Забудьте про переробку: як виглядає світ, де все компостується або повторно використовується

· Люди

Забудьте про переробку: як виглядає світ, де все компостується або повторно використовується

Берлінська лабораторія C2C демонструє модель економіки замкненого циклу, де продукти проєктуються так, щоб їх можна було повністю компостувати або нескінченно переробляти без шкоди для довкілля.

Офіс Нори Гріфан демонструє її роботу краще за будь-які слова: внутрішні стіни C2C LAB на жвавій вулиці Берліна «живуть» завдяки пишним рослинам, що очищують повітря; абажури вирощені з міцелію; а на кухні відвідувачі можуть обрати чай, вирощений методом регенеративного землеробства, або пиво, зварене з відходів хлібного виробництва. Від паркету зі сталої деревини до офісного крісла з компостованими подушками — більшість компонентів можна або компостувати, або розібрати й використати повторно.

Розташований у приміщенні колишньої аптеки та медичного кабінету, офіс площею 465 квадратних метрів, де базується громадська організація Cradle to Cradle, одночасно є штаб-квартирою, освітнім центром і лабораторією в реальних умовах. «Ми хотіли продемонструівати, що можна відремонтувати стару будівлю, наповнену токсинами, за принципами Cradle to Cradle (C2C — «від колиски до колиски»), тож це не просто візія, а доказ того, як саме ми це побудували», — каже Гріфан. Постер за її робочим столом відображає головний принцип: «Коло замість кризи».

Згідно з філософією Cradle to Cradle, кожен матеріал є частиною біологічного або технічного циклу. Біологічні матеріали, наприклад бавовна, що можуть безпечно розкладатися, повинні повертатися в біосферу. Технічні матеріали, як-от метали та довговічні полімери, повинні залишатися в промислових системах, щоб їх можна було відновлювати, використовувати повторно або переробляти майже нескінченно. Продукти, що містять обидва типи матеріалів, мають бути спроєктовані так, щоб їх можна було легко розділити, як те офісне крісло з його компонентами з металу, що підлягають переробці, та біорозкладними подушками.

Гріфан присвятила більшу частину свого професійного життя поширенню цих ідей. Вона стала співзасновницею NGO Cradle to Cradle разом зі своїм партнером Тімом Янссеном у 2012 році, ще будучи студенткою. Організація описує себе як «акселератор» для Cradle to Cradle, що об’єднує бізнес, науку, освіту, політику, культуру та звичайних громадян.

База даних сьогодні налічує тисячі об'єктів, що відповідають критеріям C2C — наприклад, Shift Phone, модульний смартфон, розроблений для легкого розбирання, ремонту та переробки. Або килимове покриття Desso. Його підкладку EcoBase можна відокремити від ворсу та перетворити на новий килим. Виробник, компанія Tarkett, приймає використану килимову плитку назад. Оскільки відходи більше не є токсичними, компанія стверджує, що економить мільйони доларів. Або супермаркет Loop поблизу Мюнхена, який зараз будують з модульної деревини, що виявилося дешевшим за традиційне будівництво. Замість того, щоб просто зменшувати навантаження на довкілля, зелений дах активно збільшує локальне біорізноманіття.

Справжня будівля за принципами Cradle to Cradle — це не просто споруда з низькими експлуатаційними викидами. «Подібно до дерева, вона виробляє більше енергії, ніж споживає», — пояснює Гріфан. Її можна спроєктувати як «матеріальний банк» із компонентами, які можна демонтувати, відновити й використовувати повторно. Будівля, стверджує Гріфан, може створювати цінність поза своїми стінами подібно до лісу: покращувати повітря, керувати водними ресурсами, відновлювати біорізноманіття або створювати простори, де людям хочеться збиратися.

Гріфан виросла з цією місією. Її мати — Моніка Гріфан, співзасновниця Greenpeace і колишня міністерка довкілля Німеччини. Її батько — хімік Міхаель Браунгарт, професор екодизайну в Університеті Люнебурга, який сформулював концепцію Cradle to Cradle разом з американським архітектором Вільямом Макдоною. Браунгарт винайшов пакування, що розкладається на добриво, їстівні чохли для сидінь і кросівки, які можна компостувати, разом із сотнями інших продуктів. Макдона спроєктував знакові будівлі, як-от «База сталого розвитку» NASA в Каліфорнії, Inspiration House компанії Bosch Siemens у Нідерландах та виробничий комплекс Method у Чикаго з найбільшою у світі (понад 7 000 кв. м) теплицею на даху.

Сімнадцять років тому я провів день, подорожуючи Нідерландами з Браунгартом і Макдоною, спостерігаючи, як вони намагаються переконати корпоративних босів і політиків впровадити C2C. Керувати автомобілем, який споживає менше пального, ніж старі моделі — це все одно, що «хизуватися тим, що раніше ви били своїх дітей тричі на день, а тепер лише один раз», — напівжартома сказав Браунгарт перед мером Амстердама, перш ніж додати головний висновок: «Коли система руйнівна, ми не повинні намагатися зробити її ефективнішою. Натомість ми маємо повністю перевинайти її, щоб вона стала справді корисною».

У 1982 році Браунгарт першим довів, що пластифікатори в популярних продуктах можуть впливати на фертильність людини, а потім із невірою спостерігав, як німецькому уряду знадобилося чверть століття, щоб заборонити їх лише в іграшках для дітей до трьох років. Замість того, щоб аналізувати продукти на тисячі токсинів і покладатися на повільний та неефективний процес урядового нагляду, Браунгарт виступає за значно радикальніше переосмислення: дозволяти лише ті матеріали, які апріорі не шкодять людям і планеті. У формулюванні Браунгарта: «все є нутрієнтом».

Cradle to Cradle — це близький родич, але не синонім переробки чи економіки замкненого циклу (circular economy). «Економіка замкненого циклу, як її широко обговорюють сьогодні, все ще може містити токсичні речовини в циклі, — каже Гріфан. — Результатом стає ще більше забруднювачів, що спричиняють хвороби». Звичайна сталість часто зосереджується на зменшенні шкоди: використовувати менше енергії, виробляти менше відходів, менше викидати вуглецю, споживати менше ресурсів. Переробка покращує ситуацію, утримуючи деякі матеріали в обігу. Мислення економіки замкненого циклу йде далі, маючи на меті ліквідувати лінійну модель «взяв — зробив — викинув», утримуючи продукти та матеріали в циклах.

Питання дизайну C2C ширші: чи безпечний продукт для людей? Чи можна відновити його матеріали? Чи були захищені працівники під час виробництва? Чи створює це користь для екосистем, а не просто зменшує шкоду?

По суті, Cradle to Cradle означає, що споживачам потрібно враховувати лише два питання: чи можу я це компостувати? Або чи забере це виробник назад? Ця філософія не лише робить застарілим звичайне екологічне кредо «обмежуй свій слід», а й перевертає його. «Зробіть свій слід більшим! — каже Нора Гріфан, — але в позитивний спосіб». Це означає запитувати, що має містити продукт, ще до того, як його розробити, враховуючи весь термін його служби.

Як мати чотирьох маленьких дітей, вона хитає головою щодо руху «birthstrike», який виступає за бездітність як «найбільш вагоме рішення, яке людина може прийняти, щоб зупинити зміну клімату». Вона бачить свою місію в тому, щоб забезпечити дітям прекрасну планету для життя.

Я хотів поговорити з Гріфан, щоб зрозуміти, як нове покоління інтерпретує концепцію C2C через десятиліття після того, як її батько впевнено оголосив її «наступною промисловою революцією». Великі корпорації, включаючи Airbus, Ford, Philips, Herman Miller та Nike, розробили сертифіковані C2C продукти, зокрема культове крісло Aeron, біорозкладні чохли для сидінь літаків та автомобілів, а також кросівки, які можна розібрати та переконфігурувати. Особливо в Нідерландах цілі міста та громади, включаючи Венло, присягнули на вірність принципам C2C. А в Німеччині було збудовано кілька нових будівель згідно з цими принципами, наприклад, Moringa в Гамбурзі — перший у Німеччині житловий хмарочос C2C на 212 квартир.

Але загалом C2C ще має масштабуватися. Більшість кросівок все ще опиняються на звалищах. Будівництво залишається однією з найбільш руйнівних для клімату галузей на планеті. А пересічний громадянин промислово розвиненої країни сьогодні створює більше сміття, а не менше. Світ продовжує рухатися повним ходом за токсичною лінійною моделлю: видобути, виробити, спожити, викинути. Нехай наступне покоління розбирається з наслідками.

Гріфан хоче, щоб дискусія стала більш амбітною. Мотивація поширювати ідеї C2C серед свого покоління — одна з причин, чому вона заснувала NGO. Вона працювала з німецькими культовими гуртами Die Ärzte та Die Toten Hosen, чиї концерти стали масштабними випробувальними майданчиками для рішень, натхненних Cradle to Cradle. 330 000 людей приходять на ці концерти — це фактично населення цілого міста. «Їм потрібно подорожувати, їсти, пити, користуватися вбиральнею, і вони купують продукти, — каже Гріфан. — Концерти можуть стати процесом навчання для всього нашого населення».

На концертах, що проводилися протягом п’яти років, організація та її партнери тестували 100-відсоткову відновлювану електроенергію, сертифіковану C2C сувенірну продукцію (як-от футболки, що компостуються) та туалети, що перетворюють відходи життєдіяльності на добриво та ґрунт. Атмосферний генератор води видобував питну воду з повітря. Близько 85 відсотків відвідувачів концертів прибули громадським транспортом, велосипедом або пішки, порівняно з приблизно 55 відсотками, які приїхали авто на подібних заходах. Замість того, щоб стверджувати, що «найбільш сталий концерт — це той, який не відбувся», Гріфан прагне показати, що культура може бути частиною позитивної системи.

Замість того, щоб досліджувати, як покращити автомобілі, вона запитує: «А що насправді є правильною мобільністю?». Більше громадського транспорту могло б зменшити потребу в дорогах та паркуванні, звільняючи міський простір для зелені та управління водними ресурсами; спільні транспортні засоби могли б замінити приватну власність; а самі транспортні засоби та інфраструктура могли б бути спроєктовані з використанням безпечних матеріалів, що підлягають відновленню. У будівлі The Cradle у Дюссельдорфі запланований транспортний вузол дозволяє орендарям і сусідам орендувати електромобілі та електровелосипеди й повертати їх після використання.

«Є багато місць, де Cradle to Cradle вже працює у великих масштабах», — стверджує Гріфан, посилаючись на міста, що зобов’язалися впроваджувати стандарти C2C. Вона також вітає План дій щодо економіки замкненого циклу 2020 року від Європейської комісії як ключовий елемент Європейського зеленого курсу. На відміну від звичайної політики поводження з відходами, план діє на ранніх етапах — на рівні дизайну та виробництва продукції, з метою тримати ресурси в обігу якомога довше. Відтоді ЄС почав перетворювати ці амбіції на закони. Регламент щодо екодизайну для сталих продуктів 2024 року створює основу для вимог до продукції: вона має бути більш довговічною, ремонтопридатною, придатною для переробки та містити більше перероблених матеріалів. Цифровий паспорт продукту створений для того, щоб інформація про матеріали, можливість ремонту та переробки була доступною протягом усього життєвого циклу товару. Нові правила ЄС щодо «права на ремонт» рухаються в тому ж напрямку.

Але Гріфан також усвідомлює глибші виклики. Вона каже, що забагато політики залишається зосередженою на вирішенні наступної кризи, а не на тому, яке суспільство має існувати через 10, 20 або 30 років. Що, якби метою було не просто мінімізувати шкоду, а створювати системи, які приносять користь людям і природному світу? «Справа не лише в тому, щоб реагувати, — каже вона. — Питання в тому: як ми можемо активно створювати прекрасне життя для багатьох?»

Це питання значно масштабніше, ніж переробка, і його набагато важче реалізувати. Але це також набагато переконливіше визначення прогресу.

Оригінал: reasonstobecheerful.world

Про Що? — новини науки, технологій і світу