Національний парк, що простягається від узбережжя до узбережжя
· Люди
Ентомолог Даг Телламі перетворює мільйони приватних подвір'їв на єдину мережу національного парку, замінюючи декоративні газони місцевими рослинами для підтримки біорізноманіття.
На десятиакровій ділянці Дага Талламі в сільській місцевості штату Пенсильванія докази успіху прибувають на крилах. Дрозди тепер гніздяться в чагарниках, які колись викошували на сіно. Кількість метеликів сатурній — смарагдово-зелених гігантів, що стали рідкістю, — досягла рекордних показників. Талламі з ентузіазмом розповідає, що задокументував на своїй землі понад 1380 видів метеликів, а також 62 види птахів, що тут розмножуються. «Ми чуємо птахів зранку. Я бачу сіру квакшу, що сидить на моєму підвіконні, — захоплено каже він. — Для мене це справжня нагорода».
Коли він разом із дружиною Сінді придбав 300-річну ферму у 2000 році, навколишня територія здавалася зеленою. Але, обійшовши ділянку, Талламі помітив, що вона була захоплена інвазивними рослинами — такими як мікростегіум і доречно названий «миля за хвилину» (інвазивна ліана, що душить усе навколо), які майже не підтримували запилювачів. «Там не було жодної гусениці!» — згадує він. Це усвідомлення перетворило його з дослідника, захопленого комахами, на пристрасного захисника місцевих рослин. Трансформація його землі не потребувала дорогої інженерії чи високотехнологічного обладнання. Талламі просто видалив інвазивні види й повернув на їхнє місце місцеві рослини. «Думаю, за останні 26 років ми витратили близько 100 доларів, — каже він. — Бо я просто збираю насіння і сію його в землю».
Ось уже понад два десятиліття цей ентомолог з Університету Делаверу, чиї книги стали бестселерами, доводить: кризу біорізноманіття неможливо подолати лише в національних парках чи на інших заповідних територіях. Її можна вирішити — або програти — на мільйонах звичайних подвір’їв і шкільних майданчиків, на корпоративних територіях і балконах багатоповерхівок. «Майже 80 відсотків земель на схід від Міссісіпі перебувають у приватній власності, а 135 мільйонів акрів зараз займають житлові ландшафти, — каже він. — Це покладає відповідальність за збереження природи на приватних власників. Якби від 10 до 20 відсотків власників висадили місцеві рослини, це створило б середовище існування, що за площею перевершує десять Єллоустонів».
Національні парки вкрай необхідні, і їх люблять, але Талламі зауважує, що багато видів мігрують за їхні межі й не виживуть, якщо не знайдуть їжу та прихисток по дорозі. «Для більшості істот і рослин простір між заповідними зонами — це нічийна земля, — стверджує він. — Усі парки й заповідники, включаючи Єллоустон, занадто малі та занадто ізольовані». З’єднання цих островів через середовище існування на приватних землях, на його думку, «стане рішенням».
Ця ідея спонукала його створити «Homegrown National Park» — некомерційну організацію, яка заохочує людей замінювати традиційні газони на місцеві екосистеми та реєструвати свої зусилля на загальнонаціональній карті біорізноманіття. Ініціатива зараз налічує понад 52 000 зареєстрованих учасників, які доглядають за більш ніж 187 000 акрів, і ці показники, за словами Талламі, стрімко зростають. «Головний аргумент у тому, що природні системи забезпечують вашу життєдіяльність, — наголошує він. — Вони виробляють кисень, керують вододілами, мінімізують екстремальні погодні умови, поглинають вуглець, допомагаючи пом’якшити зміни клімату. Вони роблять усе, щоб ви залишалися живими на цій планеті».
Поки чинна адміністрація скорочує фінансування національних парків і відкриває мільйони акрів громадських земель для видобутку ресурсів, Талламі закликає кожного американця підтримати природу там, де це можливо. «Усе, що ми садимо, не садимо або застосовуємо на своєму подвір’ї, впливає на ширшу екосистему, у якій існує наш двір, а отже, і на все, що залежить від цієї екосистеми», — пише він у своїй останній книзі «How Can I Help? Saving Nature with Your Yard». Він стверджує, що ми не маємо розкоші ігнорувати цю просту істину. «Кожен потребує здорових екосистем, знає він про це чи ні, — каже він. — Це означає, що кожен відповідальний за те, щоб зробити внесок у догляд за цими системами».
Талламі підкреслює нагальність проблеми: «Коли ви читаєте, що ми втратили три мільярди птахів, що розмножуються, що кількість метеликів скоротилася на 22 відсотки лише з 2000 року, що зникли дві третини дикої природи — це засмучує багатьох людей, — каже він. — Навіть якщо вони нічого не знають про біологію, вони не хочуть чути, що все живе на планеті вмирає».
Замість того, щоб зупинятися на цьому, Талламі наголошує на активності. «Наше просте послання: є речі, які ви можете зробити. Ви можете побачити результати. Це дає вам змогу стати частиною рішення, а не частиною проблеми». Він стверджує, що нагорода за дію є миттєвою: «Якщо ви посадите дуб у своєму дворі, ви побачите різницю вже завтра».
Вебсайт «Homegrown National Park» і книги Талламі дають детальні практичні поради: від висадки ключових видів рослин до зменшення розміру газону та залишення опалого листя як прихистку для запилювачів. Але навіть люди без подвір’я можуть знайти багато корисної інформації. «Якби кожен зайнявся контейнерним садівництвом на своєму балконі, це стало б ресурсом для місцевих видів бджіл у містах, — каже він. — Мігруючі монархи будуть використовувати ці рослини». А якщо хтось зовсім не хоче займатися рослинами, у Талламі є практична порада і для них: «Тоді змініть зовнішнє освітлення з білої лампи на бурштинову, щоб перестати вбивати метеликів усю ніч. Вам не потрібен ступінь доктора наук, щоб зробити це, але це принесе величезну користь».
Чи зможе цей низовий рух розвиватися достатньо швидко, щоб досягти помітних екологічних змін, залишається відкритим питанням. Але поки уряди намагаються зупинити втрату біорізноманіття, Талламі робить ставку на зміну культури.
Посилаючись на ініціативу ООН щодо збереження 30 відсотків суші та вод до 2030 року (відому як «30 x 30»), він зазначає: «Ви повинні враховувати те, що відбувається на приватній власності. І ніхто цього не робить. Ніхто цього не записує. Саме для цього і потрібна карта біорізноманіття».
У своїх книгах, які розійшлися тиражем понад пів мільйона примірників, Талламі поширює вперто оптимістичний погляд. «Культурний перехід від ворожих стосунків із природою до співпраці вже починається, — пише він у своїй останній книзі, — і це дає мені надію на майбутнє біорізноманіття, а отже, і на наше власне майбутнє».
Ініціатива Талламі намагається охопити людей, які зазвичай не цікавляться станом екосистем. «Це, звісно, більшість людей, — визнає він. — Ми намагаємося створити соціальну мережу, щоб мотивувати людей, які не мають жодного уявлення, які не знають, що вони відповідальні за дбайливе ставлення до природи там, де вони живуть». Він безперервно їздить країною з виступами, «і зазвичай у залі є хтось, кого привів за собою сусід».
У деяких частинах Півдня США, каже Талламі, культура традиційного ландшафтного дизайну залишається ворожою до ревайлдингу. Багато домовласників асоціюють охайні газони з безпекою та соціальним визнанням.
Талламі напрочуд відвертий щодо обмежень свого підходу. Навіть якщо перетворити кожен цільовий газон, це становитиме менше одного відсотка території США, визнає він. Критики стверджують, що такі зміни не можуть самотужки вирішити проблему втрати біорізноманіття. «Я ніколи не казав, що «Homegrown National Park» вирішить кризу біорізноманіття, — каже він. — Залучення всіх і зміна культури допоможуть. Це допоможе дуже сильно».
Нещодавня стаття в New York Times поставила під сумнів те, чи є його наполягання на місцевих рослинах застарілим, оскільки деякі види адаптуються до змін довкілля. Але Талламі у десятках досліджень довів, що місцеві рослини є критично важливими для виживання багатьох видів.
Справжнім показником, стверджує він, є не просто площа відновленої землі, а те, чи стає екологічне мислення мейнстримом. Він вважає, що докази такого культурного зсуву вже з’являються. Попит на місцеві рослини в багатьох регіонах зараз перевищує пропозицію. Екологічний ландшафтний дизайн починає підвищувати вартість нерухомості, а не зменшувати її. Фахівців із місцевих рослин дедалі частіше бронюють на місяці вперед.
Тим не менш, Талламі визнає, що рух залишається крихітним порівняно з викликом. Навіть якщо врахувати два мільйони людей, які щорічно відвідують вебсайт «Homegrown National Park», «це ніщо порівняно з 340 мільйонами людей у США, до яких нам потрібно достукатися».
Найбільше він хоче, щоб люди перестали думати про збереження природи як про справу, якою займаються професіонали десь в іншому місці. «Мета полягає в тому, щоб люди усвідомили: вони мають вплив на те, що відбувається на їхньому маленькому клаптику Землі, — підкреслює він. — І це має значення».
Оригінал: reasonstobecheerful.world