До появи фі젯-іграшок були чотки: історія людської потреби зайняти руки

· Human OS

До появи фі젯-іграшок були чотки: історія людської потреби зайняти руки

Сучасна манія на фі젯-іграшки — це лише відлуння багатовікової людської потреби займати руки для досягнення ментального спокою та концентрації.

У 2005 році я провів семестр в Індії за програмою буддистських досліджень. Для свого незалежного навчального проекту я досліджував ритуальне обходження святинь у тибетських буддистів і три тижні спостерігав за практиками, які крокували за годинниковою стрілкою навколо святих місць, бурмочучи мантри та таким чином покращуючи свою карму.

Однією цікавою деталлю було те, що майже ніхто з практиків не робив це з порожніми руками. Чи то перебираючи малу (санскритське слово для вервиць для медитації), чи обертаючи молитовний барабан, майже кожен тримав руки зайнятими. Очевидна мета такої роботи — слугувати підсилювачем карми: у цій традиції вважається, що так само, як ходьба навколо святого місця дарує благотворну карму, так само її дарує і обертання священного об’єкта за годинниковою стрілкою під час обходження.

Але це також свідчить про те, що люди, більше за будь-яку іншу істоту, люблять тримати руки зайнятими.

Зайнятість рук чимось монотонним, будь то обертання мали, в'язання чи розфарбовування, здається, забезпечує сенсорний якір і діє як надійний антидот до вихору думок.


Коротка історія «Зайняті руки — спокійний розум»

Існують докази того, що люди почали нанизувати намистини понад 120 000 років тому. Вервиці для медитації вперше з'явилися в індуїстських текстах у VIII столітті до н. е. Молитовні чотки також століттями використовувалися як у християнських, так і в ісламських практиках.

Існує причина, чому фраза «зайняті руки — спокійний розум» стала частиною лексикону. Зайнятість рук чимось повторюваним, будь то обертання мали, в'язання чи розфарбовування, дає сенсорний якір і діє як надійний засіб проти нескінченного потоку думок.

Нещодавно я відчув це на власному досвіді. На педагогічній нараді шкільний психолог займав свої руки тим, що чистив кілька фіジェット-іграшок (fidgets), які він роздає учням середньої школи, і кинув одну мені. Я грався з нею протягом усієї дуже нудної презентації, і, на мій подив, був повністю зосереджений. Я ніколи не вважав себе людиною з проблемами уваги, проте наявність об’єкта, на який можна було спрямувати надлишок енергії, допомогла мені залишатися присутнім.

Що вражає мене у божевіллі навколо фіджетів, так це не те, що ми розкуповуємо м’які іграшки, які можна мнути, а те, що нам знадобилося стільки часу, щоб усвідомити: сенсорні якорі, якими дорослі користувалися тисячоліттями, можуть бути корисними і для дітей.

Цей досвід нагадав мені мої власні шкільні роки, коли, на превеликий жаль наших вчителів, усі намагалися навчитися фокусам з олівцями — крутити та обертати їх, що призводило до безперервного гуркоту канцелярського приладдя об плиткову підлогу. У ті часи фіджети не були частиною арсеналу для підтримки уваги, тому, можливо, ми всі просто імпровізували. Зараз фіджети настільки популярні, що навіть виник дефіцит одного відомого бренду.

Допоміжні засоби для навчання

Перший фіджет-спінер винайшла Кетрін Хеттінгер у 1993 році, але тоді він не викликав великого інтересу. Потім, навесні 2017 року, за допомогою соціальних мереж, спінери стали хітом. Далі з'явилися інновації: сенсорні кубики, антистрес-м'ячики та силіконові іграшки-пупирки (pop-its), що допомогло індустрії стати глобальним ринком обсягом 9 мільярдів доларів.

Звісно, велика частина привабливості фіджетів у тому, що вони веселі, барвисті, милі та колекційні. Проте терапевти, психологи та педагоги також помітили, наскільки цінними ці предмети можуть бути для нейровідмінних учнів з аутизмом, тривожністю та СДУГ.

«Повторювані рухи та сенсорна стимуляція заспокоюють нервову систему, оскільки дозволяють вивільнити енергію», — пояснює доктор Корін Б’юкенен, ліцензований психолог, викладач усвідомленості та інструктор Університету Флориди. «Своєю чергою, це допомагає надати "гучному" розуму достатньо сенсорної інформації, щоб мозок міг краще зосередитися на інших стимулах, наприклад, на менш захопливій лекції».

Ці переваги підтверджені дослідженнями. Одне з них виявило, що учні з СДУГ здатні краще виконувати завдання, використовуючи фіджет-спінери. Інше показало, що дозвіл на використання фіджетів підвищує креативність.

Існує критична відмінність, яку проводять професіонали: фіджети — це інструменти, а не іграшки.

Допомога у терапевтичних умовах

Фіджети виявилися корисними інструментами й у клінічних умовах. Доктор Кетрін Евартс, ліцензований клінічний психолог і директор у справах студентів в Університеті Антіохії, зазначає: «Як терапевтам, нам дуже важливо мати під рукою приклади "технік заземлення" — тактильних сенсорних відчуттів, що повертають увагу до теперішнього моменту — для роботи з клієнтами, які переживають паніку, напади тривоги, тригери травми й, відверто кажучи, сильні емоції будь-якого роду».

Проте професіонали проводять критичну межу, ідентифікуючи фіджети як інструменти, а не іграшки. Як написав Джош Сассман, шкільний психолог, у розсилці для нашої громади: «Інструмент має допомагати очам залишатися зосередженими на світі перед собою, а мозку — на поточному завданні. Якщо його починають використовувати як іграшку, час переглянути мету використання фіджета і зробити корективи щодо того, коли його застосування доречне».

Оскільки ці предмети для заспокоєння нервової системи та заземлення уваги стають дедалі популярнішими, вони нормалізували ідею, що сидіти нерухомо — не завжди найкращий спосіб для учнів навчатися або опрацьовувати емоції. Допомагаючи нашому тілу та розуму перебувати в одному місці в один і той самий час, вони також допомагають подолати розрив між нашим зовнішнім та внутрішнім світами — завдання, над яким практики усвідомленості працюють уже довгий час.

Гармонія тіла та розуму

Частково завдяки Декарту, який надав пріоритет нашому ментальному досвіду своїм постулатом «Мислю, отже, існую», ми на Заході зазвичай сприймаємо тіло та розум як окремі сутності.

Проте ця відмінність все більше стирається, оскільки ми дізнаємося більше про мозок. Це також поділ, який рідше зустрічається у східних традиціях, де практика усвідомленості має тривалий вплив.

«Не всі системи вірувань розглядають ці сфери як окремі», — сказала Б’юкенен. «І фактично, як соматичний терапевт, я б стверджувала, що ми маємо багато прикладів того, як наш ментальний стан впливає на фізичний, і навпаки».

Для багатьох практиків усвідомленості вервиці діють як спосіб зробити цей зв'язок більш очевидним, коли він здається примарним. Як практик дзен, я був навчений узгоджувати обертання своєї мали з підйомом і падінням дихання, щоб забезпечити якір, коли дискурсивні думки стають непідконтрольними.

Евартс описала, що налаштування на відчуття дуже відрізняється від «відключення», яке ми можемо практикувати під час використання екранів:

«Тактильна взаємодія активує парасимпатичну нервову систему і веде до фізичного заспокоєння, а не до дисоціації. Замість того, щоб стирати решту нашого "я" на користь занурення в телешоу чи перегляд коротких відео, практична взаємодія сприяє повнішому відчуттю власного тіла через усвідомлене зосередження на всіх сенсах і моменті "зараз"».

В епоху, коли дисоціація стає дедалі доступнішою, наявність протидії, що допомагає вирівняти тіло та розум, може стати вагомим аргументом у нашому арсеналі уваги. Попри яскраві кольори та химерні принади сучасних фіджетів, вони вкорінені у традиції сенсорних інструментів заземлення, що сягає тисячоліть. Робити їх доступними як інструмент — це не відволікання, а спосіб боротьби з шаленою схильністю до розсіяності у світі, повному її. Дні безперервного гуркоту олівців, можливо, нарешті минули.

Оригінал: www.mindful.org

Про Що? — новини науки, технологій і світу