нджогу є не лише демографічним, а й культурним. У місцях, де колоніальні чи вузькоінституційні колекції все ще визначають, чиї знання мають значення, громади могли б наповнити успадковані установи місцевими мовами та історіями, усними свідченнями, кіно, музикою та мистецтвом, а також книгами. Це резонує з Маніфестом про публічні бібліотеки IFLA-ЮНЕСКО, який розглядає доступ до місцевих та корінних знань, включно з усною традицією, як основну місію. Кожне місто все одно потребуватиме власного управління, фінансування, колекцій та програм. Метод Book Bunk, орієнтований на громаду, може бути успішним у багатьох місцях, але меню програм, адаптованих до особливостей Найробі, не слід копіювати дослівно.

Йдучи додому, Суніл іноді чує, як сусідські діти вигукують: «бібліотека, бібліотека». Спочатку він дивувався. Потім зрозумів, що бачать його там так часто, що почали асоціювати його з цим місцем. Йому подобається думати, що його щоденні зусилля побудувати майбутнє надихають наступне покоління. Бібліотека дозволила йому «рости як особистість», каже він. «Це найкраще, що сталося в моєму житті».

Оригінал: reasonstobecheerful.world

Про Що? — новини науки, технологій і світу